Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №908/734/26 — Центральний апеляційний господарський суд

Суд: Центральний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: щодо оренди

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №908/734/26

Суддя: Демчина Тетяна Юріївна

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026 м.Дніпро Справа № 908/734/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Кошлі А.О., Кучеренко О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Комунального підприємства «ВИРОБНИЧЕ РЕМОНТНО-ЕКСЛУАТАЦІЙНЕ ЖИТЛОВЕ ОБ`ЄДНАННЯ №7» на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.05.2026 (головуючий в першій інстанції Ярешко О.В.)

у справі за позовом Комунального підприємства «ВИРОБНИЧЕ РЕМОНТНО-ЕКСЛУАТАЦІЙНЕ ЖИТЛОВЕ ОБ`ЄДНАННЯ № 7»

до відповідача: Чорної Інги Валеріївни,

третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради

про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У березні 2026 року Комунальне підприємство «ВИРОБНИЧЕ РЕМОНТНО-ЕКСЛУАТАЦІЙНЕ ЖИТЛОВЕ ОБ`ЄДНАННЯ № 7» (надалі – КП «ВРЕЖО № 7») звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Чорної І.В. про стягнення заборгованості з орендної плати за період з січня 2022 року по листопад 2024 року у розмірі 1978,16 грн, 3 % річних у розмірі 148,93 грн, інфляційних втрат у розмірі 503,77 грн, штрафу у розмірі 3 % від місячного розміру орендної плати, щодо якого було допущено відповідне порушення, в сумі 59,35 грн; заборгованості з орендної плати за період з лютого 2022 року по грудень 2025 року у розмірі 5996,59 грн, 3 % річних у розмірі 350,79 грн, інфляційних втрат у розмірі 1121,76 грн, штрафу у розмірі 3 % від місячного розміру орендної плати, щодо якого було допущено відповідне порушення, в сумі 179,90 грн.

Позов обґрунтований несплатою відповідачкою орендної плати за користування нежитловим приміщенням по вул.Дмитра Вишневецького, 14 у м.Запоріжжі після закінчення строку дії договору оренди від 20.06.2003 № 325/7, який був укладений з Чорною І.В. як фізичною особою-підприємцем.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.05.2026 у задоволенні позовних вимог КП «ВРЕЖО №7» до Чорної І.В. про стягнення коштів повністю відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди припинив свою дію 29.05.2021 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, а тому нарахування позивачем орендної плати за період після цієї дати, а також штрафів, інфляційних втрат та 3 % річних на таку плату є безпідставним, оскільки після припинення договору користування майном вважається неправомірним і регулюється не ст.762 ЦК України, а ч.2 ст.785 цього Кодексу, яка передбачає лише стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення її повернення. При цьому суд зазначив, що умови самого договору, зокрема, п.п.3.10, 3.12 про обов`язок сплачувати орендну плату до моменту фактичного повернення майна, суперечать правовій позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач у справі - КП «ВРЕЖО № 7» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлено вимогу його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не врахував спеціальних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та умов договору оренди, які передбачають, що зобов`язання зі сплати орендної плати тривають до моменту фактичного повернення майна за актом приймання-передачі, а не припиняються зі спливом строку дії договору, оскільки строк договору та строк виконання зобов`язання є різними правовими категоріями. Також, на переконання апелянта, суд безпідставно застосував до спірних правовідносин охоронну норму ч.2 ст.785 ЦК України про неустойку, яка надає право орендодавцю, а не балансоутримувачу, вимагати подвійної плати, ігноруючи при цьому той факт, що отримувачами орендної плати за цим договором є балансоутримувач та місцевий бюджет. Вказує, що орендодавець не є вигодонабувачем, а балансоутримувач як платник ПДВ зобов`язаний нараховувати податкові зобов`язання за весь період фактичного користування майном до його повернення.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Відповідачка не скористалася наданим їй процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Судом встановлено, що відповідачка належним чином повідомлена про розгляд даної апеляційної скарги в порядку письмового провадження шляхом направлення на адресу її зареєстрованого місця проживання копії ухвали суду від 22.06.2026, яка повернулася до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній», що згідно з п.5 ч.6 ст.242 ГПК України вважається належним врученням судового рішення. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

4. Процедура апеляційного провадження

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026, для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кошлі А.О., Кучеренко О.І.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, для усунення допущених при поданні апеляційної скарги недоліків.

16.06.2026 КП «ВРЕЖО № 7» подано до суду заяву про усунення недоліків, якою, з урахуванням доданих до неї документів, зазначені в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2026 недоліки усунуто в повному обсязі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП «ВРЕЖО № 7» на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.05.2026 у даній справі; призначено розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, а також витребувано матеріали вказаної справи з Господарського суду Запорізької області.

07.07.2026 матеріали справи № 908/734/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

20.07.2026 до суду повернулася поштова кореспонденція (копія ухвали суду від 22.06.2026), направлена за місцем реєстрації Чорної І.В.

5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини

20.06.2003 між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (орендодавець за договором в редакції додаткової угоди від 14.04.2020), КП «ВРЕЖО № 7» (балансоутримувач в редакції додаткової угоди від 14.04.2020) та ФОП Чорною І.В. (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 325/7. Додатковою угодою від 14.04.2020 договір оренди нежитлового приміщення № 325/7 від 20.06.2003 викладений у новій редакції.

За умовами договору (п.п.1.1, 1.2), орендодавець, балансоутримувач на підставі рішення міськвиконкому від 29.05.2003 № 183/113 передає, а орендар приймає у строкове платне користування під господарчі потреби комунальне майно - нежитлове приміщення першого поверху (літ.А-9) загальною площею 1,68 кв.м по вул.Ладозькій, 14, що перебуває на балансі КП «ВРЕЖО № 7».

Згідно з п.п.2.4, 2.5 договору, у разі закінчення строку дії цього договору або його дострокового розірвання, орендар передає комунальне майно орендодавцю, балансоутримувачу одночасно з підписанням акту приймання-передачі вказаного майна в 10-ти добовий термін у порядку, передбаченому чинними нормативно-правовими актами з цього питання. Обов`язок по складанню акту приймання-передачі покладається на сторону, що передає майно іншій стороні за договором.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розмір орендної плати на рік складає 1267,80 грн.

Відповідно до п.3.4 договору (у редакції додаткової угоди від 30.06.2020), з 01.10.2018 орендна плата розраховується та спрямовується орендарем: 70 % від розміру орендної плати (без ПДВ) за кожний місяць - до місцевого бюджету; 30 % розміру орендної плати (з ПДВ) за кожний місяць - балансоутримувачу на його розрахунковий рахунок. Розрахунок орендної плати на 30 % здійснюється орендарем самостійно та сплачується щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.

Орендна плата за кожний наступний місяць розраховується орендарем самостійно та визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.3.3 в редакції додаткової угоди від 14.04.2020).

Умовами п.3.7 договору встановлений обов`язок орендаря у випадку порушення строків оплати та обсягу платежу сплатити штраф у розмірі 3 % від місячного розміру орендного платежу, щодо якого було допущено відповідне порушення.

На підставі п.3.10 договору, у випадках закінчення дії цього договору або його дострокового припинення орендна плата перераховується орендарем по добу фактичної здачі комунального майна по акту приймання-передачі.

За умовами п.3.12 договору, якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна в установлений цим договором строк, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування об`єктом оренди за час прострочення.

Пунктом 3.12 договору передбачено, що припинення дії цього договору не тягне за собою припинення зобов`язання орендаря з погашення заборгованості з орендної плати, штрафів. Припинення даного зобов`язання відбувається лише при його виконанні у повному обсязі.

Відповідно до п.5.2 договору, орендар зобов`язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату з урахуванням її індексації незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Орендар, згідно п.5.12 договору оренди, зобов`язався у разі припинення, дострокового розірвання цього договору повернути орендодавцю, балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на час його передачі в оренду з урахуванням нормального фізичного зносу.

Згідно з п.9.1 договору, балансоутримувач має право вимагати від орендаря виконання обов`язків, які передбачені цим договором, у тому числі шляхом звернення до суду (виступаючи позивачем).

Додатковою угодою від 14.04.2020 сторони продовжили термін дії договору оренди від 20.06.2003 № 325/7 строком на 3 роки - до 29.05.2021.

Нежитлове приміщення було передано в оренду ФОП Чорній І.В. згідно акту прийому-передачі.

Господарським судом Запорізької області розглядалася справа № 908/3414/24 за позовом КП «ВРЕЖО № 7» до Чорної І.В. про розірвання договору оренди від 20.06.2003 № 325/7 нежитлового приміщення по вул.Дмитра Вишневецького (Ладозькій), буд № 14, м.Запоріжжя, та звільнення нежитлового приміщення першого поверху (літ.А-9) загальною площею 1,68 кв.м за вказаною адресою шляхом виселення Чорної І.В. За результатами розгляду справи № 908/3414/24, Господарським судом Запорізької області ухвалено рішення від 04.03.2025, що набрало законної сили 03.04.2025, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Вказаним рішенням встановлено, що договір оренди нежитлового приміщення № 325/7 від 20.06.2003 припинився 29.05.2021 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. Користування відповідачкою майном – нежитловим приміщенням загальною площею 1,68 кв.м по вул.Дмитра Вишневецького, 14 в м.Запоріжжя після припинення договору оренди (у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено), є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, тобто є неправомірним користуванням майном.

Згідно приписів ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначено у позовній заяві, до теперішнього часу об`єкт оренди з користування не повертався.

Згідно приписів ст.ст.6, 627, 628 ЦК України, сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою договір оренди нежитлового приміщення № 325/7 від 20.06.2003, укладений між сторонами, є договором найму комунального майна, до якого застосовуються положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ч.ч.1, 5 ст.762 ЦК, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.ч.1, 4, 5 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності. Порядок розподілу орендної плати для об`єктів, що перебувають у комунальній власності, між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається представницьким органом місцевого самоврядування.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).

Відповідно до ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Предметом апеляційного оскарження є висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача орендної плати за користування нежитловим приміщенням після закінчення строку дії договору оренди.

Апелянт в апеляційній скарзі стверджує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не врахував спеціальних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та умов договору оренди, які передбачають, що зобов`язання зі сплати орендної плати тривають до моменту фактичного повернення майна за актом приймання-передачі, а не припиняються зі спливом строку дії договору, оскільки строк договору та строк виконання зобов`язання є різними правовими категоріями. Також на переконання апелянта суд безпідставно застосував до спірних правовідносин охоронну норму ч.2 ст.785 ЦЦК України про неустойку, яка надає право орендодавцю, а не балансоутримувачу, вимагати подвійної плати, ігноруючи при цьому той факт, що отримувачами орендної плати за цим договором є балансоутримувач та місцевий бюджет. Вказує, що орендодавець не є вигодонабувачем, а балансоутримувач як платник ПДВ зобов`язаний нараховувати податкові зобов`язання за весь період фактичного користування майном до його повернення.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Правова природа орендної плати (плати за користування майном) безпосередньо пов`язана з правомірним користуванням майном протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм ст.ст.759, 762, 763 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що з моменту припинення договору оренди (29.05.2021) користування майном втрачає ознаки правомірності, оскільки відсутня договірна підстава для такого користування. Як правильно зазначив суд першої інстанції, з припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок – негайно повернути наймодавцеві річ. Невиконання цього обов`язку свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч.2 ст.785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 дійшла наступних висновків. Регулятивна норма ст.762 ЦК України (плата за користування майном) і охоронна норма ч.2 ст.785 ЦК України (обов`язки наймача у разі припинення договору найму) не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно. Отже, положення п.3 ч.1 ст.3 та ст.627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення сплати орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (ст.6 ЦК України).

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26.07.2021 у справі № 904/577/20, де суд касаційної інстанції зазначив, що після припинення строку договору оренди стягненню підлягає неустойка у розмірі подвійної орендної плати, однак застосуванню підлягає саме ч.2 ст.785 ЦК України, а не ст.762 цього Кодексу. У постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтримала вказані висновки та зазначила, що неустойка за ч.2 ст.785 ЦК України є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Отже, колегія суддів вважає, що умови договору, а саме п.п.3.10 та 3.12 про збереження обов`язку сплачувати орендну плату до моменту фактичного повернення, майна суперечать наведеним імперативним приписам цивільного законодавства та сталій судовій практиці Верховного Суду. Тому посилання апелянта на ці умови договору є безпідставними, оскільки вони не можуть застосовуватися в силу ст.6 ЦК України, яка не допускає відступу від актів цивільного законодавства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17 є нерелевантним, оскільки цей висновок був зроблений за інших фактичних обставин (двосторонній договір, державне майно, один отримувач орендної плати) і суперечить більш пізній та усталеній практиці Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведеній вище. Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постановах, і ці висновки є обов`язковими для судів нижчих інстанцій.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не врахував трьохстороннього характеру договору та спеціальних норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також того, що орендодавець не є вигодонабувачем за договором. Колегія суддів вважає ці доводи такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, з огляду на наступне.

На переконання колегії суддів, наявність у договорі трьох сторін (орендодавець, балансоутримувач, орендар) не змінює правової природи орендних відносин та не впливає на застосування норм ЦК України, які регулюють наслідки припинення договору найму (оренди). Спеціальний Закон України «Про оренду державного та комунального майна» визначає особливості оренди державного та комунального майна, однак не встановлює винятків із загальних правил цивільного законодавства щодо наслідків припинення договору оренди. Зокрема, ст.17 цього Закону встановлює лише порядок внесення орендної плати та її розподіл, проте не регулює правові наслідки неповернення майна після припинення договору, які у повному обсязі охоплюються нормами ЦК України.

Крім того, розподіл орендної плати між балансоутримувачем та місцевим бюджетом (30% та 70% відповідно) є внутрішнім питанням розподілу коштів між суб`єктами права комунальної власності та не впливає на правову кваліфікацію спірних правовідносин. Той факт, що орендодавець не є отримувачем орендної плати, не змінює того, що саме орендодавець (власник майна) є управненою особою у відносинах щодо повернення майна після припинення договору. Частина 2 ст.785 ЦК України надає право вимагати сплати неустойки саме наймодавцю (орендодавцю), а не балансоутримувачу. Балансоутримувач як особа, яка здійснює контроль за використанням майна та стягнення заборгованості за платежами (п.п.9.7, 9.8 договору), діє в інтересах орендодавця та територіальної громади, однак це не надає йому права змінювати правову природу зобов`язань орендаря після припинення договору. Неустойка за ч.2 ст.785 ЦК України може бути стягнута лише за позовом орендодавця, а не балансоутримувача, оскільки саме орендодавець є особою, якій майно має бути повернуте.

Колегія суддів звертає увагу, що положення п.п.9.7 та 9.8 договору, на які посилається апелянт, встановлюють обов`язок балансоутримувача здійснювати контроль та стягнення заборгованості за платежами, передбаченими договором. Однак ці платежі мають відповідати правовій природі зобов`язань, що виникли. Оскільки після припинення договору орендна плата не підлягає нарахуванню, балансоутримувач не може вимагати її сплати, а має звертатися до суду з позовом про стягнення неустойки на підставі ч.2 ст.785 ЦК України (якщо таке право надано йому договором або законом), або орендодавець має самостійно звернутися з таким позовом.

Щодо доводів апелянта про податкові зобов`язання з ПДВ, колегія суддів їх відхиляє, оскільки податкові зобов`язання балансоутримувача є наслідком його статусу як платника цього податку та регулюються нормами Податкового кодексу України. Ці зобов`язання виникають на підставі податкового законодавства незалежно від наявності чи відсутності цивільно-правового обов`язку контрагента сплачувати орендну плату. Обов`язок сплачувати податки не створює для відповідача (орендаря) додаткового цивільно-правового обов`язку сплачувати орендну плату після припинення договору, якщо такий обов`язок не передбачений законом. Як вже зазначалося вище, після припинення договору оренди застосуванню підлягає не ст.762 ЦК України (плата за користування), а ч.2 ст.785 ЦК України (неустойка за неповернення майна). Тому нарахування податкових зобов`язань з ПДВ на суми, які не є орендною платою у розумінні цивільного законодавства, є питанням податкового обліку позивача та не може бути підставою для задоволення позовних вимог про стягнення орендної плати.

Щодо посилання апелянта на рішення Господарського суду Запорізької області у справах № 908/3388/25 та № 908/3412/25, які, на його думку, підтверджують можливість стягнення орендної плати до моменту повернення майна, колегія суддів зазначає, що вказані судові рішення не є релевантними для даної справи, оскільки стосуються інших фактичних обставин. Крім того, відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не у рішеннях судів нижчих інстанцій. Висновки Верховного Суду, наведені вище, викладені, зокрема, у постановах від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, від 26.07.2021 у справі № 904/577/20, від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22, є обов`язковими для судів нижчих інстанцій. Натомість рішення Господарського суду Запорізької області у справах № 908/3388/25 та № 908/3412/25, на які посилається апелянт, не можуть бути враховані при вирішенні даного спору, оскільки вони не мають преюдиційного значення для даної справи (ст.75 ГПК України) та не є джерелом правових висновків.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що після припинення договору оренди користування майном є неправомірним, а тому застосуванню підлягає ч.2 ст.785 ЦК України, у той час як підстави для нарахування орендної плати відсутні. Інші нараховані позивачем платежі є похідними від орендної плати та поділяють її долю.

7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав їм належну юридичну оцінку та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. Позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки після припинення договору оренди застосуванню підлягає не стягнення орендної плати на підставі ст.762 ЦК України, а стягнення неустойки на підставі ч.2 ст.785 ЦК України.

Отже, апеляційна скарга КП «ВРЕЖО № 7» на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.05.2026 у даній справі не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

8. Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на апелянта.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «ВИРОБНИЧЕ РЕМОНТНО-ЕКСЛУАТАЦІЙНЕ ЖИТЛОВЕ ОБ`ЄДНАННЯ №7» на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.05.2026 у справі № 908/734/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 25.05.2026 у справі № 908/734/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України.

Повна постанова складена 21.10.2026.

Головуючий суддя Т.Ю.Демчина

Судді А.О.Кошля

О.І.Кучеренко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua