Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №577/2305/24 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/2305/24Головуючий у суді 1-ї інстанції - Кравченко В. О.

Номер провадження 33/816/53/26Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 жовтня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 577/2305/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30.04.2024, якою

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1

визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП,

установив:

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову судді, а справу закрити, оскільки відеозапис не є безперервним, відсутні відомості про технічний засіб, за допомогою якого здійснено цей відеозапис, в стані алкогольного сп`яніння він не перебував, участі в справі не приймав з поважних причин, свідки не допитані. Також просить поновити строк на апеляційне оскарження.

Постановою судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30.04.2024 ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 34000 грн з позбавленням права керування т/з строком три роки. Стягнуто з ОСОБА_3 605,60 грн судового збору.

Згідно постанови судді, 19.04.2023 близько 09 год. 30 хв. ОСОБА_3 по вул. Вирівська в м. Конотоп керував т/з Хюндай-Траджет д. н. з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме різкий запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляду на стан сп`яніння в установленому законом порядку відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР. Правопорушення вчинив повторно протягом року.

Апеляційний розгляд справи призначався на 15.11.2024, 27.02.2025, 22.07.2025, 19.02.2026 та 22.10.2026, але ОСОБА_3 , будучи відповідно вимог ст. 268, 277-2 і 294 КУпАП своєчасно сповіщеним у встановленому законом порядку про дату і місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з`явився, будь-яких заяв чи клопотань від нього не надійшло.

Відповідно ч. 4-6 ст. 294 КУпАП, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. Апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, не пізніше ніж за три дні до початку судового засідання. Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у §1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р, «не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції і переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати §1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення від 12.07.2001 у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany). «Роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними» (п. 28 рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04; рішення від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України») і «запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у процесі є завданням саме державних органів» (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», заява № 26976/06). «Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», заява № 36655/02; рішення від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France), заява № 30979/96).

У іншому своєму рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (Uniуn Alimentaria Sanders S.A. v. Spain), ЄСПЛ зазначив, що «заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання».

З огляду на викладене апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності ОСОБА_3 , оскільки це не суперечить положенням ст. 268, 271 та 294 КУпАП. Апеляційним судом було надано достатньо можливостей для реалізації ним права на доступ до суду та участь у розгляді справи, у тому числі шляхом залучення ним захисника, оскільки судові засідання призначалися п`ять разів протягом тривалого часу, однак у жодне з них ОСОБА_3 не з`явився та не висловив своєї правової позиції в будь-який доступний спосіб. При цьому відсутні дані, які б свідчили про об`єктивну неможливість його участі в розгляді справи, у тому числі і за допомогою відеоконференцзв`язку.

За таких обставин процесуальна поведінка ОСОБА_3 перешкоджає своєчасному та справедливому розгляду справи, свідчить про свідоме затягування судового процесу та є проявом зловживання процесуальними правами, оскільки, незважаючи на відсутність у КУпАП загального визначення такого поняття, заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом, що поширюється на всі галузі права.

Відповідно ч. 1 ст. 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи і копія цієї постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, а згідно ч. 2 ст. 294 цього Кодексу постанова судді може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення; апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду; рівень доступу, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, та з боку держави не повинно чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У рішенні від 28.01.2021 у справі «Кушнір проти України» ЄСПЛ, констатуючи порушення п. 1 ст. 1 Конвенції, зазначив, «…що право на доступу до суду передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляційна скарга може бути подана у конкретно встановлений строк; заявник не був присутній у судовому засіданні суду першої інстанції, оскільки засідання проводилося на підставі письмових доводів сторін і, таким чином, без їхнього виклику; отже, заявник не знав зміст постанови, прийнятої за результатами розгляду його позову, у тому числі наведене судом обґрунтування; це означає, що він не зміг би оскаржити постанову своєчасно, не маючи її паперової копії…» (п. 30-32).

Враховуючи, що ОСОБА_3 не був присутній під час ухвалення суддею суду першої інстанції рішення 30.04.2024, а апеляційна скарга подана ним 26.06.2026, тому строк на апеляційне оскарження судового рішення підлягає поновленню, оскільки цей процесуальний термін пропущений з поважних (об`єктивних) причин.

Перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 656488 від 19.04.2024, суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_3 керував т/з із ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан такого сп`яніння у встановленому законом порядку, вчинивши правопорушення повторно протягом року, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано і, окрім протоколу, об`єктивно підтверджується доказами у справі, а саме:

- відеозаписами події правопорушення з технічних засобів поліцейських, на яких зафіксовано, як поліцейський повідомляє, що ОСОБА_3 керував т/з та був зупинений, з чим останній погоджується. Також поліцейський зазначає, що в ході перевірки документів було встановлено, що ОСОБА_3 позбавлений права керування т/з. Крім того, у нього було виявлені ознаки алкогольного сп`яніння. На пропозицію пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки т/з чи в закладі охорони здоров`я ОСОБА_3 відмовився;

- письмовими поясненнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , згідно яких 19.04.2024 у їх присутності водій т/з відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров`я;

- листом Конотопського РВП ГУНП в Сумській області № 10972/61 від 23.04.2024, згідно якого ОСОБА_3 притягувався до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП постановою Городнянського районного суду Чернігівської області від 29.09.2023 до штрафу в розмірі 17000 грн та позбавлення права керування т/з строком 1 рік (справа № 732/1098/23).

Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам. При цьому, досліджуючи під час розгляду письмові пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на предмет їх достовірності та допустимості, апеляційний суд вважає за можливе використати їх як докази вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, оскільки ці письмові пояснення містять фактичні дані, на основі яких встановлюється певний юридичний факт і їх зміст об`єктивно узгоджується та співпадає з іншими безпосередньо дослідженими доказами в справі, враховуючи, що ці особи не спростували перед судом у будь-який спосіб викладені ними у їх письмових поясненнях обставини, що не протирічить принципам, які застосовуються у випадках, коли свідки обвинувачення не з`являються у судове засідання і надані ним раніше показання визнаються допустимими як докази, які узагальнені та уточнені ЄСПЛ у справі «Аль-Хавайя й Тахері проти Сполученого Королівства» (Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom), заяви № 26766/05 і № 22228/06, ECHR 2011), згідно яких необхідно проводити три етапний аналіз відповідності положенням п. 1 і пп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції того провадження, у якому показання свідка, який не був присутнім та допитаним у судовому засіданні, були визнані допустимими як доказ, оскільки у справі мали місце достатні урівноважуючі фактори, які забезпечили належну і чітку оцінку достовірності таких доказів, та надійні процесуальні гарантії, що компенсували недоліки, з якими зіткнулася сторона через допустимість неперевірених доказів, а також забезпечена загальна справедливість судового розгляду. Письмові пояснення свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не є єдиними або ж вирішальними доказами для притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за вчинення правопорушення, ці пояснення не є більш значущими, ніж інші безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази, які є достатньо вагомими для визнання особи винуватою, і лише об`єктивно та органічно доповнюють останні у їх сукупності.

Диспозиція ч. 2 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому у протоколі поліцейського та в постанові судді суду першої інстанції присутнє посилання на порушення ОСОБА_3 вимог п. 2.5 ПДР, згідно яких водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп`яніння, процедура якого закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду».

Так, у разі наявності підстав вважати, що водій т/з перебуває у стані сп`яніння, згідно з ознаками, визначеними в розділу I «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», така особа підлягає обов`язковому огляду на відповідний стан сп`яніння.

Огляд водія на стан алкогольного сп`яніння проводиться: 1) поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення; 2) у закладі охорони здоров`я (в тому числі у разі незгоди водія на проведення огляду на стан сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами), не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення в присутності поліцейського.

Водій т/з, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки т/з або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я, а у разі відмови водія т/з від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду (ч. 6 ст. 266 КУпАП, п. 6, 8 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду»).

Відеозаписи події правопорушення є об`єктивними доказами у справі і не залежать від суб`єктивного сприйняття будь-якою особою певної обставини, а засвідчують, що у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм дій поліцейських щодо забезпечення можливості проходження ОСОБА_3 огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, а із самих відеозаписів є очевидним, що вони здійснювалися поліцейськими, які оформлювали матеріали справи про адміністративне правопорушення, а той факт, що зафіксовані на них події за участю ОСОБА_3 мали місце у реальності та стосуються саме цієї справи, ніким не оспорюється.

Ці відеозаписи розкривають повну картину події, яка відбулась 19.04.2024 близько 09 год. 30 хв. по вул. Вирівська в м. Конотоп, та містять усі суттєві обставини, що підлягають з`ясуванню і встановленню під час розгляду справи в суді (ст. 280 КУпАП): 1) факт керування особою т/з із ознаками алкогольного сп`яніння; 2) вимога поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння до цієї особи; 3) відмова особи, яка керувала т/з, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Необхідно зауважити, що лише Правила дорожнього руху України відповідно ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, а інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація т/з окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил; учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил (п. 1.1, 1.3).

На вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог ПДР, а також: а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність т/з; в) дати можливість оглянути т/з відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану т/з, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю (п. 2.4 ПДР), тому вимога поліцейських до ОСОБА_3 про зупинку т/з і проходження ним огляду у закладі охорони здоров`я у передбачений законом спосіб відповідає легітимній меті та завданням КУпАП, якими є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП), а застосування уповноваженими на те посадовими особами Національної поліції заходів адміністративного впливу провадилось в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 3 ст. 7 КУпАП), оскільки керування т/з означає не тільки виконання водієм технічних дій для приведення т/з в рух та зміни його напрямку або швидкості, але й включає також усі дії, пов`язані з наданням, зупиненням та маневруванням т/з. Тобто, керуванням т/з є процес управління та експлуатації будь-якого т/з, який використовується для пересування людей або вантажів, із дотримання правил дорожнього руху та забезпечення безпеки, ураховуючи мету поїздки, її особливості, термін, маршрут руху, дорожні умови, швидкісний режим на різних ділянках, зупинки.

Водієві забороняється керувати т/з із ознаками алкогольного сп`яніння у будь-якому випадку, незважаючи на наявність чи відсутність підстав для зупинки т/з поліцейськими, а правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, вважається закінченим з моменту, коли т/з почав рухатись, хоч своїм ходом, хоч за допомогою буксирування, і не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння, керувала т/з (абз. 3 і 4 п. 27 постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із послідуючими змінами).

Саме недотримання ОСОБА_3 імперативних вимог ПДР, а не дії інших осіб, призвело до складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 656488 від 19.04.2024, який містить всі обов`язкові елементи, які закон встановлює до його змісту (ст. 256 КУпАП), зокрема суть правопорушення (об`єктивна сторона) – відмова особи, яка керує т/з, від проходження відповідно встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, конкретний пункт ПДР – 2.5 (обов`язок водія) і нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за невиконання водієм цього обов`язку – ч. 2 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає, що поліцейським при складанні протоколу дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси ОСОБА_3 як учасника дорожнього руху.

Вищенаведене підтверджує не лише факт перебування ОСОБА_3 із ознаками алкогольного сп`яніння під час керування т/з, а й дотримання поліцейськими самої процедури відповідного огляду, що повністю відповідає вимогам закону, які водій т/з зобов`язаний виконувати (п. 2.5 ПДР), так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій т/з таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971).

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що він не перебував у стані сп`яніння, то вони не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки ОСОБА_3 підлягав огляду на стан сп`яніння як водій т/з, щодо якого у поліцейського були підстави вважати, що він перебуває у стані сп`яніння у зв`язку із наявними у нього відповідними ознаками, але від такого огляду ОСОБА_3 відмовився, чим порушив імперативні приписи п. 2.5 ПДР, тобто об`єктивна сторона вчиненого ОСОБА_3 правопорушення полягає не у керуванні т/з у стані сп`яніння, а у відмові водія від проходження відповідного огляду.

Твердження апеляційної скарги про недопустимість вказаних вище відеозаписів через їх не безперервність є необґрунтованими, оскільки КУпАП не містить будь-яких заборон з цього приводу, а сам відеозапис повинен містити усі суттєві обставини, що підлягають з`ясуванню і встановленню під час розгляду справи в суді у достатньому об`ємі (ст. 280 КУпАП). При цьому згідно ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо.

Відсутність в протоколі відомостей про технічний засіб, за допомогою якого велась відеозйомка, не є тією безмовною обставиною, що свідчить про неправильність, недостовірність чи недопустимість цього процесуального документа, а також не спотворює події, яка зафіксована за допомогою певного технічного засобу поліцейського.

Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги також відносно того, що суддя суду першої інстанції не допитав свідків, оскільки в матеріалах справи відсутні жодні документи (заяви, клопотання тощо) щодо виклику та допиту вказаних свідків, а за власною ініціативою суд не може здійснювати пошук доказів та використовувати їх у своєму рішенні, оскільки встановлені обставини можуть не тільки підтвердити висунуті аргументи, але і спростувати їх, тобто потенційно вони можуть завдати шкоди становищу особи, а тому, за відсутності звернення заінтересованої особи з проханням встановити певні факти чи зібрати конкретні докази, суд обмежився дослідженням лише тих доказів, які були надані особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення. До того ж, з урахуванням сукупності наведених вище беззаперечних доказів вини ОСОБА_3 , апеляційний суд не вбачає підстав вважати, що допит зазначених свідків міг би повідомити такі обставини, які істотно або кардинально вплинули б на висновки, викладені в постанові судді.

Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що його неявка до суду першої інстанції була зумовлена поважними причинами, а саме проходженням військової служби в період з 24.04.2024 до 21.06.2024, оскільки наведені ним обставини не підтверджують порушення суддею суду першої інстанції його права на захист.

Як убачається з матеріалів справи, судовий розгляд відбувся 30.04.2024, тобто в день, зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення, примірник якого ОСОБА_3 отримав особисто. Більше того, дослідженим відеозаписом підтверджується, що працівник поліції безпосередньо повідомив ОСОБА_3 дату, час і місце судового розгляду, детально роз`яснивши, коли та в якому суді розглядатиметься справа. Отже, ОСОБА_3 був належним чином поінформований про призначений судовий розгляд, а тому його необізнаність щодо дати, часу чи місця судового засідання виключається встановленими матеріалами справи обставинами.

Посилання ОСОБА_3 у апеляційній скарзі на проходження ним військової служби в період з 24.04.2024 до 21.06.2024 не спростовує факту його обізнаності про судовий розгляд та не підтверджує неможливості завчасно повідомити суд про причини неявки. Хоча виконання обов`язків військової служби за певних умов може становити поважну причину неприбуття до суду, для відповідної оцінки необхідно встановити, яким чином конкретні умови проходження служби перешкоджали участі особи в судовому засіданні. Водночас в апеляційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили, що саме 30.04.2024 характер виконуваних службових завдань або встановлені обмеження унеможливлювали прибуття до суду чи повідомлення про неможливість такої участі.

Матеріали справи не містять відомостей про звернення ОСОБА_3 до суду першої інстанції із заявами чи клопотаннями про відкладення розгляду справи у зв`язку з проходженням військової служби, а також про повідомлення суду будь-яким доступним способом щодо наявності перешкод для його явки. Відсутні й відомості про обставини, які позбавляли його можливості здійснити таке повідомлення.

Крім того, під час апеляційного розгляду ОСОБА_3 було забезпечено можливість реалізувати процесуальні права, передбачені ст. 268 КУпАП, зокрема надати пояснення щодо обставин справи, викласти свою правову позицію, заявити клопотання та навести доводи на спростування висновків суду першої інстанції, що б апеляційний суд перевірив наведені ним аргументи та надав їм відповідну правову оцінку.

Таким чином, встановлена матеріалами справи обізнаність ОСОБА_3 про дату, час і місце судового розгляду, відсутність відомостей про повідомлення ним суду щодо неможливості явки, а також недоведеність конкретних обставин, які перешкоджали його участі в судовому засіданні, не дають підстав вважати, що розгляд справи судом першої інстанції за його відсутності призвів до порушення права на захист.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП), тому послідовність викладення в диспозиціях наведених вище правових норм завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов`язків.

Належна правова процедура – це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.

Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень порядку проведення огляду на стан сп`яніння на доказове значення отриманих у його результаті відомостей чи допущення недоліків при складанні протоколу про адміністративні правопорушення (інших процесуальних документів) тощо, суддя повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень і недоліків на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні порушення/недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Враховуючи викладене, сукупність всіх фактичних обставин справи, здійснена апеляційним судом перевірка, безсторонній і неупереджений аналіз зазначених вище доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді обставин ОСОБА_3 керував т/з із ознаками алкогольного сп`яніння і відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння в установленому законом порядку, так як будь-який наявний у справі сумнів був спростований фактами, встановленими в судовому засіданні на підставі належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів.

Суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення – ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності та взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, –

постановив:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30.04.2024.

Постанову судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30.04.2024 відносно ОСОБА_6 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цю постанову – без задоволення.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов