Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №463/6694/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/6694/25 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.

Провадження № 22-ц/811/4234/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевич А. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Управляюча компанія «Рідний дім-Центр» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 20 листопада 2025 року у справі за позовом приватного підприємства «Управляюча компанія «Рідний дім-Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

у липні 2025 року приватне підприємство «Управляюча компанія «Рідний дім-Центр» (далі - ПП «УК «Рідний дім - Центр») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за отримані житлово-комунальні послуги у сумі 22 788 грн 60 грн. та судового збору в сумі 3 028, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували на те, що ПП «УК «Рідний дім Центр» здійснює управління багатоквартирним будинком по АДРЕСА_1 на підставі індивідуальних договорів з власниками квартир. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 . Стверджує, що у 2014 році між позивачем і відповідачем укладено договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, відповідно до умов якого позивач надавав відповідачу наступні житлово-комунальні послуги: прибирання сходових кліток та прибудинкової території, дератизація, обслуговування димовентиляційних каналів, обслуговування інженерних систем (холодне водопостачання, водовідведення, зливна каналізація тощо), поточний ремонт конструктивних елементів та інженерних систем, технічне обслуговування ліфтів, освітлення місць загального користування згідно показів електричного лічильника (приладу обліку), вивезення твердих побутових відходів (по актах виконаних робіт). У період з 1 червня 2023 року по 1 липня 2025 року відповідач не здійснював оплату за надані послуги та станом на 1 липня 2025 року заборгованість становить 22 788 грн 60 коп., що підтверджується довідкою про нарахування та оплату. При цьому вказує, що позивач неодноразово звертався до відповідача з письмовими вимогами про погашення заборгованості, проте борг не було сплачено. З метою захисту своїх прав позивач звернувся до Личаківського районного суду м. Львова із заявою про видачу судового наказу, однак ухвалою від 28 травня 2025 року судовий наказ було скасовано у зв`язку із надходженням від відповідача заяви про його скасування. Позивач посилається на те, що згідно зі статтею 13 Конституції України, статтею 322 ЦК України, Законами України «Про житлово-комунальні послуги» (№ 1875-IV та № 2189-VIII), а також умовами укладеного договору, відповідач зобов`язаний оплачувати отримані послуги, але умови договору порушив, відсутність оплати негативно впливає на діяльність позивача, оскільки підприємство зобов`язане продовжувати надання послуг іншим мешканцям, виплачувати зарплату працівникам та розраховуватись з підрядниками. З врахуванням вищенаведеного просили позов задовольнити.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 листопада 2025 року в задоволенні позову ПП «УК «Рідний дім - Центр» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскаржило ПП «УК «Рідний дім - Центр», подавши у грудні 2025 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 20 листопада 2025 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач не погоджується із вказаним рішенням, вважає таке незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що Приватне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора «Рідний дім» (ідентифікаційний код - 34668303) не здійснює та не надає послуги по обслуговуванню чи управлінню багатоквартирним будинком по АДРЕСА_1 , оскільки управління зазначеним будинком здійснює ПП «УК «Рідний дім - Центр», яке є правонаступником приватного підприємства «Житлово-експлуатаційна контора «Рідний дім». Позивач у позовній заяві вказував, що ним надаються послуги та виконуються роботи, які є складовими послуги з утримання (управління) багатоквартирного по АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції не врахував юридично підтверджених обставин щодо правонаступництва, що призвело до помилкового висновку про відсутність у позивача права на позов.

Окрім того, зазначає що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що ОСОБА_1 , будучи власником квартири по АДРЕСА_1 , протягом 10-ти років щомісячно здійснював оплату за надані житлово-комунальні послуги, згідно реквізитів вказаних у повідомленні на оплату на розрахункових рахунок ПП «УК «Рідний дім - Центр».

Управляюча компанія вчасно та якісно надає послуги згідно Договору про надання житлово-комунальних послуг.

Мотивує апеляційну скаргу також і тим, що навіть за відсутності письмового договору, якщо житлово-комунальні послуги фактично надаються, обов`язок їх оплатити залишається. Відповідач не переукладав договір з ПП «УК «Рідний дім - Центр», але отримував житлово-комунальні послуги і, відповідно, здійснював оплату за період з 2014 року по 2023 рік.

В грудні 2025 року від ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що така є необґрунтованою та не містить доводів щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права. Вказує на те, що між позивачем та відповідачем не укладалося договору про надання житлово-комунальних послуг, однак такий договір укладався з ПП «Житлово-експлуатаційна контора «Рідний дім», код ЄДРПОУ 34668303, що підтверджується договором, копія якого міститься в матеріалах справи. Стверджує, що позивач ПП «УК «Рідний дім - Центр», код ЄДРПОУ 41607270, є іншою юридичною особою, яка не є стороною зазначеного договору і не набуло жодного права вимоги до відповідача.

Зазначає, що долучений до апеляційної скарги витяг з ЄДР, як і інші докази, є новими доказами, які не досліджувався судом першої інстанції, і позивач не навів жодних причин неможливості подання таких раніше до суду першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_1 звернувся в суд апеляційної інстанції із клопотанням, яке зареєстроване в суді апеляційної інстанції 08 січня 2026 року, в якому просить перевести розгляд справи із спрощеного позовного провадження до загального.

Перевіривши доводи клопотання відповідача про перехід зі спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження, колегія суддів доходить такого висновку.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Справи розглядаються судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями встановленими Главою 3 «Апеляційний розгляд» Розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України (частина перша статті 368 ЦПК України).

Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи».

Частиною другої цієї статті визначено перелік ухвал суду, апеляційні скарги на які розглядаються без повідомлення учасників справи.

Разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій статті 369 ЦПК України, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Щодо участі учасників справи в розгляді справи в судовому засіданні неодноразово висловлював свою позицію Верховний суд (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та ін.), зазначаючи у постановах при розгляді справ, які згідно вимог процесуального закону розглядаються з повідомленням сторін, зокрема, що якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

При цьому положення статті 277 ЦПК України, якою врегульовано порядок переходу від спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження, стосуються розгляду справи судом першої інстанції та не передбачають можливості такого переходу в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи, що у справі, яка переглядається, ціна позову становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, і в наданні додаткових пояснень сторонами колегія суддів потреби не вбачає, категорія даної справи підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення буде надіслана сторонам у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні клопотання про перехід до загального позовного провадження.

Проведення розгляду справи без повідомлення учасників справи не позбавляло можливості сторони подати суду докази, якими вони обґрунтовують свої доводи та міркування, або спростовують доводи та міркування інших сторін, та письмові пояснення по суті позову.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано жодних доказів наявності між ним та відповідачем договірних правовідносин, що надавали б йому право на звернення до відповідача з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Також зазначив, що відсутні підстави вважати, що такі послуги фактично надавались та були спожиті відповідачем без існування договірних правовідносин, оскільки будь-яких доказів надання позивачем відповідачу вказаних в позовній заяві послуг з управління багатоквартирним будинком до матеріалів позову не долучено, надано лише довідку про нарахування та сплату послуг з управління багатоквартирним будинком, яка сама по собі не може бути доказом надання споживачу таких послуг, хоч в ній і вказано про часткову сплату відповідачем послуг (квартплати) в лютому, квітні та травні 2023 року. Оскільки копій відповідних квитанцій суду також не надано, дана довідка складена самим позивачем, то з врахуванням викладених вище обставин таке викликає сумніви щодо достовірності її змісту.

Зважаючи на досліджені обставини суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у відповідача заборгованості перед ним, та відтак порушення прав позивача та наявності у нього права на звернення до суду з даним позовом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та його архівної складової частини щодо об`єкта нерухомого майна № 314062531 від 02 листопада 2022 року. У позовній заяві позивач зазначив, що ним за вказаною адресою надаються відповідачу послуги з утримання будинку на підставі індивідуального договору, що відповідач заперечує. Також стверджує, що відповідач не оплачує надані послуги, внаслідок чого виникла заборгованість, що відповідачем теж заперечується.

Згідно частини першої статті 4, частин першої та другої статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 11 ЦК України визначені підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною другою статті 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону встановлено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з пунктом 2 такої виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 5 Закону до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Пунктами 6, 9, 13 частини першої статті 1 Закону визначено, що споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

При цьому відповідно до пункту 12 такої, послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 14 управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а відповідно до пункту 5 частини 2 даної статті Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони їм надані фактично та належної якості, а споживач користувався ними.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Також індивідуальний споживач має право складати та підписувати акти-претензії у зв`язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг, зміною їхніх споживчих властивостей та перевищенням строків проведення аварійно-відновних робіт (пункт 9 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»), а виконавець комунальної послуги зобов`язаний розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів, у визначених законом випадках - управителів, і проводити відповідні перерахунки розміру плати за комунальні послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором про надання комунальних послуг та своєчасно реагувати на виклики споживачів, підписувати акти-претензії, вести облік вимог (претензій) споживачів у зв`язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг (пункти 5 та 8 частини другої статті 8 цього Закону).

Порядок оформлення претензій споживачів врегульовано положеннями статті 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а особливості оформлення претензій споживачів у багатоквартирному будинку статтею 28 цього Закону.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанова Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Стандарт доказування залежить і від специфіки обставин, про доведення яких йдеться, а сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 537/1118/20 зроблено такі висновки: «справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2028 року в справі № 750/12850/16-ц зазначено, що питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справах щодо надання таких послуг та має істотне значення для їх правильного вирішення.

Верховний Суд у постанові № 646/857/18 від 24 липня 2024 року зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає Верховному Суду можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Зазначене підтверджується сталою й незмінною практикою Верховного Суду з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності, про що зазначено у постановах Верхового Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

Як убачається з матеріалів справи, позивач мотивує свої вимоги тим, що у 2014 році між ним та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання житлово-комунальних послуг, на підтвердження чого посилається на копію договору про надання житлово-комунальних послуг №16г від 2014 року. Водночас із наданої копії договору вбачається, що його стороною є ПП «Житлово-експлуатаційна контора «Рідний дім», код ЄДРПОУ 34668303, тоді як позивачем у цій справі є ПП «Управляюча компанія «Рідний дім-Центр», код ЄДРПОУ 41607270.

Доказів наявності у позивача прав та обов`язків за вказаним договором, зокрема доказів правонаступництва ПП «Управляюча компанія «Рідний дім-Центр» щодо ПП «Житлово-експлуатаційна контора «Рідний дім», позивачем до суду першої інстанції не надано.

Крім того, за наявності заперечень відповідача про отримання від позивача послуг, позивачем такого не спростовано та не доведено належними та допустимими доказами сам факт надання відповідачу послуг з управління багатоквартирним будинком у заявлений у позові період та виникнення у відповідача обов`язку щодо їх оплати.

Надана позивачем довідка про нарахування та сплату послуг з управління багатоквартирним будинком сама по собі не підтверджує факту надання таких послуг відповідачу. Зазначена довідка складена самим позивачем, а тому без підтвердження її даних іншими належними доказами не може вважатися достатнім доказом існування заявленої до стягнення заборгованості. Доказів, які б підтверджували фактичне надання відповідних послуг, позивачем до суду першої інстанції не подано.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до закону, саме на позивача покладається обов`язок довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Отже, позивач мав надати суду належні та допустимі докази як існування відповідних договірних правовідносин, так і фактичного надання ним відповідачу заявлених у позові послуг та розміру заборгованості.

Відповідно до частин другої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року в справі № 646/857/18 вказано:

«застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає Верховному Суду можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів. По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки.

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, такими: докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (незалежних від нього) не міг надати їх до суду; суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень».

Зазначене підтверджується практикою Верховного Суду з цього процесуального питання, що має значний вплив на дотримання принципів судочинства, зокрема змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року в справі № 903/1030/19, від 12 жовтня 2021 року в справі № 910/17324/19; постанови Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 521/574/22, від 08 листопада 2023 року в справі № 140/1322/22).

Докази, на які позивач посилається в апеляційній скарзі та які подані ним на стадії апеляційного розгляду, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки позивач не довів об`єктивної неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Саме лише неподання таких доказів до суду першої інстанції не може бути усунуте шляхом їх подання під час апеляційного перегляду справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у відповідача заборгованості перед ним, та відтак порушення прав позивача та наявності у нього права на звернення до суду з даним позовом.

Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу приватного підприємства «Управляюча компанія «Рідний дім-Центр» залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 20 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 23 жовтня 2026 року.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич