Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №947/38253/23 — Київський районний суд м. Одеси

Суд: Київський районний суд м. Одеси

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за заповітом

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №947/38253/23

Суддя: Огренич І. В.

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/38253/23

Провадження № 2/947/93/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2026 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Огренич І.В.

за участю секретаря – Коростій М.В.

представника позивача – адвоката Ларіонова С.Б.,

відповідачки – ОСОБА_1 ,

представника відповідачки – адвоката Шкода В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), 3-я особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лічман Інна Миколаївна (65044, м.Одеса, вул.Пироговська 7/9) про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним рішення реєстратора, визнання будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовними вимоги, які збільшив у підготовчому засіданні, та просив визнати будинок за адресою: АДРЕСА_3 таким, що не увійшов до складу спадщини за заповітом, складеним ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 , посвідченим 20.11.2019 року приватним нотаріусом Петковою Н.М. та зареєстрованим в реєстрі за №994; визнати будинок за адресою: АДРЕСА_3 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 17.10.2022 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. на ім`я ОСОБА_3 про право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 ; визнати недійсним рішення державного реєстратора Василівської сільської ради Болградського району Одеської області Козлова Ю.В., індексний номер 64256626 від 21.07.2022 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 .

При цьому позивач посилається на те, що його покійний батько — ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , за спільні кошти вони придбали частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , яка складалася з однієї аварійної кімнати площею 18,80 кв.м.

Надалі аварійна частина будинку була знесена, і на її місці спільною працею та коштами членів сім`ї (включаючи синів ОСОБА_4 — ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ) було заново збудовано двоповерховий житловий будинок зі службовими спорудами, загальна площа якого згідно з технічним паспортом станом на 2012 рік склала 223 кв.м.

Батько позивача, ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач разом із братом ОСОБА_5 та мачухою ОСОБА_3 фактично прийняли спадщину, вступивши у володіння майном. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 та після її смерті з`ясувалося, що 20.11.2019 року вона склала заповіт на ім`я сусідки — відповідачки ОСОБА_1 .

Позивач вказує, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 новозбудований житловий будинок не був зданий в експлуатацію у встановленому законом порядку, відтак був об`єктом самочинного будівництва та не міг входити до складу спадкової маси. Попри це, відповідачка ОСОБА_1 ввела будинок в експлуатацію, отримала нову адресу ( АДРЕСА_3 ), здійснила 21.07.2022 року державну реєстрацію права власності на ім`я померлої ОСОБА_3 , а 17.10.2022 року отримала на своє ім`я свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Позивач вважає такі дії відповідачки незаконними, що порушують його спадкові права, а тому вимушений звернутись до суду з даним позовом.

Представник позивача - адвокат Ларіонов С.Б. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник — адвокат Шкода В.М. проти задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі, надали письмові пояснення в яких зазначили про законність набуття права власності спадкодавцем та правомірність оформлення спадкових прав відповідачкою.

3-я особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. надала до суду лист в якому просила проводити розгляд справи за її відсутності.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, що відповідно до договору купівлі-продажу від 13.04.1971 року ОСОБА_8 придбала 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 38,50 кв.м.

11 травня 1973 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було укладено шлюб, після якого дружина змінила прізвище на ОСОБА_9 .

Рішенням виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів №54 від 20.01.1989 року «Про прийом в експлуатацію прибудови "А1" та надвірних будов по АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_10 » було затверджено акт прийомної комісії, прийнято в експлуатацію жилу прибудову літ. "А1", гараж з погребом літ. "К", котельню літ. "Л", навіс літ. "И", вбиральню літ. "З", теплицю та вирішено оформити за ОСОБА_11 право особистої власності.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 , що підтверджується актовим записом про смерть №11495 від 26.12.2002. За життя ОСОБА_4 та після його смерті позивач не звертались з вимогами до ОСОБА_3 щодо визнання спірного будинку спільною власністю подружжя.

Рішенням Одеської міської ради № 1167-XXIII ОСОБА_3 було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0407 га за адресою: АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, на підставі чого 29.09.2005 року було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ЯБ № 292430.

В подальшому, після проведення технічної інвентаризації та виділу в натурі об`єкта нерухомості з урахуванням нової забудови та прибудов, сформованому ізольованому житловому будинку (загальною площею 70,6 кв.м, житловою площею 44,1 кв.м, який складається з житлового будинку літ. «А», вбиральні літ. «З», навісу літ. «И», гаража з підвалом літ. «К», огородження №5,6 та мостіння — І) було присвоєно окрему поштову адресу: АДРЕСА_3 .

21.07.2022 державним реєстратором Василівської сільської ради Болградського району Одеської області Козловим Ю.В. на підставі заяви спадкоємця ОСОБА_1 , відповідно до чинного законодавства та п. 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25 грудня 2015 року №1127 було проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 за померлою ОСОБА_3 з метою відкриття розділу та подальшого оформлення спадкових прав.

17.10.2022 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. у спадковій справі №41/2021 на ім`я ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (зареєстровано в реєстрі за № 2440) на вищевказаний житловий будинок літ. "А" з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 . Оцінка спадкового майна на момент видачі свідоцтва становила 540 649 гривень.

Тобто, за життя спадкодавця ОСОБА_3 право власності на спадкове майно, яке було рішенням виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів №54 від 20.01.1989 введено в експлуатацію не було зареєстровано. Державна реєстрація права власності за ОСОБА_3 була здійснена лише 21.07.2022 державним реєстратором Козловим Ю.В. на підставі заяви відповідачки ОСОБА_1 — тобто вже після смерті самої ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Статтею 24 КпШС УРСР (в редакції 1969 року, що діяла на момент побудови майна), як і статтею 57 СК України визначено, що майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, а також отримане за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування чи за кошти, які належали їй (йому) особисто, є особистою приватною власністю одного з подружжя.

Разом з тим, правила статті 25 КпШС УРСР і статті 62 СК України передбачають можливість зміну правового режиму особистого майна одного з подружжя, яке внаслідок спільних дій чи затрат подружжя істотно збільшилося у вартості, на інший правовий режим спільної власності. Тобто у такому разі режим особистого майна одного з подружжя трансформується у правовий режим спільної сумісної власності подружжя.

Однак, наведені правила статті 25 КпШС УРСР і статті 62 СК України не підлягають до застосування до спірних правовідносин стосовно будинку АДРЕСА_3 , з огляду на таке.

Позивачем ОСОБА_2 у судовому засіданні не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що спірний об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 реконструювався чи суттєво збільшувався у вартості за рахунок спільних коштів або спільної праці подружжя як об`єкт спільної сумісної власності. Первинне право власності на частку домоволодіння виникло у спадкодавиці на підставі особистого договору купівлі-продажу ще у 1971 році, всі подальші самовільні прибудови були узаконені виконавчим комітетом на її ім`я як одноосібного власника особистої приватної власності. Окрім того, земельна ділянка під будинком була безоплатно передана у власність безпосередньо ОСОБА_3 в порядку приватизації.

З пояснень позивача також вбачається, що крім померлого ОСОБА_4 будівництвом займались його сини ОСОБА_5 , ОСОБА_12 та позивач, капітальні ремонти спірного будинку робились 2005-2007р.р., останній капітальний ремонт проводився в 2018 році, тобто після смерті батька позивача, при цьому зазначені обставини також є голослівними та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Пояснення свідків ОСОБА_13 (син покійного ОСОБА_4 ) та ОСОБА_14 (донька покійного ОСОБА_4 ), які були допитані у судовому засіданні та які пояснили, що 1/2 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 в 1971 році куплялась за кошти батька, будинок повністю будувався з «нуля», після смерті батька брати робили ремонт, підводили воду, робили теплу підлогу, закупляли сантехніку, проводили газ, судом не приймаються до уваги, оскільки вони є суперечливими з поясненням позивача, який також був допитаний у якості свідка, та матеріалам справи, матеріалам реєстраційної справи 2613498751100, з яких вбачається що на час придбання спірної будівлі ОСОБА_4 знаходився у шлюбі з ОСОБА_15 , та прибудови які були на час прийняття рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів №54 від 20.01.1989 не змінювались і на час смерті ОСОБА_4 та на час смерті ОСОБА_3 .

З матеріалів спадкової справи №41/2021заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 вбачається, що позивач 30.04.2021 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та надав заповіт від 24.01.2007, яким ОСОБА_3 заповідала усе своє майно на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_16 .

05.05.2021 ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та надала заповіт від 20.11.2019, яким ОСОБА_3 заповідала усе своє майно ОСОБА_1 .

Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Спадкодавець має право включити до заповіту права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому (ст. 1236 ЦК України).

Статтею 1235 ЦК України передбачено право заповідача на призначення спадкоємців. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Статтею 1241 ЦК України передбачено право на обов`язкову частку у спадщині, а саме : малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. (ст. 1269 ЦК України).

Нормами ст. 1270 Цивільного кодексу України встановлюється строк для прийняття спадщини у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Під час дії воєнного суну ,строки обчислювалися відповідно до Постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» пункту 3 перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці.

Заява про прийняття спадщини є одностороннім правочином, згідно зі статтею 202 ЦК України та правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), та вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою,п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З точку зору практичного застосування ст. 215 ЦК «недійсний правочин» можна визначити як правочин, який внаслідок невідповідності вимогам закону не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно з ст. 217 ЦК недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Порушення умови дійсності правочину може мати наслідком його недійсність в силу закону (нікчемність) або бути підставою для визнання його недійсним у випадку оскарження до суду (оспорюваність).

Оскільки ОСОБА_3 на законних підставах володіла спадковим майном, вона мала повне право розпорядитися ним на випадок своєї смерті шляхом складання 20.11.2019 року заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Петковою Н.М. за № 994, на користь ОСОБА_1 .

Так, вимогами ст. 13, 81 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що в даному випадку тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, який, звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання майна таким, що не увійшло до складу спадщини за заповітом, повинен належними, допустимими та достовірними доказами довести обставини, які мають істотне значення для справи та є правовою підставою для спростування презумпції правомірності набуття права приватної власності спадкодавцем.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Враховуючи, що процедура прийому в експлуатацію будівель, реєстрація права власності за спадкодавцем спадкоємцем та видача оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину відбулися у чіткій відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_2 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2, 12,13, 76-83, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , 3-я особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лічман Інна Миколаївна про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним рішення реєстратора, визнання будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 23.10.2026.

Суддя І. В. Огренич

Оригінал: reyestr.court.gov.ua