Вирок від 21 жовтня 2026 р. у справі №347/781/26 — Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/781/26

Провадження № 1-кп/347/265/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2026 р. Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

потерпілої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Косів кримінальне провадження №12026096190000014 від 23.02.2026 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей, працевлаштованого в Косівській міській раді на посаді начальника юридичного відділу, не депутата, не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 вчинив умисне легке тілесне ушкодження за таких обставин:

23 лютого 2026 року близько 12:00 год. ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , під час з`ясування особистих стосунків із колишньою дружиною ОСОБА_5 , вчинив з нею побутовий конфлікт. Під час конфлікту, який продовжувався у коридорі житлового будинку, ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, у присутності їхньої спільної малолітньої дитини - ОСОБА_6 , підійшов до ОСОБА_5 наніс удар рукою по її голові, внаслідок чого потерпіла впала на підлогу. Після чого потерпіла ОСОБА_5 підвелася та попрямувала до кухонного приміщення, де ОСОБА_4 , продовжуючи свої протиправні дії, застосував фізичну силу та повторно штовхнув її руками в спину, внаслідок чого потерпіла стримуючись від падіння схопилась за дочку ОСОБА_6 . Внаслідок своїх умисних протиправних дій, ОСОБА_4 спричинив потерпілій ОСОБА_5 тілесні ушкодження у виді синців у ділянках лівого колінного суглоба, правої гомілки, правого та лівого стегон, які відповідно до висновку експерта відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї, у межах місця проживання або між родичами, між колишнім чи теперішнім подружжям або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, незалежно від того, чи проживає особа, яка вчинила насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

3 огляду на викладене, обставини вчинення кримінального правопорушення свідчать про наявність у діях ОСОБА_4 ознак, передбачених ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а саме - вчинення фізичного насильства щодо колишнього подружжя.

Таким чином, ОСОБА_4 обгрунтовано обвинувачується у спричиненні умисного легкого тілесного ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 пояснив, що він визнає свою вину щодо участі у конфлікті із ОСОБА_5 , але не погоджується із пред`явленим йому обвинуваченням, стверджує, що тілесних ушкоджень потерпілій він не заподіював. Протягом грудня-2025 року – січня 2026 року він із ОСОБА_5 розлучались, спільно не проживали, але діти мали доступ до його будинку, він проводив із дітьми час у закладах дозвілля на вихідні, обумовлювали сплату ним коштів на утримання дітей. Потерпіла час від час приходила до нього додому та робила перестановки у будинку і тому ОСОБА_4 змінив замки, що слугувало підставою для конфліктної ситуації. Так, 23.02.2026 року ОСОБА_5 подзвонила до нього та у нормальному тоні попросила забрати свої речі з його будинку, які складала два місяці. Колега ОСОБА_4 підвіз його додому та на його прохання погодився допомогти носити речі, але оскільки біля будинку не було вантажного автомобіля – він відпустив колегу ОСОБА_7 на роботу. ОСОБА_4 в будинку привітався із ОСОБА_5 та донькою ОСОБА_8 почала себе агресивно поводити, розкидати речі, кричати. Він намагався втихомирити ОСОБА_9 . Під час конфлікту між ними стала дитина аби припинити конфлікт. Натомість ОСОБА_10 кидалася в нього взуттям, внаслідок чого по голові взуттям отримала дитина. Він забрав дитину, а ОСОБА_10 відштовхнув і пішов з коридору на двір. В цей час з вікна кухні почало летіти кухонне приладдя. Аби втихомирити потерпілу – він повернувся в приміщення, на його зауваження ОСОБА_10 не реагувала, продовжила чинити безлад, тому він, схопивши ОСОБА_9 за куртку виштовхнув її у сторону кухонних дверей. Дитина в цей час стояла при вході в кухню. Стверджує, що ОСОБА_10 намагалась заломити матрац, скачучи по ньому коліном, бо той не проходив у двері; виштовхувала стегнами гойдалку з дверей; під час носіння габаритних речей ОСОБА_10 могла послизнутись і впасти, оскільки на вулиці було слизько – це пояснює походження синців на коліні та стегнах потерпілої. Збирання речей потерпілою відбувалося у період близько 10:00 – 13:30 години у кілька етапів. Вважає, що суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, відсутня, адже мав місце 1 конфлікт і один удар, внаслідок якого потерпіла демонстративно сповзла по стіні на підлогу. Умислу на нанесення потерпілій тілесних ушкоджень він не мав. В той же час, просить дати оцінку провокативним діям самої потерпілої. Травми у потерпілої утворились не внаслідок його дій. Звертає увагу на те, що за змістом висновку експерта тілесні ушкодження утворились внаслідок не менше 4-х травмуючих дій. Шкодує про свій вчинок, тричі вибачився перед потерпілою за свою агресивну поведінку, яка була наслідком провокативної поведінки потерпілої. Щодо покарання поклався на розсуд суду, бажає як най швидшого припинення судового провадження.

