Суд: Волинський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: купівлі-продажу
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №159/4712/25
Суддя: Федонюк С. Ю.
Справа № 159/4712/25Головуючий у 1 інстанції: Губар В. Є.
Провадження № 22-ц/802/1292/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю:
секретаря судового засідання – Савчук О. В.,
представника позивача – Клімук Н. А.,
представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д. В., про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації права власності, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 липня 2026 року,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2025 року ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_5 звернулася в суд із зазначеним позовом, який обґрунтований тим, що їй на підставі рішення Ковельської міської ради № 14/7 від 12 грудня 2003 року, договору купівлі-продажу № 928 від 13 вересня 2006 року, договору дарування № 1844 від 02 червня 2006 року, договору купівлі-продажу № 2993 від 22 червня 2006 року, передана у власність земельна ділянка площею 0,1840 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710400000:14:003:0023. Державний акт на право власності на цю земельну ділянку серії ЯД № 290430 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 010808000336 від 15 квітня 2008 року. Крім того, за нею 05 червня 2008 року зареєстровано право власності на нерухоме майно, тип об`єкта - незавершене будівництво житлового будинку, готовність 9 %, за вищевказаною адресою.
Вказувала, що 12 серпня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області винесено постанову про арешт майна боржника, згідно з якою описано та накладено арешт на її нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 0,1840 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710400000:14:003:0023. Ця спірна земельна ділянка придбана відповідачем ОСОБА_1 03 березня 2021 року на підставі договору-купівлі продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. за № 524. В подальшому 14 грудня 2023 року ОСОБА_1 подарував спірну земельну ділянку відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Мороз Л. К. за № 2781.
Зазначала, що на момент укладання договорів купівлі-продажу та дарування на вищевказаній земельній ділянці знаходився об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво житлового будинку, який перебуває в її власності.
Покликаючись на статтю 377 ЦК України, статтю 120 ЗК України, позивач вважає, що вчинені правочини щодо спірної ділянки, на якій є об`єкт незавершеного будівництва, не можуть вважатися дійсними оскільки нотаріус при їх укладенні зобов`язаний був перевірити відсутність зареєстрованих об`єктів нерухомості на земельній ділянці. З урахуванням наведеного та з метою захисту своїх прав позивач звернулася до суду.
Покликаючись на зазначені обставини, позивач просила суд:
- визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна від 03 березня 2021 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. за № 524, недійсним;
- визнати договір дарування земельної ділянки від 14 грудня 2023 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Мороз Л. К. за № 2781, недійсним;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1840 га, кадастровий номер 0710400000:14:003:0023, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2304084307104, номер запису про право власності: 52953899;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1840 га, кадастровий номер 0710400000:14:003:0023, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2304084307104, номер запису про право власності: 40820328.
Стягнути з відповідачів судові витрати по справі.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 липня 2026 року в даній справі у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Не погодившись із даним рішенням суду, позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що вона була власником спірної земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно, а саме - незавершений будівництвом житловий будинок, готовність 9 %, який 05 червня 2008 року був за нею зареєстрований на праві власності. Зазначила, що внаслідок того, що 12 серпня 2020 року приватним виконавцем накладено арешт на вказану земельну ділянку та 03 березня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу її було незаконно придбано ОСОБА_1 , а в подальшому 14 грудня 2023 року ОСОБА_1 незаконно подарував ОСОБА_4 спірну земельну ділянку, порушено її права власника цього нерухомого майна.
Вважає, що нотаріус зобов`язаний був перевірити відсутність зареєстрованих об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці, яка є предметом правочину, однак цього не зробив, а тому договір купівлі-продажу нерухомого майна від 03 березня 2021 року та договір дарування земельної ділянки від 14 грудня 2023 року слід визнати недійсними та скасувати державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку. Проте, судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано зазначені обставини та безпідставно відмовлено у задоволенні позову про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації права власності.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, покликаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення та безпідставність доводів апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити, представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча були повідомлені про час та місце розгляду справи апеляційним судом належним чином, а тому суд, виходячи з норм частини 2 статті 372 ЦПК України, ухвалив розгляд справи проводити за відсутності учасників справи, які не з`явилися.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_5 та представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки правочини за договором купівлі-продажу та договором дарування не порушували права власності позивача на об`єкт нерухомого майна, який знаходився на іпотечній земельній ділянці на час укладення нею договору іпотеки, що підтверджується належними та допустимими доказами, якими доведено правомірність правочинів, вчинених відповідачами, а тому вимоги про визнання договорів недійсними та похідні вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності щодо спірної земельної ділянки до задоволення не підлягають.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з наступного.
За матеріалами справи судом установлено, що між позивачем ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк» з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № CM-SME A00/127 0DC/2008 від 15 вересня 2008 року було укладено іпотечний договір № PM-SME A00/127 0DC/2008 від 15 вересня 2008 року, відповідно до умов якого предметом іпотеки є земельна ділянка площею 1840,0 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та будь-яке нерухоме майно, що знаходиться чи буде збудоване на земельній ділянці і яке стане власністю іпотекодавця в майбутньому.
У пункті 3.1 договору іпотеки зазначений опис предмета іпотеки, де вказано: земельна ділянка площею 1840 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 290430, виданим відділом земельних ресурсів у місті Ковелі 16 квітня 2008 року на підставі рішення Ковельської міської ради від 12 грудня 2003 року № 14/7, договору дарування від 02 червня 2003 року за № 1844, договору купівлі-продажу від 22 червня 2006 року за № 2993 та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 вересня 2006 року за № 928, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди № 0110808000336.
Кадастровий номер земельної ділянки: 0710400000:14:003:0023 (пункт 3.1.1.2 іпотечного договору).
Нерухоме майно, а саме: житловий будинок та інші господарські споруди, що будуть збудовані на земельній ділянці, зазначеній у пункті 3.1.1. цього договору, і яке стане власністю іпотекодавця в майбутньому (після завершення будівництва). Застереження: предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, що існують на момент укладання цього договору та виникнуть у майбутньому (пункт 3.1.2. іпотечного договору).
Також судом установлено, що 05 червня 2008 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на незавершений об`єкт будівництва - житловий будинок готовністю 9 %, на спірній земельній ділянці, яка належить на праві власності позивачу (державний акт на право власності на земельну ділянку від 16 квітня 2008 року), що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого КП «Волинське обласне бюро технічної інвентеризації».
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на момент укладення позивачем договору іпотеки незавершений будівництвом житловий будинок належав ОСОБА_3 та, виходячи зі змісту умов іпотечного договору, а саме пункту 3.1.2., став складовою частиною предмету іпотеки.
Це узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, висловленими , зокрема , у постановах від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, від 31.01.2019 у справі № 725/4846/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 2-2712/12 та від 02.10.2019 у справі № 317/2966/13-ц.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. надано суду належним чином засвідчені копії документів нотаріальної справи щодо укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна (земельної ділянки), посвідченого 03 березня 2021 року за реєстровим № 524.
Із зазначених матеріалів нотаріальної справи вбачається, що 07 листопада 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ТОП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого ПАТ «ОТП Банк» передало ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги за кредитними договорами, перелік яких міститься в додатку № 1 до даного договору.
В додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги від 07 листопада 2014 року у пункті 10 зазначено: боржник - ОСОБА_6 ; кредитний договір № CM-SME A00/127 0DC/2008 від 15 вересня 2008 року; майновий поручитель - ОСОБА_3 .
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 травня 2015 року у справі № 159/1613/15-ц в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CM-SME A00/127 0DC/2008 від 15 вересня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме на земельну ділянку площею 1840,3 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на праві власності, кадастровий номер 0710400000:14:003:0023 шляхом проведення прилюдних торгів з визначенням ціни для продажу предмета іпотеки в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
12 серпня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Шульженком І. С. у виконавчому провадженні № 62800234 накладено арешт на спірну земельну ділянку на підставі виконавчого листа № 159/1613/15-ц, виданого 22 червня 2015 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області, що підтверджується постановою про арешт майна боржника.
30 грудня 2020 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, за яким первісний іпотекодержатель передав ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» право вимоги за договорами іпотеки, перелік яких наведений у додатку № 1, де у пункті 3 зазначена ОСОБА_3 .
З інформації про виконавче провадження № 62800234 від 03 березня 2021 року вбачається, що 12 серпня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Шульженком І. С. звернуто стягнення на майно боржника.
