Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №755/20608/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Суд: Дніпровський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про виплату заробітної плати

Дата: 22 жовтня 2026 р.

Справа: №755/20608/25

Суддя: Коваленко І. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/20608/25

Провадження №: 2/755/11142/26

"23" жовтня 2026 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Коваленко І.В., за участю секретаря судового засідання - Грищенко С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Компанії «Людина в біді» (CLOVEK V TISNI) в Україні про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

Процесуальний рух справи

14 жовтня 2025 року до Дніпровського районного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Компанії «Людина в біді» (CLOVEK V TISNI) в Україні про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У прохальній частині позовної заяви Позивач просила суд стягнути з Відповідача заборгованість по заробітній платі за березень 2025 року у сумі 23 069,66 грн, грошову компенсацію за 2 дні невикористаної основної щорічної відпустки у сумі 2 976,73 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2025 року по 30.09.2025 року, обмежений сумою 120 000,00 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 211,20 грн.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2025 року вказана позовна заява передана в провадження судді Коваленко І.В.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11.11.2025 року відкрито провадження у цій цивільну справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Учасникам справи було роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та визначено відповідні процесуальні строки.

24.02.2026 року (вх. № 9449) через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позов.

Оскільки розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання не проводилось та особи, які беруть участь у справі, не викликались. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Доводи позовної заяви

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 03 березня 2025 року між Філією Компанії «Людина в біді» в особі Глушкової Олени Олексіївни, яка діяла на підставі довіреності, та ОСОБА_1 було укладено Трудовий Договір, відповідно до якого її було прийнято на посаду «Інженер-будівельник» (у договорі зазначено «Інженер проекту з води, санітарії та гігієни»). Місце роботи було визначено в місті Дніпро. Згідно з п. 10 та п. 11 Договору Позивачу встановлено 40-годинний робочий тиждень та гарантовано щорічну оплачувану відпустку тривалістю 28 календарних днів. Відповідно до п. 14 Договору розмір заробітної плати складав 1 507 доларів США на місяць, що підлягав виплаті у гривнях за обмінним курсом ПАТ «КБ «ПриватБанк» у відділеннях (продаж), який діятиме в перший день місяця розрахунку заробітної плати.

Позивач вказує, що 21.03.2025 року вона отримала заробітну плату за першу половину березня у розмірі 23 069,66 грн. У період з 24.03.2025 року по 27.03.2025 року Позивач була відсутня на робочому місці через погіршення стану здоров`я та винятковий збіг тяжких життєвих обставин, а саме - вчинення щодо неї кримінального правопорушення (шахрайства), втрату орендованого житла та лімітних грошових коштів у місті Дніпро, у зв`язку з чим вона була залучена до слідчих дій у поліції. Про вказані обставини вона негайно повідомила свого лінійного керівника ОСОБА_2 електронною поштою.

Однак 27.03.2025 року лінійний керівник висунув їй письмовий ультиматум: або вона негайно пише заяву на звільнення за власним бажанням, або її буде звільнено в односторонньому порядку за прогул. Перебуваючи у стані глибокого психоемоційного стресу та під тиском роботодавця, Позивач була змушена погодитися та написати заяву. Наказом №130-К від 31 березня 2025 року ОСОБА_1 було звільнено з посади з 31.03.2025 року за власним бажанням на підставі ст. 39 КЗпП України.

Позивач стверджує, що в порушення вимог ст. 47, 116 КЗпП України Відповідач у день звільнення не провів з нею повного розрахунку та не надав письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми. Надіслана Позивачем письмова досудова вимога від 27.06.2025 року була повернута Укрпоштою у зв`язку з неврученням за юридичною адресою Відповідача. Оскільки реального надходження залишку коштів на її картковий рахунок не відбулося, Позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.

Заперечення Відповідача

Відповідач у поданому відзиві просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на такі доводи.

Щодо факту повної виплати боргу відповідач вказує, що за повний місяць березень 2025 року (21 робочий день) Позивачу було нараховано заробітну плату у загальному розмірі 62 917,25 грн (виходячи з окладу 1 507 дол. США та офіційного курсу продажу в ПриватБанку станом на 01.03.2025 - 41,75 грн/дол.), а також компенсацію за 2 дні відпустки в сумі 4 339,12 грн. Загальний нарахований дохід склав 67 256,37 грн.

Після утримання податків (ПДФО 18% - 12 106,15 грн та військового збору 5% - 3 362,82 грн), чиста сума до виплати «на руки» склала 51 787,37 грн, яка була повністю виплачена двома платежами: 21.03.2025 року виплачено аванс у сумі 23 069,66 грн, а 31.03.2025 року в день звільнення перераховано залишок у сумі 28 717,71 грн (заробітна плата - 25 376,62 грн та компенсація відпустки - 3 341,12 грн).

На підтвердження реальності здійснення розрахунку Відповідач надав суду Довідку АТ «КБ «ПриватБанк» про виконання реєстру зарахування коштів від 04.02.2026 року, Розрахунковий листок за березень 2025 року та внутрішню Довідку про відсутність заборгованості № 147-2026-FAD від 06.02.2026 року. Роботодавець зауважує, що попри фіксацію безпідставної неявки працівника на роботу з 24.03 по 31.03.2025 року відповідними Актами, Філія добровільно оплатила Позивачу повний місяць.

Щодо пропуску строків та зловживання правами. Відповідач просить застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду, встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України, оскільки звільнення відбулося 31.03.2025 року, а позов подано лише в жовтні 2025 року.

Також Відповідач просить визнати дії Позивача зловживанням процесуальними правами (ст. 44 ЦПК) та залишити позов без розгляду, зобов`язавши Позивача внести 15 000,00 грн на депозит суду як забезпечення витрат Відповідача на правничу допомогу (загальний орієнтовний розмір яких заявлено в сумі 45 000,00 грн).

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, встановив такі обставини.

28.02.2025 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про прийняття на роботу, на підставі якої Відповідачем було видано Наказ № 91-К від 28.02.2025 року про її прийняття на посаду «інженера проекту з води, санітарії та гігієни» за строковим трудовим договором на період з 03.03.2025 року по 31.05.2025 року включно.

03.03.2025 року між сторонами підписано відповідний Трудовий договір.

Згідно з п. 14 Трудового договору розмір окладу визначено в еквіваленті 1 507 доларів США з виплатою в гривнях за обмінним курсом продажу ПриватБанку в перший день місяця розрахунку. Курс станом на 01.03.2025 року становив 41,75 грн/дол., що визнається сторонами.

21.03.2025 року Позивачу перераховано першу половину заробітної плати (аванс) у розмірі 23 069,66 грн, що підтверджується банківською випискою.

У період з 24.03.2025 по 27.03.2025 року Позивач була відсутня на роботі у м. Дніпро.

Відповідачем з цього приводу складено Акт № 1 від 27.03.2025 року про відсутність на робочому місці. Зі змісту цього Акта, складеного лінійним керівником ОСОБА_2, вбачається, що Позивач офіційно повідомила компанію про те, що стала жертвою шахраїв, втратила гроші та житло і перебуває в поліції. В Акті зафіксовано, що керівник висунув їй вимогу звільнитися.

27.03.2025 року о 11:44 лінійний керівник С. Мотков надіслав Позивачці електронний лист із ультиматумом: написати заяву про «добровільне звільнення» сьогодні або її буде звільнено за порушення дисципліни. На її розлогий лист-пояснення від 28.03.2025 року HR-відділ надіслав лаконічну відповідь: «Доброго дня. Так. Дякую».

31.03.2025 року Позивач написала заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 39 КЗпП України.

Наказом № 130-К від 31.03.2025 року Позивачку звільнено з 31.03.2025 за ст. 39 КЗпП, пункт 2 наказу містить розпорядження виплатити компенсацію за 2 дні відпустки.

Відповідач надав суду внутрішнє Повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні Вих. № 18-2025-FAD від 31.03.2025 року та Довідку про відсутність заборгованості № 147-2026-FAD від 06.02.2026 року. У фінальній таблиці обох цих документів у графі «Виплачена однією сумою 31.03.2025 року на картковий рахунок заробітна плата за другу половину березня 2025 року та компенсація за 2 дні відпустки» зазначено суму 28 717,71 грн, проте в рядку нижче «Виплачено у день звільнення/Залишок виплачено» офіційно вказано: «0,00 грн». На документах відсутній підпис Позивачки про їх отримання.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Щодо заборгованості за заробітною платою та компенсації за відпустку

Забезпечення права на своєчасну та повну оплату праці є основоположним принципом як національного, так і міжнародного права.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Ці конституційні гарантії кореспондують зі статтями 21, 94 Кодексу законів про працю (КЗпП) України та статтею 1 Закону України «Про оплату праці», згідно з якими заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 47 КЗпП України встановлено імперативний обов`язок роботодавця в день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У контексті міжнародних зобов`язань України та її євроінтеграційного курсу, вказані норми мають тлумачитися у світлі статті 4 Європейської соціальної хартії (переглянутої), яка гарантує право на справедливу винагороду, що забезпечить працівникам та їхнім сім`ям належний життєвий рівень.

Крім того, Директива (ЄС) 2022/2041 про адекватну мінімальну заробітну плату в Європейському Союзі підкреслює необхідність суворого дотримання зобов`язань щодо виплати заробітної плати для забезпечення соціальної захищеності.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, у справах про стягнення заробітної плати обов`язок доведення факту виплати коштів покладається виключно на роботодавця.

Цей процесуальний стандарт узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зокрема у рішенні у справі «Siliadin v. France», де наголошено, що працівник, як слабша сторона у трудових правовідносинах, потребує підвищеного захисту, а тягар доведення виконання договірних зобов`язань лежить на роботодавцеві.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань Відповідач надав Розрахунковий листок за березень 2025 року, Довідку про відсутність заборгованості № 147-2026-FAD від 06.02.2026 року та Довідку ПриватБанку про виконання реєстру зарахувань.

Згідно з наданим Відповідачем розрахунком, Позивачці за березень 2025 року було нараховано заробітну плату в розмірі 62 917,25 грн та компенсацію відпустки в розмірі 4 339,12 грн (всього нараховано - 67 256,37 грн).

Після утримання податків чиста сума до виплати склала 51 787,37 грн. З урахуванням виплаченого авансу у сумі 23 069,66 грн, чистий залишок розрахунку при звільненні становив 28 717,71 грн.

Відповідач у відзиві наполягає, що вказана сума 28 717,71 грн була повністю виплачена Позивачці 31.03.2025 року.

Оцінюючи сукупність наданих Відповідачем документів, суд виявляє суттєву правову та логічну суперечність між фактом внутрішнього бухгалтерського нарахування коштів та фактом їхнього реального отримання працівником.

З одного боку, Відповідач посилається на Довідку ПриватБанку про виконання реєстру зарахування коштів від 04.02.2026 року як на підтвердження здійсненого розрахунку.

Проте, з іншого боку, сам же Відповідач надав суду офіційну фінансову Довідку про відсутність заборгованості із заробітної плати № 147-2026-FAD від 06.02.2026 року (підписану керівником бухгалтерської служби), а також Повідомлення про нараховані суми від 31.03.2025 року. У цих документах, які є підсумковими актами бухгалтерського обліку роботодавця, у графі щодо фактичного виконання розрахунку при звільненні чітко зафіксовано: «Виплачено у день звільнення - 0,00 грн».

Такий прямий запис у документах Відповідача свідчить про те, що операція з безготівкового перерахування коштів у розмірі 28 717,71 грн не була завершена.

Відповідно до положень Закону України «Про платіжні послуги», безготівковий розрахунок вважається виконаним лише тоді, коли грошові кошти фактично зараховані на банківський рахунок отримувача. Сама по собі наявність сформованого або навіть «виконаного» всередині банківської програми платіжного реєстру роботодавця не є беззаперечним доказом виплати, оскільки гроші могли повернутися назад платнику, зависнути на транзитних рахунках або не пройти кліринг через блокування картки працівника, про яке Позивачка завчасно попереджала лінійне керівництво.

При оцінці цих документів суд застосовує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 757/54432/16-ц, згідно з яким внутрішні фінансові відомості та розрахункові довідки роботодавця не є первинними документами, що підтверджують факт списання чи реального перерахування грошових коштів на користь працівника, якщо вони спростовуються іншими матеріалами обліку.

Оскільки Відповідач не надав суду фінального платіжного доручення (платіжної інструкції) з відміткою банку про успішне та незворотне проведення транзакції на користь ОСОБА_1 , а його власні бухгалтерські відомості офіційно констатують виплату в день звільнення у розмірі 0,00 грн, суд приходить до переконливого висновку: факт неотримання Позивачкою належних їй сум є повністю доведеним матеріалами самого Відповідача.

Зважаючи на те, що факт невиплати коштів при звільненні є доведеним, а Позивач у межах диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) обмежила позовні вимоги стягненням заборгованості по заробітній платі в сумі 23 069,66 грн та компенсації за відпустку в сумі 2 976,73 грн (разом 26 046,39 грн), що є меншим за зафіксований у бухгалтерській довідці Відповідача залишок (28 717,71 грн), суд задовольняє ці позовні вимоги у повному обсязі.

Щодо примусового характеру звільнення та ультиматуму роботодавця

Суд критично оцінює твердження Відповідача про те, що Позивач допустила безпідставні прогули з 24.03.2025 року.

Зі змісту Акта № 1 про відсутність на робочому місці від 27.03.2025 року, складеного лінійним керівником ОСОБА_2, вбачається, що роботодавцю було достеменно відомо про перебування працівника у стані хвороби, а також про те, що ОСОБА_1 стала жертвою шахрайських дій, втратила лімітні фінансові кошти та житло і перебувала у відділенні поліції.

Попри фіксацію цих поважних обставин, керівництво Відповідача в Акті прямо зазначило, що запропонувало працівнику негайно звільнитися, а у разі незгоди - пригрозило розірванням договору за порушення дисципліни.

Такі дії міжнародної гуманітарної організації в сукупності з невиплатою коштів у день звільнення свідчать про грубе порушення вимог КЗпП України, умисне створення психологічного тиску на Позивачку. Це суперечить принципам добросовісності та стандартам Міжнародної організації праці (МОП) та практиці ЕсПЛ (зокрема, Хартії та стандартам поваги до гідності працівника), що підтверджує вимушений характер написання заяви.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку (ст. 117 КЗпП)

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Зазначена норма є процесуальною санкцією (мірою цивільно-правової відповідальності роботодавця), спрямованою на стимулювання належного виконання обов`язків щодо розрахунку при звільненні.

Період затримки розрахунку з 01.04.2025 по 30.09.2025 року становить 184 календарні дні (6 місяців).

Суд зазначає, що обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, обов`язково має здійснюватися відповідно до єдиного нормативно-правового стандарту - Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для виплати за час затримки розрахунку проводиться, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата (у даному випадку - подією є звільнення працівника у березні 2025 року). Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100, основою для визначення загальної суми утримання є середньоденна заробітна плата, яка обчислюється шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів за цей період.

У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 761/33420/17 наголошено, що суд, вирішуючи вимоги про стягнення середнього заробітку за статтею 117 КЗпП, не може автоматично приймати розрахунки сторін, а зобов`язаний самостійно перевірити їх математичну та правову коректність крізь призму імперативних вимог Порядку № 100.

З матеріалів справи та доводів самого Відповідача вбачається, що нарахована заробітна плата Позивачки за березень 2025 року (який є єдиним повним місяцем роботи у Відповідача, що передував звільненню) становила 62 917,25 грн за 21 відпрацьований робочий день.

На основі алгоритму, визначеного Порядком № 100, середньоденний заробіток працівника складає 2 996,06 грн (62 917,25 / 21).

Загальний математичний розрахунок середнього заробітку за весь час прострочення розрахунку (у межах встановленого законом 6-місячного ліміту) становить 273 860,08 грн.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, якщо його розмір є неспівмірним із розміром безпосередньої заборгованості перед працівником.

Проте у даній справі Позивачка самостійно реалізувала це правило співмірності, добровільно та суттєво обмеживши свої позовні вимоги сумою 120 000,00 грн, що є більш ніж удвічі меншим за суму, вирахувану на підставі Порядку № 100.

Заявлена сума повністю відповідає критеріям пропорційності, справедливості та розумності, враховуючи тривалий та умисний характер правопорушення з боку Відповідача, а тому підлягає стягненню у повному обсязі заявлених позовних вимог.

Щодо строку звернення до суду за вирішенням трудового спору

Встановивши факт порушення Відповідачем права Позивачки на своєчасне та повне отримання належних їй сум розрахунку при звільненні, суд переходить до розгляду заяви представника Відповідача про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду.

Відповідач у відзиві зазначає, що Позивачку було звільнено 31.03.2025 року, а позовну заяву вона підписала та направила лише в жовтні 2025 року, тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Оцінюючи ці заперечення, суд керується такими приписами законодавства та актами конституційного правосуддя.

Відповідно до статті 8 та частини другої статті 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковими, остаточними та не можуть бути оскаржені. Нормативно-правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

11 грудня 2025 року Велика палата Конституційного Суду України ухвалила Рішення № 1-р/2025 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.

Цим Рішенням Конституційний Суд України ухвалив: «Визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат».

Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження права працівника на звернення до суду з вимогами про стягнення належної йому заробітної плати будь-якими строками звужує зміст та обсяг конституційних прав на оплату праці та судовий захист (статті 43, 55 Конституції України) та порушує сутність верховенства права.

