Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №185/10385/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5530/26 Справа № 185/10385/25 Суддя у 1-й інстанції - Головін В.О. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2025 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 14 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 508262720, за яким кредитодавець надає позичальнику кредит на суму 22 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику. Кредитний договір підписаний відповідачем шляхом введення одноразового ідентифікатора відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Разом з тим 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали договір факторингу № 28/1118-01. Надалі строк дії цього договору неодноразово продовжувався додатковими угодами: № 19 від 28 листопада 2019 року — до 31 грудня 2020 року; № 26 від 31 грудня 2020 року — до 31 грудня 2021 року (із викладенням договору у новій редакції, але збереженням дати його укладання як 28 листопада 2018 року та номера як № 28/1118-01). Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 143 від 20 липня 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 508262720 від 14 травня2021 року.

У подальшому 27 травня 2024 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу № 27/0524-01, відповідно до умов якого та згідно з Реєстром прав вимоги № 1 від 27 травня 2024 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 508262720 від 14 травня 2021 року. У свою чергу 04 червня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 04/06/25-Ю. Згідно з Реєстром боржників № б/н до цього договору до позивача від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором на загальну суму 78 189,00 грн.

Проте всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконала свого зобов`язання та не здійснила погашення заборгованості, у зв`язку з чим позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану суму кредитної заборгованості.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року позов ТОВ «Юніт Капітал» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 508262720 від 14 травня 2021 року в загальній сумі 78 189,00 грн, яка складається з: 22 000,00 грн - заборгованості за тілом кредиту; 56 189,00 грн — заборгованості за процентами за користування кредитом. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для стягнення з відповідача суми непогашеного тіла кредиту та процентів за користування кредитом, оскільки фактично отримані та використані боржником кошти в добровільному порядку не повернуті. При цьому позивачем належним чином підтверджено факт переходу права грошової вимоги, оскільки виконано всі умови договорів факторингу та надано належні документи, що засвідчують кожен етап відступлення боргу за кредитним договором, а тому позивачем повною мірою доведено порушення його прав з боку відповідача та наявність у нього права звернення до суду із цим позовом.

Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити судове рішення про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 508062720 від 14 травня 2021 року в загальній сумі 25 960,00 грн, яка складається з: 22 000,00 грн — заборгованості за тіло кредиту; 3 960,00 грн — заборгованості за процентами за користування кредитом.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, проценти були нараховані після спливу строку кредитування в сумі 30 229,00 грн, що є незаконним, а відповідно, вимога позивача в цій частині не підлягає задоволенню.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Юніт Капітал» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення — без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ТОВ «Юніт Капітал» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з положеннями ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Фактичні обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 508262720, за яким кредитодавець надає позичальнику кредит на суму 22 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису, який підписаний шляхом введення одноразового ідентифікатора відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов кредитного договору 14 травня 2021 року первісний кредитор перерахував відповідачу шляхом ініціювання через банк-провайдер грошові кошти в сумі 22 000,00 грн на банківську картку відповідача № 4731-21XX-XXXX-6695, яку останній вказав у заявці під час укладення кредитного договору. Таким чином, первісний кредитор виконав у повному обсязі свої зобов`язання щодо надання грошових коштів, що підтверджується платіжним дорученням.

Разом з тим 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали договір факторингу № 28/1118-01.

Крім того, 28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін.

Також 31 грудня 2020 року між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою продовжено строк договору до 31 грудня 2021 року. У цій додатковій угоді договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено в новій редакції, проте дату його укладення залишено як 28 листопада 2018 року та номер — № 28/1118-01.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 143 від 20 липня 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (первісного кредитора) до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 508062720 від 14 травня 2021 року.

У подальшому 27 травня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 27/0524-01.

Відповідно до Витягу з Реєстру прав вимоги № 1 від 27 травня 2024 року до договору факторингу № 27/0524-01 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 508062720 від 14 травня 2021 року.

Надалі 04 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю, відповідно до умов якого та на підставі Реєстру боржників № б/н від 04 червня 2025 року до цього договору факторингу від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 78 189,00 грн.

Так, згідно з Реєстром боржників № б/н від 04 червня 2025 року до договору факторингу № 04/06/25-Ю ТОВ «Юніт Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 508062720 від 14 травня 2021 року в загальній сумі 78 189,00 грн, з яких: 22 000,00 грн — заборгованість за тілом кредиту; 56 189,00 грн — заборгованість за процентами за користування кредитом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для примусового стягнення з відповідача суми непогашеного тіла кредиту та процентів за користування кредитом, оскільки фактично отримані й використані боржником кошти добровільно повернуті не були. При цьому суд посилався на те, що право грошової вимоги за кредитним договором № 508062720 від 14 травня 2021 року перейшло до позивача на підставі відповідних договорів факторингу, зокрема договору № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс».

Проте колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, проте суд першої інстанції неправильно розрахував відсотки по кредитному довору, що є підставою для зміни судового рішення.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони уклали кредитний договір.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи та отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Тож, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновком суду про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості.

Як встановлено, 14 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 508262720, за яким відповідачу надано кредитні кошти у загальному розмірі 22000 грн. строком на 30 днів (Дисконтний період) зі сплатою процентів в розмірі 0,60 % в день (знижена процентна ставка), стандартна процентна ставка – 1,70 % в день.

Проте, заборгованість за відсотками нараховувалась відповідачу протягом строку, на який надавалась позика – 30 днів, а також після закінчення цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Тож, нарахування заборгованості за відсотками поза межами строку дії кредитного договору є незаконним.

Так, відповідно до пункту 1.8. договору, базовий (дисконтний) період складає 30 календарних днів.

Відповідно до пункту 1.9.1 та пункту 9.1.3 договору, знижена процентна ставка складає 0,60% в день; стандартна процентна ставка – 1,70 % в день.

А згідно пункту 1.12.2 договору, реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 2,30% в день, тобто 839,50% річних.

Водночас, договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами /стаття 629 ЦК України/.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Тож тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними /частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»/.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими /частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача /частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним /абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним /частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому /частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення /частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Заразом, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача /частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловленого у постанові від 07 вересня 2026року, у справі №552/672/23, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Отже, тлумачення змісту вищевказаних умов кредитного договору щодо строку на який його укладено, різноманітних способів та розміру нарахування процентів у даній справі дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків та строків їх нарахування.

Тож, за встановлених обставин, підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

Враховуючи, що відповідачем заборгованість за кредитом не була погашена у строк, встановлений договором від 14 травня 2021 року, то розрахунок відсотків необхідно здійснювати по базовій процентній ставці 0,60 %.

Відсотки за користування кредитом в межах строку дії договору, тобто за 30 днів, починаючи з 14 травня 2021 року складають 3960 грн (22000 грн х 0,60%= 132 грн х 30 днів), які і підлягають стягненню з відповідача.

За таких обставин загальна сума заборгованості за кредитом складає 25960 грн. (22000 грн. + 3960 грн.).

Крім того, колегія суддів, витлумачивши умови кредитного договору, також наголошує, що первісний кредитор скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на двозначних положеннях та на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, що не є сумісним із принципом верховенства права і не може вважатися таким, що позбавлено свавілля.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Позивачем не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення /пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України/.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права /пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України/.

Частиною четвертою статті 376 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про фактичне задоволення позову, але неправильно розрахував відсотки, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції змінити.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року змінити —в частині стягнення відсотків з «56189,00 грн.» на суму відсотків в розмірі «3960 грн.», змінивши загальну суму заборгованості за кредитним договором з «78189,00 грн.» на суму «25960 грн.»

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 19 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида