Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №127/8698/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/8698/25

Провадження № 22-ц/801/2165/2026

Категорія: 36

Головуючий у суді 1-ї інстанції Березовська О. А.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокуСправа № 127/8698/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг у порядку регресу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою її представником - адвокатом Тетевою - Родюк Іриною Олександрівною, на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене 22 червня 2026 року суддею Березовською О. А. у м. Вінниця, дата складення повного рішення відповідає даті його ухвалення,

УСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , у якому просив стягнути на його користь понесені витрати з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу у розмірі 54 315, 43 грн. Заявою від 19.06.2025 позовні вимоги позивачем зменшені до 24 676, 30 грн.

13 травня 2025 року від ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява та 09.04.2025 заява про збільшення зустрічних позовних вимог, у якій остання просила стягнути з ОСОБА_1 3 331, 24 грн за оплату комунальних платежів зі сплати електроенергії.

03 квітня 2026 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу в сумі 5 815, 70 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу в сумі 287, 28 грн.

Провівши зарахування первісних та зустрічних позовних вимог, ухвалено остаточно стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу в сумі 5 528, 42 грн.

Ухвалено зобов`язання ОСОБА_1 з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу в сумі 287, 28 грн на користь ОСОБА_4 припинити.

У задоволенні первісного позову та в задоволенні зустрічного позову в інших частинах відмовлено.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 154, 49 грн.

06 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» представник відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвокат Тетева-Родюк І. О. подала заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 9 932, 80 грн (пропорційно задоволеним вимогам).

22 червня 2026 року додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області подану заяву задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 103 (одна тисяча сто три) грн 36 коп. У іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_2 через свого представника – адвоката Тетеву - Родюк І. О. подала апеляційну скаргу, у якій посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та усталеній практиці Верховного Суду, просить скасувати оскаржуване додаткове рішення та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 9 932 (дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять дві) гривні 80 копійок. Також просить стягнути з ОСОБА_1 6000 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд обмежився лише суб`єктивним твердженням про нібито завищений розмір витрат, не навівши жодного належного мотивування, чому саме компенсація у розмірі 9 932,80 грн, яка розрахована пропорційно задоволеним вимогам та підтверджена належними доказами, не відповідає вимогам розумності.

Стверджує, що суд не надав належної оцінки тому, що первісний позов було задоволено лише на 22,40 %, тоді як 77,60 % вимог залишилися без задоволення, що свідчить про переважний успіх відповідача у спорі.

Вважає, що суд не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо критеріїв реальності, необхідності та розумності витрат, а також щодо неприпустимості необґрунтованого втручання суду у договірні відносини між адвокатом і клієнтом.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Пунько І. В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а додаткове рішення - без змін за таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Додаткове рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції урахував складність справи та виконану адвокатом роботу, принципи співмірності та розумності судових витрат, наявність у ОСОБА_1 інвалідності ІІ групи, а також суму задоволених позовних вимог за зустрічним позовом (8, 62%). З огляду на це, заяву адвоката Тетевої-Родюк І. О. задоволено часткову на суму 1 103, 36 грн.

Апеляційний суд, здійснивши оцінку розміру судових витрат, понесених ОСОБА_2 на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, крізь призму вимог, установлених частиною четвертою статті 137 та частиною третьою статті 141 ЦПК України, урахувавши положення наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційність та розумність розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також зважаючи на обсяг виконаних робіт, погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч.1,2 ст. 15 ЦПК України Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 грудня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VІ представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Стаття 137 ЦПК України визначає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Така правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 в справі № 826/1216/16.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 329/766/18.

Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у відзиві на позовну заяву адвокатом Тетевою-Родюк І. О. було надано попередній орієнтовний розрахунок суми, яку ОСОБА_2 очікувала понести в зв`язку з розглядом справи. Очікувана сума витрат є фіксованою та становить 12 800, 00 грн. Також адвокатом було зроблено заяву про надання протягом п`яти днів після ухвалення рішення детального опису, обсягу робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та часу, витраченого на їх виконання (надання послуг).

У зв`язку з частковим задоволенням зустрічного позову в заяві про ухвалення додаткового рішення адвокат Тетева-Родюк І. О. просила стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 9 932, 80 грн витрат на правничу допомогу.

З договору про надання правової допомоги від 01.05.2025, укладеного між ОСОБА_2 та АБ «Ірини Тетевої-Родюк», убачається, що відповідно до п. 1.1. його предметом є надання правової допомоги Редько Л. М. в підготовці відзиву (інших процесуальних документів) та судовому розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат з житлово-комунальних послуг в порядку регресу у Вінницькому міському суді Вінницької області (справа № 127/8698/25).

Відповідно до п. 3.1. договору вартість послуг за надання правової допомоги відповідно до укладеного договору є фіксованою та складає 12 800, 00 грн, що сплачується клієнтом на поточний рахунок адвоката протягом 5-ти днів з дня укладення договору (а.с.44 т. 2).

З платіжної інструкції № RQ4HUGTYAQ від 05.05.2025 на суму 12 800, 00 грн вбачається, що ОСОБА_2 здійснила платіж на зазначену суму на рахунок АБ "Ірини Тетевої-Родюк". Призначення платежу: сплата за правничу допомогу (договір від 01.05.2025) (а.с. 43 т.1).

У заяві про ухвалення додаткового рішення адвокатом Тетевою-Родюк І. О. наведений детальний опис обсягу наданих послуг (правничої допомоги): консультування відповідача з предмету позову, підготовка відзиву на позовну заяву, підготовка відзиву на заяву про зменшення позовних вимог, прийняття участі у судових засіданням (а.с.38-41 т.2).

Разом із тим, сам факт документального підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для їх відшкодування у заявленому розмірі. Визначаючи розмір витрат, що підлягає відшкодуванню, суд має врахувати складність справи, обсяг та характер наданих адвокатом послуг, витрачений час, а також принципи співмірності та розумності судових витрат.

У даному разі заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 932, 80 грн не відповідає складності справи та обсягу наданої правничої допомоги, а тому суд першої інстанції правильно виходив з того, що вказаний розмір є завищеним.

З огляду на характер спірних правовідносин, суму задоволених позовних вимог за зустрічним позовом, обсяг і складність правових питань, що потребували правничої допомоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначений ним розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 103,36 грн є співмірним та обґрунтованим.

Є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції обмежився лише суб`єктивним твердженням про нібито завищений розмір витрат, не навівши жодного належного мотивування, чому саме компенсація у розмірі 9 932,80 грн, яка розрахована пропорційно задоволеним вимогам та підтверджена належними доказами, не відповідає вимогам розумності.

Судом першої інстанції ураховано суму задоволених позовних вимог за зустрічним позовом, обсяг і складність правових питань, що потребували правничої допомоги.

Зокрема, те, що предметом спору у цій справі є стягнення витрат на житлово-комунальні послуги зі співвласника. Попри те, що справа розглядалась за правилами загального позовного провадження в силу вимог закону, однак вона не є складною, оскільки не містила виняткових правових питань чи значного обсягу доказів, а процесуальні дії були мінімальними. Крім того, у зазначеній категорії справ сформовано усталену судову практику, а сам спір не зачіпає репутацію сторін та не викликає публічний інтерес.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України", від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 серпня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час тощо.

Оскаржуючи додаткове рішення, адвокат зазначає, що суд не надав належної оцінки тому, що первісний позов було задоволено лише на 22,40 %, тоді як 77,60 % вимог залишилися без задоволення, що, на думку представника, свідчить про переважний успіх ОСОБА_2 у спорі.

Апеляційний суд відхиляє вказані доводи з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог за зустрічним позовом (8,62%), та керуючись п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, витрати позивача на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, про що правильно вказав суд першої інстанції, а тому наведені твердження скаржника суд апеляційної інстанції відхиляє.

Апеляційний суд вважає безпідставними посилання на представника на неврахування судом першої інстанції правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо критеріїв реальності, необхідності та розумності витрат, а також щодо неприпустимості необґрунтованого втручання суду у договірні відносини між адвокатом і клієнтом.

Зміст положень ст. 141 ЦПК України свідчить, що розподіл судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, є виключною компетенцією суду. У даній справі зменшення витрат на правничу допомогу, здійснене судом на підставі оцінки співмірності, розумності та пропорційності задоволених вимог, а тому не є втручанням у договірні відносини між адвокатом та особою, яку він представляє.

Відтак, оскільки доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи при ухваленні додаткового рішення не містять обґрунтованих посилань на такі порушення, що б призвели до неправильного вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу, тому з огляду на положення ст. 375 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення і така апеляційна скарги підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки подана апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Тетевою - Родюк Іриною Олександрівною, залишити без задоволення, а додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 червня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржницею, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за нею.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк