Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №914/3273/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3273/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді О.С. Скрипчук

суддів О.І. Матущак

Н.М. Кравчук,

секретар судового засідання Постолатій В.Р.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства «Рисовський» б/н від 22.05.2026 (вх. № 01-05/1626/26 від 25.05.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 (повний текст складено 05.05.2026, суддя Березяк Н.Є.)

у справі № 914/3273/25

за позовом: Фермерського господарства «Рисовський», с. Зубра, Львівського району, Львівської області,

до відповідача: Солонківської сільської ради, с. Солонка, Львівського району, Львівської області

про: стягнення моральної шкоди в розмірі 3 104 000,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Рисовський І.Г.

від відповідача: Хом`як О.Г.

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «Рисовський» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Солонківської сільської ради про стягнення моральної шкоди в розмірі 3 104 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що, за твердженням позивача, понад 30 років не виконуються судові рішення, спрямовані на захист його права на земельну ділянку площею 4 га, яка, всупереч цим рішенням та виданому державному акту, фактично надана й оформлена за іншими особами.

На підтвердження своїх доводів позивач посилається, зокрема, на рішення Арбітражного суду Львівської області від 11.11.1993 у справі № 3/454, яким визнано недійсним рішення виконавчого комітету Зубрянської сільської ради від 04.05.1993 про розподіл зазначеної земельної ділянки між жителями села, та на рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), в якому констатовано порушення прав заявника у зв`язку з невиконанням національних судових рішень щодо цієї земельної ділянки.

На думку позивача, тривале невиконання судових рішень, повторне розпорядження спірною ділянкою та відмова органів влади усунути наслідки таких дій мають характер триваючого правопорушення й завдають фермерському господарству моральної (немайнової) шкоди, що виявляється у підриві довіри до його діяльності, зниженні престижу та унеможливленні здійснення фермерської господарської діяльності. У зв`язку з цим позивач просить стягнути на його користь моральну шкоду за період з 11.11.1993 по 01.10.2025 у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць, що в сукупності становить 3 104 000 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд зазначив, що для відшкодування немайнової шкоди позивач повинен довести протиправність поведінки відповідача, наявність шкоди та причинний зв`язок між ними. За статтями 1173, 1174 ЦК України вина органу місцевого самоврядування не є обов`язковою, однак інші елементи правопорушення мають бути доведені.

Оскільки позивачем є Фермерське господарство «Рисовський» як юридична особа, відшкодуванню підлягає шкода, завдана саме його діловій репутації. Натомість наведені в позові душевні страждання та погіршення здоров`я стосуються засновника господарства як фізичної особи.

Позивач не надав доказів приниження ділової репутації господарства, не обґрунтував розмір заявленої компенсації та не довів причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача і немайновою шкодою. Тому суд відмовив у задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 30.04.2026, Фермерське господарство «Рисовський» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 22.05.2026 (вх. № 01-05/1626/26 від 25.05.2026), у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та не врахував триваючий характер невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 11.11.1993 у справі № 3/454 і рішення Пустомитівського районного суду від 28.03.1995 у справі № 2-162.

За твердженням апелянта, земельна ділянка площею 4 га, надана ОСОБА_1 , усупереч судовим рішенням була передана іншим особам, а виконавче провадження досі не завершене. Апелянт посилається на рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) та на заяву № 45094/15, приєднану до справи «Бурмич та інші проти України», якими встановлено порушення Конвенції через невиконання судових рішень.

На його думку, ці обставини, а також обставини, встановлені попередніми рішеннями судів, мають преюдиційне значення відповідно до статті 82 ГПК України. Скаржник вважає доведеними протиправну бездіяльність відповідача, наявність немайнової шкоди та причинний зв`язок між ними. Така шкода, за його твердженням, полягає у зниженні престижу Фермерського господарства «Рисовський», підриві довіри до його діяльності та ділової репутації внаслідок понад 30-річного невиконання судових рішень.

Солонківської сільської ради подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області без змін.

Відзив на апеляційну скаргу обґрунтований, зокрема, тим, що заявлені Фермерським господарством «Рисовський» вимоги частково охоплюють період і підстави, які вже були предметом розгляду у справі № 914/2797/25. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у зазначеній справі на користь позивача вже стягнуто 328 000,00 грн моральної шкоди за період із травня 2022 року до 01.10.2025 у зв`язку з невиконанням наказу Арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 у справі № 5/79.

Відповідач вважає, що повторне стягнення компенсації за той самий період і те саме триваюче порушення суперечитиме частині п`ятій статті 23 ЦК України та принципу недопустимості подвійного притягнення до юридичної відповідальності, закріпленому статтею 61 Конституції України. На підтвердження цієї позиції наведено постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 754/13692/15-ц та Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.

Крім того, відповідач посилається на неодноразове звернення Фермерського господарства «Рисовський» із подібними позовами, зокрема у справах № 914/665/23, № 914/666/23, № 914/425/24, № 914/2264/24 та № 914/369/25, та розцінює такі дії як зловживання процесуальними правами і прагнення до безпідставного збагачення.

У судове засідання 21.10.2025 з`явились представники сторін, надали пояснення.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що розпорядженням Представника Президента України у Пустомитівському районі від 12.03.1993р. №77, його визнано фермером з 4 га землі, про що виданий Державний акт на право користування землею Б №060378, винесено межі земельної ділянки в натурі та зареєстровано в книзі Державних актів на право постійного користування за №550.

Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 11.11.1993 у справі №3/454 було визнано недійсним рішення виконавчого комітету Зубрянської сільської Ради народних депутатів від 04.05.1993 про розподіл ділянки 4 га, яка згідно Державного акту на право користування землею за Б №060378 належить позивачу.

На примусове виконання цього рішення Арбітражним судом Львівської області було видано наказ від 13.10.1994 № 5/79.

За заявою ОСОБА_1 №29979/04 Європейський суд з прав людини виніс рішення від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», яким у зв`язку із невиконанням наказу Арбітражного суду Львівської області у справі №5/79 від 13.10.1994, визнав порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської Конвенції про права людини, стягнув на користь заявника моральну шкоду у розмірі 8 000,00 євро.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Як зазначав позивач у позовній заяві, враховуючи порушення його права та тяжкість вимушених змін внаслідок бездіяльності щодо виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 11.11.1993 у справі № 3/454, надання спірної земельної ділянки іншим особам та фактичну неможливість її повернення, що унеможливлює здійснення фермерської виробничої діяльності всупереч наданим державою гарантіям, призвело до довготривалого порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та невиконання рішень Європейського суду з прав людини, а також до приховування та відмови у наданні інформації. З огляду на це, на думку позивача, справедливим є присудження фермерському господарству моральної (немайнової) шкоди за період з 11.11.1993 по 01.10.2025 у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць, що загалом становить 3 104 000 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив, зокрема, з того, що позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди саме фермерському господарству як юридичній особі, не надано належних і допустимих доказів приниження його ділової репутації, а також не обґрунтовано розмір заявленої до стягнення немайнової шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та цією шкодою.

Разом із тим колегія суддів із такою мотивацією місцевого господарського суду не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом відшкодування моральної (немайнової) шкоди. За змістом статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, а стаття 94 ЦК України гарантує юридичній особі право на недоторканність її ділової репутації та інші особисті немайнові права.

Спеціальні норми статей 1173, 1174 ЦК України встановлюють, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується відповідно державою чи органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. При цьому, як роз`яснено у правових висновках Верховного Суду (зокрема у постановах Великої Палати від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18), для покладення відповідальності необхідно встановити: протиправну поведінку органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з тривалим невиконанням судових рішень, ухвалених на користь Фермерського господарства «Рисовський», а також подальшим протиправним розпорядженням спірною земельною ділянкою всупереч цим рішенням.

Як убачається з матеріалів справи, розпорядженням Представника Президента України у Пустомитівському районі від 12.03.1993 № 77 позивача визнано одноосібним фермером з наданням у постійне користування 4 га землі, що підтверджено Державним актом на право користування землею серії Б № 060378, межі ділянки винесено в натурі та акт зареєстровано в книзі державних актів.

Рішенням виконавчого комітету Зубрянської сільської ради від 04.05.1993 зазначену земельну ділянку було розподілено між мешканцями села. Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 11.11.1993 у справі № 3/454 це рішення виконкому визнано недійсним як таким, що посягало на вже надане позивачу право користування земельною ділянкою. Таким чином, у справі № 3/454 судом встановлено незаконність первісного розподілу спірної ділянки між третіми особами та фактично підтверджено перевагу права позивача, заснованого на державному акті ДА 060378Б.

Незважаючи на це, орган місцевого самоврядування правових наслідків рішення у справі № 3/454 не дотримався: як убачається з матеріалів, земельні ділянки, що були предметом спору, були внесені до домових книг за іншими особами, цим особам фактично дозволено продовжувати користування, а згодом, за даними публічної кадастрової карти та витребуваної судом інформації, у межах тієї ж території сформовано та передано у власність 41 земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво.

Надалі рішенням Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79, на виконання якого 13.10.1994 видано наказ № 5/79, Зубрянську сільську раду народних депутатів зобов`язано до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі з ділянки 17 га, яку додатково відведено цій раді із земель заготівельного господарства «Львівське» в запас.

Станом на час розгляду земельна ділянка площею 4 га позивачу не виділена, право постійного користування у відповідності до зазначеного рішення не оформлене, виконавче провадження тривалий час залишається незавершеним.

Більше того, у період перебування зазначеного рішення на примусовому виконанні Пустомитівською районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження № 304 від 20.05.2005, яким здійснено формування та розподіл земельних ділянок громадянам – власникам земельних часток (паїв), зокрема у межах земельної ділянки площею 4 га із земель заготівельного господарства «Львівське», яка підлягала виділенню ФГ «Рисовський». Зазначене розпорядження, будучи актом одноразового застосування, вичерпало свою дію його виконанням, проте сам факт його прийняття й реалізації в умовах існування обов`язкового до виконання рішення у справі № 5/79 підтверджує відсутність належної спрямованості дій органів влади на виконання судового рішення та, навпаки, свідчить про протиправну поведінку, яка унеможливила реальне виконання рішення на користь позивача.

Як зазначає позивач, та встановлено судом апеляційної інстанції, вказані обставини були предметом оцінки Європейського суду з прав людини у рішенні №29979/04 від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», яким констатовано порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції саме у зв`язку з невиконанням національних рішень на користь позивача, у тому числі рішень у справах № 3/454 та № 2-162. У цьому рішенні ЄСПЛ виходив із того, що позивач має чинне право постійного користування земельною ділянкою, підтверджене державним актом, а дії органів влади, спрямовані на фактичне позбавлення його можливості реалізувати це право шляхом невиконання судових рішень та повторного розпорядження тією ж землею, є втручанням у його права, гарантовані Конвенцією.

За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що у даній справі має місце триваюча протиправна поведінка органів місцевого самоврядування. Така поведінка об`єктивно унеможливлює реалізацію позивачем свого права на землю, позбавляє його можливості здійснювати фермерську господарську діяльність та підриває престиж і довіру до діяльності фермерського господарства як суб`єкта підприємництва.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність у діях (бездіяльності) відповідача складу правопорушення та підстав для відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим. Наявні у справі докази свідчать про протиправну триваючу бездіяльність відповідача, завдання фермерському господарству «Рисовський» немайнової шкоди як юридичній особі, а також про наявність причинно-наслідкового зв`язку між тривалим невиконанням судових рішень, повторним розпорядженням спірною земельною ділянкою та негативними немайновими наслідками для позивача.

Разом з тим, як установлено колегією суддів на підставі судових рішень, що набрали законної сили, питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди Фермерському господарству «Рисовський» у зв`язку з невиконанням обов`язку з надання йому земельної ділянки площею 4 га вже неодноразово було предметом судового розгляду за окремі часові періоди, зокрема:

- у справі № 914/2546/20 рішенням Господарського суду Львівської області від 30.03.2021, зміненим постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 у частині розміру відшкодування, на користь Фермерського господарства «Рисовський» стягнуто моральну шкоду за період з 20.01.2012 по 06.06.2018; при цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди за період до 20.01.2012, оскільки така шкода вже була компенсована рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (остаточне рішення від 20.01.2012);

- рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/3502/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду, з Солонківської сільської ради на користь Фермерського господарства «Рисовський» стягнуто моральну шкоду за період з 06.06.2018 по квітень 2022 року;

- постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі № 914/2797/25, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 10.09.2026, якою на користь Фермерського господарства «Рисовський» стягнуто 328 000,00 грн моральної шкоди за період з травня 2022 року по 01.10.2025. У стягненні моральної шкоди за інші періоди в межах цієї справи відмовлено саме з огляду на те, що за відповідні періоди така шкода вже була відшкодована позивачу в попередніх судових провадженнях.

Таким чином, у межах періоду, за який позивач просить відшкодувати моральну (немайнову) шкоду в цій справі (11.11.1993 по 01.10.2025), така шкода вже була компенсована рішенням Європейського суду з прав людини та національними судами.

Відповідно до частини п`ятої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Стаття 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право особи не бути притягненою до суду або покараною двічі за одне й те саме правопорушення в межах однієї юрисдикції. Це означає, що за одну і ту ж саму дію особу не можна двічі притягнути до юридичної відповідальності одного виду (наприклад, двічі накласти штраф за прострочення чи двічі покарати за один і той самий злочин). Велика Палата Верховного Суду наголошує, що українські суди зобов`язані застосовувати практику ЄСПЛ як джерело права, щоб уникнути несправедливого подвійного стягнення.

У постанові від 23.10.2019 року по справі № 754/13692/15-ц Верховний Суд прийшов до висновку про те, що стягнення національним судом на користь позивача грошової компенсації за одне і теж саме порушення його прав, з одних і тих же підстав, призведе до подвійного стягненню коштів, що суперечить вимогам ч.5 ст.23 ЦК України. У постанові Великої Палати Верхового Суду від 01.06.2021 року по справі № 910/12876/19 зазначено, що гарантована ст. 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (non bis in idem – «двічі за одне й те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання.

За таких обставин підстав для повторного відшкодування моральної шкоди за заявлений у цій справі період не вбачається, у зв`язку з чим позовні вимоги Фермерського господарства «Рисовський» не підлягають задоволенню з підстав, викладених у цій постанові.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду першої інстанції шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, оскільки в ході апеляційного провадження встановлено, що суд першої інстанції помилково виходив із відсутності підстав для відшкодування моральної (немайнової) шкоди, тоді як порушення прав Фермерського господарства «Рисовський» у зв`язку з ненаданням земельної ділянки підтверджено рішеннями Європейського суду з прав людини та національних судів, а моральна шкода за всі заявлені у цій справі періоди вже була компенсована.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Фермерського господарства «Рисовський» слід задоволити частково, а рішення Господарського суду Львівської області у даній справі змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови. Резолютивну частину оскаржуваного рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ :

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Рисовський» б/н від 22.05.2026 (вх. № 01-05/1626/26 від 25.05.2026) задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2026 у справі № 914/3273/25 змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. У решті рішення залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

Суддя Н.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак