Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №922/831/23 (642/1202/26) — Східний апеляційний господарський суд

Суд: Східний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: майнові спори, стороною в яких є боржник

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №922/831/23 (642/1202/26)

Суддя: Гетьман Руслан Анатолійович

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Харків Справа № 922/831/23 (642/1202/26)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1 (особисто),

представника відповідача – не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 (вх.№1754Х від 17.08.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.07.2026 у справі №922/831/23(642/1201/26) (м. Харків, суддя Усатий В.О., повне рішення складено 21.07.2026)

за позовом ОСОБА_1 , м. Харків,

до Комунального підприємства «Житлокомсервіс», м. Харків,

про визнання недійсним договору, -

в межах справи про банкрутство Комунального підприємства «Житлокомсервіс»,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Холодногірського районного суду м. Харкова з позовом до комунального підприємства «Житлокомсервіс», в якому просила визнати недійсним Договір про надання житлово-комунальних послуг між юридичною особою КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЖИТЛОКОМСЕРВІС» код ЄДРПОУ 34467793 та ОСОБА_1 через відсутність предмету та істотних умов для його укладання.

Ухвалою Холодногірського районного суду міста Харкова від 27.03.2026 цивільну справу № 642/1202/26 за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Житлокомсервіс» про визнання недійсним договору про надання житлово-комунальних послуг постановлено передати до Господарського суду Харківської області для розгляду в межах справи № 922/831/23 про банкрутство КП «Жилкомсервіс».

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.05.2026 залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху після відкриття провадження.

Надано позивачу строк 5 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, а саме:

- надати відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

- зазначити відомості щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви;

- подання до суду засвідчених у відповідності до вимог чинного законодавства копій додатків до позову.

Попереджено позивача про те, що не усунення недоліків заяви у строк, встановлений судом, згідно частини тринадцятої статті 176 ГПК України має наслідком залишенням позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.05.2026 прийнято справу №642/1202/26 до розгляду в межах справи №922/831/23 про банкрутство Комунального підприємства "Житлокомсервіс" з урахуванням уточненої позовної заяви (вх.№12013 від 19.05.2026). Відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу в порядку ст.ст.161, 169 ГПК Україну протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали подати додаткові пояснення щодо клопотання позивача про витребування доказів (вх.№12013 від 19.05.2026). Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання до суду заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження разом із доказами надіслання (надання) їх позивачу згідно зі ст.250 ГПК України. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву разом із доказами надіслання (надання) їх позивачу згідно зі ст.251 ГПК України. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання до суду заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження разом із доказами надіслання (надання) їх позивачу згідно зі ст.250 ГПК України. Встановлено позивачу строк 5 днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив разом із доказами надсилання (надання) її відповідачу згідно зі ст.251 ГПК України. Встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень на цю відповідь разом із доказами надсилання (надання) їх позивачу згідно зі ст.251 ГПК України. Роз`яснено учасникам справи, що відповідні заяви по суті справи повинні відповідати вимогам статей 161-168 Господарського процесуального кодексу України та мають бути подані у строк, визначений в ухвалі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.07.2026 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1 з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21 липня 2026 року у справі №922/831/23 (642/1202/26) за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлокомсервіс» про визнання недійсним правочину. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлокомсервіс», яким визнати недійсним Договір про надання житлово-комунальних послуг між юридичною особою Комунального підприємства «Житлокомсервіс» та ОСОБА_1 через відсутність предмету та істотних умов для його укладання. Стягнути з юридичної особи Комунального підприємства «Житлокомсервіс» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного й усебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності й верховенства права.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між КП «Житлокомсервіс» та ОСОБА_1 склалися фактичні договірні відносини щодо надання житлово-комунальних послуг на підставі публічного договору, опублікованого 28.11.2006 у газеті «Слобода» № 95, оскільки такий висновок ґрунтується на помилковому встановленні обставини щодо її статусу співвласника квартири в багатоквартирному будинку та спільного майна цього будинку.

Зазначає, що суд першої інстанції не дослідив та не надав оцінки листу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради від 27.01.2026 вих. № 828, який міститься в матеріалах справи. Згідно з цим листом, житловий будинок АДРЕСА_1 рішенням XII сесії Харківської міської ради народних депутатів XXI скликання від 28.09.1992 «Про комунальну власність міста» прийнято до комунальної власності Харківської міської територіальної громади у складі Ленінського ЖЕО, включено до переліку об`єктів комунальної власності та наразі він перебуває на балансі КП «Житлокомсервіс» на підставі договору про передачу майна в господарське відання № 1288 від 28.02.2007, чинного в редакції додаткової угоди від 01.09.2016, і обліковується як житловий будинок.

На думку апелянта, неврахування зазначеного доказу призвело до невстановлення факту перебування будинку в комунальній власності та його належності до житлового фонду територіальної громади, а відтак, до помилкового висновку про наявність у Позивача статусу співвласника багатоквартирного будинку. Посилаючись на пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», апелянт стверджує, що для підтвердження такого статусу необхідне зареєстроване право спільної часткової власності на частку багатоквартирного будинку, доказів наявності якого в матеріалах справи немає.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не застосував частину першу статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтю 322 ЦК України, відповідно до яких житловий фонд може перебувати в комунальній власності, а обов`язок утримання майна покладається на його власника. Оскільки житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває в комунальній власності, тягар його утримання, на думку апелянта, покладається на Харківську міську територіальну громаду або уповноважений нею орган.

У зв`язку з цим апелянт просить суд апеляційної інстанції встановити зазначені обставини, дослідити лист Управління комунального майна та приватизації від 27.01.2026 вих. № 828 і надати йому правову оцінку.

Також апелянт стверджує, що відсутність у позивача права власності на житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, виключає наявність істотних умов публічного договору про надання житлово-комунальних послуг щодо неї та, відповідно, існування договірних відносин між ОСОБА_1 та КП «Житлокомсервіс».

В обґрунтування своєї позиції апелянт посилається на практику Верховного Суду, зокрема, позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц та від 05.06.2018 у справі № 338/180/17. А також на постанови Верховного суду у справах №521/3743/17-ц від 13.03.2019 та №638/500/17 від 15.04.2021.

Крім того, апелянт посилається на статті 4, 5, 10, 19 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів», якими передбачено права споживачів на захист своїх прав державою та в судовому порядку, вільний вибір продукції, відмову від договору про надання послуг у визначених законом випадках, а також недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької практики.

Разом з апеляційною скаргою апелянтом подано клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.08.2026 для розгляду справи №922/831/23(642/1202/26) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.08.2026 витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/831/23(642/1202/26) Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

28.08.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/831/23(642/1202/26) (вх.№9433).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2026 поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі №922/831/23(642/1201/26). Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (вх.№1754Х від 17.08.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.07.2026 у справі №922/831/23(642/1201/26). Призначено справу до розгляду на "01" жовтня 2026 р. о 10:15 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

Від Комунального підприємства «Житлокомсервіс» до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10204 від 17.09.2026), в якому останнє просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Господарського судно Харківської області від 21 липня 2026 року у справі № 922/831/23 (642/1202/26) залишити без змін. У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з КП «Житлокомсервіс» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн відмовити в повному обсязі.

Від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу (вх.№10524 від 25.09.2026), в якій остання просить прийняти відповідь на відзив та задовольнити вимоги апеляційної скарги. Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21 липня 2026 року у справі №922/831/23(642/1202/26) за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлокомсервіс» про визнання недійсним правочину. Ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним Договір про надання житлово-комунальних послуг між юридичною особою Комунального підприємства «Житлокомсервіс» та ОСОБА_1 через відсутність предмету та істотних умов для його укладання. Стягнути з юридичної особи Комунального підприємства «Житлокомсервіс» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 10 000,00 грн.

Від Комунального підприємства «Житлокомсервіс» до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу (вх.№10564 від 28.09.2026), в яких останнє просить суд прийняти дані письмові пояснення (заперечення) КП «Житлокомсвервіс» на відповідь на відзив ОСОБА_1 до розгляду та врахувати їх під час винесення остаточного рішення у справі № 922/831/23 (642/1202/26). Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення в повному обсязі. Рішення Господарського суду Харківської області від 21 липня 2026 року у справі № 922/831/23 (642/1202/26) залишити без змін. Судові витрати покласти на апелянтку.

Від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшла заява про вжиття заходів процесуального примусу (вх.№11109 від 08.10.2026), в якій просить суд визнати дії особи ОСОБА_2 представника відповідача юридичної особи приватного права з найменуванням КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЖИТЛОКОМСЕРВІС» код ЄДРПОУ - 34467793 щодо систематичного внесення завідомо неправдивих відомостей стосовно найменування відповідача зловживанням процесуальними правами. Застосувати до особи ОСОБА_2 представника відповідача юридичної особи приватного права з найменуванням КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЖИТЛОКОМСЕРВІС» код ЄДРПОУ 34467793 заходи процесуального примусу у вигляді накладання штрафу / постановлення окремої ухвали.

Від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшли письмові аргументи проти заперечень представника відповідача щодо відповіді на відзив (вх.№11011 від 08.10.2026), в яких просила суд залучити письмові аргументи проти заперечень представника відповідача на відповідь на відзив до матеріалів справи. Задовольнити вимоги апеляційної скарги. ОСОБА_1 у повному обсязі. Скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21 липня 2026 року у справі №922/831/23(642/1202/26) за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлокомсервіс» про визнання недійсним правочину. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлокомсервіс». Визнати недійсним Договір про надання житлово-комунальних послуг між юридичною особою Комунального підприємства «Житлокомсервіс» та ОСОБА_1 через відсутність предмету та істотних умов для його укладання. Стягнути з юридичної особи Комунального підприємства «Житлокомсервіс» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 10 000,00 грн.

Щодо заяв по суті справи, поданих сторонами під час апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів зазначає про таке.

За змістом частин першої та другої статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до частин першої та другої статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 56 ГПК України визначено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Статтею 60 ГПК України врегульовано перелік документів, що підтверджують повноваження представників. Зокрема, повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи (частина перша статті 60 ГПК України). Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним із таких документів: довіреністю; ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус шляхом подання документів, зазначених у частині третій статті 56 ГПК України (витягу зі статуту, положення, трудового договору / контракту, посадової інструкції тощо). Водночас, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, такі відомості є офіційним та достатнім підтвердженням повноважень керівника або уповноваженого члена виконавчого органу (постанова Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 910/16580/23).

На підтвердження процесуальних повноважень Геворкян Галини Генріківни як представника Комунального підприємства «Житлокомсервіс» через систему «Електронний суд» додано довіреність від 22.12.2025. З її змісту вбачається, що керівник Комунального підприємства «Житлокомсервіс» Мальований Геннадій Олексійович (РНОКПП НОМЕР_1 ), який діє на підставі відомостей з ЄДР, уповноважив Геворкян Галину Генріківну (РНОКПП НОМЕР_2 ) представляти інтереси підприємства в судах України з правом підписувати та подавати процесуальні документи.

Водночас, матеріали справи свідчать, що Геворкян Галиною Генріківною не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у неї статусу адвоката (зокрема, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордера чи витягу з Єдиного реєстру адвокатів України), що є обов`язковим для представництва юридичної особи за довіреністю відповідно до статей 58, 60 ГПК України.

Окрім того, відповідачем не додано жодних доказів (статуту, положення, трудового договору чи посадової інструкції) на підтвердження того, що Геворкян Галина Генріківна є працівником КП «Житлокомсервіс», уповноваженим вчиняти процесуальні дії від імені підприємства в порядку самопредставництва на підставі частини третьої статті 56 ГПК України.

За змістом частини четвертої статті 170 ГПК України, якщо письмова заява (клопотання, заперечення, відзив) подана особою, яка не має належних повноважень на її підписання, суд залишає такий процесуальний документ без розгляду.

З огляду на те, що відзив на апеляційну скаргу та заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу подані від імені Комунального підприємства «Житлокомсервіс» Геворкян Галиною Генріківною, чиї процесуальні повноваження на підписання та подання заяв по суті справи не підтверджені у встановленому законом порядку (ні як адвоката, ні в порядку самопредставництва юридичної особи), колегія суддів дійшла висновку про наявність процесуальних підстав для залишення вказаних документів без розгляду.

Колегія суддів зазначає, що подання відповіді на відзив на апеляційну скаргу письмових аргументів проти заперечень представника відповідача щодо відповіді на відзив, є похідними процесуальними правами учасника справи, реалізація яких безпосередньо пов`язана із наявністю належним чином поданого відзиву відповідача. Оскільки відзив Комунального підприємства «Житлокомсервіс» та подані на нього заперечення залишено судом без розгляду у зв`язку з відсутністю у підписанта належних повноважень, подані позивачем Лисенко Тамарою Іванівною відповідь на відзив від 25.09.2026 та заперечення від 08.10.2026 фактично втрачають свій процесуальний предмет та правову основу, у зв`язку з чим колегією суддів до розгляду не приймаються та не оцінюються.

Щодо заяви про вжиття заходів процесуального примусу (вх.№11109 від 08.10.2026), колегія суддів зазначає про наступне.

В обґрунтування зазначеної заяви апелянт вказує про те, що представник відповідача — Геворкян Галина Генріковна у поданих процесуальних документах (зокрема у відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях (запереченнях) на відповідь на відзив) систематично зазначає недостовірні відомості стосовно найменування юридичної особи відповідача, зазначаючи назву «Комунальне підприємство «Житлокомсервіс» замість належної та зареєстрованої в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань — КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЖИТЛОКОМСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 34467793). Посилаючись на приписи ч. 1 ст. 80, ч. 3 ст. 90 Цивільного кодексу України, заявниця наголошує, що суб`єкт із назвою «Комунальне підприємство «Житлокомсервіс» державну реєстрацію не проходив. На переконання апелянта, такі дії представника відповідача свідчать про систематичне надання суду завідомо неправдивих відомостей, що відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України є проявом неповаги до суду та зловживанням процесуальними правами, у зв`язку з чим заявниця просить застосувати до представника відповідача заходи процесуального примусу на підставі статей 131, 134, 135 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Заходи процесуального примусу, врегульовані Главою 9 Розділу І ГПК України, застосовуються судом у разі вчинення учасником судового процесу або його представником дій, які протиправно перешкоджають здійсненню судочинства або спрямовані на свідоме введення суду в оману.

Як вже було зазначено вище, відзив на апеляційну скаргу та заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, підписані Геворкян Г.Г. від імені Комунального підприємства «Житлокомсервіс», залишено колегією суддів без розгляду на підставі частини четвертої статті 170 ГПК України у зв`язку з відсутністю належним чином підтверджених процесуальних повноважень підписанта.

Залишення процесуальних документів без розгляду виключає можливість урахування викладених у них доводів під час розгляду справи та ухвалення судового рішення, оскільки такі документи не підлягають судовій оцінці по суті.

Таким чином, усі процесуальні документи відповідача, щодо змісту яких заявницею наведено доводи про зловживання процесуальними правами, залишено без розгляду, а отже, викладені в них відомості та твердження не підлягають оцінці судом і не враховуються під час апеляційного перегляду справи. За таких обставин доводи заяви щодо зазначення найменування відповідача в цих документах не можуть бути підставою для застосування заходів процесуального примусу, передбачених статтями 134, 135 ГПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви апелянта - Лисенко Т.І. про застосування заходів процесуального примусу.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 15.10.2026 позивач підтримала вимоги апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу задовольнити та скасувати оскаржуване рішення, стягнути з відповідача понесені судові витрати у розмірі 10 000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа Лисенко Тамара Івнівна (РНОКПП НОМЕР_3 ) є співвласником квартири посімейного заселення №64 загальною площею 64,2 кв.м в багатоквартирному будинку за адресою вул. Холодногірська, буд.10 у місті Харкові.

Багатоквартирний будинок за адресою: м.Харків, вул.Холодногірська, буд.10 є комунальною власністю територіальної громади міста Харкова та перебуває у господарському віданні Комунального підприємства "Житлокомсервіс".

28 листопада 2006 року у спецвипуску газети «Слобода» було опубліковано публічний договір №95 про надання житлово-комунальних послуг (надалі – Договір), яким передбачено предмет договору, права та обов`язки сторін, строк дії договору, оплата спожитих послуг.

Пунктом 1 Договору визначено, що предметом договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у будинку, який знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, а Споживачем своєчасної оплати цих послуг за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п.2 Договору невідкладною частиною договору є рішення Харківської міської ради від 06.10.2006 р. №139/06 "Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (квартирну плату) для житлово - експлуатаційних підприємств комунальної власності територіальної громади м.Харкова.