03 березня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. за № 524, відповідно до умов якого продавець ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», діючи відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», продав, а покупець ОСОБА_1 купив нерухоме майно - спірну земельну ділянку.
14 грудня 2023 року ОСОБА_1 подарував спірну земельну ділянку відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Мороз Л. К. за № 2781.
Отже, сторони іпотечного договору реалізували свої права, що передбачені положеннями пункту 3 частини 1 статті 3, статті 6, частини 1 статті 627, статті 629, частини 1 статті 638 ЦК України, які регулюють правовідносини щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку прийняття рішення іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі у певний конкретний спосіб, що не суперечить закону і засадам добросовісності та справедливості у цивільних відносинах.
Правовий механізм існування іпотеки як окремого інституту в зобов`язальних правовідносинах регулюється спеціальним законом - Законом України «Про іпотеку».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною 5 статті 6 Закону України «Про іпотеку», якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), на якій вони розташовані. Після звернення стягнення на передану в іпотеку земельну ділянку, на якій розташовані будівлі (споруди), що належать іншій, ніж іпотекодавець, особі, новий власник земельної ділянки зобов`язаний надати власнику будівлі (споруди) такі ж умови користування земельною ділянкою, які мав іпотекодавець.
Як передбачено статтею 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірна земельна ділянка набута відповідачем ОСОБА_1 внаслідок звернення стягнення на майно на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку», тобто в установленому законом порядку, та надалі на підставі договору дарування від 14 грудня 2023 року ОСОБА_1 відчужена ОСОБА_7 .
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що на спірній земельній ділянці знаходиться незавершений будівництвом житловий будинок (готовність 9 %), на який за ОСОБА_3 зареєстровано право власності 05 червня 2008 року, у зв`язку з чим вона вважає слід визнати недійсними спірні договори, колегія суддів не бере до уваги.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Разом з тим, слід зазначити, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 застосовано доктрину заборони суперечливої поведінки, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.
В основі даної доктрини знаходиться принцип добросовісності, зокрема вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є також поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
У цій справі встановлено, що позивач ОСОБА_3 , оспорюючи договори відчуження належної їй іпотечної земельної ділянки з об`єктом незавершеного будівництва на ній, не врахувала, що, укладаючи із ЗАТ «ОТП Банк» 15 вересня 2008 року іпотечний договір № PM-SME A00/127 0DC/2008, вона не повідомила іпотекодержателя про те, що нею 05 червня 2008 року вже було зареєстровано право власності на незавершений будівництвом житловий будинок (ступінь готовності 9 %), який знаходиться на земельній ділянці – предметі іпотеки.
Крім того, позивачкою ОСОБА_3 також не оскаржувалось рішення суду від 15 травня 2015 року у справі № 159/1613/15-ц, яким у рахунок погашення кредитної заборгованості було звернуто стягнення на предмет іпотеки – спірну земельну ділянку.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Отже, самі по собі правочини щодо відчуження іпотечного майна за договором купівлі-продажу нерухомого майна та договором дарування права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно не порушили, оскільки вищенаведеними належними та допустимими доказами доведено правомірність правочинів, вчинених відповідачами, тому вимоги про визнання договорів недійсними та похідні вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності щодо спірної земельної ділянки до задоволення не підлягають.
З огляду на викладене, доводи сторони позивача про недійсність правочинів відповідачів щодо предмета іпотеки (земельної ділянки та незавершеного будівництвом житлового будинку) у зв`язку із зареєстрованим правом власності за позивачем на незавершений будівництвом житловий будинок, який розташований на спірній земельній ділянці, станом на день укладення нею договору іпотеки, є безпідставними в силу наведених умов іпотечного договору та принципу юридичної єдності земельної ділянки, яка передана в іпотеку, та розташованого на ній нерухомого майна.
На підставі наведеного колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції на підставі наданих доказів дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації права власності.
Висновки суду не суперечать нормам матеріального права, висновкам Верховного Суду в даній категорії справ, на які заявник послався в обґрунтування доводів апеляційної скарги. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Оскільки доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 не знайшли своє підтвердження під час перегляду рішення місцевого суду, тому апеляційна скарга, з урахуванням встановлених обставин та практики Верховного Суду, є безпідставною.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 липня 2026 року у даній справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua