Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №904/5868/18 (904/4074/24) — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2026 року м.Дніпро Справа № 904/5868/18 (904/4074/24)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Жолудєв А.В.

представники сторін у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025 року у справі № 904/5868/18 (904/4074/24) (суддя Первушин Ю.Ю.)

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення" (49057, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 12, код ЄДРПОУ 34410967)

про визнання правочину укладеним,-

в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення" (49000, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 12, код ЄДРПОУ 34410967)

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення", в якому просила суд визнати договір фінансового лізингу №DNF0GX0040300009 від 15.10.2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ “Ключове рішення”, предметом якого було придбання приватного будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , договором купівлі-продажу, визнати його дійсним та укладеним.

Позовна заява подана в межах справи №904/5868/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення" (49057, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 12, код ЄДРПОУ 34410967).

За змістом заяви про зміну предмету позову позивачка виклала позовні вимоги наступним чином: "Визнати договір фінансового лізингу №DNF0GX0040300009 від 15.10.2014, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ “Ключове рішення”, предметом якого було придбання приватного будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , договором купівлі-продажу та визнати цей договір купівлі-продажу укладеним. Звільнити позивача від оплати судового збору у зв`язку з скрутним фінансовим становищем".

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

15.10.2014 року між позивачем та ТОВ “Ключове рішення” було укладено договір фінансового лізингу №DNF0GX0040300009, предметом якого було придбання приватного будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Договір було укладено шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору № №DNF0GX0040300009 (далі - Заява). Умови договору було розміщено на офіційному веб-сайті ТОВ "Ключове рішення" www.planetestete.com.ua.

Роздруківку публічного договору, копію Заяви про приєднання до публічного договору позивач додав до матеріалів справи.

За змістом Заяви сторонами було зазначено, що заява разом з договором про надання нерухомості на умовах фінансового лізингу та Тарифами складає договір про надання нерухомості на умовах фінансового лізингу (далі - Договір).

Умовами Заяви було визначено, що за цим Договором Лізінгодавєць передає Лізингоодержувачу в лізинг: будинок площею 61,8 кв.м., який розташований за адресою : Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Нова, 40; предмет лізингу та його вартість визначені специфікацією та додатком 1; строк лізингу - 60 місяців; мета використання предмету лізингу - особисте використання предмету лізингу; щомісячний платіж складає 5141,69 грн. та інше.

15 жовтня 2014 року сторони підписали Додаток 1 до Договору - Специфікацію та акт приймання передачі, що підтверджує передачу від ТОВ "Ключове рішення" позивачу житлового будинку у користування, та Додаток 2 до Договору із визначенням графіку лізингових платежів.

Пунктом 2.1 публічного договору лізингу, зокрема, визначено, що право власності на предмет лізингу від Лізингодавця до Лізингоодержувача переходить в момент підписання уповноваженими представниками сторін Акту звірки взаєморозрахунків та переходу права власності.

Позивачка зазначала, що нею було виконано всі умови договору, а тому вважає себе законним володільцем зазначеного вище житлового будинку. 14 червня 2017 року нею було повністю сплачено вартість будинку за вищевказаним договором, про що свідчать довідка Приватбанку від 20.06.2017 року та Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності від 01.08.2017 року.

Стверджує, що даний договір не було нотаріально посвідчено, оскільки представники відповідача - ТОВ “Ключове рішення”, запевнили її, що таке нотаріальне посвідчення відбудеться після виплати повної вартості будинку.

За доводами позову ОСОБА_1 зазначала, що 20.02.2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. було видано виконавчий напис №1474 про стягнення з ТОВ “Ключове рішення” на користь ПАТ КБ “Приватбанк” грошових коштів в розмірі 5810743,49 грн.

21.06.2017 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Григорчуком П.В. було відкрито виконавче провадження № 54139457 щодо примусового виконання вимог вищевказаного виконавчого напису.

В рамках даного виконавчого провадження 22.06.2017 року цим же державним виконавцем винесено постанову про арешт майна (коштів) ТОВ “Ключове рішення” в межах суми стягнення за виконавчим написом та внесено відомості щодо обтяження майна (коштів) ТОВ “Ключове рішення” до Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 21055203.

Спірний житловий будинок також потрапив до переліку майна, на яке було накладено стягнення у вигляді арешту. Наявне обтяження позбавило позивача можливості зареєструвати у передбаченому законом порядку набуте право власності на придбане та оплачене майно, користуватися та володіти спірним будинком, тому, керуючись вимогами ст. ст. 220, 317, 319, 321, 386, 392 ЦК України та ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження” ОСОБА_1 у 2017 році звернулася до суду з позовом про визнання договору дійсним, визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту для захисту своїх порушених та невизнаних майнових прав.

До матеріалів справи позивачка надала ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 24.11.2017 року у справі № 757/48717/17-к. За змістом ухвали Печерського районного суду міста Києва було прийнято рішення клопотання ОСОБА_1 про часткове скасування арешту майна задовольнити. Скасувати арешт майна, а саме: приватного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , володільцем якого є ОСОБА_2 , накладений відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03.05.2017 року, справа №757/34370/17-к.

За доводами позовної заяви справу №183/6571/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Ключове рішення" та ПАТ КБ "Приватбанк" розглянуто Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області 20.06.2018 року.

За результатом розгляду вказаного позову, судом першої інстанції було ухвалено рішення, яким позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, визнано дійсним договір фінансового лізингу №DNF0GX0040300009, укладений 15 жовтня 2014 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ключове рішення”, визнано за позивачем право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , звільнено житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , з-під арешту, накладеного постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Григорчук П.В. від 22.06.2017 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24.09.2019 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20.06.2018 року було скасовано, а у задоволенні позовних вимог про визнання договору дійсним, визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту було відмовлено.

Постановою від 08.04.2020 року Верховного Суду постанову Дніпровського апеляційного суду від 24.09.2019 року було залишено без змін.

ОСОБА_1 зазначала, що проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.04.2020 року по справі №183/6571/17, вона вирішила звернутися до господарського суду з новим позовом.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалася на положення ст.ст. 11, 16, 319, 321, 328, 220, 655 ЦК України, Закон України "Про фінансовий лізинг", наполягала на застосуванні приписів Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Протоколу до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025 року у справі № 904/5868/18 (904/4074/24) в задоволені позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем було обрано неналежний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позову повністю.

Суд зазначив, що в даних правовідносинах належним способом захисту порушеного права позивача є звернення до суду із позовом про визнання договору дійсним, визнання права власності. Відповідна правова оцінка таким вимогам вже була надана у справі №183/6571/17.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка оскаржила його в апеляційному порядку.

Вважає, що судом було неповно встановлено обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, були порушені норми матеріального та процесуального права, адже, судом не було прийнято до уваги докази, надані апелянтом.

На думку апелянта, саме в цьому полягає порушення судом норм процесуального права щодо встановленого ГПК України порядку оцінки доказів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 викладає обставини, що склалися між сторонами. Також вказує, що:

- спірний житловий будинок потрапив до переліку майна, на яке було накладено стягнення у вигляді арешту. Наявне обтяження позбавило позивача можливості зареєструвати у передбаченому законом порядку набуте право власності на придбане та оплачене майно, користуватися та володіти спірним будинком;

- постановою господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2019 року ТОВ "Ключове рішення" визнано банкрутом; зазначена обставина свідчить про відсутність можливості у відповідача виконати вимоги законодавства щодо нотаріального посвідчення зазначеного договору, що, у свою чергу, є підставою для визнання вказаної угоди дійсною у судовому порядку.

- 21.02.2018 року №21-02/2018-1 ОСОБА_1 визнано кредитором на всю суму заявлених вимог; відповідно до протоколу № 1/1167 від 24.07.2018 року загальних зборів ТОВ "Ключове рішення" було вирішено передати у власність об`єкт жилої нерухомості - житловий будинок загальною площею 61 ціла і 8 десятих квадратних метра, який розташований на земельній зарядці площею 709 квадратних метрів кадастровий номер 1211900000:04:001:0064, який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 за ціною 232 000, грн, згідно умов договору фінансового лізингу № DNF0GX0040300009 від 24.02.2015року.

