Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №182/7386/24
Суддя: Агєєв О. В.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7337/26 Справа № 182/7386/24 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Марченко С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №182/7386/24 за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Соловйов» про повернення земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Рунчевої О.В., -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ФГ «Соловйов» про повернення земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що їй, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №093635, виданого на підставі розпорядження голови Нікопольської райдержадміністрації від 26 листопада 2009 року за №893-р-09, належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення, розташована на території Першотравневської сільської ради Нікопольського району із кадастровим номером 1222985200:01:004:0654, площею 2,0 га.
01 березня 2010 року, на умовах строковості та платності, між нею та ФГ «Соловйов» було укладено договір оренди, предметом якого є вищевказана земельна ділянка. Строк дії договору - 20 років. Після закінчення строку дії договору оренди орендар має переважне право поновлення його на новий строк. Орендна плата вноситься орендарем у натуральній формі у розмірі 500 кг зерна, обчислення розмірів орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції, у строки - з листопада. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформлюється відповідними актами.
24 квітня 2012 року договір оренди земельної ділянки було зареєстровано у відділі Держкомзему у Нікопольському районі за №12290004004578.
Вказує, що у договорі не було дотримано всіх істотних умов для вказаного виду договору, тобто не було досягнуто згоди щодо всіх законодавчо встановлених істотних умов для договору оренди землі, у зв`язку із чим даний договір є неукладеним та не повинен був бути зареєстрованим.
Зазначає, що з 2012 року по 2022 рік включно відповідач сплачував їй платежі за користування земельною ділянкою у грошовій формі без узгодженого розміру, що не може вважатися орендною платою у натуральній формі у розмірі 500 кг зерна, як зазначено у договорі оренди землі.
В подальшому платежі за користування земельною ділянкою у грошовій формі без узгодженого розміру за 2023 та 2024 роки взагалі не були сплачені ФГ «Соловйов».
Стверджує, що вона зверталась до відповідача з вимогою про повернення їй спірної земельної ділянки, однак така вимога була залишена без реагування.
У зв`язку з чим просить суд повернути їй земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Першотравневської сільської ради із кадастровим номером 1222985200:01:004:0654, площею 2,0 га.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФГ «Соловйов» про повернення земельної ділянки відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції та вважає його незаконним і необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у позові вона наполягала на усуненні перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення, вважаючи, що ця земельна ділянка знаходиться у відповідача у фактичному користуванні без установлених законом підстав.
Суд першої інстанції безпідставно визнав існування спірного договору та правомірність користування спірною земельної ділянкою відповідачем.
Звертає увагу, що договір є укладеним виключно за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. При цьому, між сторонами договору оренди землі така згода відсутня, зокрема щодо орендної плати, її розміру, порядку, строків внесення та відповідальності за її несплату, тому вважає, що даний договір оренди земельної ділянки є неукладеним та не повинен був бути зареєстрованим.
Висновки суду щодо необхідності розірвання договору оренди землі та заявлення відповідної вимоги у позові, як єдиного способу захисту, є хибними.
Вважає, що нею обрано належним спосіб захисту порушеного права, оскільки суд не врахував висновків Верховного Суду, відповідно до яких у разі неукладеності договору власник має право звернутися з негаторним позовом, не заявляючи окремої вимоги про визнання недійсним договору.
У зв`язку з чим просила рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення її позовних вимог.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кобеляцький Д.М. у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Інші учасники в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №093635, виданого на підставі розпорядження голови Нікопольської райдержадміністрації від 26 листопада 2009 року за №893-р-09, належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення, розташована на території Першотравневської сільської ради Нікопольського району із кадастровим номером 1222985200:01:004:0654, площею 2,0 га.
01 березня 2010 року, на умовах строковості та платності, між нею та ФГ «Соловйов» було укладено договір оренди, предметом якого є вищевказана земельна ділянка. Строк дії договору - 20 років. Після закінчення строку дії договору оренди, орендар має переважне право поновлення його на новий строк.
Орендна плата вносить орендарем у натуральній формі - у розмірі 500 кг зерна, обчислення розмірів орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції, у строки - з листопада. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформлюється відповідними актами.
24 квітня 2012 року договір оренди земельної ділянки було зареєстровано у відділі Держкомзему у Нікопольському районі за №12290004004578.
Звернувшись з позовом, ОСОБА_1 зазначила, що з 2012 року по 2022 рік включно відповідач сплачував їй платежі за користування земельною ділянкою у грошовій формі без узгодженого розміру, що не може вважатися орендною платою у натуральній формі у розмірі 500 кг зерна, як зазначено у договорі оренди землі. В подальшому платежі за користування земельною ділянкою у грошовій формі без узгодженого розміру за 2023 та 2024 роки взагалі не були сплачені ФГ «Соловйов».
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що строк дії договору оренди не сплив, він вважається укладеним та діє, спірна земельна ділянка позивача знаходиться у користуванні відповідача на законних підставах - на підставі договору оренди, який, в свою чергу, позивач недійсним не визнає або в будь-якому випадку, з підстав порушення істотних його умов, не просить суд його розірвати та заявити вимогу про зобов`язання відповідача об`єкт нерухомості передати власнику, що свідчить про обрання позивачем не вірного способу захисту порушеного права.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.
Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, за положеннями частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).
Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу загальних приписів статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, а також спеціальних правил статей 229-233 цього Кодексу про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 цього Кодексу йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що однак не відповідає волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна зі сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).
Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.
Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі, строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а приписи статей 24, 25 цього Закону визначають права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.
З матеріалів справи вбачається, що 01 березня 2010 року, на умовах строковості та платності, між позивачем та ФГ «Соловйов» було укладено договір оренди, предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, розташована на території Першотравневської сільської ради Нікопольського району із кадастровим номером 1222985200:01:004:0654, площею 2,0 га.
Строк дії договору 20 років. Після закінчення строку дії договору оренди, орендар має переважне право поновлення його на новий строк.
Орендна плата вноситься орендарем у натуральній формі у розмірі 500 кг зерна, обчислення розмірів орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції, у строки - з листопада. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформлюється відповідними актами.
Пунктом 41 договору передбачено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та його державної реєстрації.
24 квітня 2012 року договір оренди земельної ділянки було зареєстровано у відділі Держкомзему у Нікопольському районі за №12290004004578.
Позивач звернулась із вимогами про повернення їй земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Першотравневської сільської ради із кадастровим номером 1222985200:01:004:0654, площею 2 га, посилаючись не наукладеність з відповідачем зазначеного вище договору оренди.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів, видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Встановлено, між сторонами досягнуто усіх істотних умов договору оренди землі від 01 березня 2010 року, зокрема, є орендна плата у натуральній формі, форма платежу (зерно), індексації, строків внесення - з листопада.
Враховуючи, що договір оренди земельної ділянки від 01 березня 2010 року підписаний сторонами, зареєстрований в реєстрі, та виконувався сторонами протягом тривалого часу, а зворотного матеріали справи не містять, тому відсутні підстави вважати вказаний договір оренди землі не укладеним.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження №61-550св22)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження №61-2417сво19)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це зокрема проявляється у тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі
№ 180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня
2022 року у справі № 214/7462/20).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначила, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15 (пункт 14)).
Відповідно до ч.1 ст.31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначені у статті 34 Закону України «Про оренду землі».
Так, у разі припинення або розірвання договору оренди землі, орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що строк дії договору оренди не сплив та договір діє, тому відсутні підстави вважати, що орендар - відповідач по справі, незаконно та проти волі орендодавця, утримує його земельну ділянку для задоволення своїх потреб, та іншого позивачем (згідно сформульованих ним в позові обґрунтувань вимог) - не доведено.
Спірна земельна ділянка позивача знаходиться у користуванні відповідача з 2010 року у встановленому законом порядку, а в даному випадку, на підставі діючого договору оренди, який було підписано сторонами, який було зареєстровано в реєстрі, виконання за яким приймалось позивачем до моменту звернення до суду, і який не оскаржувався позивачем.
За таких обставин, суд першої інстанції, дослідивши повно та всебічно обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, встановивши спірні правовідносини сторін і норми права, які підлягають застосуванню до них, прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи позивача про те, що між сторонами договору оренди землі не досягнуто згоди щодо істотних умов, зокрема, щодо орендної плати, що свідчить про неукладеність договору, є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2026 року у справі №182/7386/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 21.10.2026 року
Головуючий суддя О.В.Агєєв
Оригінал: reyestr.court.gov.ua