Згідно з п.4 Договору розмір щомісячної плати за надані послуги з моменту укладання цього договору становить для кожного Споживача окремо, залежно від кількісних показників фактичного надання послуг з урахуванням забезпечення належного санітарно - гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинку (споруди) та прибудинкової території, на підставі додатку №4 до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 04.10.2006р. №806 "Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (квартирну плату) для житлово-експлуатаційних підприємств комунальної власності територіальної громади м.Харкова.

Відповідно до п.7 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється (платежі вносяться) не пізніше 15 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до п.13 Договору Споживач, крім іншого, зобов`язаний сплачувати послуги в установлені договором строки.

Згідно п. 22 публічного договору про надання житлово-комунальних послуг цей договір набирає чинності з 01 січня 2007 року, строком на 3 роки, якщо про інше не буде заявлено Споживачем у письмовій формі. Договір вважається продовженим на той же самий термін, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання договору або необхідність його перегляду .

Відповідно до п.23 Договору Договір може бути розірваний достроково у разі:

- переходу права власності (користування) на квартиру, інші житлові та/або нежитлові приміщення до іншої особи;

- невиконання умов договору сторонами.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.12.2006 № 1186 «Про визначення виконавців послуг в житловому фонді м. Харкова», Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» визначено виконавцем послуг з управління будинком, спорудою або групою споруд у житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Харкова.

На підставі Договору про передачу майна в господарське відання № 1288 від 28.02.2007 року (з урахуванням додаткової угоди від 01.09.2016) будинок передано на баланс та в управління КП «Житлокомсервіс».

Рішенням 23 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 26.01.2024 № 522/24 Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» було перейменовано у Комунальне підприємство «Житлокомсервіс». Відповідні відомості внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується випискою від 15.04.2024.

У відповідь на звернення позивача Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради листом № 828 від 27.01.2026 повідомило, що відповідно до рішення XII сесії Харківської міської ради народних депутатів XXI скликання від 28.09.1992 «Про комунальну власність міста» житловий будинок, розташований за адресою: м. Харків, вул. Холодногірська (колишня назва — вул. Єлізарова), буд. 10, прийнято до комунальної власності Харківської міської територіальної громади у складі Ленінського ЖЕО та включено до переліку об`єктів комунальної власності.

Станом на теперішній час зазначений об`єкт нерухомого майна перебуває на балансі комунального підприємства «Житлокомсервіс» на підставі договору про передачу майна в господарське відання № 1288 від 28.02.2007 (чинного в редакції додаткової угоди від 01.09.2016) та обліковується як житловий будинок.

Крім того, у вказаному листі зазначено, що відповідно до статті 4 Житлового кодексу України житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд.

На переконання позивача, Договір про надання житлово - комунальних послуг від 28.11.2006 року (публічний) є недійсним з огляду на те, що позивач не є співвласником багатоквартирного будинку, а є співвласником жилого приміщення загальною площею 64,2 кв.м. квартири посімейного заселення №64 в житловому будинку №10 по вулиці Єлізарова (нині Холодногірська) в місті Харкові.

Крім того, на твердження позивача, відповідно до листа КП "Житлокомсервіс" від 30.01.2026 №6/0/1006-26 прибирання прибудинкової території житлового будинку №10 по вул. Холодногірській здійснюється підрядною організацією Холодногірської філії Благоустрій КП "Шляхрембуд", що свідчить про те, що КП "Житлокомсервіс" не здійснює діяльність з надання послуг з прибирання прибудинкової території вказаного житлового будинку.

Таким чином, як зазначав позивач Договір по відношенню до позивача є недійсним, оскільки відсутня істотна умова для його укладання - наявність у позивача у співвласності багатоквартирного будинку або у його власності житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Холодногірська, будинок 10.

Як вказував позивач, за відсутності законних підстав відповідач вимагає від позивача кошти за послуги, які не надавалися, що спричиняє погрозу нанесення матеріальних збитків позивачу.

Вказані вище обставини і стали підставою для звернення до Господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду від 21.07.2026 відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини щодо надання житлово-комунальних послуг на підставі оприлюдненого публічного договору. Місцевий господарський суд виснував, що позивач, будучи співвласником квартири у багатоквартирному будинку, в силу закону є співвласником спільного майна цього будинку та має статус споживача житлово-комунальних послуг, а відсутність у неї права власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок, не впливає на чинність публічного договору.