За вищевикладеного апелянт вважає себе особою, що має право вимоги по відношенню до свого нерухомого майна, за яке на відповідній законній правовій підставі вона сплатила грошові кошти згідно договору фінансового лізингу № DNF0GX0040300009 від 15.10.2014 року, та предметом якого було придбання приватного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Скаржник зазначає, що судовий захист порушеного права позивача у справі №183/6571/17 судовою системою України не був ефективним, оскільки очевидним є той факт, що не дивлячись на використання позивачем усіх засобів правового захисту в Україні, порушення права на власність в Україні не усунуто, і надалі, порушення права власності позивача на придбаний нею будинок продовжується. За таких обставин, даний позов є реалізацією визнаного Україною та кореспондованого у Конвенції та правозастосовчій практиці ЄСПЛ права вимоги позивача відносно придбаного нею за грошові кошти нерухомого майна та основоположною гарантією судового захисту (принципи, закріплені в статті 6 Конвенції).

Просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025 року у справі № 904/5868/18 (904/4074/24) скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач по справі відзив на апеляційну скаргу не надав, участь свого представника у судове засідання не забезпечив.

Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Апелянт також в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності сторін колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до матеріалів справи, апеляційна скарга прийнята до розгляду ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.03.2026 року.

Передбачений ст.273 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги вичерпано. Правова позиція сторін викладена письмово.

Відповідно до положень ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу на підставі тих доказів, які були предметом дослідження судом першої інстанції. Додаткові докази до суду апеляційної інстанції не надано.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України наділяє сторони процесуальними правами, серед яких право брати участь у судових засіданнях.

Суд враховує, що явка представників сторін в засідання суду обов`язковою не визнавалась.

Також суд зазначає, що сторонам надано можливість реалізовувати свої повноваження представництва шляхом участі в засіданнях суду в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку ст. 197 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, сторони не були позбавлені можливості забезпечити у засідання суду участь повноважних представників, однак, таким правом не скористалися.

Колегія суддів наголошує, що представник апелянта адвокат Крушинський Валентин Валентинович був повідомлений про розгляд справи через Електронний кабінет в системі ЄСІТС, що підтверджується відповідною довідкою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за відсутності сторін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів зазначає, що за змістом апеляційної скарги апелянт наводить лише обставини справи, фактично не вказуючи, які порушення норм матеріального права судом допущено.

Щодо посилання скаржника на порушення судом норм процесуального права - вони зводяться до того, що право позивача на судовий захист, враховуючи обставини справи, залишилось не захищеним.

Відповідно до ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Остаточні позовні вимоги позивачка сформувала таким чином: визнати договір фінансового лізингу №DNF0GX0040300009 від 15.10.2014, укладений між Григор`євою Юлією Олександрівною та ТОВ “Ключове рішення”, предметом якого було придбання приватного будинку, який розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Нова 40, договором купівлі-продажу та визнати цей договір купівлі-продажу укладеним.

З матеріалів справи встановлено і не є спірним наступне:

15.10.2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № DNF0GX0040300009, предметом якого було придбання приватного будинку, який розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Нова, 40.

Даний договір не було нотаріально посвідчено.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Аналогічне визначення договору лізингу містилося і у ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" (у редакції Закону, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу.

Частиною четвертою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 657 Цивільного кодексу України передбачено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, з урахуванням того, що на договір фінансового лізингу розповсюджуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють відносини з приводу купівлі-продажу, тому відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08.04.2020 року у справі № 183/6571/17 та від 18.08.2021 року у справі №904/5868/18 (904/1983/20).

Встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що у даному випадку предметом договору лізингу є нерухоме майно, а саме - житлова будівля та земельна ділянка. При цьому стороною договору є фізична особа.

14 червня 2017 року позивачем було повністю сплачено вартість будинку за вищевказаним договором, про що свідчать довідка Приватбанку від 20.06.2017 року та Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності від 01.08.2017 року.

Дана обставина теж не оспорюється.

Статтею 379 Цивільного кодексу України, яка має назву "Поняття житла", визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Частинами першою та третьою статті 760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) житла врегульовано главою 59 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом, передбаченим ч.1 ст. 811 Цивільного кодексу України, договір найму житла укладається у письмовій формі.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч.1 ст. 209 Цивільного кодексу України).

Договір оренди житла з викупом підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню (ч.2 ст. 811 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу.

