Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №922/2677/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Харків Справа № 922/2677/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.

за участю представника Державного підприємства "Дослідне господарство "Пархомівське" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" та представника Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНТЕР - КОМ"

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОМ» (вх. №2022 Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.09.2026 у справі № 922/2677/26

за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Пархомівське" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України", Харківська обл., Богодухівський р-н, село Пархомівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНТЕР - КОМ", Одеська обл., Ширяївський р-н, село Новосвітівка

про стягнення 6 556 497,58 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Дослідне господарство "Пархомівське" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" (надалі - Позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНТЕР - КОМ" (надалі - Відповідач) загальної суми 6 556 497,58 грн (де: основний борг в розмірі 3 739 890,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 670 718,66 грн, три проценти річних у розмірі 195 140,29 грн та пеня в розмірі 1 950 748,63 грн), а також судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 78 677,97 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 650 000,00 грн (орієнтовно).

11.09.2026 від Державного підприємства "Дослідне господарство "Пархомівське" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" надійшла заява (вх.№22407) про забезпечення позову, в якій просить суд з метою забезпечення позову:

- вжити заходів забезпечення позову у справі № 922/2677/26 шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОМ», у національній та іноземній валюті, які знаходяться на всіх відкритих рахунках відповідача у банках та інших фінансових установах, а також на рахунках, які будуть відкриті після постановлення ухвали про забезпечення позову, у межах загальної суми позовних вимог 6 556 497,58 грн;

- у разі недостатності грошових коштів відповідача для забезпечення позовних вимог - накласти арешт на рухоме та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОМ» у межах суми, що становить різницю між ціною позову 6 556 497,58 грн та сумою грошових коштів, фактично охоплених арештом, із тим, щоб загальна вартість грошових коштів та майна, на які поширюються заходи забезпечення позову, не перевищувала 6 556 497,58 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.09.2026 у праві № 922/2677/26 заяву Державного підприємства «Дослідне господарство «Пархомівське» Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України» про вжиття заходів забезпечення позову – задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову у справі № 922/2677/26, з метою чого накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОМ», у національній та іноземній валюті, які знаходяться на всіх відкритих рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОМ» у банках та інших фінансових установах у межах загальної суми позовних вимог 6 556 497,58 грн.

В іншій частині заяви Державного підприємства «Дослідне господарство «Пархомівське» Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України» про вжиття заходів забезпечення позову - відмовлено.

Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позов спрямований на стягнення грошових коштів, а відповідач має можливість розпорядитися коштами на своїх рахунках до вирішення спору. За висновком суду, це створює ризик утруднення виконання рішення в разі задоволення позову, тому арешт коштів у межах 6 556 497,58 грн є співмірним заявленим вимогам. У накладенні арешту також на рухоме й нерухоме майно суд відмовив, вважаючи необхідність такого додаткового заходу недоведеною.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОМ» з ухвалою суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційний суд скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.09.2026 у справі № 922/2677/26 в частині задоволення заяви Державного підприємства «Дослідне господарство «Пархомівське» Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України» про забезпечення позову; прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Державного підприємства «Дослідне господарство «Пархомівське» Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України» про забезпечення позову та скасувати заходи забезпечення позову, застосовані оскаржуваною ухвалою. Також апелянт просить судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на позивача.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, скаржник зазначає, що:

- суд першої інстанції не встановив обставин, які б свідчили про реальну загрозу утруднення чи неможливості виконання рішення в разі задоволення позову. За доводами скаржника, позивач не навів доказів виведення коштів, відчуження майна, припинення діяльності або інших дій відповідача, спрямованих на ухилення від виконання можливого судового рішення. Посилання ж на право відповідача розпоряджатися власними коштами, на переконання апелянта, не може замінити обґрунтування ризику, передбаченого ст. 136 ГПК України;

- зниження виручки на 20% і прибутку майже удвічі не є тотожним неплатоспроможності підприємства. На думку скаржника, суд не з`ясував показників фінансового стану відповідача, обсягу його активів і зобов`язань та не пояснив, яким чином наведена динаміка показників підтверджує ризик невиконання рішення. Значний розмір заявлених позовних вимог не є самостійною підставою для забезпечення позову;

