Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №754/9537/24 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 754/9537/24

пр. № 2/759/255/26

22 жовтня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Висоцької М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі

у липні 2024 р. позивач звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, просить суд стягнути заборгованість за договором позики від 30.06.2021 у розмірі 50000 доларів США, що еквівалентно згідно курсу НБУ станом на момент подачі позову на 02.07.2024 - 2020000 грн 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ними 30.06.2021 укладено безпроцентний договір позики, відповідно до якого позивач передала, а відповідач отримала 50000 доларів США, оригінал розписки було передано позивачу. Між ними не вживались заходи досудового врегулювання спору. Зазначено строк повернення коштів за графіком: 40000 доларів США повернути до 30.06.2023, а 10000 доларів США повернути до 30.03.2024, просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач відповідно до надісланого представником відповідача відзиву заперечувала щодо існування зазначеної розписки, просила призначити почеркознавчу експертизу (а.с. 66-72).

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду

08.07.2024 ухвалою Деснянського районного суду м. Києва зазначену справу передано за підсудністю до Святошинського районного суду м. Києва (а.с. 20, т. 1)

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13.08.2024 справу розподіллено на суддю Ул`яновську О.В. (а.с. 21, т. 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва 14.18.2024 заяву про забезпечення позову повернуто позивачу по справі (а.с. 26, т. 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва 16.08.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с. 32, т. 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва 11.09.2024 відкрито провадження по справі, у порядку загального позовного провадження (а.с. 37, т. 1).

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду 16.09.2024 справу розподіллено на суддю Ул`яновську О.В. (а.с. 44, т. 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва 17.09.2024 вжито заході забезпечення позову та накладено арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 45-47, т. 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва 31.10.2024 задоволено клопотання позивача та зупинено провадження по справі до припинення ОСОБА_1 перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (а.с. 113, т. 1).

Постановою Київського апеляційного суду ухвалу Святошинського районного суду м. Києва 31.10.2024 про зупинення провадження скасовано, направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 156-157, т. 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва 06.05.2025 у задоволені клопотання про скасування заходів забезпечення позову відмовлено (а.с. 190, т. 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва 29.09.2025 заяву про відвід визнано необґрунтованою (а.с. 228, т. 1).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва 16.09.2025 заяву відповідача задоволено та направлено справу на почеркознавчу експертизу (а.с. 248, т. 1).

Надіслано до суду висновок експерта від 21.08.2026 №2388/26-32 (а.с. 89-96, т. 2).

Представник позивача Старенький С.Є. та позивач у судове засідання не з`явилися, повідомлені належним чином, шляхом розписки з ознайомленням з матеріалами справи, причини неявки не повідомили (а.с. 118,147 т. 1; 57, т. 2).

Представник відповідача, відповідач у судові засідання не з`являлися, повідомлені належним чином, причини неявки не відомі.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22.10.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 114, т. 2).

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховується судом і рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 згідно якого у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві) яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.

Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю осіб, які не з`явилися, що є у справі.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

ІІІ. Фактичні обставини справи

судом встановлено наступні фактичні обставини, що підтверджуються доказами, а саме, між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 30.06.2021 укладено безпроцентний договір позики (а.с. 7, т. 1).

Зазначено строк повернення коштів за графіком: 40000 доларів США повернути до 30.06.2023, а 10000 доларів США повернути до 30.03.2024

На праві власності ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , належить квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 8, т. 1).

Відповідно до висновку експерта від 21.08.2026 №2388/26-32 встановлено, що підпис у розписці від 30.06.2021 виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 (а.с. 89-96, т. 2).

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду

відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16, від 12.09.2019 у справі № 604/1038/16 та від 23.04.2020 у справі № 501/1773/16-ц.

Згідно зі ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі ст. 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14 та від 13.12.2017 у справі № 6-996цс17.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст. 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач на підтвердження позовних вимог надав копію розписки. Відповідач заперечуючи про укладання зазначеної розписки просила провести почеркознавчу експертизу. Висновком зазначеної експертизи встановлено, що відповідач не підписувала надану розписку, яка я основним джерелом доказу у позовній заяві.

Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач не довів наявності обставин, на які посилався, як на підставу своїх вимог, не довів факту укладення договору позики.

V. Розподіл судових витрат

відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, то не підлягають розподілу судові витрати.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 545, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 89, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 353 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, шляхом зняття арешту на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , накладеного ухвалою Святошинського районного суду м. Києва 17.09.2024.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 23.10.2026