Відтак, до відносин, пов`язаних з лізингом житлового нерухомого майна, розповсюджуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють відносини як щодо купівлі-продажу, так і щодо оренди (найму), а саме оренди житла з викупом, що в обох випадках передбачають укладення таких договорів у письмовій формі та їх нотаріальне посвідчення.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (ч. 2 ст. 209 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Підписаний між сторонами договір лізингу від 15.10.2014 року №DNF0GX0040300009 не був нотаріально посвідчений у встановленому законом порядку.

За приписами ч.2 ст. 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Зазначена ч.2 ст. 220 Цивільного кодексу України застосовується до правовідносин у разі, коли сторони вчинили правочин у встановленій законом письмовій формі, зміст якого відповідав волі сторін, які дійшовши згоди щодо усіх істотних умов договору, виконали такий договір повністю чи частково, і лише не було дотримано вимоги про нотаріальне посвідчення такого договору через ухилення однієї сторони договору.

Однією з умов застосування ч.2 ст. 220 Цивільного кодексу України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України.

Апелянт вказує, що вона зверталась до суду за захистом своїх прав.

В позовній заяві від 2017 року зазначала, що сторони вищезазначеного договору лізингу домовилися щодо усіх істотних його умов та відбулося повне виконання умов договору, але ТОВ “Ключове рішення” ухиляється від нотаріального посвідчення договору, посилаючись на те, що знаходиться в стані припинення з 17.11.2017 року, що унеможливлює укладення правочинів, що, в свою чергу, позбавляє її можливості зареєструвати право власності на житловий будинок.

Колегією суддів встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2019 року відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення", м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 12, код ЄДРПОУ 34410967, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів із наслідками, передбаченими ст.19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Матеріали справи свідчать і це підтверджує апелянт, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору дійсним, визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту було відмовлено.

Наведене підтверджується постановою Верховного Суду від 08.04.2020 року у справі №183/6571/17.

За висновком Верховного Суду у зазначеній справі вказано, що під час розгляду справи судом не встановлено ухилення Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення" від нотаріального посвідчення договору.

В справі, що наразі переглядається в апеляційному порядку, суд першої інстанції вірно виснував, що з огляду на зміст заявлених позивачкою позовних вимог, обраний нею спосіб захисту не є належним. Належним способом захисту є звернення до суду із позовом про визнання договору дійсним, визнання права власності.

Між тим, такий спір вже розглядався судом і висновки Верховного Суду у справі №183/6571/17 слід враховувати під час розгляду спору у справі № 904/5868/18 (904/4074/24).

Скаржником вказані доводи суду першої інстанції не спростовано.

Доводи апелянта про те, що її право порушено і судом, в порушення процесуальних норм, в тому числі норм міжнародного права, воно не захищено, колегія суддів також вважає необґрунтованими.

Суд зазначає, що при укладенні договору його сторони мають діяти свідомо та виражати свою волю, обирати спосіб поведінки згідно вимог чинного законодавства України.

За обставин укладення договору лізингу без дотримання вимог Цивільного кодексу України щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення, за наявності встановленого судом у справі №183/6571/17 висновку про недоведення факту ухилення Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення" від нотаріального посвідчення договору, колегія суддів вважає порушення прав скаржника не підтвердженим.

Крім того, станом на час апеляційного перегляду справи позивачка зазначила суду про те, що згідно повідомлення про розгляд кредиторської вимоги ОСОБА_1 від 21.02.2018 року №21-02/2018-1 ОСОБА_1 визнано кредитором на всю суму заявлених вимог.

В даному випадку йдеться про сплачену на виконання договору лізингу суму грошових коштів.

Також апелянтом зазначено, що відповідно до протоколу № 1/1167 від 24.07.2018 року загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення" вирішено: передати у власність об`єкт жилої нерухомості - житловий будинок загальною площею 61 ціла і 8 десятих квадратних метра який розташований на земельній зарядці площею 709 квадратних метрів кадастровий номер 1211900000:04:001:0064, знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_1 за ціною 232000 грн. згідно умов договору фінансового лізингу № DNF0GX0040300009 від 24.02.2015року.

В цьому колегія суддів вбачає, що право скаржника є захищеним в процедурі банкрутства відповідача.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Враховуючи, що під час апеляційного перегляду справи доводи оскаржуваного рішення скаржником не спростовано, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не доведена і не підлягає задоволенню. Судові витрати за її розгляд згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025 року у справі № 904/5868/18 (904/4074/24) залишити без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст складено 22.10.2026 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков