Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №344/21040/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/21040/25

Провадження № 22-ц/4808/1868/26

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Панасюк В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна Страхова компанія «Скарбниця» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у порядку регресу, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Акціонерна Страхова компанія «Скарбниця» на рішення Івано-Франківського міського суду від 15 липня 2026 року під головуванням судді Мелещенко Л.В. у м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна Страхова компанія «Скарбниця» (далі - ПАТ АСК «Скарбниця») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у порядку регресу.

Позивач зазначив, що 02.01.2023 близько 20.13 год. у м. Івано-Франківську по вул. С. Стецько біля буд.2, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «BMW 530 D», державний номерний знак НОМЕР_1 , із несправною гальмівною системою, не впорався з керуванням, не дотримався безпечного інтервалу, не врахував дорожньої обстановки, внаслідок чого вчинив наїзд на припаркований транспортний засіб «Skoda Octavia», державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги пунктів 2.3Б, 13.1, 31.41 Правил дорожнього руху, за яке передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

На підставі заяви про виплату страхового відшкодування від 17.03.2023 та страхового акту № 05/ЦВ/24 потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді отримав страхове відшкодування у розмірі 87 420,57 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 17.05.2023. Позивач виконав свій обов`язок згідно із страховим полісом № АР/2956506.

Позивач 10.04.2024 звертався із заявою до відповідача сплатити суму виплаченої потерпілому шкоди у розмірі 87 420,57 гривень, яка залишилася без відповіді.

За таких обставин, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь страхове відшкодування у розмірі 87 420,57 грн, інфляційне збільшення у розмірі 18 246,30 грн, пеню у розмірі 68 539,31 грн та 3 % річних у розмірі 6 423,62 грн, всього - 180 629,80 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ПАТ АСК «Скарбниця» зазначає, що висновок суду про недоведеність підстав для регресної вимоги позивача ґрунтується на неправильній оцінці постанови Івано-Франківського міського суду від 30.01.2023 року, якою безпосередньо встановлена технічна несправність транспортного засобу під керуванням відповідача. У постанові прямо зазначено про керування відповідачем транспортним засобом із несправною гальмівною системою, втрату ним керування та вчинення наїзду на припаркований автомобіль. Також судом встановлено порушення відповідачем пунктів 2.3. «б», 13.1 та 31.4.1 Правил дорожнього руху України і саме п.31.4.1. стосується технічних несправностей гальмівної системи транспортного засобу. При розгляді адміністративної справи суд приймав рішення на підставі сукупності інших доказів, а не тільки на підставі протоколу про адміністративне правопорушення.

Зазначивши в оскаржуваному рішенні, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом технічної несправності транспортного засобу, суд поставив доведеність відповідної обставини у залежність від наявності спеціального технічного дослідження

Згідно пункту 38.1.1«г» статті 38 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час ДТП, визначальним для виникнення у страховика права на регрес є встановлення невідповідності технічного стану транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху та причинного зв`язку між такою невідповідністю і настанням ДТП.

На думку апелянта, відсутність постанови про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 121 КУпАП не виключає права страховика на регрес у цій справі.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і постановити нове про задоволення позову.

Представник ОСОБА_1 адвокат Шинкарук А.Я. подала відзив на апеляційну скаргу в якому зазначила, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності судового рішення, тому їх слід відхилити. Суд дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам.

Представник апелянта подала відповідь на відзив у якому підтримала доводи апеляційної скарги і вважає їх обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню з наведених у скарзі мотивів.

Сторони в засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про день, час і місце слухання справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке.

Встановлено, що 02.01.2023 близько 20.13 год. у м. Івано-Франківську по вул. С. Стецько біля буд.2 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю водія автомобіля «BMW 530 D», державний номерний знак НОМЕР_1 , та водія автомобіля «Skoda Octavia», державний номерний знак НОМЕР_2 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб «Skoda Octavia», державний номерний знак НОМЕР_2 , був пошкоджений. Його власнику завдано майнової шкоди в розмірі 87 420,57 грн.

Потерпілий ОСОБА_2 повідомив позивача про настання дорожньо-транспортної пригоди і останнім, у свою чергу, було сплачено страхове відшкодування у розмірі 87 420,57 грн.

ПАТ «АСК «Скарбниця» 10.04.2024 на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу про добровільне погашення заборгованості в порядку регресу.

Постановою Івано-Франківського міського суду від 30 січня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. Вказана постанова набрала законної сили 10 лютого 2023 року. Зокрема у цій постанові зазначено, що вина ОСОБА_1 доводиться протоколом про адміністративне правопорушення від 02.01.2023, у якому зазначено, що водій ОСОБА_1 керував ввіреним йому транспортним засобом із несправною гальмівною системою, не впорався із керуванням, не дотримався безпечного інтервалу, не врахував дорожньої обстановки, внаслідок чого вчинив наїзд на припаркований автомобіль, належний ОСОБА_2 .

В якості доказу технічної несправності автомобіля відповідача в момент дорожньо-транспортної пригоди позивач посилається на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2023 року.

За приписом частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду в справі про адміністративне правопорушення є обов`язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову, лише в питанні чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У постанові місцевого суду від 30 січня 2023 року зазначено, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.3.б, 13.1, 31.4.1 Правил дорожнього руху України за що відповідальність передбачена ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до п.2.3.(б) Правил дорожнього руху України передбачено, що водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Відповідно до п.13.1 Правил дорожнього руху України водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Відповідно до п.31.4.1 Правил дорожнього руху України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності технічних несправностей».

Стаття 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність за порушення правил керування або експлуатації транспортного засобу, правил користування ременями безпеки або мотошоломами .

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд першої інстанції встановив, що експлуатація транспортного засобу, що має несправну гальмівну систему, є порушенням пункту 31.4 Правил дорожнього руху і утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Втім, відповідач за статтею 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення судом не притягувався, в зв`язку з цим наведена вище постанова суду не є беззаперечним і достатнім доказом експлуатації відповідачем транспортного засобу, що в момент дорожньо-транспортної пригоди мав технічні несправності.

При цьому звертаючись з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, ОСОБА_1 повідомив страховика Приватне акціонерне товариство «Акціонерна Страхова компанія «Скарбниця» про те, що він не впорався з керуванням і допустив зіткнення з транспортним засобом. Жодних відомостей про несправність гальмівної системи він не зазначав.

Для відшкодування шкоди в порядку регресу за правилами, визначеними статтею 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язково необхідно довести сам факт дорожньо-транспортної пригоди та визначення в установленому порядку, що дорожньо-транспортна пригода була безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Суд в оскаржуваному рішенні зазначив про відсутність у матеріалах справи доказів, того, що ОСОБА_1 не перевірив технічний стан свого автомобіля, а саме гальмівну систему та не вжив заходів безпеки, та що гальмівна система його автомобіля на час дорожньо-транспортної пригоди була несправною і саме лише внаслідок цього сталася дорожньо-транспортна пригода. Також відсутні технічний висновок спеціаліста чи експерта з приводу несправності гальмівної системи автомобіля на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди і письмові докази її огляду та пояснення свідків з цього приводу.

Разом з тим, позивачем не здійснено перевірку належності технічного стану транспортного засобу діючим вимогам Правил дорожнього руху, не проведено жодних експертиз і достовірно не встановлено, що саме стало причиною дорожньо-транспортної пригоди.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача щодо факту знаходження гальмівної системи автомобіля у несправному стані на момент дорожньо-транспортної пригоди та встановлення вини водія чи притягнення його до адміністративної відповідальності саме з цих підстав, не знайшли своє підтвердження у ході судового розгляду справи.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду і вважає їх обґрунтованими та правильними і такими, що відповідають чинним нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Згідно частини 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинним на момент виникнення правовідносин) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до вимог ст. 29 вищевказаного Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Пунктами 33.1, 33.1.4 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинним на момент виникнення правовідносин) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Згідно ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно абзацу 2 частини 1 ст. 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до позиції викладеній у постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 року у справі № 6-2808цс15 завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода є підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Звернувшись з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, ОСОБА_1 повідомив страховика ПАТ«АСК «Скарбниця», що він не впорався з керуванням і допустив зіткнення з транспортним засобом, жодних відомостей щодо несправності гальмівної системи він не зазначав.

Для відшкодування шкоди в порядку регресу за правилами, визначеними статтею 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язково необхідно довести сам факт дорожньо-транспортної пригоди та визначення в установленому порядку, що дорожньо-транспортна пригода була безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Доказів, що ОСОБА_1 не перевірив саме гальмівну систему і не вжив заходів безпеки, та взагалі гальмівна система його автомобіля на час дорожньо-транспортної пригоди була несправною і саме лише внаслідок цього сталася дорожньо-транспортна пригода, апелянт не надав. ОСОБА_1 , як винуватий у вчиненні ДТП між зазначеним транспортними засобами, не притягався до адміністративної відповідальності за ст. 121 КУпАП, яка саме містить склад адміністративного правопорушення з кваліфікуючими ознаками: керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.

Посилання апелянта у скарзі на ту обставину, що постановою суду від 30.01.2023 у адміністративній справі чітко встановлено, що водій ОСОБА_1 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди керував транспортним засобом із несправною гальмівною системою є недоведеними і в постанові суд цій кваліфікуючій ознаці не дав оцінки, а зазначив її серед інших кваліфікуючих ознак (не впорався із керуванням, не дотримався безпечного інтервалу, не урахував дорожньої обстановки), які дали суду підставу для висновку про встановлення його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП як порушення учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Апеляційний суд доходить висновку, що подаючи позов із вказаних підстав, апелянтом не надано жодних експертиз та доказів перевірки технічного стану транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху, тому доводи, які наведені в апеляційній скарзі не спростовують рішення першої інстанції, є недоведеними та не обґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Акціонерна Страхова компанія «Скарбниця» залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 15 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 21 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин