Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №761/31403/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/31403/25

Провадження № 2/761/3414/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва

в складі головуючої судді Савчук Ю.Н.,

за участі секретаря судового засідання Фортуна М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державний нотаріус Другої Київської державної нотаріальної контори Погоріла Людмила Сергіївна про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, у якому просить визначити йому додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті його батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що ОСОБА_2 був його батьком, а тому позивач відповідно до закону є спадкоємцем першої черги за законом.

Як убачається з матеріалів справи, мати позивача - ОСОБА_3 - померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті позивач, перебуваючи у тісному родинному та емоційному зв`язку з батьками, продовжував проживати разом із батьком та фактично здійснював за ним догляд, надавав необхідну побутову допомогу та підтримку з огляду на його похилий вік.

Позивач указує, що тривалий пропуск строку для подання заяви про прийняття спадщини був зумовлений сукупністю поважних, об`єктивних та непереборних причин. З огляду на свій похилий вік (ІНФОРМАЦІЯ_4), пережитий психоемоційний стрес від втрати обох батьків, позивач помилково вважав, що вчинення додаткових дій щодо подання заяви до нотаріуса не вимагається, оскільки він є єдиним дитиною і продовжував користуватися спадковим майном. У подальшому реалізація його права на оформлення спадщини була істотно ускладнена запровадженням на території України загальнонаціонального карантину для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, під час якого особи похилого віку перебували в зоні найвищого ризику та мали дотримуватися суворого режиму самоізоляції. Крім того, з 24 лютого 2022 року в Україні було введено воєнний стан у зв`язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації, що спричинило регулярні обстріли та загрози в місті Києві, тривалі повітряні тривоги, порушення нормального функціонування транспортної інфраструктури та установ державної влади й нотаріату. Звернувшись до нотаріальної контори для оформлення спадкових прав, позивач отримав роз`яснення про відсутність у матеріалах спадкової справи доказів спільного проживання із спадкодавцем, у зв`язку з чим йому було роз`яснено право на звернення до суду. З урахуванням наведеного позивач просить визначити йому додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30.07.2025 року відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом, розгляд якої вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16.10.2025 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

08.09.2026 року до суду на виконання ухвали суду від Другої Київської державної нотаріальної контори Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла копія спадкової справи спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Позивач у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснюється.

Дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 19 березня 2007 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві помер батько позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Відділом реєстрації смерті у місті Києві 05 січня 2010 року.

Таким чином, саме ІНФОРМАЦІЯ_1 є часом відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

З наданих суду матеріалів спадкової справи № 92/2017 убачається, що після смерті ОСОБА_2 була заведена спадкова справа.

Матеріали спадкової справи не містять відомостей про прийняття спадщини іншими спадкоємцями шляхом подання заяв про її прийняття або про відмову від спадщини. Даних про наявність осіб, які заявили б свої спадкові права та заперечували проти реалізації позивачем права на спадкування, судом не встановлено.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач є особою, яка має право на спадкування після смерті ОСОБА_2 за законом як його дитина та спадкоємець першої черги.

Разом із тим позивач у встановлений законом шестимісячний строк не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

При цьому суд бере до уваги пояснення позивача про те, що після смерті батька він не вважав себе особою, яка пропустила строк для прийняття спадщини, оскільки був переконаний у тому, що фактично прийняв спадщину шляхом проживання разом із батьком, здійснення за ним догляду, користування майном та продовження володіння ним після смерті спадкодавця.

Відповідно дост.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Ч.1ст.1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ст. 1272 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, даних у п.24 постанови Пленум Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Відповідно до ст. 1272 ЦК України у спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини є право звернення до суду для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

Нотаріусом у постанові вказано, що позивач пропустив строк для прийняття Відповідно до ст. 1261 ЦК України позивач є спадкоємцями першої черги за законом.

Суд бере до уваги пояснення позивача про те, що він фактично проживав разом із батьком, здійснював за ним догляд та після його смерті продовжував користуватися майном.

Зазначені обставини мають істотне значення для оцінки суб`єктивного сприйняття позивачем своїх дій та причин, з яких він не звернувся до нотаріуса із відповідною заявою.

Суд виходить із того, що поведінка позивача після смерті батька не свідчила про відмову від спадщини або про байдужість до спадкового майна. Навпаки, із наведених ним обставин убачається послідовне ставлення до майна як до майна, яке, на його переконання, перейшло до нього в порядку спадкування.

Позивач не приховував свого наміру набути спадкові права, не вчиняв дій, спрямованих на відмову від спадщини, та не передавав спадкове майно іншим особам. Його помилка полягала саме у неправильному розумінні юридичних наслідків фактичного проживання зі спадкодавцем за відсутності належного документального підтвердження такого проживання.

Суд враховує, що положення цивільного законодавства щодо прийняття спадщини розмежовують правові наслідки постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та ситуацію, коли такого проживання в установленому порядку не підтверджено.

Таким чином, переконання позивача в тому, що він уже прийняв спадщину внаслідок фактичного проживання з батьком та подальшого володіння майном, хоча й не може саме по собі визнаватися безумовною підставою для поновлення строку, у сукупності з іншими встановленими обставинами підлягає врахуванню судом при оцінці поважності причин пропуску.

Окремо суд оцінює обставини, пов`язані зі смертю обох батьків позивача протягом відносно короткого проміжку часу.

Мати позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а батько - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із пояснень позивача вбачається, що після смерті матері він продовжував підтримувати батька, фактично здійснював за ним догляд та забезпечував необхідну допомогу у повсякденному житті.

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Позивач у позовній заяві зазначає, що після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжував проживати разом із батьком та фактично здійснював за ним догляд, надавав необхідну побутову допомогу та підтримку з огляду на його похилий вік, він вважав, що фактично прийняв спадщину, а відтак подання заяви про прийняття спадщини не є необхідним.

Однак для підтвердження факту прийняття спадщини особі, яка не подала таку заяву в нотаріальну контору, необхідно доводити саме обставини, що підтверджують факт спільного постійного проживання із спадкодавцем на момент смерті.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, провадження № 61-44149св18, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Статтею 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Згідно з пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 ) свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним місцем проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Вказане зазначено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 204/1052/20.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17.

Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Як вбачається із відмітки в паспорті громадянина України позивача ОСОБА_4 , його зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 16.12.2016 року № 2810, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 21.12.1982 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 .

У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, провадження 61-15380св20, зазначено, що для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, оскільки проживав разом із спадкодавцем, проживання має бути фактичним.

Доказів фактичного проживання позивача із спадкодавцем не подано, а відтак він не може вважатися таким, що прийняв спдащину.

Однак судом береться до уваги той факт, що позивач здійснював догляд за спадкодавцем, надавав необхідну побутову допомогу та підтримку з огляду на його похилий вік, що передбачає спільне проживання. Вказане підтверджується тим, що позивач був єдиною дитиною спадкодавця, а відтак інші особи, які могли б здійснювати догляд за спадкодавцем як за людиною похилого віку, були відсутні.

За таких обставин позивач вважав, що фактично прийняв спадщину та що вчинення додаткових дій щодо подання заяви до нотаріуса не вимагається, оскільки він є єдиною дитиною і продовжував користуватися спадковим майном.

Суд вважає вказані обставини поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Отже, виходячи із зазначених правових висновків щодо застосування норм права, які відповідно до вимог ч. 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковими для застосування, позивач, звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , пропустив шестимісячний строк, встановлений чинним законодавством, для прийняття спадщини і має право на звернення до суду з позовною вимогою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України).

Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27.06.2000 при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом також враховується рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

У правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 6 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Так, Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі №580/1300/22 сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22,57,58,94та152 Конституції України); реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими; правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

Відповідно до ч.3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року визначено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивач з вищевказаних поважних причин пропустив встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини, а тому суд визначає позивачу додатковий строк для подання ним заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , тривалістю три місяці з дня набрання рішенням законної сили, який суд вважає достатнім для подання відповідної заяви.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч.1 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач-визнати позовна будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Ураховуючи, що між сторонами спір щодо поважності пропуску строку на прийняття спадщини відсутній, наведені позивачкою обставини об`єктивно перешкоджали своєчасному поданню нею заяви про прийняття спадщини, а тому позов підлягає задоволенню й позивачу слід визначити додатковий строк - три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для подання ним нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем понесено витрати щодо сплати судового збору в сумі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 3274-8654-3652-4759.

Відповідачем у справі є орган місцевого самоврядування, який є належним у такій категорії справ з огляду на наступне.

За змістом ч.1-3 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

Відповідно до практики Верховного Суду ( постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

Згідно з ч.9 ст.141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З врахуванням приписів ст.141 ЦПК України та беручи до уваги те, що відповідачем по справі є орган місцевого самоврядування, який жодних прав позивача не порушив, проте виступає відповідачем з огляду на те, що відповідно до практики Верховного Суду ( постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування», суд приходить до висновку, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача у зв`язку із пропуском ним встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини, а відтак судові витрати слід віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст.12, 13, 81, 206, 263-265 ЦПК України, ст. 1216-1217, 1222, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державний н20 серпня 2026 рокуотаріус Другої київської державної нотаріальної контори Погоріла Людмила Сергіївна про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 ), додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , протягом трьох місяців з дня набрання законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 08.10.2026 року.

Суддя: