Суд: Чернівецький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №713/1393/26
Суддя: Литвинюк І. М.
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 жовтня 2026 року м.Чернівці
Справа № 713/1393/26
Провадження № 22-ц/822/1826/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Литвинюк І. М.,
суддів: Кулянда М.І., Одинак О.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач – ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 липня 2026 року, головуючий у І-й інстанції Осокін А. Л.,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 06 квітня 2023 року рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 15 вересня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №1577.
Вказувала на те, що він як батько самостійно утримує та виховує дітей – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт самостійного утримання та виховання дітей підтверджується доказами, що додавалися до позовної заяви.
Відповідач разом з дітьми не проживає та фактичної участі у щоденному вихованні і матеріальному забезпеченні дітей не бере, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.
Просив стягнути з відповідачки на його користь аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 6000 грн на кожну дитину на утримання неповнолітніх дітей, починаючи з моменту пред`явлення позову до повноліття.
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 липня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є здоровим, може і повинен заробляти достатні кошти на своє утримання та утримання дітей до досягнення ними повноліття. Аліменти в розмірі 2200 грн на кожну дитину щомісяця є необхідним та достатнім, оскільки обов`язок забезпечення дітей лежить в рівній мірі як на батькові, так і на матері дитини.
На зазначене рішення суду позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити в частині визначеного розміру аліментів та стягнути з відповідачки на його користь аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 6000 грн на кожну дитину.
Посилається на те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є необґрунтованим, та ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Вказує на те, що він самостійно утримує та виховує своїх дітей, які проживають разом з ним, що підтверджується рішенням Першотравневого суду міста Чернівці від 06 квітня 2023 року. Він здійснює догляд за дітьми, організовує їх побут, навчальний процес, медичне обслуговування та несе всі витрати, пов`язані з їх утриманням.
Відповідач ухиляється від утримання дітей, матеріальної допомоги добровільно не надає.
Висновки суду щодо того, що відповідачка є здоровою особою, може та повинна працювати і отримувати дохід, достатній для виконання свого обов`язку щодо забезпечення дітей, підтверджує, що розмір аліментів має відповідати реальним потребам дитини та матеріальним можливостям платника аліментів.
При цьому відповідачка не надала суду жодних заперечень щодо заявленого розміру аліментів, та не надала жодних доказів на підтвердження свого матеріального стану або інших обставин, які б свідчили про неможливість сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно з частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої зазначеним вимогам відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у шлюбі, який зареєстрований 15 вересня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №1577.
Під час шлюбу у сторін народилися діти: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з Закону України «Про охорону дитинства», а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, декларує, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 51 Конституції України, 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Як зазначалося вище, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина восьма, дев`ята статті 7 СК України).
Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (частина перша, друга статті 141 СК України).
Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (частина перша третя статті 6 СК України).
Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», який набрав чинності 08 липня 2017 року, внесено зміни до Сімейного кодексу України.
Згідно із частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до вказаної норми аліменти на утримання дитини можуть бути стягнуті на користь того з батьків, з ким вона проживає та на чиєму утриманні вона перебуває.
Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття (частини перша, друга статті 183 СК України).
Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (частина 1 статті 184 СК України).
Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Водночас мінімальний рекомендований розмір аліментів становить прожитковий мінімум для дитини відповідного віку та може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3 512 грн. Отже, гарантований мінімум аліментів на кожну з дітей на час ухвалення оскаржуваного рішення становив 1 756 грн.
Визначений рішенням суду першої інстанції розмір аліментів у сумі 2 200 грн на кожну дитину перевищує мінімальний гарантований розмір.
У силу статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім передбачених законом випадків; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Той факт, що діти проживають з батьком і він здійснює їх щоденне утримання та виховання, є юридично значущою обставиною і обґрунтовує покладення на матір обов`язку сплачувати аліменти. Водночас зазначена обставина сама собою не підтверджує необхідності стягнення саме по 6000 грн на кожну дитину та наявності у відповідачки матеріальних можливостей щомісяця сплачувати загалом 12 000 грн, оскільки розмір аліментів визначається з урахуванням усіх обставин, передбачених статтею 182 СК України.
Посилання апелянта на те, що відповідачка не подала заперечень щодо позову й доказів неможливості сплачувати аліменти в більшій сумі, не спростовує правильності самого висновку суду про часткове задоволення позовних вимог, а також не свідчить про визнання позову, що не звільняє суд від перевірки обґрунтованості заявленого розміру. За відсутності належних доказів рівня доходів, майнового стану чи фактичних витрат платника аліментів, відсутні підстави для покладання обов`язку сплачувати аліменти у розмірі 6000 грн на кожну дитину, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наведений скаржником перелік звичайних потреб дітей — у харчуванні, одязі, навчанні, проїзді, лікуванні, засобах гігієни та відпочинку — підтверджує необхідність їх забезпечення, але не встановлює фактичних витрат на кожну дитину щомісячно.
Твердження апелянта про те, що визначений судом розмір аліментів є недостатнім для належного утримання дітей, є необґрунтованим, так як останнім не надано доказів того, що ним здійснюються витрати на утримання дітей у заявленому ним розмірі.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів відповідатиме принципам розумності та справедливості та рівності між батьками в утриманні дітей.
При цьому суд роз`яснює, що сторони не позбавлені можливості згодом, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів (ч.1 ст.192 СК України).
З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 367, 5, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Суддя-доповідач І. М. Литвинюк
Судді: М. І. Кулянда
О. О. Одинак
Оригінал: reyestr.court.gov.ua