Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: завданої внаслідок ДТП
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №445/2573/24
Суддя: Копняк С. М.
Справа № 445/2573/24 Головуючий у 1 інстанції: Сивак В.М.
Провадження № 22-ц/811/544/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Копняк С. М.
суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
секретар судового засідання - Іванова О. О.,
з участю – представника позивачки – адвоката Бачинської Н. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 12 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою,
ВСТАНОВИВ:
в жовтні 2024 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі – ПАТ «НАСК «Оранта») про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 17 червня 2024 року ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Skoda Octavia, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час виїзду з другорядної дороги не надала перевагу в русі автомобілю Hyundai ix35, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням позивачки, який рухався головною дорогою. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Золочівського районного суду Львівської області від 09 вересня 2024 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідачки була застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта», ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, становив 160 000, 00 грн. 03 липня 2024 року страховиком було запропоновано виплату страхового відшкодування у розмірі 80 000 грн 98 коп., однак позивачка не погодилася із зазначеною сумою, оскільки вона не покривала фактичного розміру збитків. Згідно з висновком експерта №121 від 29 липня 2024 року вартість відновлювального ремонту її автомобіля становить 305 814 грн 72 коп; розмір матеріального збитку з урахуванням ПДВ — 135 948 грн 10 коп.; розмір матеріального збитку без ПДВ — 122 179 грн 45 коп.; ринкова вартість автомобіля Hyundai ix35, реєстраційний номер НОМЕР_2 до ДТП становила 407 817 грн 85 коп. 27 вересня 2024 року представником ОСОБА_2 на адресу страхової компанії було направлено вимогу про виплату страхового відшкодування у розмірі 135 948 грн 10 коп. Проте станом на день звернення до суду страхове відшкодування не виплачено. Крім майнової шкоди, позивачці завдано моральну шкоду, яка полягає у фізичних та душевних стражданнях, необхідності вживати заходів для відновлення здоров`я, а також у вимушених незручностях, пов`язаних із відсутністю транспортного засобу, необхідністю оренди автомобілів та залучення сторонньої допомоги для забезпечення власних потреб і потреб дітей. Розмір моральної шкоди позивачка оцінює у 50 000, 00 грн.
З наведених підстав просила стягнути:
- з ПАТ «НСК «Оранта» на користь ОСОБА_4 несплачену частку страхового відшкодування в сумі 38 794 грн 92 коп.;
- з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у сумі 50 000,00 грн.;
- стягнути з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_4 судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
06 жовтня 2025 року представник позивачки подала заяву про відмову від частини позовних вимог до ПАТ «НАСК «Оранта» в частині стягнення з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_2 несплаченої частки страхового відшкодування в сумі 38 794, 92 грн та стягнення з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_2 судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні представник позивачки підтримала позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, та відмовилася від позову в частині стягнення несплаченої частки страхового відшкодування та стягнення судових витрат.
Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 12 січня 2026 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ПАТ «НАСК «Оранта», про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 понесені судові витрати у зв`язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 понесені судові витрати у зв`язку із розглядом справи на оплату послуг експерта у розмірі 7 000, 00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.
Повернуто ОСОБА_2 з державного бюджету 324 грн 14 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви до суду, згідно фіскального чеку № 46, ІД Un2LwL7NFx8 від 28 жовтня 2024 року.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції задовольнив відмову представника позивачки від позову в частині позовних вимог до ПАТ «НАСК «Оранта» про стягнення майнової шкоди та закрив провадження у справі щодо цих позовних вимог.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди у 50 000, 00 грн, посилався на діагноз доньки позивачки - генералізована ідіопатична епілепсія та епілептичні синдроми, однак, цей діагноз було встановлено 02 червня 2024 року, тоді як ДТП відбулася 17 червня 2024 року. Захворювання було діагностовано до моменту ДТП. Отже, дорожньо-транспортна пригода не могла бути першопричиною виникнення захворювання у доньки позивачки. У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що вказана дорожньо-транспортна пригода спричинила загострення вже існуючої хвороби в дитини. Суд першої інстанції фактично обмежився формальним посиланням на наявність ДТП та загальні медичні документи, не встановивши належним чином у чому полягають душевні страждання позивача, реальний причинний зв`язок між дорожньо-транспортною пригодою та станом здоров`я дитини. ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів спричинення їй моральної шкоди, зокрема, й щодо її розміру. Крім того, судом першої інстанції стягнуто з відповідачки на користь позивачки 20 000, 00 грн. судових витрат у зв`язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу, однак такий розмір витрат не відповідає критеріям розумності та співмірності. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди внаслідок ДТП, де вина відповідачки вже встановлена постановою у справі про адміністративне правопорушення. У даному випадку сума 20 000, 00 грн становить майже 40 % від суми присудженої моральної шкоди, що є непропорційним тягарем для ОСОБА_1 . З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
В березні 2026 року від ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_5 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення суду.
У відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає встановленим у справі обставинам і вимогам закону. Вказує, що доводи апеляційної скарги не містять посилань на неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, а зводяться до суб`єктивної незгоди скаржника з висновками суду та фактично спрямовані на повторну оцінку доказів.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
Судом встановлено, що 17 червня 2024 року о 18:25 год. на автодорозі Т 1806, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Skoda Octavia, номерний знак НОМЕР_1 , при виїзді з другорядної дороги не надала перевагу транспортному засобу Hyundai ix35, 1,7 CRDi, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який під керуванням ОСОБА_4 рухався по головній дорозі.
Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження та завдано матеріальної шкоди.
Постановою Золочівського районного суду Львівської області від 09 вересня 2024 року ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач після ДТП зверталася до лікаря, що підтверджується рецептами № 884-885 від 21 червня 2024 року, № 888 від 24 червня 2024 року КНП «4-А міська поліклініка м. Львова».
Встановлено, що доньці позивачки ОСОБА_6 встановлено діагноз Генералізована ідіопатична епілепсія та епілептичні синдроми, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 2543.
Вказаною випискою, консультацією психіатра дитячого від 15 січня 2024 року, УЗД органів черевної порожнини від 12 січня 2024 року, консультативним висновком спеціаліста від 17 липня 2024, МРТ головного мозку від 11 січня 2024 року підтверджується захворювання доньки позивачки та необхідність регулярного звернення до лікаря.
Окрім того, встановлено, що позивачка з донькою зверталася до лікаря після ДТП, що підтверджується консультативним висновком спеціаліста нейроклініки Меморія від 17 липня 2024 року.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22).
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Відповідно до частин першої та другої статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За змістом згаданої частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц).
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц).
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою (постанову Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 674/1666/14-ц).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14 зазначено, що розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша статті 1168 ЦК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Стандарт доказування залежить і від специфіки обставин, про доведення яких йдеться, а сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги.
Встановивши, що вина відповідачки у вчиненні ДТП визнається сторонами, колегія суддів водночас враховує, що позивачка пов`язує завдання їй моральної шкоди з фізичними та душевними стражданнями, погіршенням стану здоров`я дитини, а також незручностями, зумовленими відсутністю транспортного засобу, необхідністю оренди автомобілів та залучення сторонньої допомоги для забезпечення власних потреб і потреб дітей.
Водночас колегія суддів вважає, що наведені обставини не є достатніми для обґрунтування відшкодування моральної шкоди в заявленому позивачкою розмірі 50 000 грн 00 коп., оскільки сам факт виникнення незручностей у повсякденному житті не свідчить про наявність моральних страждань такої інтенсивності та тривалості, які б виправдовували визначення компенсації в зазначеному розмірі.
При цьому матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між зазначеною дорожньо-транспортною пригодою та захворюванням і погіршенням стану здоров`я дитини позивачки. Зокрема, надані медичні документи підтверджують наявність у доньки ОСОБА_2 відповідного захворювання та необхідність регулярного медичного спостереження, однак самі по собі не свідчать про те, що таке захворювання виникло або погіршилося внаслідок ДТП. Відтак, за відсутності доказів, які б підтверджували зазначені обставини, підстав вважати доведеним причинно-наслідковий зв`язок між ДТП та станом здоров`я доньки позивачки немає.
За таких обставин колегія суддів не може погодитись з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди.
Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Відтак, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталим і підлягає визначенню судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є завищеним та не повною мірою відповідає характеру й обсягу доведених немайнових втрат позивачки. Відтак, з огляду на встановлені обставини справи, вимоги розумності, виваженості, справедливості та співмірності, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди до 10 000 грн 00 коп., що буде достатнім для компенсації доведених немайнових втрат позивачки та не призводитиме до її безпідставного збагачення за рахунок відповідача.
Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.
Враховуючи наведене, рішення першої інстанції необхідно змінити, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 50 000 грн 00 коп. до 10 000 грн 00 коп.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
З огляду на викладене, враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду в частині розміру моральної шкоди підлягає зміні, а апеляційна скарга частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
З огляду на часткове задоволення позову та вимог апеляційної скарги з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 100 грн 00 коп., сплачений за розгляд справи судом першої інстанції, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 453 грн 60 коп., сплачений за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу
В позовній заяві ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 20 000 грн 00 коп.
До заяви додано такі докази: копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 24 червня 2024 року; копія додаткової угоди № 1 від 24 червня 2026 року до договору про надання правової (правничої) допомоги від 24 червня 2024 року; копію товарного чеку про оплату правничих послуг, згідно додаткової угоди № 1 від 24 червня 2024 року до договору про надання правової (правничої) допомоги від 24 червня 2024 року на суму 20 000 грн. 00 коп.
Аналіз змісту цих документів свідчить, що розмір витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 у суді першої інстанції, погоджено клієнтом та адвокатом Бачинською Н. О. в указаних вище документах, такий визначений у фіксованому розмірі, та становить 20 000 грн 00 коп.
Вирішуючи питання щодо розмір витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів враховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18).
Однак, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
При цьому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року в справі № 911/2737/17).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 заявлено до стягнення 20 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу з обох відповідачів пропорційно. Однак, з огляду на відмову позивачки від позовних вимог до ПАТ «НАСК «Оранта», стягненню з іншого відповідача ОСОБА_1 за вимогами позивачки підлягала лише половина зазначеної суми, а саме 10 000 грн 00 коп.
З огляду на вищевикладене, з урахуванням критеріїв співмірності витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та значенням справи для сторін, та пропорційності розміру витрат до задоволених вимог, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу з 10 000 грн 00 коп до 2 000 грн 00 коп., які стягуються з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Щодо стягнення судових витрат на оплату послуг експерта.
Згідно із пункту 34.2 статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Відповідно до пункту 34.3. статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
Водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).
Таким чином, закон не забороняє потерпілим для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, залучати експертів або юридичних осіб, у штаті яких є експерти.
Враховуючи наведене, залучення позивачкою ОСОБА_2 експерта з метою визначення розміру відшкодування завданої шкоди, пов`язаної із пошкодженням її транспортного засобу, не суперечить наведеним вище вимогам закону, при цьому, будь-яких альтернативних висновків чи звітів, страховик чи винна особа, суду не подали, тому підстав не врахування такого колегія суддів не вбачає.
Разом із тим, з огляду на встановлений законом обов`язок страховика відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи, колегія суддів зазначає, що такі витрати за загальним правилом підлягали відшкодуванню ПАТ «НАСК «Оранта». Однак, як встановлено вище, позивачка відмовилася від позовних вимог до страховика і суд першої інстанції закрив провадження у цій частині, у зв`язку з чим суд першої інстанції вирішив питання про відшкодування витрат на проведення експертизи за рахунок іншої відповідачки ОСОБА_1 . За таких обставин, враховуючи відмову позивачки від позовних вимог до ПАТ «НАСК «Оранта» та межі заявлених позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для покладення на відповідачку обов`язку з відшкодування витрат на проведення експертизи. Тому у цій частині рішення суду необхідно скасувати. Таке питання за заявою сторони позивача може бути вирішено судом першої інстанції у інший передбачений процесуальним законом спосіб.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 12 січня 2026 року змінити: в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, зменшивши її розмір з 50 000 грн 00 коп. до 10 000 грн 00 коп., в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу зменшивши їх розмір з 20 000 грн 00 коп. до 2 000 грн 00 коп., а в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору, зменшивши його розмір з 1 211 грн 20 коп. до 100 грн 00 коп.
Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 12 січня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат на оплату послуг експерта в розмірі 7 000 грн 00 коп. скасувати.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 453 грн 60 коп., за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: С. М. Копняк
Судді: О. М. Ванівський
Р. П. Цяцяк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua