Вирок від 21 жовтня 2026 р. у справі №678/1386/26 — Летичівський районний суд Хмельницької області

КОПІЯ

Єдиний унікальний номер судової справи 678/1386/26

Номер провадження №1-кп-678-157/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року селище Летичів

Летичівський районний суд Хмельницької області в складі:

в складі: головуючого-судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Летичів обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 серпня 2026 року за № 12026243360000069 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Голосків Летичівського району Хмельницької області, зареєстрований та проживаючий в АДРЕСА_1 , громадянин України, українець, не працюючий, раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 09 серпня 2026 року близько 02 год. 00 хв. перебуваючи біля будинку АДРЕСА_1 , в якому проживає ОСОБА_5 , діючи з метою відшукання останнього, грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, а саме - демонстративно нехтуючи встановленим загальноприйнятим і и правилами співжиття та правами громадян на відпочинок в нічну пору доби і недоторканність житла, без дозволу мешканців та з протиправним наміром через відчинену хвіртку увійшов на територію домогосподарства АДРЕСА_2 , підійшов до вхідних дверей житлового будинку, після чого, помітивши, що вони зачинені з середини, схопив правою рукою за ручку вхідних дверей та силою потягнув їх на себе, пошкодивши шпінгалети із внутрішньої частини вказаних дверей, внаслідок чого двері до будинку відчинились та останній незаконно проник всередину будинку.

Далі ОСОБА_4 , перебуваючи в приміщенні вказаного будинку, користуючись малозначним приводом, пройшов до коридору вищевказаного будинку, де побачив ОСОБА_5 , після чого умисно наніс йому один удар кулаком правої руки в ділянку лобу зліва. Тоді ОСОБА_5 відійшов від ОСОБА_4 до вітальні, однак, ОСОБА_4 , наздогнавши його наніс ОСОБА_5 ще один удар правою рукою в ліве вухо, а коли ОСОБА_5 повернув голову - ще один удар правою рукою в праве вухо. Внаслідок вказаних протиправних дій, ОСОБА_4 , умисно спричинив ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді: крововиливу м`яких тканин (синця) обох повік лівого ока навколо внутрішнього кута очного яблука, двох саден шкіри передньої поверхні лівої вушної раковини на рівні протизавитка, передньої поверхні правої вушної раковини в проекції протизавитка, рани м`яких тканин лівої половини лобної ділянки голови на межі з надбрівною ділянкою та крововиливу під кон`юнктиву зовнішньої частини правого очного яблука, що в сукупності (як кожне з них окремо, так і всі вони в сукупності відносяться до легких тілесних ушкоджень, що не спричиняють короткочасного розладу здоров`я чи незначної стійкої втрати працездатності, а мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як 6 днів.

Обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, визнав повністю і беззаперечно, під час допиту повністю підтвердив фактичні обставини, які зазначені у обвинувальному акті, показав, що 09 серпня 2026 року мав конфліктну ситуацію з ОСОБА_5 через те, що напередодні він залишив його сина серед дороги та не довіз його до поля, де він працював. Цього ж дня ввечері він телефонував потерпілому, щоб той пояснив ситуацію, але останній сказав приїхати до нього додому. Він попросив знайомого підвезти його до помешкання потерпілого, куди він зайшов та вдарив потерплого двічі в обличчя. У вчиненому щиро кається, обіцяє таких дій у майбутньому більше не вчиняти, свій вчинок засуджує і жалкує про вчинене, готовий понести передбачену законом відповідальність, з потерпілим вже помирився.

17 вересня 2026 року потерпілий ОСОБА_5 подав заяву про розгляд підготовчого та всіх наступних судових засідань у його відсутність, оскільки він перебуває на військовій службі. Претензій морального та матеріального характеру до обвинуваченого не має, стосовно міри покарання покладається на думку суду.

Суд з`ясував, що учасники провадження правильно розуміють зміст обставин, які ніким не оспорюються і немає сумнівів у добровільності їх позиції, їм зрозуміло, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Судом проведено лише допит обвинуваченого, досліджено матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, процесуальні рішення щодо речових доказів.

У зв`язку із цим на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до абз. 1 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 10 від 22 грудня 2006 року, «Про судову практику у справах про хуліганство», за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.

Суд з огляду на положення ч. 6 ст. 368 КПК України враховує висновки Верховного Суду під час обрання і застосування норми Закону України про кримінальну відповідальність до відповідного суспільно небезпечного діяння.

При ухваленні вироку суд бере до уваги правові висновки Касаційного кримінального суду, які викладені у постанові від 27 червня 2022 року в справі №165/8/2885/19 про те, що хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Особливість мотиву хуліганства (явна неповага до суспільства) полягає у причинній зумовленості. Спонукання вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою винятковість, протиставити себе іншим чи з самолюбства, пов`язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і встановлених у суспільстві правил поведінки. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №288/1158/16-к зазначено, що обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи. Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства.

Сукупність доказів дає підстави суду зробити висновок, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 296 КК України як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15 січня 2024 року у справі №722/594/22 вказала: виправлення як мета покарання - це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу.

Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів.

З моральної точки зору, виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Як зазначено у ч. 1 ст. 296 КК України, хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, карається штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до п`яти років, або обмеженням волі на той самий строк.

Тобто, кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 296 КК України відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком.

Органом досудового розслідування і судом встановлено, що у відповідності до ст. 66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 є щире каяття.

У даній справі ні органом досудового розслідування, ні судом не встановлено обставин, передбачених ст. 67 КК України, які обтяжують покарання ОСОБА_4 .

При призначенні покарання суд враховує те, що кримінальне правопорушення було вчинено в нічну пору доби, під час воєнного стану, пов`язане з порушенням недоторканності житла особи та завданням тілесних ушкоджень.

ОСОБА_4 на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває (Т.1 а.с. 86), за місцем проживання характеризується позитивно (Т. 1 а.с. 88), проживає разом з сином 2013 року народження, та матір`ю, 1953 року народження, яка є пенсіонеркою (Т. 1 а.с. 89).

Таким чином, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, відомості про особу обвинуваченого, обставини, які пом`якшують покарання, відсутність обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання, негативне ставлення обвинуваченого до вчиненого, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації і достатності покарання, досягнення мети виправлення, з урахуванням вимог ст. 61 КК України, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 необхідно призначити покарання у виді обмеження волі у мінімальній межі санкції ч. 1 ст. 296 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, з покладенням відповідних обов`язків визначених п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, яке на думку суду, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Згідно обвинувального акта і реєстру матеріалів кримінальним правопорушенням розмір шкоди, завданої кримінальним проступком – не встановлено, цивільний позов не заявлявся, витрати на залучення експерта відсутні, запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд кримінального провадження проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 30-32, 84-86, 91-94, 107-108, 110, 337, 349, 368-371, 373-374, 376, 392-395, 532 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням і встановити йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

На ОСОБА_4 покласти обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України:

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили ОСОБА_4 не обирати.

Речові докази:

рентгенограма та опис до неї, які надані ОСОБА_5 та які після проведення СМЕ повернуті під розписку потерпілому ОСОБА_5 на відповідальне зберігання – вважати повернутими за належністю;

один DVD-R диск із відеозаписом з нагрудного відеореєстратора працівників поліції, які несли службу 09 серпня 2026 року у складі ГРПП ВП №3 ХРУП ГУНП в Хмельницькій області, який поміщено до одного паперового конверту, - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього терміну їх зберігання.

Апеляційна скарга на вирок суду подається до Хмельницького апеляційного суду через Летичівський районний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копію вироку суду не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Суддя: підпис ОСОБА_1

Суддя: ОСОБА_1