Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №757/14592/23-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 757/14592/23-ц

провадження № 61-5535св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сердюка В. В., Черняк Ю. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державне управління справами, Державне підприємство «Укржитлосервіс», Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Желіховської Раїси Михайлівни, на рішення Печерського районного суду містаКиєва від 23травня 2024 року у складі судді Остапчук Т. В.та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 рокуу складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовомдоДержавного управління справами, Державного підприємства «Укржитлосервіс», Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаментуСекретаріату Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,про зміну договору найму житлового приміщення.

2. На обґрунтування позову зазначала, що вона з вересня 1984 року працює прибиральницею службових приміщень у Кабінеті Міністрів України.

3. У 1984 році їй, а у подальшому і членам її сім`ї, надано у користування на правах та обов`язках наймача житлові приміщення в квартирі АДРЕСА_1 та відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

4. У вказаній квартирі позивачка зареєстрована та постійно проживає.

5. Згідно з технічним паспортом вона разом із членами сім`ї користується кімнатами №7 та № 10 у вищезазначеній квартирі №90 .

6. Спірне житлове приміщення надано у користування їй під час перебування останнього на балансі Кабінету Міністрів України.

7. Згідно з Указом Президента України від 23 лютого 2000 року №278/200 «Про державне управління справами» спірне житлове приміщення передано

у встановленому порядку новоствореному Державному управлінню справами, зокрема, Державному підприємству «Укржитлосервіс».

8. З 11 листопада 1989 року позивачка разом із сім`єю перебувають на квартирному обліку осіб, потребуючих поліпшення житлових умов, та не мають іншого житла ані в місті Києві, ані в Україні.

9. Зазначала, що починаючи з 1984 року, а у подальшому з 23 лютого 2000 року, здійснивши заселення та реєстрацію її в спірному житловому приміщенні, відкривши особовий рахунок на її ім`я, надавши право на проживання та реєстрацію (прописку) членам її сім`ї як членам сім`ї наймача житла, відповідачем фактично укладено із нею безстроковий договір найма житла у відповідності до норм чинного законодавства України, з усіма правами та обов`язками наймача.

10. Крім позивачки та членів її сім`ї у квартирі АДРЕСА_1 також проживає ОСОБА_4 разом із трьома членами сім'ї, які користуються ізольованими кімнатами площею 14,3 кв. м. та 12,8 кв. м. Кухня, ванна кімната, вбиральня та інші нежилі приміщення квартири знаходяться у загальному користуванні.

11. Останнім часом сусіди по квартирі, а саме тимчасові, на переконання позивачки, мешканці які проживають у квартирі без реєстрації місця проживання та користуються двома ізольованими кімнатами ( ОСОБА_4 та члени її сім`ї), недружелюбно ставляться до позивачки та членів її сім`ї, у зв`язку із чим позивачка зверталася до правоохоронних органів.

12. Вказувала, що відповідачі Державне управління справами та Державне підприємство «Укржитлосервіс» не бажають вирішити спір щодо її та членів її сім`ї права та порядку користування спірними жилими приміщеннями в квартирі АДРЕСА_1 , а тому позивачка була вимушена письмово звертатися, зокрема,до Президента України з метою врегулювання спірних правовідносин між нею та відповідачами.

13. Із отриманих відповідей позивачка встановила, що між відповідачами Державним управлінням справами, Державним підприємством «Укржитлосервіс» та відповідачем Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України продовжуються правовідносини щодо договору найма спірного жилого приміщення.

14. Посилаючись на те, що задля визначення та врегулювання спірних житлових правовідносин між нею та відповідачами, адже без зміни договору найма жилого приміщення із визначенням порядку користування жилими приміщеннями, вона та члени її сім`ї не мають можливості належним чином реалізовувати свої житлові права та обов`язки, для уникнення в подальшому спорів, невизначеності та упередженості з боку відповідачів та інших осіб, позивачка вважала наявними всі підстави для зміни договору найму жилого приміщення 524/07 від 02 січня

2007 року, відносно 4-х кімнатної квартири

АДРЕСА_1 , уклавши з нею окремий договір найму жилого приміщення (разом з третіми особами), визнавши її наймачем частини квартири: двох ізольованих кімнат площею 14,1 кв. м. (№7) та 13,6 кв. м. (№10), загальним розміром 27,7 кв. м. в 4-х кімнатній квартирі АДРЕСА_1 . При цьому наймачем за окремим договором найму 2-х інших ізольованих кімнат в квартирі (27,1 кв. м.) має і надалі залишатися відповідач - Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України.

15. Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 просила суд:

змінити договір найму житлового приміщення за адресою:

АДРЕСА_3 ;

визнати ОСОБА_1 наймачем окремого договору найму жилого приміщення, 2-х ізольованих житлових кімнат: №7 площею 14,1 кв. м. та №10 площею 13,6 кв. м. (всього 27,7 кв. м.);

визнати Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів Українинаймачем окремого договору найму жилого приміщення, 2-х ізольованих житлових кімнат №5 площею 14,4 кв. м. та №11 площею 12,8 кв. м. (всього 27,1 кв. м.);

залишити в спільному користуванні кухню (№3), вбиральню (№13), ванну кімнату (№14), коридор (№1), коридор (№2), кладову (№4), кладову (№12), вбудовану шафу (№8), вбудовану шафу (№6), вбудовану шафу (№9).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

16. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого

2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

17. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , районний суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності позовних вимог про зміну договору найму.

18. Зокрема, районний суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивачка не довела факту укладення з нею договору найму житлового приміщення, а тому позовні вимоги про зміну останнього

є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. У квітні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката

Желіховської Р. М., на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року у вказаній справі.

20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 25 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22. У касаційній скарзі заявниця просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

23. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 757/42158/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. Також підставою касаційного оскарження вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та необґрунтоване відхилення клопотання про проведення технічної інвентаризації квартири (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

25. На переконання заявниці, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність укладеного договору найму житлового приміщення, оскільки позивачку було вселено до квартири ще у 1984 році. Це, на її думку, свідчить про те, що вона не самоправно зайняла спірне житло, а Кабінет Міністрів УРСР, вселивши її до цієї квартири, фактично уклав із нею ще у 1984 році договір найму житлового приміщення, наділивши її всіма правами та обов`язками наймача.

26. При цьому заявниця вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що наявність або відсутність реєстрації місця проживання сама по собі не може бути підставою ні для визнання за особою права користування жилим приміщенням, якщо вона проживала в ньому або вселилася до нього як член сім`ї наймача, ні для відмови у визнанні такого права, а також вказує, що відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

27. Додатково зауважує, що судами при вирішенні спору помилково не було взято до уваги факт, встановлений у судовому рішенні у справі №757/42158/17-ц, а саме факт того, що позивачка разом із членами сім`ї не самовільно, а саме законно вселилися та проживають у спірному житлі.

28. Підсумовуючи, заявниця зазначає, що вселення її до квартири, реєстрація місця проживання в ній, а також сплата нею плати за користування житлом свідчать про існування з 1984 року правовідносин, які за своїм змістом відповідають відносинам найму житлового приміщення.

29. На переконання заявниці, це спростовує висновки судів попередніх інстанцій про відсутність укладеного договору найму житла, оскільки житлове законодавство не передбачає інших законних підстав для вселення особи, реєстрації місця її проживання та постійного проживання в житловому приміщенні в будинках державного і громадського житлового фонду, крім договору найму житлового приміщення.

30. Відтак заявниця зазначає, що Державне управління справами, ставши

у 2000 році правонаступником щодо майна, яким управляв або яке мав у власності Кабінет Міністрів УРСР, фактично продовжило правовідносини, зокрема ті, що виникли на підставі укладеного із нею договору найму спірного житлового приміщення.

31. Відповідно, всі наступні договори найму спірного житла фактично пролонгували первісний договір найму жилого приміщення 1984 року, а тому позивачка була стороною договору як наймач.

32. Додатково зауважує, що тривалість проживання позивачки та її сім`ї

у спірному жилому приміщенні є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідну квартиру житлом позивачки та членів її сім`ї у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

33. Таким чином, ураховуючи наведене, заявниця зазначає, що Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, яке є правонаступником управління Кабінету Міністрів УРСР, з яким Державне підприємство «Укржитлосервіс» уклало договір найму житлового приміщення №04/07 від 02 січня 2007 року, є стороною зазначеного договору, дія якого триває на цей час, а сама заявниця є наймачем за цим договором. На її переконання, наведені обставини підтверджують, що вона звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів у встановленому законом порядку.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

34. У червні 2026 року Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України сформувало

в системі «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

35. На переконання Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, установлені у справі обставини свідчать про відсутність укладеного між позивачкою та Державним управлінням справами договору найму житлового приміщення.

36. Суди у цій справі не ставлять під сумнів законність проживання ОСОБА_1 та членів її сім`ї у спірній квартирі, а зазначають, що позивачка не надала доказів, які підтверджували б правомірність її вселення до квартири. Зокрема, у матеріалах справи немає ордера на відповідне житло та договору найму житлового приміщення.

