Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №341/473/26 — Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 341/473/26

Номер провадження 2/341/558/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі: головуючого судді Островської Н. І., за участю секретаря судових засідань Гомерди Г.М., розглянувши позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» (місцезнаходження: вул. Сікорського, 8, м. Київ) до ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України,

встановив:

Зважаючи на складність у викладені повного тексту рішення суду, суд проголошує вступну та резолютивну частини, відклавши виготовлення повного тексту рішення суду на десять днів.

Представник ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» Кеню Д.В. звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 трьох відсотків річних та інфляційних втрат в розмірі 24 603,16,судових витрат в розмірі 3 328,00 грн. та витрат на правничу допомогу.

Позов обґрунтовано тим, 16 січня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний Банк «НАДРА» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 21/2006, відповідно до якого кредитор надав позичальнику кредит в сумі 12 625 доларів США. Банк зобов`язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредит на вказану суму.

16.11.2010 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області ухвалено рішення № 2-138/2010, яким задоволено частково позов ПАТ КБ "НАДРА" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 98 835,67 гривень за Кредитним договором № 21/2006 від 16.01.2006 року.

22.04.2021 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області постановлено ухвалу у справі № 2-138/2010, якою замінено сторону стягувача - публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «Надра» на його правонаступника- товариство з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1

15 липня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП» та ПАТ «КБ «НАДРА» укладено Договір № GL48N718070_1_1 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., за реєстровим № 834, та Договір № GL48N718070_1_1 про купівлю-продаж майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., за реєстровим №833, відповідно до яких ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» набуло право вимоги за Кредитним договором № 21/2006 від 16.01.2006 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «НАДРА».

31 серпня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» та товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП» укладено Договір відступлення прав вимоги за лотом № GL48N718070, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О., за реєстровим № 3240, відповідно до якого ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» набуло право вимоги за Кредитним договором № 21/2006 від 16.01.2006 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «НАДРА».

Загальна заборгованість по сплаті витрат, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України станом на момент подання позову становить 24 603,16 грн., а саме: три відсотка річних – 7 122,94 грн. , інфляційні втрати 17 480,22 грн.

Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 27.03.2026 року відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного провадження.

14.04.2026 на адресу суду представником відповідача Денисом Т.Д. скеровано відзив на позовну заяву, де зазначено, що позивачем порушено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Щодо спрощеного провадження заперечує та просить проводити розгляд справи в загальному порядку.

16.04.2026 представник позивача Кеню Д.В. подав відповідь на відзив, просив відмовити у задоволенні заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, підтримує позов в повному обсязі.

Ухвалою суду від 23.04.2026 задоволено клопотання представника відповідача, призначено розгляд справи в загальному порядку, підготовче судове засідання призначено на 29.04.2026.

Ухвалою суду від 29.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи до судового розгляду.

В судове засідання 24.09.2026 сторони не з`явились, представниками скеровано до суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Судом встановлено, згідно з Кредитним договором №21/2006 від 16.01.2006 року банк надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 12 625,00 доларів США, зі строком повернення до 15.01.2011 року, та зі сплатою відсотків за користування кредитом з розрахунку 9,5% відсотків річних (а. с. 8)

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 16.11.2010 року по справі 2-138/2010 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №21/2006 від 16.01.2006 року в сумі 98 835,67 гривень; 988,00 гривень судових витрат по справі та 120,00 гривень витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ (а.с.9-10).

Ухвалою Галицького районного суду від 22.04.2021 задоволено заяву ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» про заміну стягувача у виконавчому листі (а .с. 11).

15 липня 2020 року між ПАТ «КБ «НАДРА» та товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП» укладено Договір №GL48N718070_I_1 про відступлення права вимоги, та Договору №GL48N718070_I_1 про купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого ТОВ «ФК«ДНІПРОФІНАНСГРУП» набуло права вимоги за Кредитним договором №21/2006 від 16.01.2006 року (а.с.12-13).

31 серпня 2020 року між ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» та товариством з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» укладено Договір відступлення прав вимоги за лотом №GL48N718070, відповідно до якого ТОВ «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» набуло права вимоги за Кредитним договором №21/2006 від 16.01.2006 року, відповідно до витягу з реєстру Боржників до Договору про відступлення прав вимоги за лотом №GL48N718070 від 31.08.2020 р. (а.с.17-19).

З листа начальника Галицького відділу ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 19.09.2026 року встановлено, що згідно з відомостями автоматизованої системи виконавчого провадження не встановлено факту перебування на примусовому виконанні виконавчого листа, виданого Галицьким районним судом Івано-франківської області від 16.10.2010 року у справі № 2-138/2010 про часткове задоволення позову ВАТ КБ «НАДРА» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 98 835,67 гривень (а. с. 84).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Главою 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, у статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться у статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Аналіз глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, свідчить, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення змісту частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що: натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор у натуральному зобов`язанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 сформульовано висновки щодо застосування статті 625 ЦК України в натуральному зобов`язанні та зазначено, що тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої цієї статті свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер і інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності, яку застосував суд, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження».