Потерпіла ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що 23.02.2026 року близько 12:00 години вона з донькою ОСОБА_11 прийшла до будинку ОСОБА_4 аби забрати свої речі, де відбулася між нею та ОСОБА_4 суперечка, під час якої ОСОБА_4 застосував до неї фізичну силу у присутності дочки. Конфлікт виник через те, що вона раніше зібрала свої речі, а ОСОБА_4 їх розібрав. Агресія була обабіч. Дитина збирала речі в своїй кімнаті. Так, коли вона ішла по коридору будинку ОСОБА_4 , останній підійшов ззаду, розвернув її та наніс удар рукою в голову зліва, внаслідок чого вона впала, схопившись за дочку. Дитина просила: «тато, не бий маму». Внаслідок падіння на її колінах були синці. Конфлікт перейшов у кухню, де вона кинула у вікно каструлю, яку хотіла забрати, але потім передумала забирати. У кухні ОСОБА_4 шарпав її та штовхав, внаслідок чого вона впала. В цей час заходила в кухню дочка та вона зачепила останню і вони двоє повалились на підлогу. Від падіння на її бедрах утворилися синці. ОСОБА_4 виходив на вулицю курити та казав їм аби швидше збиралися. Коли вони вийшли з будинку – ОСОБА_4 сказав дитині, що вона не мала цього бачити. Зважаючи на сильний головний біль та погіршення зору на одне око – вона звернулась за медичною допомогою. Під час спільного життя ОСОБА_4 піднімав на неї руку, але діти не знали, та коли дитина побачила застосування фізичної сили вона вимушена була своїм прикладом показати своїм дітям, що не можна терпіти такого і звернулась в поліцію. Присутня під час події була лише їх дочка, яка подзвонила матері ОСОБА_5 та повідомила про цю подію. Потім прийшла її мама і допомагала їй збирати речі. Через два місяці після події до неї приходив ОСОБА_4 та просив вибачення за «частину своєї поведінки». Щодо покарання покладається на розсуд суду.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 пояснив, що він перебуває у підпорядкуванні ОСОБА_4 в юридичному відділі Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області. 23.02.2026 року він та ОСОБА_4 перебували на роботі, коли близько 10:30 години останній сказав йому, що до нього зателефонувала ОСОБА_5 та попросила забрати речі, попросив мене його підвезти до його будинку, на що він погодився. Дорогою поведінка ОСОБА_4 була спокійна та останній просив його про допомогу під час переносу речей, на що він погодився. Коли вони під`їхали на місце – ніякого буса не було – тільки ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , тому ОСОБА_4 його відправив на роботу. Після обіду близько 14:00 години ОСОБА_4 повернувся на роботу та на його чолі і носі були подряпини, садна та він був збуджений, але вони не обговорювали це. У подальшому ОСОБА_4 казав, що вони із ОСОБА_14 посварилися, що вона речі поперевертала. Йому відомо, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був сімейний конфлікт. Стверджує, що ОСОБА_4 не агресивний, спокійний, добрий, ввічливий.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_15 пояснив, що він є начальником відділу культури Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області та у його підпорядкуванні перебуває ОСОБА_5 , а ОСОБА_4 є його колегою по роботі. Він із сім`єю ОСОБА_16 раніше спілкувалися, є кумами, це була зразкова сім`я. Помітив, що останнім часом подружжя ОСОБА_16 між собою уникають спілкування та спільного проведення часу, причина цьому йому не відома. 23.02.2026 року після розлучення між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були невирішені питання з речами, тому ОСОБА_5 відпросилася забрати речі, була у звичайному стані. Пізніше він дізнався, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 була якась сутичка. 23.02.2026 року він вдень бачився з ОСОБА_4 , який розповідав, що ОСОБА_10 приїхала з мамою забрати речі, під час чого між ними виник скандал, ОСОБА_4 намагався не вступати в перепалку, але його провокували. Стан ОСОБА_4 був пригнічений (курив більше, ніж зазвичай, тремар рук, головний біль. Того дня він помітив на обличчі ОСОБА_4 подряпини. На другий день ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були пригніченими. Знає, що ОСОБА_4 був у медичному закладі у зв`язку із наявністю у нього ознак підвищеного артеріального тиску. 24.02.2026 року він зустрівся із ОСОБА_5 на роботі, а потім дізнався, що вона вже була на лікарняному. На роботу ОСОБА_5 приїхала автомобілем, казала, що нога була вдарена, візуально він на ній тілесних ушкоджень не бачив. Протягом свого лікарняного ОСОБА_5 один раз буда на роботі - здавала звіт. Юлія йому повідомляла, що ОСОБА_4 її вдарив, коли хотів забрати речі. ОСОБА_4 характеризує терплячим, не запальним, таким, що може за себе та своїх близьких постояти, навіть із застосуванням фізичної сили в межах розумного.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_17 пояснила, що вона є мамою ОСОБА_5 , вона не була свідком події, а після неї приїхала з водієм буса за габаритними речами. Перед тим їй подзвонила онука та повідомила, що тато ударив маму. Коли вона приїхала – ОСОБА_4 був у агресивному стані і вона запропонувала йому бити її також, на що ОСОБА_4 відповідв: «а чого вона в зуби мені лізла?». ОСОБА_4 неприязно ставився до ОСОБА_5 . Конфлікт між ними виник через зміну ОСОБА_4 замків у будинку. Тілесних ушкоджень на потерпілій вона не бачила, у останньої боліла голова та вона не бачила на одне око і ОСОБА_5 повідомляла, що ОСОБА_4 вдарив її в потилицю, тому з ініціативи ОСОБА_17 . ОСОБА_5 поїхала в лікарню, де зробили КТ та діагностували струс головного мозку.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка за участі психолога ОСОБА_18 - ОСОБА_19 пояснила, що в кінці лютого 2026 року вона поїхала зі своєю мамою забрати речі з будинку батька, але будинок виявився зачиненим. Вони йому зателефонували і батько приїхав. Під наглядом ОСОБА_4 вони збирали речі. Мама запитала у тата: чому її зібрані заздалегідь речі розібрані? Між батьками виникла суперечка. Вона збирала свої речі у своїй кімнаті. Батьки кричали і вона вийшла подивитися та побачила як мама виходила зі спальні, а тато ішов за нею. Зоя стала між батьками та розбороняла їх. Потім тато схопив маму за шию, розвернув маму і вдарив правою рукою по лівій частині голови. Від удару мама впала на підлогу, де була близько 1 хвилини. Потім мама пішла на кухню збирати речі. Тато пішов за мамою, а ОСОБА_13 за ними, де побачила як тато штовхнув маму в сторону дверей. Зоя в цей час заходила в кухню і зловила маму та вона із мамою повалилися на підлогу. Після чого продовжився збір речей у супроводі сварок. Вона кричала на тата, але він її не слухав і був дуже злісним. Потім вона подзвонила бабусі і повідомила про те, що тато вдарив маму. Бабуся приїхала і допомагала їм збирати речі разом із водієм буса. Після події тато їй сказав, що вона не мала цього бачити. Потім вони ще повертались до будинку за рештою речей зі згоди тата вже без агресії.

Вина у скоєнні інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення підтверджується наступними здобутими під час досудового розслідування доказами:

- витягом з ЄРДР про внесення 23.02.2026 року відомостей про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України;

- рапортом від 23.02.2026 року помічника чергового Косівського РВП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_20 ;

- протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 23.02.2026 року, за змістом якої ОСОБА_5 повідомила про нанесення ОСОБА_4 їй під час словесної суперечки удару кулаком руки в ділянку голови зліва, в результаті чого спричинив тілесні ушкодження;

- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 03.03.2026 року та описом вилучених документів та догоспітальним клінічним протоколом хворого №1387 від 23.02.2026 року, комп`ютерною томографією №0421 від 23.02.2026 року;

- висновком експерта №32 від 06.03.2026 року, за змістом якого у ОСОБА_5 виявлені тілесні ушкодження – синці в ділянках лівого колінного суглобу, правої гомілки, правого та лівого стегон, які відносяться до легких, терміном їх утворення від 1-ї до 4-х діб до моменту обстеження, що може відповідати даті 23.02.2026 року, спричинені дією твердих тупих предметів (від ударної дії чи тиснення), якими могли бути кулаки та польці рук, елементи взуття тощо. Їх утворення спричинено не одномоментним падінням потерпілої на площині з ударом до виступаючих частин твердої поверхні, для їх спричинення необхідно не менше 4-х травмуючих дій. Діагноз «ЗЧМТ. Струс головного мозку» встановлений лікарем неврологом на підставі суб`єктивних даних без належного об`єктивного обгрунтування, тому експерт не давав судово-медичну оцінку даному діагнозу;

- протоколом допиту малолітнього свідка ОСОБА_6 та відеозаписом до нього, але, зважаючи на те, що допит було здійснено, зокрема, у присутності матері цього свідка – ОСОБА_5 , яка є потерпілою у цьому кримінальному провадженні – суд оцінює його критично.

Оцінюючи здобуті в кримінальному провадженні та безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази суд вважає, що вищевикладені докази встановлюють факти, які мають значення для кримінального провадження, не викликають сумнівів у своїй достовірності, оскільки містять інформацію, яка відповідає дійсності та не спростовані. В своїй сукупності докази є достатніми та взаємопов`язаними між собою.

Вищенаведені докази суд визнає належними та допустимими, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, мають значення для кримінального провадження та отримані у порядку, встановленому КПК України, а також – узгоджуються із показами обвинуваченого, потерпілої, свідків в судовому засіданні.

Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України характеризується прями або непрямим умислом.

Таким чином, об`єктивно з`ясувавши обставини, підтверджені доказами, що досліджені у процесі судового розгляду і оцінені судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності і взаємозв`язку, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_4 доведеною, а його дії кваліфікує за ч.1 ст.125 КК України за спричинення умисного легкого тілесного ушкодження, адже досліджені судом докази вказують на наявність причинно наслідкового зв`язку між діями обвинуваченого та спричиненням тілесних ушкоджень потерпілій. Хоча й поведінка потерпілої частково мала характер провокативної, але це не виправдовує дій обвинуваченого. Хоча обвинувачений і не мав наміру заподіяти потерпілій тілесні ушкодження, але застосовуючи до неї фізичну силу – мав передбачити такі наслідки.

Судом також досліджені характеризуючі особу обвинуваченого ОСОБА_4 наступні письмові докази:

- інформацію про особу ОСОБА_4 та копію його паспорта, згідно яких останній є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 ;

- повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00057059254 від 12.03.2026 року, згідно якого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у шлюбі з 08.09.2012 року по 21.02.2026 року;

- повні витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00057059311, №00057059333 від 12.03.2026 року, копію актового запису про народження, згідно яких ОСОБА_4 є батьком двох дітей – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- довідки Косівської ЦРЛ від 24.02.2026 року № 82 та № 96, згідно з якими ОСОБА_4 на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває;

- лист-відповідь №994 від 25.02.2026 року Косівського РТЦКСП Івано-Франківської області, згідно якого ОСОБА_4 перебуває на військовому обліку, на військову службу по мобілізації не призивався;

