Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №914/850/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/850/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.,

Суддів Бойко С.М., Трускавецького В.П.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос» б/н від 09.07.2026 (вх. суду від 09.07.2026 № 01-05/2260/26)

на рішення Господарського суду Львівської області від 22.06.2026 (суддя Король М.Р.)

у справі № 914/850/26

за позовом: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос», м. Львів

про: стягнення 191 064,25 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви та рішення суду першої інстанції:

Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос» про стягнення 191 064,25 грн, з яких 181 863,80 грн основна заборгованість, 2 665,85 грн пені, 4 345,83 грн інфляційних втрат та 2 188,77 грн 3 % річних.

В обґрунтування позову, ЛКП «Львівтеплоенерго» зазначило, що відповідач у період 01.01.2025 по 31.01.2026 отримував послугу з постачання електричної енергії до нежитлових приміщень у будинку № 78 на вул. Героїв УПА у м. Львові, однак оплату за таку послугу не здійснив. Позивач вказав, що використання відповідачем нежитлового приміщення без укладення договору підтверджено рішенням суду у справі № 914/2670/24, яке набрало законної сили.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.06.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос» на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» 181 863,80 грн основної заборгованості за період з 01.01.2025 по 31.01.2026, 4 345,83 грн інфляційних втрат , 2 188,77 грн 3% річних та 2 662,40 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд попередньої інстанції керувався, зокрема, тим, що відсутність договору купівлі-продажу теплової енергії, обов`язковість укладення якого лежить і на споживачеві, і на теплопостачальній організації, при підтвердженні факту її постачання обставинами справи, не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

На підставі фактично встановлених обставин справи, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що позивач виконав свої зобов`язання в частині надання послуг з централізованого опалення у заявлений спірний період, а відповідач зобов`язаний їх оплатити.

Суд першої інстанції також вирішив, що заявлені позивачем до стягнення 4 345,83 грн інфляційних втрат та 2 188,77 грн 3 % річних є обґрунтованими. Щодо вимоги про стягнення 2 665,85 грн пені, то суд вказав, що така вимога до задоволення не підлягає, так як не базується на умовах укладеного індивідуального договору.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішенням, Приватне акціонерне товариство «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 22.06.2026 року у справі № 914/850/26 в частині задоволених позовних вимог та прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не врахував таке:

- ПрАТ «Бібльос» не є власником приміщення. Договір оренди чи інші правові підстави для користування майном у спірний період були відсутні, оскільки згідно з ст. 322 ЦК України обов`язок утримувати майно та оплачувати комунальні послуги лежить виключно на власнику;

- рішенням суду у справі № 914/2670/24 (набрало чинності 14.04.2025) ПрАТ «Бібльос» було виселено із нежитлових приміщень як із самовільно зайнятих. Сам факт набрання цим рішенням законної сили підтверджує, що апелянт не володів і не користувався приміщеннями;

- позивач не надав актів фактичного обстеження, фіксації роботи обладнання чи присутності працівників апелянта у приміщенні після квітня 2025 року, твердження про «продовження займання» є лише припущенням суду;

- відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Закону України «Про теплопостачання» індивідуальним споживачем може бути лише власник або особа, яка користується об`єктом за його згодою. Оскільки згоди та договору немає, ПрАТ «Бібльос» не є суб`єктом, на якого можна покласти обов`язок з оплати теплоенергії.

Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 22.06.2026 року у справі № 914/850/26 залишити без змін.

Позивач наголошує на такому:

- споживачі зобов`язані оплатити послуги у разі їх фактичного користування. Сама лише відсутність укладеного письмового договору не звільняє від обов`язку платити за фактично спожиту теплову енергію.

- рішення суду у справі № 914/2670/24 про виселення відповідача з нежитлових приміщень є виконавчим документом, який вимагає реальних дій боржника. Проте матеріали справи не містять Акту приймання-передачі (повернення) приміщень власнику чи постанови ДВС про примусове виселення. Набрання чинності рішенням про виселення свідчить лише про втрату правового титулу, але не спростовує факт подальшого фізичного утримання майна апелянтом;

- тягар доказування факту фізичного звільнення об`єкта лежить на відповідачу, і оскільки він таких доказів не надав, презюмується, що він продовжував ним користуватися.

- теплопостачання є особливим видом комунальної послуги, а теплова енергія передається в приміщення за рахунок теплопровідності від елементів системи опалення. Згідно з п. 2 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (затвердженої наказом від 22.11.2018 р. № 315), приміщення, яке використовується відповідачем є опалюваним приміщенням. Позивач в повному обсязі виконав свої зобов`язання з постачання теплоносія, що підтверджується актами включення системи теплопостачання та виставленими рахунками.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2026 справу № 914/850/26 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Рима Т.Я.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос» на рішення Господарського суду Львівської області від 22.06.2026 у справі № 914/850/26; постановлено здійснювати розгляд справи № 914/850/26 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Рима Т.Я. з 12.10.2026 по 30.10.2026, керівник апарату розпорядився провести повторний автоматизований розподіл апеляційної скарги у цій справі.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2026 для розгляду справи № 914/850/26 визначено такий склад суду: Бонк Т.Б. – головуючий суддя, судді Бойко С.М. та Трускавецький В.П.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.10.2026 справу № 914/850/26 прийнято до провадження колегією суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Трускавецького В.П.

Вказана ухвала надіслана до електронного кабінету сторін, відводів складу суду не заявлено.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.03.2025р. у справі № 914/2670/24 позов задоволено повністю, зокрема, суд ухвалив виселити Приватне акціонерне товариство «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» (адреса: 79013, м. Львів, вул. Японська, 7, ідентифікаційний код 02470371) із самовільно зайнятого нежитлового приміщення першого поверху під індексами 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, загальною площею 203,7 м2, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 78.

Вказане рішення суду набрало законної сили 14.04.2025.

У цьому рішенні суд зазначив, що матеріалами справи не підтверджується укладення договору оренди нежитлового приміщення між позивачем як орендодавцем нежитлового приміщення та відповідачем як користувачем (орендарем). Так, у рішенні суду також зазначено таке:

«Листом від 09.10.2024 № 3029 ПрАТ «Бібльос» повідомило ЛКП «Ліхтар», що правомірно перебуває у приміщеннях та надало фотокопії відповідних документів. Проте, долучені документи не підтверджують правомірність перебування ПрАТ «Бібльос» у приміщенні, а лише незаконне їх займання, оскільки ці приміщення знаходяться у власності територіальної громади міста Львова згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

11.10.2024 листом № 4-3502-13214 ЛКП «Львівський Ліхтар» повідомило управління комунальної власності, що станом на жовтень 2024 року приміщення, першого поверху загальною площею 203,7 м2 використовується ПрАТ «Бібльос» як бібліотека.

Листом № 08-12977-10/24 ЛМКП «Львівтеплоенерго» повідомило, що укладено договір про надання послуг з постачання теплової енергії №4678Ф з ПрАТ «Бібльос», боргу станом на 01.10.2024 за користування спірними приміщеннями немає.

Відповідач подав Акт приймання-передачі від 22.12.1997р. про приймання на баланс ВАТ «Львівська фабрика паперово - білових виробів «Бібльос» з балансу ВАТ «Кінескоп» приміщення І-го поверху будинку, який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Тургенєва, 78. Загальна площа приміщень 227,1 кв.м.»

При зверненні до суду з позовом, позивач вказав, що станом на момент подання позовної заяви до господарського суду, відповідач і надалі займає згадані приміщення та відповідно користується послугами позивача, за які не сплатив заборгованість.

На підтвердження обсягу поставленої теплової енергії позивачем надано до матеріалів справи акти включення системи теплопостачання та рахунки за спірний період, які надсилались позивачем на адресу відповідача, що підтверджується реєстром відправленої кореспонденції.

Відповідно до розрахунків позивача заборгованість за надані послуги позивача за період з 01.01.2025р. по 31.01.2026р. складає 191 064,25 грн, в тому числі: 181 863,80 грн. основна заборгованість, пеня – 2 665,85 грн, інфляційні втрати - 4345,83 грн, 3% річних - 2 188,77 грн. Дана обставина не сплати заборгованості стала підставою для позивача для звернення до господарського суду.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначено Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частиною шостою статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

На підставі статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основними обов`язками споживача теплової енергії є, зокрема, додержання вимог договору та нормативно-правових актів і забезпечення безпечної експлуатації систем теплоспоживання.

Згідно з пунктом 5 статті 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги у разі якщо споживач не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

З 01 грудня 2021 року почав діяти новий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії (індивідуальні договори про надання послуг знаходяться у вільному доступі на офіційному сайті підприємства https://lmkp.lte.lviv.ua) та змінено порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що у відповідача виникла заборгованість у спірний період з 01.01.2025 по 31.01.2026 за надані послуги з постачання теплової енергії, які складаються з:

- фактично спожитої теплової енергії (опалення згідно показів приладу обліку, обсяг теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення (ФВБСО), обсяг теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання (ФВБСГВ);

- приєднане теплове навантаження;

- абонентське обслуговування.

Також позивач наголосив, що чинними нормативно-правовими актами, не передбачено звільнення споживачів від обов`язку оплати теплової енергії (центральне опалення), витраченої на опалення місць загального користування та втрат трубопроводами системи опалення, у разі відсутності у них окремих опалювальних приладів чи фактичного споживання.

За статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певні дії, а саме: виконати роботу, надати послуги та інше, друга сторона повинна оплатити ці послуги, при цьому кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з цим, вказаний обов`язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг.

Відповідно до п. 14 Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії (затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019) (далі - Правила), відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку.

Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі Методика 315).

Частиною 3 розд. III Методики № 315 встановлено, що розподілу підлягають обсяги спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у відповідності до складових формул 1, 2, наведених у пункті 2 розділу II цієї Методики, залежно від категорії приміщення, надання йому комунальної послуги з постачання теплової енергії на опалення, наявності/відсутності та типу приладів розподільного обліку теплової енергії, дотримання температури повітря в опалюваному приміщенні в нормативно допустимому діапазоні, наявності/відсутності приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку.

Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення (Qопз.б.п) здійснюється згідно з розділом IV цієї Методики.

Для приміщень з індивідуальним опаленням та окремих приміщень з транзитними мережами опалення, окрім визначеної частки спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення, здійснюється розподіл теплової енергії, що надходить у ці приміщення від транзитних ділянок трубопроводів внутрішньобудинкових систем опалення та ГВП, що прокладені у цих приміщеннях (Qвідкл.пр).

Отже, апеляційний суд зазначає, що враховуючи правову природу договору послуг, до предмету доказування входить факт надання виконавцем замовнику відповідної послуги, оскільки у разі ненадання послуги визначеної якості у замовника не виникає обов`язку з її оплати.

Крім того, для стягнення заборгованості за поставлену позивачем та фактично спожиту відповідачем теплову енергію, доказуванню підлягає обсяг спожитої теплової енергії та її вартість.

Колегією суддів враховується правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 916/2267/17, в якій зазначено, що відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги. Разом з цим, вказаний обов`язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг. Питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі і має істотне значення для її правильного вирішення (пункти 25, 27, 28 постанови).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Суд попередньої інстанції задоволив позовні вимоги, вказавши, що навіть за відсутності договору, втім, при належному підтвердженні матеріалами справи факту постачання теплової енергії споживачу, відповідач не звільняється від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Разом з тим, зі змісту судового рішення не вбачається на основі дослідження яких саме доказів суд дійшов висновку, що такі послуги дійсно надавались відповідачу у період з 01.01.2025 по 31.01.2026.

Суд першої інстанції зазначив також, що між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини. Об`єкт теплопостачання – нежитлове приміщення, першого поверху під індексами 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, загальною площею 203,7 м2, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 78. Відповідач займає вказане приміщення без належної правої підстави, що встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 18.03.2025 у справі № 914/2670/24, яке набрало законної сили. Суд врахував обставини, встановлені у цьому рішенні як преюдиційні.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Важливим є те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.

Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Аналогічний висновок щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 914/554/19.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що предметом позову у справі № 914/2670/24 було звільнення самовільно зайнятого приміщення. Так, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулось до суду першої інстанції з позовом до Приватного акціонерного товариства Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» про звільнення самовільно зайнятого приміщення. першого поверху під індексами 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, загальною площею 203,7 м2, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 78, у зв`язку з відсутністю правових підстав для перебування товариства у спірному приміщенні.

При цьому у цій справі суд не досліджував факт наявності чи відсутності отримання споживачем певних послуг, в тому числі й послуг теплової енергії. Водночас у рішенні від 18.03.2025 у справі № 914/2670/24 суд зазначив: «Листом № 08-12977-10/24 ЛМКП «Львівтеплоенерго» повідомило, що укладено договір про надання послуг з постачання теплової енергії № 4678Ф з ПрАТ «Бібльос», боргу станом на 01.10.2024 за користування спірними приміщеннями немає».

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги у цій справі про стягнення боргу за фактично спожиту теплову енергію (за відсутності договору), не надав оцінки такій обставині, а посилався на те, що навіть за відсутності договору, відповідач не звільняється від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

У цій справі відсутній договір про надання послуг з постачання теплової енергії №4678Ф, укладений з ПрАТ «Бібльос».

Водночас рішення у справі № 914/2670/24 постановлено судом 18.03.2025, а суд стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.01.2025 по 31.01.2026, посилаючись на те, що у цій справі відсутні докази повернення нежитлового приміщення.

Проте, предметом позову у цій справі є грошова вимога про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію та суд не досліджує правовідносини щодо користування нежитловими приміщеннями, в тому числі й умови договору оренди, які визначають процедуру повернення нежитлового приміщення (за актом передачі тощо).

Крім цього, суд критично оцінює доводи позивача про те, що відсутність у матеріалах цієї справи доказів повернення відповідачем нежитлового приміщення Львівській міській раді, є безумовною підставою вважати, що відповідач продовжує займати нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 78.

Слід зазначити, що рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2025 у справі № 914/2670/24 набрало законної сили 14.04.2025 та матеріали справи не містять як і доказів повернення нежитлового приміщення міській раді, так і доказів, які б підтверджували, що у Львівської міської ради наявні перешкоди у володінні нежитловим приміщенням та міська рада вчиняє дії щодо примусового виконання рішення про виселення ПАТ «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос» з нежитлового приміщення.

Таким чином, одна лише відсутність двостороннього акту про звільнення приміщень не є беззаперечним доказом перебування відповідача у таких приміщеннях та відповідно споживання ним теплової енергії у період з 01.01.2025 по 31.01.2026.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи Витягу з реєстру речових прав, власником нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 78, загальною площею 209,7 кв.м. є Львівська міська рада (на підставі рішення 355 від 14.05.2021).

Наявні у матеріалах справи рахунки за послугу з постачання теплової енергії були виставлені позивачем Приватному акціонерному товариству «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос».

Відповідно до положень ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст.ст. 11, 319, ЦК України обов`язок власника (житлового чи нежитлового приміщення) у багатоквартирному будинку щодо утримання належного йому майна виникає безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 23 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що власник має право доручати повністю або частково розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до закону та договору балансоутримувачу або управителю.

У даній справі відсутні докази на підтвердження управління (розпорядження) майном Львівської міської ради відповідачем або будь-якою іншою особою.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

На підставі викладеного, враховуючи відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження фактично спожитої відповідачем електричної енергії у спірний період та на підтвердження управління (розпорядження) майном Львівської міської ради відповідачем, апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі та у позові слід відмовити.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез?ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос» підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Львівської області від 22.06.2026 у справі № 914/850/26 скасуванню.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений судовий збір ПАТ «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос» при поданні апеляційної скарги, підлягає відшкодуванню скаржнику за рахунок ЛМКП «Львівтеплоенерго».

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос» б/н від 09.07.2026 (вх. суду від 09.07.2026 № 01-05/2260/26) – задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 22.06.2026 у справі № 914/850/26 – скасувати. Прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

3. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (адреса: 79040, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Данила Апостола, будинок 1; ідентифікаційний код: 05506460) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівська фабрика паперово-білових виробив «Бібльос» (адреса: 79013, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Японська, будинок 7; ідентифікаційний код: 02470371) 3 993,6 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три грн 60 коп) гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддя В.П. Трускавецький