До 05 жовтня 2016 року положення щодо строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначались у статтях 22-24 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними.

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25), до розгляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі.

Так, предметом спору є вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» про стягнення з відповідачів на підставі ч.2 ст.625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з жовтня 2017 року по лютий 2020 року в розмірі 24 603,16 гривень у зв`язку з невиконанням умов кредитного договору № 21/2006 від 16.01.2006 року та рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 16.11.2010 року у справі № 2-138/2010, яке відповідачем добровільно не виконано.

Згідно з даними автоматизованої системи виконавчих проваджень, виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Надра банк» боргу згідно з судовим рішенням №2-138/2010, виданим 16.11.2010, Галицьким районним судом Івано-Франківської області, на виконанні не перебувало.

В матеріалах справи відсутні докази звернення стягувача до органів виконавчої служби для примусового виконання рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 16.11.2010 року, та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання судового рішення №2-138/2010 виданого від 16.11.2010 р.

За таких обставин, основна вимога позивача про примусове виконання грошового зобов`язання, яка підтверджена судовим рішенням, не може бути реалізована у примусовому порядку, а можливість стягнення за виконавчим документом є вичерпаною.

Неперебування виконавчого листа на виконанні в органах державної виконавчої служби у поєднанні з відсутністю судового рішення про поновлення строку для його пред`явлення до виконання, на думку суду, виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки ця норма підлягає застосуванню у разі наявності грошового зобов`язання, яке підлягає виконанню.

Крім того, постановою приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Ігнатіва О.Л. від 26.10.2021 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ТОВ «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП».

Право вимоги до боржника перейшло до ТОВ «ФК «ДНІПРОФІНАНСГРУП» на підставі договору № GL48N718070_I_1 про відступлення прав вимоги від 15.07.2020 року, укладеного з ПАТ «Комерційний банк «НАДРА» та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернелюх Л.В. Зазначена заборгованість виникла на підставі кредитного договору № 260/МК від 31.01.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Комерційний банк «Надра». Згідно з випискою з рахунку боржника станом на 03.09.2021 року розмір заборгованості складав 1 094 024,32 грн, з яких:

439 588,35 грн — прострочена заборгованість за тілом кредиту;

654 435,97 грн — прострочена заборгованість за відсотками.

Водночас постановою приватного виконавця Ігнатіва О.Л. від 17.07.2022 року, на підставі пункту 5 частини першої статті 39 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», вказане виконавче провадження закінчено, чинність арешту майна боржника — припинено, а інші заходи примусового виконання рішення — скасовано.

З огляду на вищезазначене, виконавче провадження (зокрема № 67279479) не перебуває на виконанні ні у приватного виконавця, ні в Галицькому відділі державної виконавчої служби. Воно є закінченим у зв`язку з тим, що рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 13.04.2022 року у справі № 341/2186/21 відповідний виконавчий напис нотаріуса було визнано таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, суд зауважує, що як за постановою про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем, так і за постановою про закінчення виконавчого провадження від 17.07.2022 стягувачем є ТОВ "Фінансова компанія"Дніпрофінансгруп", а не заявник у дані справі ТОВ "Преміум Лігал Колекшн".

Оскільки правова підстава для стягнення та вчинення виконавчих дій (виконавчий напис) визнана судом недійсною, а саме виконавче провадження вже закінчено, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та відмовляє в їх задоволенні по суті.

Окрім того, що стосується строків позовної давності.

Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Законом України 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» було впроваджено перехідний період тривалістю 240 днів і передбачено поетапне зниження максимальної денної процентної ставки.

Перший етап (з 24.12.2023 року по 21.04.2024 року): протягом перших 120 днів після набрання чинності законом максимальна денна процентна ставка для договорів, які укладені в цей період, не могла перевищувати 2,5 %.

Другий етап (з 22.04.2024 року по 19.08.2024 року): наступні 120 днів характеризувалися подальшим обмеженням ставки - максимальна денна процентна ставка для договорів, які були укладені в цей період, була знижена до рівня 1,5 %.

Третій етап (з 20.08.2024 року): після завершення 240-денного перехідного періоду максимальна денна процентна ставка для договорів про споживчий кредит не може перевищувати 1,0%.

Так, з розрахунку позивача вбачається, що витрати, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України нараховувались в період з жовтня 2017 року по лютий 2020 року, які складають 17 480,22 грн.

Враховуючи подану представником відповідача заяву про застосування позовної давності та Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», суд вважає період розрахунку починаючи з жовтня 2017 року по лютий 2020 року таким, що заявлений в межах строків позовної давності, що узгоджується з праовою позицією, викладеною у постанові ВС від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

На підставі викладеного, ст. 207, 215, 526, 614, 626, 639, 1046, 1077, 1078, 1082 ЦК України та керуючись ст. 258, 256-268, 259, 264, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ЛІГАЛ КОЛЕКШН» до ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій ст. 358 цього Кодексу.

СуддяНаталя ОСТРОВСЬКА