- характеристику з місця роботи – Косівської міської ради – на ОСОБА_4 №429 від 04.03.2026 року, згідно якої останній позитивно характеризується за місцем роботи та проживання;

- інформацію щодо повідомлень про правопорушення відносно ОСОБА_4 (а.с.14), за змістом якої останній переважно звертався до поліції щодо правопорушень, а у 2013 році надходило повідомлення щодо наесення ОСОБА_4 тілесних ушкоджень ОСОБА_21 ;

- довідку про судимість № 32-24022026/26012, відповідно до якої ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності раніше не притягався;

- аудіо та відеозаписи, долучені до справи обвинуваченим, згідно яких між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були напружені відносини, пов`язані із розірванням шлюбу;

- копію постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 17.09.2026 року;

- копію витягу з ЄРДР №12026096190000015 від 24.02.2026 року за заявою ОСОБА_4 щодо заподіяння йому колишньою дружиною тілесних ушкоджень 23.02.2026 року;

- клопотання ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження №12026096190000015 від 24.02.2026 року;

- копію позову про розірвання шлюбу ОСОБА_4 до ОСОБА_5 від 10.12.2025;

- копію рішення Косівського районного суду від 20.01.2026 року про розірвання шлюбу;

- інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копію договору дарування житлового будинку від 12.04.2016 року, згідно яких будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 ;

- платіжні інструкції про сплату ОСОБА_4 коштів на утримання його доньок.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на вимоги ст. 65 КК України та роз`яснення, викладені в пункті 1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2013 №7, враховує: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують (обтяжують) покарання.

Так, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України, яке відповідно до ч. 2 ст.12 КК України, є кримінальним проступком.

Розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття – це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

У зв`язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 199/6365/19 від 15.11.2021).

В даному випадку суд не враховує пом`якшуючою покарання обвинуваченого обставиною зазначене у обвинувальному акті щире каяття, оскільки обвинувачений фактично тне визнає свою вину та виправдовує свої дії агресивною поведінкою потерпілої.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд визнає його активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд визнає вчинення кримінального правопорушення відносно колишнього подружжя та у присутності дитини.

Суд враховує, що обвинувачений позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, не одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, активно сприяв досудовому розслідуванню, працевлаштований, стан сильного душевного хвилювання обвинуваченого та потерпілої, спровокований взаємними образами та агресивною поведінкою внаслідок розлучення.

Згідно п.1 Постанови Пленуму ВСУ "Пропрактику призначеннясудами кримінальногопокарання"№7 від 24.10.2003року призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

При цьому суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Ч.1 ст.125 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження та карається штрафом до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

Зважаючи на положення статей 50, 65 КК України, якими встановлено, що «покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами», а також особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наявність пом`якшуючих та обтяжуючих обставин, особу обвинуваченого, позицію прокурора, що просив призначити обвинуваченому покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, думку потерпілої, яка не бажає обвинуваченому суворої кари - суд вважає, що для виправлення та перевиховання ОСОБА_4 у межах санкції ч.1 ст.125 КК України слід обрати покарання у виді штрафу. Саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, але разом з тим - буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. За цих же обставин суд не вбачає підстав для призначення обвинуваченому покарання більш м`якого, ніж передбачено законом.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.

Згідно п.7 ч.9 ст.100 КПК України: документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Отже, речові докази – медичні документи із КНП «Косівська ЦРЛ» на ім`я ОСОБА_5 : догоспітальний клінічний протокол хворого №1387 на ім`я ОСОБА_5 та комп`ютерну томографію №0421 на ім`я ОСОБА_5 - підлягають залишенню в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Процесуальних витрат у справі немає, заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались, цивільний позов не заявлено.

Керуючись ст.ст.370, 374 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Речові докази у кримінальному провадженні - догоспітальний клінічний протокол хворого №1387 на ім`я ОСОБА_5 та комп`ютерну томографію №0421 на ім`я ОСОБА_5 - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому, потерпілій та прокурору.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений з підстав передбачених ст. 394 КПК України до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_1