Таким чином, положення частини першої статті 233 КЗпП України щодо тримісячного строку для цієї категорії спорів повністю втратили чинність 11.12.2025 року.

Аналогічна правова позиція закріплена у чистій судовій практиці Верховного Суду 2026 року (зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 420/20606/24 та від 24 лютого 2026 року у справі № 120/2933/25), де наголошено, що вимоги працівників про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсацій відпусток та середнього заробітку за час затримки розрахунку не обмежені жодними строками позовної давності чи строками звернення до суду.

За таких обставин, на момент розгляду та вирішення цієї справи Дніпровським районним судом міста Києва у 2026 році, норми права, які б обмежували право ОСОБА_1 на стягнення заборгованості за березень 2025 року тримісячним чи будь-яким іншим строком, в українському законодавстві відсутні.

Навіть за умови аналізу положень, що діяли на момент подання позову у жовтні 2025 року, суд зауважує, що Відповідач не надав жодних доказів вручення Позивачці письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми під розписку в день звільнення (31.03.2025 р.). Більше того, у наданій Відповідачем довідці зафіксовано виплату «0,00 грн».

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 640/15713/19 чітко зазначено: якщо роботодавець у день виплати коштів (чи звільнення) не надав працівникові письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми, або якщо таке повідомлення містить завідомо викривлені відомості (зокрема вказівку на виплату «0,00 грн», перебіг тримісячного строку звернення до суду не розпочинається.

З огляду на викладене, заява представника Відповідача Лисенко Г.О. про відмову в позові через пропуск строків звернення до суду є юридично неспроможною, базується на положеннях закону, які визнані неконституційними та втратили чинність, а тому підлягає повному відхиленню.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Враховуючи, що судом встановлено факт порушення прав Позивачки щодо своєчасної оплати праці та задоволено вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2025 року в розмірі 23 069,66 грн, яка не перевищує розміру її місячного заробітку, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в цій частині в межах суми стягнення за один місяць.

Щодо судових витрат Відповідача та клопотання про забезпечення судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір та витрати на правничу допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов Позивачки задоволено повністю, орієнтовні судові витрати Відповідача на правничу допомогу в сумі 45 000,00 грн покладаються на самого Відповідача.

Сплачений Позивачкою судовий збір у сумі 1 211,20 грн підлягає стягненню з Відповідача на її користь.

Судовий збір за вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 1 211,20 грн стягується з Відповідача в дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 44, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 430 ЦПК України, ст. 39, 47, 83, 94, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Компанії «Людина в біді» (CLOVEK V TISNI) в Україні про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити повністю.

Стягнути з Компанії «Людина в біді» (CLOVEK V TISNI) в Україні (місцезнаходження: 01034, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 4/21, код ЄДРПОУ 26619576) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі за березень 2025 року в розмірі 23 069 грн 66 коп. (двадцять три тисячі шістдесят дев`ять гривень 66 копійок).

Стягнути з Компанії «Людина в біді» (CLOVEK V TISNI) в Україні (код ЄДРПОУ 26619576) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки в розмірі 2 976 грн 73 коп. (дві тисячі дев`ятсот сімдесят шість гривень 73 копійки).

Стягнути з Компанії «Людина в біді» (CLOVEK V TISNI) В Україні (код ЄДРПОУ 26619576) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 01.04.2025 року по 30.09.2025 року у розмірі 120 000 грн 00 коп. (сто двадцять тисяч гривень 00 копійок).

Роз`яснити сторонам, що стягнуті у пунктах 4, 5, 6 цього рішення суми наведені без відрахування податків та обов`язкових зборів. Компанія «Людина в біді» (CLOVEK V TISNI) в Україні як роботодавець та податковий агент зобов`язана утримати податок на доходи фізичних осіб (18%) та військовий збір (5%) із цих сум при їх фактичній виплаті на виконання рішення суду.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 23 069 грн 66 коп. відповідно до пункту 2 частини 1 статті 430 ЦПК України.

Стягнути з Компанії «Людина в біді» (CLOVEK V TISNI) в Україні (код ЄДРПОУ 26619576) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 1 211 грн 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Стягнути з Компанії «Людина в біді» (CLOVEK V TISNI) В Україні (код ЄДРПОУ 26619576) в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складений 23 жовтня 2026 року.

Суддя: І.В. Коваленко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua