Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №756/12693/25 — Оболонський районний суд міста Києва

20.10.2026 Справа № 756/12693/25

Унікальний номер справи 756/12693/25

Номер провадження 2/756/8567/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Белоконної І.В.

секретар судового засідання - Погорелової В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Центр організації дорожнього руху» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Комунальне підприємство «Центр організації дорожнього руху» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 матеріальну шкоду в порядку регресу в розмірі 140205,42 грн та судові витрати по справі.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що згідно з наказом директора КП «Київдорсервіс» (пізніше перейменовано на КП «Центр організації дорожнього руху») від 13.09.2006 № 39 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду водія спеціального вантажного автомобіля.

07.10.2016 приблизно о 13.15 год ОСОБА_1 керуючи службовим автомобілем «ГАЗ-3307», д.н.з. НОМЕР_1 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 10.07.2018 у справі № 753/1785/17 відповідача ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Призначено покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортним засобом. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки. Частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 та стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та КП «Центр організації дорожнього руху» 27405,42 грн матеріальної шкоди, 50000,00 грн моральної шкоди та 12800,00 грн витрат на відновлення свого права.

Вироком Київського апеляційного суду від 14.02.2019 вирок Дарницького районного суду м. Києва від 10.07.2018 в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову ОСОБА_2 за вимогами до ОСОБА_1 та КП «Центр організації дорожнього руху» про стягнення моральної шкоди та за вимогами до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення моральної шкоди скасовано. Призначено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 3 (три) роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 (два) роки. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та КП «Центр організації дорожнього руху» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 200000,00 грн.

КП «Центр організації дорожнього руху» виконало у добровільному порядку рішення суду та сплатило на користь потерпілого завдану винуватцем дорожньо-транспортної пригоди грошові кошти у розмірі 140205,42 грн.

Постановою Верховного Суду від 10.06.2021 вироки Дарницького районного суду м. Києва від 10.07.2018 та Київського апеляційного суду від 14.02.2019 в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та КП «Центр організації дорожнього руху» про стягнення матеріальної та моральної шкоди скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02.10.2024 у справі № 753/13211/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , КП «Центр організації дорожнього руху», ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування майнової та моральної шкоди закрито, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 .

За вказаних обставин, а також посилаючись на положення ст. 1191 ЦК України, позивач зазначав, що підприємство, відшкодувавши шкоду, завдану іншою особою, отримало право зворотної вимоги (регресу) до винної особи (свого працівника) у розмірі виплаченого відшкодування, тобто 140205,42 грн.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Центр організації дорожнього руху», грошові кошти у розмірі 140205,42 грн та витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 26 травня 2026 року скасовано заочне рішення та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25 серпня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази наявні в матеріали справи, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні заявлених позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом встановлено, що вироком Дарницького районного суду м. Києва від 10.07.2018 справі № 753/1785/17 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 та стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та КП «Центр організації дорожнього руху» матеріальну шкоду у розмірі 27405,42 грн, моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн та витрати на відновлення свого права в розмірі 12800,00 грн. Стягнуто з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. Позовні вимоги про відшкодування витрат, пов`язаних з втратою працездатності - залишено без розгляду, роз`ясненням права звернення з вказаним позовом у порядку цивільного судочинства. Також вирішено питання щодо речових доказів та витрат, пов`язаних із залученням експерта.

Як вбачається з вказаного вироку, 07.10.2016 приблизно о 13.15 год ОСОБА_1 керуючи автомобілем «ГАЗ-3307», д.н.з. НОМЕР_1 , на Харківській площі в місті Києві в місці виїзду на Бориспільське шосе зі сторони вулиці Світла, розпочав рух заднім ходом. В цей час біля задньої частини автомобіля «ГАЗ-3307» д.н.з. НОМЕР_1 перебував пішохід ОСОБА_2 . Перед початком руху та під час руху ОСОБА_1 допустив порушення вимог Правил дорожнього руху, а саме п. 2.3 Б, п. 10.1 та п. 10.9, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 .

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене та відповідно до положення ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені вироком Дарницького районного суду м. Києва від 10.07.2018, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, відповідно до якого відповідача визнано винуватим у порушенні Правил дорожнього руху.

Згідно наказу № 39-к від 13.03.2006 ОСОБА_1 з 13.03.2006 прийнято на посаду водія спеціального вантажного автомобіля, вантажопідйомністю від 3 до 5 т.

Потерпілий ОСОБА_2 під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди був працівником КП «Київдорсервіс», що підтверджується наказом № 12-к від 13.02.2014.

Рішенням Київської міської ради № 21/2243 від 23.03.2017 перейменовано КП «Київдорсервіс» на КП «Центр організації дорожнього руху.

Вироком Київського апеляційного суду від 14.02.2019 вирок Дарницького районного суду м. Києва від 10.07.2018 в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову ОСОБА_2 за вимогами до ОСОБА_1 та КП «Центр організації дорожнього руху» про стягнення моральної шкоди та за вимогами до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення моральної шкоди скасовано. Призначено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 (два) роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та КП «Центр організації дорожнього руху» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 200000,00 грн. Призначено новий розгляд в суді першої інстанції провадження за позовом ОСОБА_2 до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення моральної шкоди в порядку цивільного судочинства.

Судом також встановлено, що 14.03.2019 ОСОБА_2 звернувся до позивача КП «Центр організації дорожнього руху» із заявою про здійснення виплати відшкодування моральної та майнової шкоди внаслідок пошкодження здоров`я.

Позивачем КП «Центр організації дорожнього руху» було здійснено перерахунок коштів на рахунок ОСОБА_2 у розмірі 140 205,42 грн, а саме 100000,0 грн моральної шкоди, 27405,42 грн матеріальної шкоди та 12800,00 грн за відшкодування витрат на відновлення права, що підтверджується платіжним дорученням № 466 від 03.04.2019, платіжним дорученням № 410 від 15.03.2019 та платіжним дорученням № 433 від 25.03.2019.

Відповідно до платіжного доручення № 466 від 03.04.2019, кошти в розмірі 100000,00 грн перераховано з призначенням платежу: «Часткове (у розмірі 50 %) відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 згідно вироку Київського апеляційного суду міста Києва від 14.02.2019 року відносно ОСОБА_1 ».

Згідно з платіжним дорученням № 410 від 15.03.2019, кошти в розмірі 27405,42 грн перераховано з призначенням платежу: «Відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_2 згідно вироку дарницького рай. суду м. Києва у справі №753/1785/17 від 10.07.2018».

Відповідно до платіжного доручення № 433 від 25.03.2019, кошти в розмірі 12800,00 грн перераховано з призначенням платежу: «Відшкодування витрат на відновлення свого права ОСОБА_2 згідно вироку дарницького рай. суду м. Києва у справі №753/1785/17 від 10.07.2018».

Постановою Верховного Суду від 10.06.2021 вироки Дарницького районного суду м. Києва від 10.07.2018 та Київського апеляційного суду від 14.02.2019 в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та КП «Центр організації дорожнього руху» про стягнення матеріальної та моральної шкоди скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частиною 1 статті 1213 ЦК України, визначено, що особа, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 07.02.2024 по справі № 910/3831/22 зазначила, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

У Постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 628/1203/19 (провадження № 61-8954св24) викладено правовий висновок, що відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але надалі відпала. Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України). Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

У зв`язку із скасуванням судових рішень, на виконання яких позивачем було здійснено перерахунок грошових коштів, правова підстава для набуття та утримання ОСОБА_2 грошових коштів відпала, відтак вказані кошти підлягають поверненню позивачу відповідно до положень глави 83 ЦК України щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02.10.2024 у справі № 753/13211/21 провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до КП «Центр організації дорожнього руху», третя особа: ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди закрито, у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_2 .

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02.10.2024 у справі № 753/13211/21, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, яка набрала законної сили. Проте, суд наголошує на наступному.

Відповідно до частини 1 статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ч. 1 ст. 1218 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 456/2628/17 виклав висновок, що спадковому праву характерний принцип універсальності спадкового правонаступництва, який проявляється у тому, що на стадії прийняття спадщини вона розглядається як єдине ціле, незалежно від підстави спадкування. Тобто особа реалізує свої права як спадкоємця, приймаючи спадщину, незалежно від підстави спадкування (за законом чи за заповітом). Для прийняття спадщини властивий універсальний характер, оскільки воно поширюється на всю спадщину, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась, тобто на всі спадкові активи і пасиви.

Правовідносини щодо повернення безпідставно набутих коштів, що виникли між кредитором (Позивачем) та боржником (за його життя), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитором та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.

Зобов`язання по поверненню грошових коштів не є таким, що нерозривно пов`язане з особою спадкодавця (стаття 1219 ЦК України), а тому відповідно до статті 1218 ЦК України входить до складу спадщини.

Враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємці стають учасниками правовідношення з повернення майна без достатньої правової підстави.

У судовому засіданні представник розивача зазначила, що наявність спадкоємців ОСОБА_2 не встановлювалась, з позовом про повернення безпідставно набутого майна (коштів) спадкодавцем до спадкоємців не зверталися.

Зі змісту ухвали Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/13211/21 вбачається, що у своїй заяві про поворот виконання рішення КП «Центр організації дорожнього руху» просить ухвалити рішення, згідно з яким зобов`язати ОСОБА_2 повернути Комунальному підприємству «Центр організації дорожнього руху» безпідставно стягнені кошти у розмірі 140205,42 грн.

Таким чином, дії позивача, який звернувся із заявою до Дарницького районного суду м. Києва про поворот виконання рішення у справі №753/13211/21, посилаючись на безпідставність стягнення грошових коштів, а в подальшому пред?явив позов про відшкодування шкоди в порядку регресу, посилаючись на чинність підстав для сплати таких коштів, є суперечливими.

Посилання позивача на правові висновки Верховного Суду щодо набуття права зворотної вимоги є необґрунтованим, оскільки таке право виникає за умови задоволення позову та фактичного виконання рішення суду про відшкодування шкоди, чого в цьому випадку не відбулося, оскільки провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до КП «Центр організації дорожнього руху», третя особа - ОСОБА_1 , про відшкодування майнової та моральної шкоди було закрито у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_2 .

Враховуючи встановлені вище обставини, проаналізувавши позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд убачає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв`язку з відсутністю виникнення у позивача відповідного права зворотної вимоги.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує ст. 141 ЦПК України та відмову в задоволенні позову в повному обсязі, у зв`язку з чим понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Белоконна