- наявність і розмір боргу є спірними, а позивач, як стверджує відповідач, не надав оригіналів документів, витребуваних судом. Апелянт вважає, що суд не оцінив фактичного впливу арешту коштів на господарську діяльність підприємства: не встановив залишків на рахунках, обсягу поточних надходжень і платежів та не перевірив, чи залишаться кошти для виконання поточних зобов`язань. За твердженням скаржника, внаслідок виконання ухвали діяльність товариства фактично заблокована;

- обмеження арешту ціною позову не доводить співмірності заходу, оскільки суд не оцінив його фактичних наслідків для відповідача та належно не відповів на подані ним заперечення;

- відмовивши в арешті рухомого й нерухомого майна через недоведеність необхідності такого заходу, суд водночас наклав арешт на кошти, спираючись, на думку скаржника, на ті самі обставини.

Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.

У судове засідання від 12.10.2026 з`явився представник Державного підприємства "Дослідне господарство "Пархомівське" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" та представник Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНТЕР - КОМ".

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.

Державне підприємство "Дослідне господарство "Пархомівське" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю " ІНТЕР - КОМ" (надалі - відповідач) загальної суми 6 556 497,58 грн (де: основний борг в розмірі 3 739 890,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 670 718,66 грн, три проценти річних у розмірі 195 140,29 грн та пеня в розмірі 1 950 748,63 грн), а також судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 78 677,97 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 650 000,00 грн (орієнтовно).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 22-04-24 від 22.04.2024, в частині своєчасної та повної оплати за поставлені мінеральні добрива (Товар), внаслідок чого позивачем заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних та пені.

11.09.2026 від Державного підприємства "Дослідне господарство "Пархомівське" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" надійшла заява (вх.№22407) про забезпечення позову, в якій просить суд з метою забезпечення позову:

- вжити заходів забезпечення позову у справі № 922/2677/26 шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОМ», у національній та іноземній валюті, які знаходяться на всіх відкритих рахунках відповідача у банках та інших фінансових установах, а також на рахунках, які будуть відкриті після постановлення ухвали про забезпечення позову, у межах загальної суми позовних вимог 6 556 497,58 грн;

- у разі недостатності грошових коштів відповідача для забезпечення позовних вимог - накласти арешт на рухоме та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОМ» у межах суми, що становить різницю між ціною позову 6 556 497,58 грн та сумою грошових коштів, фактично охоплених арештом, із тим, щоб загальна вартість грошових коштів та майна, на які поширюються заходи забезпечення позову, не перевищувала 6 556 497,58 грн.

Суд першої інстанції частково задовольнив заяву про забезпечення позову, що стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОМ» до апеляційного суду зі скаргою.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.

Предметом розгляду суду першої інстанції була заява Державного підприємства «Дослідне господарство «Пархомівське» про забезпечення позову у справі про стягнення з ТОВ «ІНТЕР-КОМ» 6 556 497,58 грн шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, а в разі їх недостатності - на його рухоме та нерухоме майно в межах суми позову.

Натомість предметом апеляційного розгляду є перевірка законності й обґрунтованості ухвали Господарського суду Харківської області від 14.09.2026 у частині, в якій заяву задоволено та накладено арешт на грошові кошти ТОВ «ІНТЕР-КОМ» у межах 6 556 497,58 грн.

Частину ухвали про відмову в арешті рухомого та нерухомого майна апелянт не оскаржує. Питання про обґрунтованість самого позову про стягнення коштів на цій стадії не вирішується.

Як убачається з оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції частково задовольнив заяву про забезпечення позову, виходячи з того, що предметом спору є стягнення грошових коштів, а відповідач має можливість розпорядитися коштами на своїх рахунках до вирішення справи. На переконання місцевого суду, з огляду на розмір заявлених вимог це може істотно ускладнити виконання рішення в разі задоволення позову. Тому суд визнав співмірним накладення арешту на кошти відповідача в межах 6 556 497,58 грн.

Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду з огляду на таке.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених ст. 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом ст. 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Відповідно до ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Під забезпеченням позову у даному випадку слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Як встановлено судами предметом цього позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення 6 556 497,58 грн (де: основний борг в розмірі 3 739 890,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 670 718,66 грн, три проценти річних у розмірі 195 140,29 грн та пеня в розмірі 1 950 748,63 грн).

Отже, позивач звернувся до суду із позовною вимогою майнового характеру.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

У свою чергу, суд при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості таких доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім того, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить оцінити розумність, обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанова Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд вказує, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача. При цьому такі заходи забезпечення позову мають відповідати принципам розумності, обґрунтованості і адекватності їх застосування.

Тобто, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті забезпечити подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду 03.03.2023 у справі №905/448/22, а також у постановах Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 22.04.2024 у справі №922/3929/23, від 07.07.2025 у справі №904/659/25, від 02.02.2026 у справі №902/1281/25.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 07.11.2024 у справі №915/538/24 та інших, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми.

Відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад, надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).

При цьому у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим (постанови Верховного Суду від 07.01.2025 у справі №910/1/21, від 15.04.2026 у справі №904/1926/23 (904/3629/25)).

Як стверджує позивач, враховуючи значну заборгованість відповідача перед позивачем (основний борг в розмірі 3 739 890,00 грн, а також нарахування інфляційних втрати у розмірі 670 718,66 грн, трьох процентів річних у розмірі 195 140,29 грн та пені в розмірі 1 950 748,63 грн, що в загальної розмірі складає 6 556 497,58 грн) є всі наявні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову не тільки ускладнить, а й зробить неможливим виконання рішення суду, за умови задоволення позову.

Позивач зазначає, що після пред`явлення позову встановлено обставини, які безпосередньо свідчать про ризик зменшення майнової бази відповідача, а саме – істотне погіршення фінансових показників відповідача, що доводиться отриманими з відкритих джерел матеріалами фінансової звітності останнього (зниження виручки на 20%, зниження прибутку майже удвічі тощо). Тобто на думку позивача зазначені обставини у сукупності дають достатні підстави вважати, що до моменту набрання законної сили рішенням у справі майновий стан відповідача може змінитися таким чином, що навіть у разі задоволення позову виконання рішення про стягнення 6 556 497,58 грн буде істотно ускладненим або неможливим.

На підтвердження заяви про забезпечення позову позивач додав відомості про фінансову звітність ТОВ «ІНТЕР-КОМ», отримані з відкритого джерела. У звіті про фінансові результати наведено порівняльні показники доходу від реалізації та прибутку за звітний і відповідний період попереднього року.

За таких умов позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах заявлених позовних вимог, які знаходяться на усіх наявних рахунках відповідача, а також на рахунках, які будуть відкриті після постановлення ухвали, оскільки до набрання рішення законної сили кошти, що є на таких рахунках, можуть бути виведені.

Відповідач під час розгляду заяви про забезпечення позову подав до суду першої інстанції заперечення, у яких просив відмовити в її задоволенні. ТОВ «ІНТЕР-КОМ» посилалося на умовний характер вимоги про арешт майна «у разі недостатності грошових коштів», ненадання позивачем витребуваних оригіналів документів, відсутність доказів виведення активів чи ухилення від виконання можливого рішення, а також на ризик блокування поточних розрахунків, виплати заробітної плати та сплати податків. На переконання відповідача, зниження фінансових показників не доводить необхідності арешту коштів.

Водночас відповідач, заперечуючи проти забезпечення позову, не подав доказів, які спростовували б показники наведеного позивачем звіту про фінансові результати. Не надав і відомостей про залишки коштів на рахунках, обсяг поточних платежів чи інших доказів, за якими можна було б перевірити його твердження про блокування господарської діяльності внаслідок арешту. До заперечень додано лише ордер представника та квитанції про їх надсилання учасникам справи.

Колегія суддів підкреслює, що позивач зобов`язаний обґрунтувати необхідність забезпечення позову. Оцінюючи подані на обґрунтування заяви матеріали, колегія суддів установила, що звіт про фінансові результати ТОВ «ІНТЕР-КОМ» містить відомості про зменшення доходу від реалізації з 71 508 до 56 650 та прибутку до оподаткування з 29 023 до 12 444 за порівнювані періоди. Ці показники підтверджують погіршення фінансових результатів відповідача.

Разом із тим, стверджуючи, що запропонований захід є неспівмірним і перешкоджатиме його діяльності, відповідач має підтвердити ці заперечення доказами. Однак, відповідач достовірності наведених позивачем показників не спростував. Таким чином, за їх відсутності наведені ТОВ «ІНТЕР-КОМ» можливі негативні наслідки арешту залишаються припущеннями.

Так, задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача, є розумним, та співмірним із заявленою позовною вимогою та пов`язаним з нею заходом забезпечення позову, адже попередить можливе порушення прав позивача щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду (у разі задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів).

Оцінюючи доводи та мотиви господарського суду з урахуванням наведеного вище нормативно-правового регулювання, колегія суддів вважає, що застосований місцевим судом захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах предмета позову є адекватним та таким, що забезпечує збалансованість інтересів учасників справи, у повному обсязі співвідноситься із заявленими вимогами майнового характеру та гарантує досягнення реального і ефективного захисту порушених прав у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову у частині стягнення коштів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про доведеність існування достатньо обґрунтованого припущення про те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову, у випадку, якщо позов буде задоволений, можливе утруднення виконання рішення суду у зв`язку з можливим ухиленням відповідача від виконання такого, що призведе до порушення прав позивача.

При цьому суд ураховує, що відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про відсутність ризиків утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що вжиті заходи забезпечення позову є неспівмірними до предмета спору, або, що застосований судами попередніх інстанцій захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах позовних вимог, утруднює або блокує господарську діяльність товариства та відповідно порушує його права або третіх осіб.

Отже, здійснене судом першої інстанції правозастосування ст. 136, 137 ГПК України в межах предмета позову засновані на правильнму застосуванні цих норм та узгоджується із наведеними вище висновками Верховного Суду, що є сталими та послідовними у застосуванні ст. 136, 137 ГПК України.

Разом з тим, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не встановив обставин, які б свідчили про реальну загрозу утруднення чи неможливості виконання рішення в разі задоволення позову. За доводами скаржника, позивач не навів доказів виведення коштів, відчуження майна, припинення діяльності або інших дій відповідача, спрямованих на ухилення від виконання можливого судового рішення. Посилання ж на право відповідача розпоряджатися власними коштами, на переконання апелянта, не може замінити обґрунтування ризику, передбаченого ст. 136 ГПК України.

Колегія суддів зазначає, що ст. 136 ГПК України не пов`язує забезпечення позову з обов`язковим доведенням дій відповідача щодо приховування чи виведення активів. Суд має встановити, чи є достатньо обґрунтованим припущення про те, що без відповідного заходу забезпечення виконання можливого рішення може бути істотно ускладнене. У спорі про стягнення коштів можливість відповідача розпорядитися ними до вирішення справи є очевидною, проте оцінюється разом з іншими обставинами конкретної справи.

У цій справі позивач подав звіт про фінансові результати ТОВ «ІНТЕР-КОМ», який містить відомості про зменшення доходу від реалізації та прибутку за порівнювані періоди. Відповідач достовірності цих показників не спростував. Оцінивши зазначені відомості разом із характером і розміром заявленої грошової вимоги, місцевий суд дійшов висновку про ризик утруднення виконання можливого рішення. Тому твердження скаржника про те, що висновок суду ґрунтується виключно на загальному праві відповідача розпоряджатися коштами, не відповідає змісту заяви та поданих до неї матеріалів.

На переконання скаржника, зниження виручки на 20% і прибутку майже удвічі не є тотожним неплатоспроможності підприємства. Суд не з`ясував абсолютних показників фінансового стану відповідача, обсягу його активів і зобов`язань та не пояснив, яким чином наведена динаміка показників підтверджує ризик невиконання рішення. Значний розмір заявлених позовних вимог не є самостійною підставою для забезпечення позову.

Колегія суддів погоджується, що наведені обставини окремо не доводять неплатоспроможності відповідача. Однак встановлення неплатоспроможності не є умовою застосування ст. 136 ГПК України. Предметом оцінки при вирішенні заяви про забезпечення позову є ймовірність утруднення виконання можливого рішення.

Поданий позивачем звіт містить не лише відсоткове порівняння, а й абсолютні показники фінансових результатів: дохід від реалізації зменшився з 71 508 до 56 650, прибуток до оподаткування з 29 023 до 12 444 за порівнювані періоди. Ці відомості не характеризують повністю майновий стан товариства, зокрема не визначають обсягу його активів і зобов`язань. Проте вони підтверджують погіршення результатів діяльності, на яке посилався позивач, і не були спростовані відповідачем.

Отже, суд оцінював зміну фінансових показників у сукупності з характером позову про стягнення коштів, розміром заявленої вимоги та можливістю відповідача розпорядитися коштами до виконання рішення.

Аргумент скаржника про те, що суд виходив лише зі значної суми позову або вважав доведеною неплатоспроможність товариства, не спростовує висновку про наявність ризику, для запобігання якому застосовано арешт у межах ціни позову. При цьому висновок про такий ризик не є висновком про існування заявленого боргу чи про неможливість відповідача виконати рішення на цей час.

Апелянт зазначає, що наявність і розмір заборгованості є спірними, а позивач не надав оригіналів документів, витребуваних судом. Крім того, на його думку, місцевий суд не з`ясував залишків коштів на рахунках, обсягу поточних надходжень і платежів, а відтак не оцінив впливу арешту на господарську діяльність товариства. Скаржник стверджує, що після виконання ухвали діяльність підприємства фактично заблокована.

Колегія суддів зазначає, що спірність заявленої заборгованості та питання про доказове значення документів, на яких ґрунтується позов, підлягають вирішенню під час розгляду справи по суті. Ненадання витребуваних оригіналів не виключає можливості забезпечення позову, оскільки на цій стадії суд не встановлює наявності боргу та не оцінює обґрунтованості вимоги про його стягнення.

Стосовно доводу про блокування діяльності колегія суддів враховує, що відповідач не додав до заперечень у суді першої інстанції відомостей про залишки коштів, поточні надходження чи обов`язкові платежі. Апеляційна скарга містить твердження про наслідки виконання ухвали, однак серед перелічених у ній додатків немає банківських виписок, документів щодо невиконаних платежів або інших доказів, за якими можна було б перевірити фактичний обсяг обмежень. Тому твердження про блокування діяльності за наданими матеріалами не підтверджене.

За відсутності таких доказів посилання апелянта на невстановлення судом залишків на рахунках і обсягу поточних платежів не спростовує висновку про співмірність арешту, накладеного в межах ціни позову.

Апелянт підкреслює, що обмеження арешту ціною позову не доводить співмірності заходу, оскільки суд не оцінив його фактичних наслідків для відповідача та належно не відповів на подані ним заперечення.

Колегія суддів погоджується, що обмеження арешту ціною позову не вичерпує оцінки співмірності заходу. Суд має враховувати також його можливий вплив на права та господарську діяльність відповідача. Водночас у запереченнях ТОВ «ІНТЕР-КОМ» лише зазначило, що арешт перешкоджатиме розрахункам із контрагентами, виплаті заробітної плати та сплаті податків, але не надало відомостей про залишки коштів, поточні платежі чи інших доказів на підтвердження такого впливу.

Місцевий суд розглянув заперечення відповідача щодо ризику невиконання рішення та співмірності арешту, навівши мотиви їх відхилення. Хоча висновок суду про відсутність перешкод для діяльності не слід розуміти як встановлений факт про фінансовий стан товариства, апелянт не підтвердив доказами стверджуваних ним наслідків арешту. За цих обставин наведений довід не спростовує висновку про співмірність заходу, застосованого лише до грошових коштів у межах суми позову.

На думку скаржника, відмовивши в арешті рухомого й нерухомого майна через недоведеність необхідності такого заходу, суд водночас наклав арешт на кошти, спираючись, на думку скаржника, на ті самі обставини.

Накладення арешту на грошові кошти та додаткове обтяження рухомого й нерухомого майна є різними за обсягом заходами, необхідність яких суд оцінює окремо. Відмовивши в арешті майна, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність потреби додатково застосовувати цей захід поряд з арештом коштів. Така відмова не спростовує висновку про підстави для арешту грошових коштів у межах заявленої до стягнення суми та не свідчить про суперечність ухвали.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «ІНТЕР-КОМ» у межах 6 556 497,58 грн. Такий захід пов`язаний із предметом позову про стягнення коштів і обмежений сумою заявлених вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку про ризик утруднення виконання можливого рішення, а твердження про неспівмірність арешту та блокування господарської діяльності не підтверджені доказами. Отже, підстав для скасування ухвали в оскаржуваній частині колегія суддів не вбачає.

У зв`язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОМ». Доводи апелянта не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОМ» не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а ухвала Господарського суду Харківської області від 14.09.2026 у справі № 922/2677/26 має бути залишена без змін.

Керуючись статтями 269, п.1 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-КОМ» залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.09.2026 у справі № 922/2677/26 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 22.10.2026.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.С. Хачатрян