Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №756/14475/26 — Оболонський районний суд міста Києва

29.09.2026 Справа № 756/14475/26

Номер справи 756/14475/26

Номер провадження 2/756/10330/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Белоконної І.В.,

за участю секретаря - Погорелової В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивач через свого представника - адвоката Хорошайло Н.В. звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить зняти арешт нерухомого майна, а саме 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві спільної часткової власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є власником 1/3 частини зазначеної квартири на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 09.08.2005, виданого комунальним підприємством «Управління житлового господарства» Оболонського району м. Києва та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації за № 462 від 17.08.2005. Іншими співвласниками квартири (по 1/3 частині кожна) є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . 08.06.2026 позивачу стало відомо, що на належну йому 1/3 частину квартири накладено арешт, зареєстрований 27.07.2009 о 16:37:03 за № 8915543 реєстратором Першої Київської державної нотаріальної контори, на підставі постанови старшого слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Хруля В.В. від 23.07.2009 у кримінальній справі № 06-10566. Позивач зазначає, що кримінальне провадження відносно нього повністю завершене, питання щодо скасування арешту жодним судовим рішенням не вирішувалося, у зв`язку з чим вважає накладений арешт таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 01.09.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання на 29.09.2026.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. Відповідач зазначає, що арешт майна, накладений у межах кримінального провадження, підлягає скасуванню виключно в порядку, визначеному главою КПК України (ст. ст. 173, 174), шляхом звернення із відповідним клопотанням до слідчого судді, а питання про зняття такого арешту не може вирішуватися судом у порядку цивільного позовного судочинства. Крім того, відповідач вказує, що вирок суду, який набрав законної сили, позбавляє цивільний суд можливості скасувати арешт, накладений на вказане майно, та що позивачем не доведено порушення його прав і законних інтересів з боку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Оцінивши вказані докази в їх сукупності, суд вважає встановленими такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом всановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 09.08.2005, виданим комунальним підприємством «Управління житлового господарства» Оболонського району м. Києва, зареєстрованим у Київському міському бюро технічної інвентаризації за № 462 від 17.08.2005 та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.06.2026.

Іншими власниками квартири (по 1/3 частині кожна) є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Інформаційна довідка № 480753108 від 08.06.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підтверджує, що на 1/3 частину квартири позивача 27.07.2009 о 16:37:03 зареєстровано арешт за № 8915543 реєстратором Першої Київської державної нотаріальної контори на підставі постанови старшого слідчого від 23.07.2009 у кримінальній справі № 06-10566.

Постанова старшого слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Хруля В.В. від 23.07.2009 у кримінальній справі № 06-10566 підтверджує підставу та мету накладення арешту: забезпечення заявленого потерпілим ОСОБА_4 цивільного позову та об`єктивного розслідування кримінальної справи, порушеної 05.06.2009 відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, у зв`язку з подією від 29.05.2009. Постанова прийнята на підставі ст. ст. 125, 126, 130 КПК України в редакції 1960 року.

Як вбачається з листа Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 18.06.2026 № 219446-2026 20.07.2009 кримінальна справа № 06-10566 в порядку ст. 232 КПК України була спрямована до Печерського районного суду м. Києва для розгляду по суті.

Вироком Печерського районного суду м. Києва від 02.09.2009 у справі № 1-466/09 - ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, та призначено покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі; на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки. Цивільний позов ОСОБА_5 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на його користь 17000,00 грн. Питання щодо скасування арешту, накладеного на 1/3 частину квартири позивача, зазначеним вироком не вирішувалося.

Постанова Оболонського районного суду м. Києва від 14.09.2012 ОСОБА_1 , засудженого вироком Печерського районного суду м. Києва від 02.09.2009 за ч. 2 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком 3 роки, на підставі ст. 78 п. 1 КК України, ст. 408-2 КПК України звільнено від покарання у зв`язку із закінченням іспитового строку та виконанням покладених на нього обов`язків. Питання про арешт майна позивача зазначеною постановою також не вирішувалося.

Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до вимог статей 316, 317, 319, 321 ЦК України кожному гарантується право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та заборону позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, при дотриманні справедливого балансу (пропорційності) між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої особи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником такого майна; у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється за позовним провадженням, якщо акт накладення арешту на майно був прийнятий у межах кримінального провадження, розпочатого та закінченого до набрання чинності КПК України 2012 року, і при цьому не вирішено питання про подальшу долю арешту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц сформулювала правовий висновок, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений у межах кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року та завершеного у порядку, передбаченому цим Кодексом, оскільки норми КПК України 1960 року не передбачали інституту слідчого судді та відповідного процесуального механізму скасування арешту майна після закінчення кримінального провадження.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17 конкретизувала наведений висновок та зазначила, що якщо арешт накладено на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року було порушено кримінальну справу, яка в подальшому завершена (вироком, постановою) без вирішення питання про подальшу долю арешту цього майна, спір про звільнення такого майна з-під арешту також підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, незалежно від того, чи була особа, якій належить арештоване майно, учасником відповідного кримінального провадження.

Судом встановлено, що кримінальна справа № 06-10566 відносно ОСОБА_1 порушена 05.06.2009, тобто під час дії Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року; арешт на майно позивача накладено постановою слідчого від 23.07.2009 також за правилами КПК України 1960 року; кримінальне провадження відносно позивача повністю завершене: вирок Печерського районного суду м. Києва від 02.09.2009 набрав законної сили, позивач звільнений від відбування покарання постановою Оболонського районного суду м. Києва від 14.09.2012, яка також набрала законної сили. Жодним із зазначених судових рішень питання про зняття арешту з квартири позивача не вирішувалося.

За таких обставин посилання відповідача на постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц та від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц суд відхиляє, оскільки правові висновки, викладені у вказаних постановах, стосуються випадків, коли кримінальне провадження є чинним (незавершеним) та здійснюється за правилами КПК України 2012 року, яким передбачено дієвий процесуальний механізм скасування арешту майна слідчим суддею чи судом (ст. ст. 173, 174 КПК України). У цій справі такий механізм є об`єктивно недоступним позивачу, оскільки кримінальне провадження велося за КПК України 1960 року, який не передбачав інституту слідчого судді, а саме кримінальне провадження закінчено ще у 2012 році, тобто задовго до звернення позивача з цим позовом.

Суд також відхиляє довід відповідача про те, що набрання вироком законної сили саме по собі позбавляє цивільний суд можливості скасувати арешт майна. Зі змісту вироку Печерського районного суду м. Києва від 02.09.2009 вбачається, що судом вирішено питання лише щодо речових доказів у кримінальній справі (автомобіля «БМВ-320» та ключа запалення), тоді як питання про долю арешту, накладеного на нерухоме майно позивача з метою забезпечення цивільного позову, судом не розглядалося та жодним судовим рішенням не вирішувалося. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 вирішено по суті саме цим вироком (з позивача на користь потерпілого стягнуто грошові кошти), а отже мета, з якою накладався арешт на майно позивача, - забезпечення цього цивільного позову, - на цей час відпала. Крім того, позивач звільнений від покарання ще у 2012 році у зв`язку із закінченням іспитового строку, тому і мета забезпечення виконання вироку в частині кримінального провадження також відпала.

Суд враховує, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будь-яке втручання у право мирного володіння майном повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Подальше утримання арешту на майні позивача за відсутності будь-якої легітимної мети (кримінальне провадження завершене понад 14 років тому, цивільний позов у кримінальній справі вирішено й виконано, іспитовий строк закінчився) становить непропорційне втручання у право власності позивача, гарантоване ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Доводи відповідача про недоведеність позивачем порушення його прав судом відхиляються, оскільки сам факт наявності зареєстрованого обтяження (арешту) на майно позивача, підтверджений Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єктивно перешкоджає позивачу у вільному здійсненні правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном, що й становить порушення права власності, яке підлягає судовому захисту в порядку, передбаченому ст. 391 ЦК України.

Згідно з частиною 2 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для державної реєстрації припинення обтяження є, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили.

З огляду на викладене, зважаючи на відсутність правових підстав для подальшого обмеження права власності позивача, недоведеність відповідачем наявності легітимної мети збереження арешту, та враховуючи, що іншого ефективного способу захисту порушеного права власності позивача, аніж звернення з даним позовом, за встановлених обставин справи не вбачається, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог і необхідність їх задоволення в повному обсязі.

З огляду на вищенаведене, керуючись ст. ст. 5, 12-13, 76, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги - задовольнити.

Скасувати арешт нерухомого майна, а саме 1/3 (однієї третьої) частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер обтяження: 8915543; дата, час державної реєстрації обтяження: 27.07.2009, 16:37:03; підстава обтяження: постанова старшого слідчого СВ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві Хруля В.В. від 23.07.2009 у кримінальній справі № 06-10566; реєстратор обтяження: Перша Київська державна нотаріальна контора.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Белоконна