Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №377/614/26 — Славутицький міський суд Київської області

Суд: Славутицький міський суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням

Дата: 11 жовтня 2026 р.

Справа: №377/614/26

Суддя: Теремецька Н. Ф.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

Справа №377/614/26

Провадження №2/377/546/26

12 жовтня 2026 року Славутицький міський суд Київської області у складі головуючої - судді Теремецької Н.Ф., за участю секретаря судового засідання: Єршової Н.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Славутичі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

У С Т А Н О В И В :

До суду надійшла позовна заява, у якій позивач, посилаючись на статті 71, 72 ЖК України, статтю 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», просить визнати відповідача ОСОБА_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона є наймачем житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ордера на житлове приміщення № 114 від 09.12.2008, виданого виконавчим комітетом Славутицької міської ради на підставі рішення міськвиконкому № 781 від 03.12.2008. 11 грудня 2008 року нею укладено з Комунальним підприємством «Житлово- комунальний центр» договори № 6289 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час квартира не приватизована. У вказаній квартирі зареєстрована її дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 06.03.2026, виданого Комунальним підприємством «Житлово- комунальний центр» Славутицької міської ради, складеного у присутності сусідів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично не проживає за місцем реєстрації більше п`яти років. Особистих речей у квартирі вона не має, участі в утриманні житла не бере. Відповідач тривалий час проживає за межами України. Ніяких перешкод у проживанні відповідача нею не чинилося, вона добровільно давно поїхала з квартири та проживає за межами країни. Таким чином, відсутність відповідача не пов`язана з поважними причинами, передбаченими законом. Реєстрація відповідача, яка фактично не проживає в квартирі, створює перешкоди позивачу у користуванні житлом, а саме позивач здійснює оплату за комунальні послуги, нараховані на відповідача. Також у зв`язку з реєстрацією відповідача позивач не може реалізувати право на приватизацію даного житлового приміщення. З посиланням на статті 71,72 Житлового кодексу України ( а.с. 1-3).

Ухвалою судді від 15 червня 2026 року після виконання вимог, передбачених частиною шостою статті 187 ЦПК України, було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14 серпня 2026 року. Вказаною ухвалою судді за клопотанням позивача витребувано від Державної прикордонної служби України докази (а.с. 36-39).

Ухвалою суду від 14 серпня 2026 року приєднано до матеріалів справи інформацію № 19.5.1/49062-26-Вх від 26.06.2026, яка надійшла 26 червня 2026 року на електронну адресу суду від Державної прикордонної служби України на виконання ухвали судді від 15 червня 2026 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 28 серпня 2026 року (а.с. 55-56).

Ухвалою суду від 28 серпня 2026 року відкладено судовий розгляд справи на 16 вересня 2026 року на підставі частини четвертої статті 223 ЦПК України ( а.с.65-66)

16 вересня 2026 року було оголошено перерву у судовому засіданні до 12 жовтня 2026 року у зв`язку з викликом свідків на підставі частини другої статті 240 ЦПК України. (а.с. 77-80)

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила задовольнити. Суду пояснила, що вона є наймачем житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ордера на житлове приміщення № 114 від 09.12.2008. На даний час квартира не приватизована. У вказаній квартирі зареєстрована вона, її син ОСОБА_3 та відповідач, яка є її дочкою, ОСОБА_2 . Дочка фактично не проживає за зареєстрованим місцем проживання більше 5 років, вона виїхала до Російської Федерації, де вийшла заміж та народила дітей. Особистих речей у квартирі вона не має, участі в утриманні житла не бере. Ніяких перешкод у проживанні відповідача та користуванні квартирою нею не чинилося, вона добровільно поїхала з квартири. Реєстрація відповідача у спірній квартирі є перешкодою для приватизації квартири, тому вона просить визнати відповідача такою, що втратила право користування квартирою.

Відповідач ОСОБА_2 в призначене судове засідання повторно не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася за адресою зареєстрованого місця проживання, проте конверт із судовою повісткою та доданими документами повернуто до суду не врученим з поштовою відміткою причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою». У такому випадку ОСОБА_2 , якій адресовано судову повістку разом із доданими документами, за зареєстрованим місцем проживання, вважається належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України. Відзив на позовну заяву відповідач не надіслала, заяву про розгляд справи за її відсутності до суду не направила, причини неявки суд не повідомила ( а.с. 93-134).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином. До суду подава заяву, в якій він просив проводити судове засідання за його відсутності ( а.с. 63).

Свідок ОСОБА_4 суду показала, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_2 та є сусідкою позивача. Вона пам`ятає відповідача з дитинства, їй відомо, що вона поїхала за кордон і одружилась. За останні п`ять – шість років вона ніколи не бачила ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 . Вона безпосередньо приймала участь у складанні Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 06 березня 2026 року, будь-яких речей ОСОБА_8 в квартирі виявлено не було. Про вчинення перешкод відповідачу у користуванні квартирою їй не відомо.

Свідок ОСОБА_5 суду показала, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Вона є сусідкою позивача, та спілкується з нею. Вона знає її дітей: ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з дитинства. Їй відомо, що відповідач вийшла заміж і поїхала за кордон. Протягом п`яти-шести років вона не бачила відповідача ОСОБА_7 в квартирі позивача. Вона безпосередньо приймала участь у складанні Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 06 березня 2026 року, будь-яких речей ОСОБА_8 в квартирі виявлено не було. Вона знає сім`єю позивача, як

Свідок ОСОБА_6 суду показав, що він проживає за адресою: АДРЕСА_4 по сусідству з позивачкою. Протягом останніх п`яти-шести років він не бачив ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 . Він безпосередньо приймав участь у складанні Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 06 березня 2026 року, будь-яких речей ОСОБА_8 в квартирі виявлено не було. Про вчинення перешкод у користуванні квартирою відповідачу йому не відомо.

За наявності умов, передбачених статтями 280-282 ЦПК України, відповідно до ухвали суду від 12 жовтня 2026 року суд ухвалив заочне рішення у справі ( а.с. 146-147).

Суд, вислухавши пояснення позивача, показання свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи судом встановлено, що 09 грудня 2008 року виконавчим комітетом Славутицької міської ради на підставі рішення міськвиконкому № 781 від 03.12.2008 видано Ордер на житлове приміщення № 114 ОСОБА_1 та членам її сім`ї: сину ОСОБА_3 , дочці ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 10).

11 грудня 2008 року ОСОБА_1 , позивачем у справі, укладено з Комунальним підприємством «УЖКГ» договір найму житлового приміщення № 1109 за адресою : АДРЕСА_1 (а.с. 11-12).

11 грудня 2008 року ОСОБА_1 укладено з Комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» договори № 6289 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14 -28).

З відомостей № 293 від 08.05.2026 про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданої Виконавчим комітетом Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: з 12.12.2008 по теперішній час ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 31).

Пунктом 10 частини 1 постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» № 807-ІХ від 17.07.2020 передбачено, що у Київській області утворено Вишгородський район (з адміністративним центром у місті Вишгород) у складі територій Вишгородської міської, Димерської селищної, Іванківської селищної, Петрівської сільської, Пірнівської сільської, Поліської селищної, Славутицької міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 рішення № 628-13-VIII Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області від 25.07.2022, перейменовано об`єкти топоніміки міста Славутича, зокрема, Московський квартал перейменовано на Поліський квартал.

Інформацією з Управління адміністративних послуг виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області № 15-08/1146 від 09.06.2026 підтверджено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 12.12.2008 по теперішній час ( а.с. 35).

З листа Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області № 05-02/149 від 01.04.2026, вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 не приватизована (а.с. 30).

Відповідно до Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 06.03.2026, виданого та затвердженого комунальним підприємством «Житлово- комунальний центр» Славутицької міської ради, складеного у присутності: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично не проживає за місцем реєстрації більше п`яти років. ( а.с. 13).

Згідно з інформацією Державної прикордонної служби України № 19.5.1/49062-26 від 26.06.2026, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.09.2019 в`їхала в Україну, 25.09.2019 виїхала з України. Інша інформація відсутня (а.с. 47).

Вирішуючи спір згідно встановлених обставин справи та відповідних їм правовідносин, суд виходить з такого.

Статтею 47 Конституції України гарантовано, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

В позовній заяві позивач просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою для визнання відповідача особою, що втратила право користування жилим приміщенням, в позовній заяві зазначено відсутність відповідача у спірному житловому приміщенні більше п`яти років без поважних причин.

Суд зазначає, що позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись у судовому порядку.

Стаття 71 Житлового кодексу України встановлює загальні правила збереження житлового приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 Житлового кодексу України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого непроживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 Житлового кодексу України строки у житловому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17 (провадження №61-7317св19), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13 (провадження № 61-23089св19), від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17 (провадження № 61-6652св21), від 26 липня 2023 року у справі № 754/5333/18 (провадження № 61-4094св23).

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про позбавлення особи права користування житлом, суди мають застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Стаття 8 Конвенції закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла, і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, дійшла висновку, що позбавлення особи права користування житлом можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

З досліджених доказів, зокрема Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 06 березня 2026 року, показань свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , судом встановлено, що відповідач понад шість місяців не проживає в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , без поважних причин, житлово-комунальні послуги не оплачує.

Крім того, відповідно до інформації Державної прикордонної служби України № 19.5.1/49062-26 від 26.06.2026, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.09.2019 виїхала з України та більше в Україну не поверталась.

Зазначені обставини є підставою для визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

У даній справі відсутні належні докази існування достатніх і тривалих зв`язків відповідача із спірним житлом, оскільки встановлено, що відповідач ОСОБА_2 фактично не користується з 2019 року житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , свідомо виїхала із даного житлового приміщення та проживає в іншій державі, тому суд не вбачає підстав для висновку щодо непропорційного втручання у володіння відповідачем житловим приміщенням, належним позивачу. Втрата відповідачем права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , не буде порушувати її житлові права.

За таких обставин необхідно позов задовольнити та визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з того, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1331 гривня 20 копійок.

На підставі викладеного, керуючись статтями 258-259, 263-265, 280-281 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 331 гривня 20 копійок.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Повне заочне рішення суду складено 22 жовтня 2026 року.

Суддя Н. Ф. Теремецька

Оригінал: reyestr.court.gov.ua