Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №522/7923/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4998/26

Справа № 522/7923/25

Головуючий у першій інстанції Чорнуха Ю. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 27 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і прокуратури, і в якій позивач просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду у розмірі 5000000,00 гривень.

Позовна заява обґрунтована тим, що 06.08.2021 Приморським районним судом м. Одеси було винесено виправдувальний вирок у кримінальному провадженні № 42016160000001017, яким позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369, п. 2 ч. 1 ст. 364 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення. 14.04.2022 ухвалою Одеського апеляційного суду зазначений виправдувальний вирок залишено без змін. При цьому позивач зазначає, що протягом 5 років та 5 місяців він протиправно обвинувачувався у скоєнні злочинів, яких він не вчиняв. Це кримінальне переслідування спричинило позивачу шкоду здоров`ю, честі та гідності, діловій репутації.

Позивач зазначає що з 01.05.2005 по 16.11.2016 року проходив службу в органах внутрішніх справ, за час проходження служби має 15 заохочень, пройшов перевірку, передбачену п. 2 ч. 5 ст. 5 Закону України «Про очищення влади». 16.11.2016 року наказом ГУНП в Одеській області №1493 о/с відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (через службову невідповідність) був звільнений зі служби в поліції. 09.12.2016 року позивач прийшов до Малиновського відділу поліції. Приблизно о 13:00 годині в кабінет, де він знаходився, увірвались особи в камуфляжі, масках на обличчі, зі зброєю, питали де ОСОБА_1 . Після цього зазначені особи шляхом кидка на підлогу та застосування задушливих прийомів, принижуючи честь та гідність, причинивши тілесні ушкодження, загнули позивачу руки за спину та зв`язали автомобільними стяжками. Після чого позивача доставили до міської клінічної лікарні, де зробили флюорографію та доставили до ізолятору тимчасового тримання.

10.12.2016 року позивача доставили до прокуратури, де протримали цілий день, а під вечір вручили підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК України після чого позивача знову було доставлено до ізолятора тимчасового тримання.

12.12.2016 року позивача перевезли до слідчого ізолятора. У слідчому ізоляторі позивача помістили у камеру з особою, прізвище якої він не пам`ятає, але пам`ятає, що затримував цю особу за вчинення кримінального правопорушення напередодні затримання. Вважає, що такі умови були створені з тією метою, щоб зламати характер та примусити до надання згоди на легенду про скоєння злочину.

16.12.2016 року після внесення родичами ОСОБА_1 застави, його випустили з СІЗО. В цей час на інформаційних ресурсах розповідали неправдиву вигадану інформацію щодо обставин вчинення злочину та в порушення ст. 62 Конституції України публічно звинувачували у вчиненні злочину. Після цих новин від позивача відвернулись друзі та колишні колеги, у позивача наступила депресія. Позивач зазначає, що весь час порушувались його права, він вимушений був постійно ходити до прокуратури за відповідними викликами. Позивач перебував у стані глибокого шоку та сильного душевного хвилювання, був наляканим та морально приниженим, були наявні проблеми з коштами та зі здоров`ям, офіційно його не брали на роботу.

02.06.2017 року ОСОБА_1 було повідомлено про нову підозру та зміну раніше повідомленої підозри ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369, ч. 1 ст. 364 КК України. Того ж дня було повідомлено про закінчення досудового розслідування.

19.09.2017 року слідчий в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області Філіппов С.В. склав обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016160000001017 від 05.12.2016 року за обвинуваченням позивача та ще 2-х осіб у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369, ч. 1 ст. 364 КК України. Вказаний обвинувальний акт надійшов для розгляду до Приморського районного суду м. Одеси 25.07.2017 року.

Відповідно до пред`явленого обвинувачення позивач усвідомлював, що йому загрожує до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Вважає, що судовий розгляд навмисно та штучно затягувався з боку співробітників прокуратури Одеської області, які підтримували обвинувачення в суді. Зазначає, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування йому були причинені душевні хвилювання, страждання, оскільки він мусив брати участь у слідчих діях, відвідувати судові засідання, доводячи свою невинуватість, честі, гідності та діловій репутації була спричинена невиправна шкода.

06.08.2021 року Приморський районний суд м. Одеси виніс щодо позивача та ще двох осіб виправдувальний вирок, однак прокуратура Одеської області подала апеляційну скаргу на вказаний вирок. 14.04.2022 року ухвалою Одеського апеляційного суду залишено без змін апеляційну скаргу прокуратури, а виправдувальний вирок – залишено без змін. Вважає відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000 000,00 гривень є недостатнім, однак з урахуванням економічного стану держави під час військового стану, така сума може мінімально компенсувати спричинені страждання. Вказаний розмір моральної шкоди узгоджується з висновком експерта № 21/34 від 13.12.2024 року за результатами проведення судово-психологічної експертизи.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 27 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури – задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, в розмірі 513 334,00 гривень (п`ятсот тринадцять тисяч триста тридцять чотири гривні 00 коп.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду міста Одеси від 27 жовтня 2025 року в частині визначення розміру моральної шкоди змінити та стягнути з відповідачів моральну шкоду, завдану внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду у розмірі 5 000 000,00 гривень, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що протягом усього досудового розслідування, скерування обвинувального акту до суду, відбувалося висвітлення таких подій на офіційних інтернет-порталах прокуратури Одеської області, ГУНП в Одеській області, на звичайних інтернет-сайтах та на центральних інтернет-каналах, де його висвітлювали негативно, дискредитували. Зазначене підтверджується витягами з веб-сайтів, долучених до відповіді на відзив. Під час перевірки зазначеного в мережі інтернет виявлено велику кількість статей, що стосується ОСОБА_1 та його притягнення до кримінальної відповідальності.

Скаржник зазначає, що кримінальне переслідування спричинило шкоду його здоров`ю, честі, гідності та діловій репутації, на нього чинився психологічний тиск слідчим та останнім застосовувався шантаж, щодо затримання позивача розповсюджувалась інформація у засобах масової інформації, після чого від позивача відмовились друзі та колишні колеги, у нього розвинулась депресія. На час затримання у позивача було двоє маленьких дітей та дружина, позивач не міг працевлаштуватись, у зв`язку з чим виникали сварки. На фоні депресії та сварок у позивача виникли проблеми зі здоров`ям.

З огляду на вищевикладене, скаржник вважає, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування є заниженим і таким, що не відповідає принципам розумності, справедливості та адекватності шкоди, гарантованим Конституцією України, Цивільним кодексом та практикою Верховного Суду. При цьому, суд безпідставно зменшив розмір заявленої до стягнення моральної шкоди, не врахувавши характер та тривалість незаконного переслідування, його наслідки для позивача, публічний резонанс та глибину моральних страждань.

Від заступника керівника Одеської обласної прокуратури та представника Державної казначейської служби України надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких представники посилаються на необґрунтованість апеляційної скарги та просять апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 08.09.2026 року на 15:00 год. представник Державної казначейської служби України та представник Одеської обласної прокуратури не з`явилися, про причини неявки не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи або про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не подавали.

Присутній у судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував проти розгляду справи за фактичною явкою сторін.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 08.09.2026 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за зміст. висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Частково задовольняючи позов та стягуючи з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, в розмірі 513 334,00 гривень, суд першої інстанції виходив з того, що:

- у порушення зазначеної норми у висновку експерта № 21/24 за результатами проведення судово-психологічної експертизи, складеному 23.12.2024 року ОСОБА_2 , відсутній підпис експерта у графі щодо попередження (обізнаності) його про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, тому суд не може прийняти вказаний висновок як допустимий доказ;

- позивач не заявляв клопотання про виклик та допит у якості свідка ОСОБА_3 , внаслідок чого суд був позбавлений можливості безпосередньо заслухати показання ОСОБА_3 . Надана суду копія викладених письмових пояснень ОСОБА_3 не може бути прийнята судом як допустимий доказ, оскільки із зазначеного доказу не можливо достовірно встановити, що пояснення були складені та підписані саме ОСОБА_3 ;

- позивач не надав суду доказів на підтвердження обставин завдання шкоди здоров`ю внаслідок сильних душевних хвилювань, вчинення тиску та застосування шантажу, наявності на утримання малолітніх дітей та дружини, відсутності роботи та можливості працевлаштуватись, виникнення депресії;

- отже, суд вважав слушними доводи відповідачів щодо недоведеним належними і допустимими доказами заподіяння позивачу моральної шкоди у заявленому у позовній заяві розмірі 5 000 000,00 гривень;

- у той же час, суд вважав обґрунтованими доводи позивача щодо завдання йому моральної шкоди у зв`язку з переживання ним сильних душевних хвилювань у зв`язку із затриманням, триманням під вартою впродовж тижня, перебування під слідством і судом впродовж більш ніж 5 років, необхідністю приймати участь у слідчих діях та у судових засіданнях впродовж зазначеного періоду, необхідністю доводити свою невинуватість у вчиненні тяжкого злочину.

Колегія суддів не може погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 05.12.2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне правопорушення, кримінальне провадження №42016160000001017.