37. Водночас заявниця помилково вважає, що самого факту тривалого проживання у квартирі достатньо для укладення договору найму житлового приміщення або заміни сторони в такому договорі.

38. Також звертає увагу колегії суддів на те, що заявниця фактично ототожнює окремі юридичні факти, а саме проживання у квартирі, реєстрацію місця проживання та сплату платежів за житлово-комунальні послуги, з виникненням повноцінних договірних правовідносин найму житла. Такий підхід є помилковим, передчасним і не відповідає вимогам житлового законодавства.

39. Додатково Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України вказує на помилковість доводів касаційної скарги про наявність у заявниці статусу наймача житлового приміщення за договором, що нібито надає їй право вимагати зміни цього договору. На думку Управління, такі твердження не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.

40. Як установили суди попередніх інстанцій, між позивачкою та відповідачами не укладено в установленому законом порядку договору найму житлового приміщення, а також немає доказів видачі ордера на спірне житло. Відтак позивачка не має статусу наймача в розумінні статті 61 Житлового кодексу України.

41. За таких обставин вимога про зміну договору найму є юридично необґрунтованою, оскільки неможливо змінити договір, стороною якого позивачка не є та який із нею не укладався.

42. Посилання касатора на нібито фактичне продовження дії договору №4/07 після 30 червня 2017 року також є помилковими. Зазначений договір укладено між Державним підприємством «Укржитлосервіс» та іншим відповідачем, і він має чітко визначений суб`єктний склад сторін. Позивачка не була і не є стороною цього договору, а тому не може набувати за ним прав чи обов`язків, зокрема вимагати його зміни.

43. Більше того, на переконання Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, самі по собі проживання у житловому приміщенні, оплата житлово-комунальних послуг або реєстрація місця проживання не надають особі статусу наймача за відсутності укладеного у письмовій формі відповідного договору, а відтак заявницяфактично намагається підмінити відсутність правовідносин найму припущеннями про їх існування, що суперечить принципам правової визначеності.

44. Також у червні 2026 року Державне управління справами сформувало в системі «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

45. Зокрема, Державне управління справами зауважує, що суди попередніх інстанцій урахували обставини, установлені під час розгляду справи

№757/42158/17-ц, а саме те, що між ОСОБА_1 та її роботодавцем, Управлінням адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, не укладалися договори, а кімнати у квартирі, щодо яких позивачка просить визнати договір найму укладеним, не є ізольованими приміщеннями.

46. Крім того, у зазначеній справі суди дійшли висновку, що наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати, що позивачі були вселені до спірної квартири та проживали в ній на законних підставах, хоча документів на підтвердження цього немає.

47. На переконання Державного управління справами, наведене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції у справі, яка є предметом касаційного перегляду, урахував висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладені в постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі

№757/42158/17-ц. Це, своєю чергою, свідчить про необґрунтованість відповідних доводів касаційної скарги.

48. Також Державне управління справами вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про безпідставне відхилення клопотання позивачки про забезпечення доказів. Як убачається зі змісту цього клопотання, позивачка просила забезпечити докази шляхом проведення технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна державної власності для підтвердження обставин, на які вона посилалася в позовній заяві.

49. Водночас клопотання не містило зазначення обставин, передбачених статтею 116 ЦПК України, які є обов`язковою умовою для забезпечення доказів. Відтак, на переконання Державного управління справами, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні цього клопотання, а відповідні доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

50. Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується учасниками справи, що 02 січня 2007 року між Державним підприємством «Укржитлосервіс» та Управлінням адміністративних будинків Господарського-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України укладено договір №4/07 найму житлового приміщення, предметом якого є квартира АДРЕСА_4 . Строк дії договору з 02 січня 2007 року до 31 грудня 2011 року (Т.1,

а.с.56-58).

51. Додатковою угодою №3 до договору №4/07 від 02 січня 2007 року, укладеною між Управлінням адміністративних будинків Господарського-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України та

Державного підприємства «Укржитлосервіс» 12 січня 2017 року, продовжено термін дії вищевказаного договору до 30 червня 2017 року (Т.1, а.с.59).

52. ОСОБА_1 зверталась до Державного підприємства «Укржитлосервіс» та до Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України із метою укладення з нею безстрокового договору найма (оренди) житлового приміщення, а саме, частини квартири АДРЕСА_1 (2 кімнати, ж/п

43,5 кв. м.).

53. Також судами попередніх інстанцій встановлено та не оспорюється учасниками справи, що ОСОБА_1 працює в Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів Україниз 06 вересня 1984 року(Т.1, а.с.52).

54. Відповідно до довідок з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію

і довідок про склад сім`ї та розмір платежів за житлово-комунальні послуги встановлено, що ОСОБА_1 , проживає та зареєстрована в квартирі

АДРЕСА_4 ) та займає 2 кімнати. У житловому приміщенні проживає:

ОСОБА_1 , її чоловік - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_3 , сплачує комунальні послуги (Т.1, а.с.37; 39-40).

55. Згідно з довідкою від 03 листопада 2016 року № 1032, виданою Відділом обліку та розподілу житлової площі Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку з 11 грудня 1989 року у складі сім`ї з трьох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

56. Як вбачається з відповіді Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 серпня 2019 року, останній не має можливості надати інформацію на підставі яких документів громадянка ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Водночас зауважено, щоз даних архівної картотеки з питань реєстрації місця проживання вбачається, що ОСОБА_1 була тимчасово зареєстрована за вищевказаною адресою у періоди з 25 грудня 1984 року по 25 грудня 1985 року; з 21 січня 1986 року по 21 січня 1989 року; з 31 січня 1989 року по 31 січня 1992 року, з 03 березня 1992 року по даний час (Т.1, а.с.20-21).

57. Будинок АДРЕСА_5 перебуває у власності держави в особі Державного управління справами, в оперативному управлінні Державного підприємства «Укржитлосервіс», яке і здійснює його утримання, а квартира № 90 за вищевказаною адресою перебуває на балансі підприємства, у квартирі проживають п`ять осіб, з яких сім`я: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які прописані з 1984 року та займають дві кімнати, та ще дві особи, які займають по одній кімнаті без реєстрації.

58. Договір найму житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_4 ) між Державним підприємством «Укржитлосервіс» та Управлінням адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів Україниукладено 02 січня 2007 року, водночас ОСОБА_1 проживає в спірній квартирі з 1984 року.

59. Також суди встановили, що ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом про визнання договору найму житлового приміщення укладеним та зобов`язання вчинити певні дії (справа №757/42158/17-ц). За результатами розгляду цієї справи рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року, залишеним без змін за наслідками апеляційного та касаційного перегляду,

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено. Суди виходили з того, що позивачка не надала належних і допустимих доказів видачі їй ордера на житлове приміщення або надання його в користування на підставі рішення Міністра Кабінету Міністрів України відповідно до розпорядження від 17 березня 1993 року №162-р. Крім того, між ОСОБА_1 та її роботодавцем, Управлінням адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, не укладалися договори, кімнати у квартирі, щодо яких позивачка просила визнати договір найму укладеним, не є ізольованими приміщеннями, а позивачка не довела, що зверталася до Державного підприємства «Укржитлосервіс» щодо укладення договору найму спірних кімнат.

60. Отже, за результатами розгляду справи №757/42158/17-ц суди встановили відсутність підстав для укладення договору найму житлового приміщення щодо кімнат №7 площею 14,1 кв. м та №10 площею 13,6 кв. м у квартирі

АДРЕСА_1 відповідно до статей 61, 63 ЖК УРСР.

61. Водночас, урахувавши встановлені фактичні обставини справи, суди за наслідками вирішення спору дійшли висновку, що наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати, що позивачі були вселені до спірної квартири та проживали в ній на законних підставах, хоча документів на підтвердження цього немає.

Позиція Верховного Суду

62. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

63. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

64. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

65. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

66. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

67. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню

з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

68. Предметом спору у справі, яка переглядається в касаційному порядку,

є внесення змін до договору найму житлового приміщення.

69. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили

з того, що між сторонами та позивачкою не укладено договору найму житлового приміщення, а тому вимоги про внесення змін до такого договору

є безпідставними та не підлягають задоволенню.

70. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

71. Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

72. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48 Конституції України).

73. Згідно з статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, судовий захист цивільного права та інтересу.

74. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має прав на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

75. Відповідно до Конституції України громадяни мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги (стаття 1 ЖК України).

76. Відповідно до статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Видача ордерів на жилі приміщення у військових містечках провадиться в порядку, передбаченому законодавством України.

77. Змістом статті 61 ЖК України передбачено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім`ї порівняно з умовами, передбаченими цим Кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими актами законодавства України,

є недійсними.

78. Предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного

і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок. Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв`язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо) (стаття 63 ЖК Української РСР у редакції на момент набуття позивачкою житлового приміщення у користування).

79. З метою впорядкування надання житлових приміщень у будинках

відомчого житлового фонду Господарського управління Кабінету Міністрів України, Кабінетом Міністрів України було прийнято Розпорядження від 17 березня 1993 року № 162-р, яким відповідно до статті 42 Житлового кодексу УРСР продовжено, як виняток, практику, що склалася, згідно з якою надання вищезазначених житлових приміщень окремим керівникам міністерств і відомств, народним депутатам, відповідальним працівникам Адміністрації Президента України, апарату Кабінету Міністрів України та іншим громадянам, які не перебувають на квартирному обліку, провадиться за рішенням Міністра Кабінету Міністрів України.

80. Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

81. Змістом статті 65 ЖК України передбачене право наймача в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

82. Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від від 12 червня 2020 року

усправі № 755/16392/17 (провадження № 61-310св19), від 15 квітня 2020 року

усправі № 466/5057/17 (провадження № 61-42617св18), від 01 вересня 2021 року

у справі № 641/7103/19(провадження № 61-6885св20), від 06 жовтня 2021 року

у справі № 646/660/19(провадження № 61-17363св20) зауважувалося, що наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду, а відтак практика Верховного Суду із вищевказаного питання є сталою.

83. Таким чином, колегія суддів зауважує, що наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням, зокрема,за особою, яка там проживала.

84. Водночас колегія суддів враховує, що зі змісту матеріалів, зокрема, доданих позивачкою до матеріалів справи, вбачається, що квартира

АДРЕСА_6 (на момент розгляду справи -

АДРЕСА_5 ), є службовою (відомчою) (Т.1, а.с.37-40).

85. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири (частина перша статті 105 ЖК УРСР).

86. Згідно із частиною другою статті 121 ЖК УРСР службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

87. Відтак, оскільки предметом спору у справі є внесення змін до договору найму житлового приміщення, першочергово позивачка мала довести наявність такого договору, до якого вона просить внести зміни.

88. Схожих за своїм змістом висновків дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у змісті постанови від 19 лютого

2024 рокуу справі № 753/95/21(провадження № 61-3800сво23), у якій зауважив, що: «… встановлення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду та зміна умов договору найму (укладення окремого договору найму), є різними способами захисту права.

Право наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду передбачено у частині четвертій статті 816 ЦК України, яка не містить будь-яких обмежень реалізації цього права, і більше того, не пов`язано з певними межами. З урахуванням правила про пріоритетність норм ЦК України над нормами інших законів, застосуванню підлягає частина четверта статті 816 ЦК України.

Тлумачення частини четвертої статті 816 ЦК України дає підстави для висновку, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд за позовом наймача або особи, яка постійно проживає разом з ним.

Отже положення статті 816 ЦК України не передбачають будь-яких обмежень реалізації права наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного

і громадського житлового фонду, не пов`язують з площею наданого у найм житлового приміщення.»

89. Крім того, схожих за своїм змістом висновків дійшов Верховний Суд у змісті постанови від 23 листопада 2022 рокуу справі № 761/8565/20(провадження

№ 61-6942св21), у змісті якої вказав на те, що: «Разом з тим, позивач не надала до справи договір найму вказаного жилого приміщення, який укладений з попереднім наймачем, тому відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання її наймачем замість попереднього наймача, померлого ОСОБА_2 .

Згідно з частиною дев`ятою статті 265 ЦПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору».

90. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

91. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

92. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

93. Враховуючи встановлені у справі обставини, а саме те, що порушуючи перед судом вимогу про внесення змін до договору найму жилого приміщення, позивачка не надала суду доказів на підтвердження існування (укладення останнього),

а також врахувавши, що сама по собі реєстрація місця проживання, зокрема, позивачки не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням, зокрема, за особою, яка там проживала, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо недоведеності позовних вимог.

94. При цьому, з огляду на наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими й інші доводи касаційної скарги, зокрема посилання заявниці на статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки, зважаючи на предмет спору, відповідачі не оспорюють право позивачки та членів її сім`ї проживати

у спірному службовому житловому приміщенні. Відтак питання про порушення права на житло не є предметом дослідження у цій справі.

95. Підсумовуючи, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

96. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

97. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

98. Ураховуючи, що позивачка не довела наявності договору найму житлового приміщення, до якого вона просила внести зміни в судовому порядку, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність заявлених позовних вимог.

99. Таким чином колегія суддів доходить висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Желіховської Раїси Михайлівни, залишити без задоволення.

2. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча Судді:Н. Ю. Сакара О. М. Осіян В. В. Сердюк Ю. В. Черняк В. В. Шипович