Крім того, суд першої інстанції врахував, що позивач не довела відсутності вільного волевиявлення на укладення договору та не надала належних доказів ненадання або неналежного надання відповідачем передбачених договором послуг. За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність підстав для визнання договору недійсним.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо нормативно-правового регулювання відносин у житловій сфері колегія суддів звертається до положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Відповідно до статті 1 цього Закону вживаються такі основні терміни:

багатоквартирний будинок — житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

допоміжні приміщення багатоквартирного будинку — приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);

нежитлове приміщення — ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна;

прибудинкова територія — територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку;

співвласник багатоквартирного будинку (далі — співвласник) — власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку;

спільне майно багатоквартирного будинку — приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;

управитель багатоквартирного будинку (далі — управитель) — фізична особа — підприємець або юридична особа — суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб;

управління багатоквартирним будинком — вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку;

частка співвласника — частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Системний аналіз наведених законодавчих положень у їх взаємозв`язку свідчить про те, що визначальною ознакою багатоквартирного будинку в розумінні чинного законодавства України є наявність у ньому трьох чи більше квартир. При цьому законодавче визначення багатоквартирного будинку не пов`язує його статус із суб`єктом права власності на будинок або формою власності на нього. Відтак, правова кваліфікація об`єкта нерухомого майна як багатоквартирного будинку здійснюється насамперед з урахуванням його характеристик, визначених законом.

Відповідно до частини 1 та 2 ст.382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Так, за змістом статті 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади та держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку. Якщо квартира або нежитлове приміщення належить більш як одному співвласникові, реалізація прав та виконання обов`язків такими співвласниками, включаючи участь в управлінні багатоквартирним будинком, здійснюються в порядку, передбаченому законодавством для реалізації права спільної власності. Відповідно до статті 5 цього Закону, спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна.

Зазначена обставина була самостійно наведена позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції та не заперечується нею під час апеляційного перегляду справи.

Отже, право спільної власності на спільне майно багатоквартирного будинку виникає в силу закону (ipso jure) у зв`язку з набуттям особою права власності на квартиру або нежитлове приміщення в такому будинку. Виникнення цього права не обумовлюється укладенням окремого договору щодо спільного майна, створенням об`єднання співвласників багатоквартирного будинку чи здійсненням окремої державної реєстрації права на частку у спільному майні.

За наведених обставин колегія суддів виснує про наявність у ОСОБА_1 статусу співвласника спільного майна багатоквартирного будинку в розумінні Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Посилання апелянта на лист Управління комунального майна та приватизації від 27.01.2026 № 828 та рішення XII сесії Харківської міської ради народних депутатів XXI скликання від 28.09.1992 щодо правового статусу житлового будинку АДРЕСА_1 , а також перебування цього будинку на балансі КП «Житлокомсервіс» не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності у спірного об`єкта ознак багатоквартирного будинку в розумінні статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Зазначені документи стосуються правового статусу будинку та його обліку, однак самі по собі не свідчать про відсутність у ньому визначальних ознак багатоквартирного будинку, передбачених законом, і не спростовують факту належності позивачці частки у праві власності на квартиру, розташовану в цьому будинку.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність у ОСОБА_1 статусу співвласника спільного майна багатоквартирного будинку, оскільки такі доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень статті 382 Цивільного кодексу України та приписів Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Щодо посилання апелянта на ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 322 ЦК України, колегія суддів зазначає, що перебування майна на балансі чи в комунальній власності не звільняє власників квартир від передбаченого спеціальним законом обов`язку брати участь у витратах на утримання спільного майна багатоквартирного будинку.

За наведених обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що оскільки ОСОБА_1 є співвласником квартири в багатоквартирному будинку, то вона одночасно є співвласником спільного майна багатоквартирного будинку в силу закону.

Колегія суддів зазначає, що основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (тут і далі — у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі — Закон), яким регулюються правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями та споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору.

Відповідно до частин 1,2 статті 6 вказаного Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг є: 1) послуг з постачання та розподілу природного газу - постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об`єкти газоспоживання споживача; 2) послуг з постачання та розподілу електричної енергії - енергопостачальник або інший суб`єкт, визначений законом; 3) послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація; 4) послуг з постачання гарячої води - суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води; 5) послуг з централізованого водопостачання - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; 6) послуг з централізованого водовідведення - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення; 7) послуг з поводження з побутовими відходами - суб`єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у встановленому законодавством порядку.

Перелік житлово-комунальних послуг визначено статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Так, до житлово-комунальних послуг належать:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;

купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;

поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Матеріалами справи підтверджено, що 28 листопада 2006 року у спецвипуску газети «Слобода» було опубліковано публічний договір №95 про надання житлово-комунальних послуг, предметом якого є забезпечення надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, при цьому споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вказані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.12.2006 № 1186 «Про визначення виконавців послуг в житловому фонді м. Харкова», Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» визначено виконавцем послуг з управління будинком, спорудою або групою споруд у житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Харкова, тобто згідно статті 1 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" - Управителем.

Відповідно до пункту 22 Договору про надання житлово-комунальних послуг, цей договір укладений згідно з пунктом 3 статті 205, статей 642,643 ЦК України та набирає чинності з 01 січня 2007 року строком на 3 роки, якщо про інше не буде заявлено споживачем в письмовій формі, та вважається продовженим на той же самий термін, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання договору або необхідність його перегляду.

Вказаний договір відповідав формі і змісту (умовам) типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 560.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 642/1575/19, провадження № 61-16364св19.

Укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частині третій статті 6, статей 627,630 ЦК України та статей 19,20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Тобто законодавством передбачений двосторонній обов`язок щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, а споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Разом з тим, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.

Відповідно до положень ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Статтею 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг) . У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

З урахуванням умов публічного договору про надання житлово-комунальних послуг м. Харкова, який опублікований 28 листопада 2006 року в офіційному друкованому засобі масової інформації Харківської міської ради газеті «Слобода» № 95, наявністю пропозиції відповідача укласти такий договір та відсутності з боку позивача відповідних заперечень, між підприємством КП «Жилкомсервіс» та ОСОБА_1 склались фактичні договірні відносини з приводу надання житлово-комунальних послуг. Позивач, як власник квартири у будинку, який обслуговує відповідач, не звертався до Комунального підприємства «Жилкомсервіс» з відмовою укласти вказаний договір та не довів, що його волевиявлення на укладення публічного договору не було вільним.

Враховуючи викладене вище, доводи апелянта щодо відсутності договірних відносин між ним та відповідачем є безпідставними.

Отже, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність між Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» та Лисенко Тамарою Іванівною фактичних договірних відносин щодо надання житлово-комунальних послуг на підставі публічного договору № 95, опублікованого 28 листопада 2006 року в газеті «Слобода».

Доводи апелянта щодо відсутності у позивача права власності на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок, є необґрунтованими, оскільки така обставина не впливає на набуття ним статусу споживача житлово-комунальних послуг. Чинність публічного договору не залежить від наявності у споживача права власності на весь багатоквартирний будинок або земельну ділянку, а пов`язується з фактом володіння нерухомим майном у відповідному будинку та отримання житлово-комунальних послуг.

Щодо посилання апелянта на статті 4, 5, 10, 19 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів зазначає таке.

Зазначені норми регулюють загальні права споживачів, зокрема право на захист судом, вільний вибір, відмову від договору та заборону нечесної підприємницької практики. Проте вони не є підставою для визнання договору недійсним з огляду на спеціальне регулювання у сфері житлово-комунальних послуг, яке встановлює обов`язок споживача щодо укладення договору та оплати послуг із утримання спільного майна багатоквартирного будинку, а відтак вказані приписи не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, є безпідставними та не можуть бути застосовані під час розгляду даної справи з огляду на істотну відмінність їх фактичних обставин та предмета регулювання.

Окрім того, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц від 05.06.2018 у справі № 338/180/17. А також на постанови Верховного суду у справах №521/3743/17-ц від 13.03.2019 та №638/500/17 від 15.04.2021, оскільки висновки у них ухвалені за інших фактичних обставин і не є релевантними до спірних правовідносин, а окремі наведені скаржником позиції відсутні у Єдиному державному реєстрі судових рішень за вказаними реквізитами та у зазначеному контексті, у зв`язку з чим такі доводи відхиляються як безпідставні.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки він узгоджується з фактичними обставинами справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.07.2026 у справі №922/831/23(642/1201/26) залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 23.10.2026.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян

Оригінал: reyestr.court.gov.ua