09.12.2016 року о 14:20 годині у приміщенні кабінету № 117 Малиновського ВП у м. Одесі був затриманий ОСОБА_1 . Вказана обставина вбачається з ухвали Одеського апеляційного суду від 14.04.2022 року у справі № 522/13711/17 (а. с. 80) та не заперечується сторонами.

10.12.2016 року позивачу було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Вказана обставина відповідачами не спростовувалась. У подальшому до Приморського районного суду м. Одеси був переданий обвинувальний акт. Органом досудового розслідування дії ОСОБА_1 були кваліфіковані за:

- ч. 2 ст. 190 КК України, за кваліфікуючими ознаками заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб;

- ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України, за кваліфікуючими ознаками підбурювання до закінченого замаху на пропозицію і надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення в інтересах третьої особи дій з використанням службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб;

- ч. 1 ст. 364 КК України, за кваліфікуючими ознаками зловживання службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе та інших фізичних осіб використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян.

06.08.2021 року Приморським районним судом м. Одеси у справі № 522/13711/17 за результатами розгляду кримінального провадження № 42016160000001017 від 05.12.2016 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369, п. 2 ч. 1 ст. 364 КК України та по обвинуваченню ще двох осіб, ухвалено вирок, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 227, ч. 3 ст. 369, п. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 364 КК України та виправдано його у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.04.2022 року у справі № 522/13711/17 апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури Шпаченка С.М. задоволено частково, вирок Приморського районного суду м. Одеси від 06.08.2021 року змінено, виключено з мотивувальної частини вироку висновки суду щодо недотримання стороною обвинувачення вимог ст. 481 КПК України повідомлення про підозру адвокатам. В іншій частині вирок залишено без змін.

В ухвалі від 14.04.2022 року у справі № 522/13711/17 Одеський апеляційний суд зазначив, що враховуючи те, що стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що обвинувачених необхідно визнати невинуватими у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень і виправдати на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку із недоведеністю що в їх діях є склад кримінальних правопорушень.

Колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).

Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом (постанова Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 199/1800/22 (провадження № 61-12515св22)).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Аналіз вказаної норми свідчить, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є саме держава як учасник цивільних відносин.

Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, тому належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (пункти 43, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19)).

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

У тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (постанова від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18 (пункт 35). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 27). У спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів під час вирішення питання про відшкодування завданої нею шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 39).У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов`язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)).

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 (провадження № 14-298цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Отже, строк розгляду справи судом касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством та судом.

Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 95/692/17 (провадження № 61-7534св18) та від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21).

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 09.12.2016 року о 14:20 годині у приміщенні кабінету № 117 Малиновського ВП у м. Одесі був затриманий ОСОБА_1 .

10.12.2016 року позивачу було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України

У подальшому до Приморського районного суду м. Одеси був переданий обвинувальний акт. Органом досудового розслідування дії ОСОБА_1 були кваліфіковані за:

- ч. 2 ст. 190 КК України, за кваліфікуючими ознаками заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб;

- ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України, за кваліфікуючими ознаками підбурювання до закінченого замаху на пропозицію і надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення в інтересах третьої особи дій з використанням службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб;

- ч. 1 ст. 364 КК України, за кваліфікуючими ознаками зловживання службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе та інших фізичних осіб використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян.

06.08.2021 року вироком Приморським районним судом м. Одеси у справі № 522/13711/17 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 227, ч. 3 ст. 369, п. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 364 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.04.2022 року у справі № 522/13711/17 апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури Шпаченка С.М. задоволено частково, вирок Приморського районного суду м. Одеси від 06.08.2021 року змінено, виключено з мотивувальної частини вироку висновки суду щодо недотримання стороною обвинувачення вимог ст. 481 КПК України повідомлення про підозру адвокатам. В іншій частині вирок залишено без змін.

Таким чином суд першої інстанції правильно зазначив, що строк перебування позивачем під слідством та судом складає 64 місяці та 5 днів (тобто з 09.12.2016 року - моменту затримання по 14.04.2022 року - день набрання законної сили виправдувальним вироком).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2025 року був встановлений у розмірі 8 000,00 грн.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що розмір моральної шкоди за кожен місяць перебування ОСОБА_1 під слідством та судом необхідно визначити, приймаючи за розрахункову величину розмір мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи у суді, зокрема, на час ухвалення рішення. встановлений Законом України «Про державний бюджет на 2025 рік» 8 000,00 грн.

Законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено лише мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, а визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.

Тобто суд за наявності відповідних підстав може визначити розмір моральної шкоди і у більшому ніж мінімальний гарантований державою розмір моральної шкоди, з якого необхідно виходити при її визначенні, але такий висновок суду має бути мотивованим, відповідати встановленим у справі обставинам, узгоджуватись з дослідженими доказами та відповідати засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Мінімально гарантований розмір моральної шкоди, на яку має право позивач у справі, що переглядається становить 8 000 грн. х 64 місяців + 8 000 / 30 (кількість днів у місяці) х 05 днів = 513 333,33 грн.

Цей розмір грошового відшкодування моральної шкоди у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

З врахуванням наведеного вище, встановлених обставин у справі, а також вимог розумності і справедливості, суд першої інстанції, враховуючи ступінь страждань позивача від безпідставного його обвинувачення у вчиненні злочину, втрату позивачем ділової репутації, тривалістю обмеження його конституційних прав, який є значним, дійшов висновку, що наявні законні підстави для визначення моральної шкоди, що спричинена позивачу, незаконними діями органами досудового розслідування, у мінімальному розмірі відшкодування, що становить 513 333,33 грн. і саме такий розмір моральної шкоди відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань ОСОБА_1 .

Однак апеляційний суд не може погодитись з таким розміром моральної шкоди з огляду на таке.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 000 грн., посилаючись на те, що кримінальне переслідування спричинило шкоду його здоров`ю, честі, гідності та діловій репутації, на нього чинився психологічний тиск слідчим та останнім застосовувався шантаж, щодо затримання позивача розповсюджувалась інформація у засобах масової інформації, після чого від позивача відмовились друзі та колишні колеги, у нього прогресувала депресія. На час затримання у позивача було двоє маленьких дітей та дружина, позивач не міг працевлаштуватись, у зв`язку з чим виникали сварки. На фоні депресії та сварок у позивача виникли проблеми зі здоров`ям. Вище зазначене завдало йому моральної шкоди у зв`язку з переживання ним сильних душевних хвилювань у зв`язку із затриманням, триманням під вартою впродовж тижня, перебування під слідством і судом впродовж більш ніж 5 років, необхідністю приймати участь у слідчих діях та у судових засіданнях впродовж зазначеного періоду, необхідністю доводити свою невинуватість у вчиненні тяжкого злочину.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів зауважує, що принцип змагальності цивільного судочинства не припиняє свою дію і під час розгляду спорів про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Тобто, посилаючись на обставини, як на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі, який перевищує встановлений законом гарантований мінімум компенсації, особа не позбавлена права довести на підставі належних та достатніх доказів глибину своїх фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей або позбавлення можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Так, на підтвердження доводів апеляційної скарги позивачем не надано суду доказів на підтвердження обставин завдання шкоди здоров`ю внаслідок сильних душевних хвилювань, вчинення тиску та застосування шантажу, наявності на утримання малолітніх дітей та дружини, відсутності роботи та можливості працевлаштуватись, виникнення депресії, у відповідності до вимог статей 77-81 ЦПК України.

Разом з тим, апеляційний суд ураховує доводи позивача щодо тривалості його перебування під слідством і судом, заподіяння істотних моральних страждань, негативного впливу на професійну діяльність, підриву авторитету та ділової репутації, формування негативного ставлення з боку суспільства, а також суттєвих змін звичного ритму життя.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, колегія суддів також керується тим, що така компенсація має бути не більшою, ніж це необхідно для розумного задоволення потреб потерпілої особи, та не повинна призводити до її безпідставного збагачення.

З огляду на обставини справи, зокрема характер кримінального обвинувачення, тривалість перебування під слідством і судом, глибину та тривалість душевних страждань позивача, доведеність вимушених змін у його житті, а також керуючись засадами розумності, співмірності та справедливості, апеляційний суд дійшов висновку, що моральна шкода у цій справі підлягає відшкодуванню у розмірі 700 000 грн, який є достатнім для компенсації негативних наслідків немайнового характеру та відповідає принципу верховенства права.

Саме такий розмір відшкодування забезпечує належну компенсацію завданих позивачу моральних страждань, перевищує гарантований законом мінімум, однак не призводить до безпідставного збагачення та відповідає засадам розумності, виваженості, поміркованості та справедливості.

У зв`язку з вищенаведеним колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди та збільшення розміру стягнутої з Держави Україна компенсації моральної шкоди з 513 333,33 грн. до 700 000 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні шляхом збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, в іншій частині рішення суду залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 27 жовтня 2025 року – змінити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, у розмірі 700 000 гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 22.10.2026 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

С.О. Погорєлова