Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №950/2609/26 — Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/2609/26

Номер провадження 3/950/1069/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року м. Лебедин

Суддя Лебединського районного суду Сумської області Чхайло О. В., при секретарі судового засідання – Сивоконь А.І., за участю представниці особи, що притягується до адміністративної відповідальності – Берестовської С.О., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешканця АДРЕСА_1

за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серія ЕПР1 № 743428 від 12.08.2026 ОСОБА_1 звинувачується в тому, що 12.08.2026 о 08:45 год. в с. Штепівка по вул. Шкільна Сумського району, Сумської області керував автомобілем ВАЗ 21099 з ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, чим порушив п. 2.5 ПДР.

У судовому засіданні представниця зазначила, що при огляді ОСОБА_1 на стан сп`яніння поліцейськими порушено порядок направлення особи на такий огляд та процедуру його проведення. Сама зупинка також не відповідає вимогам закону, оскільки її причина водієві повідомлена не була. При складанні адміністративних матеріалів права ОСОБА_1 не роз`яснено. Вважає, що наявними у справі матеріалами вина особи, яка притягується до відповідальності, не доводиться, у зв`язку з чим просить провадження у справі закрити.

Заслухавши представника особи, що притягується до адміністративної відповідальності, дослідивши наявні докази, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 245 КУпАП своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом є завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні.

Ухвалюючи рішення, суд вважає, що досліджені судом докази не доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке ставиться йому в вину.

Так, в матеріалах справи мається протокол, складений щодо останнього, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 12.08.2026 о 08:45 год. в с. Штепівка по вул. Шкільна Сумського району, Сумської області керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, чим порушив п. 2.5 ПДР

Однак, суд не може погодитися з вказаним звинуваченням та при прийнятті рішення враховує таке.

Згідно з п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність водіїв транспортних засобів за порушення зазначених положень правил дорожнього руху установлена статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Аналізуючи положення Кодексу України про адміністративні правопорушення у взаємозв`язку з положеннями відомчих інструкцій, які регулюють питання проходження огляду на стан сп`яніння та оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до висновку, що огляд особи на стан сп`яніння повинен проводитися співробітниками поліції у певній послідовності, що встановлена в Законі, а саме починатися з відсторонення водія, щодо якого є підстави вважати, що він знаходиться в стані алкогольного сп`яніння, після цього - пропозиція проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу. В разі відмови особи від освідчення на місці або незгоди з результатами такого огляду, водієві повинно бути забезпечено право проходження огляду в найближчому закладі охорони здоров`я.

Таким чином, поліцейський повинен забезпечити водієві проходження огляду на місці зупинки, а також у подальшому в закладі охорони здоров`я у разі незгоди з результатом огляду, проведеного на місці.

Однак, ОСОБА_1 не було надано можливості пройти огляд на стан сп`яніння відповідно до встановленого законом порядку, що є порушенням положень ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом МВС України, МОЗ України від 09.11.2015 р. N 1452/735.

Так, порушення порядку огляду на стан сп`яніння знайшло своє підтвердження при дослідженні відеоматеріалі подій, що відбувалися 12.08.2026 в с. Штепівка за участю поліцейських та ОСОБА_1 при оформленні відносно останнього адміністративних матеріалів за ч. 1 ст. 130 КУпАП, з яких встановлено, що попри пропозицію пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, будь-яких подальших дій для проведення такого огляду не вчинено. Після словесної пропозиції поліцейський фактично самоусунувся від виконання своїх службових обов`язків, оскільки не вжив жодних подальших дій, а саме не надав ОСОБА_1 технічних засобів для проведення фізичного огляду водія на стан сп`яніння та фіксації результатів такого огляду.

Так само поліцейськими не було вжито заходів щодо проведення огляду водія транспортного засобу в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Доказів на підтвердження протилежного в ході судового розгляду не встановлено та матеріали справи не містять.

Сам же протокол про адміністративне правопорушення не може бути тим беззаперечним доказом, оскільки викладені в ньому обставини повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, що притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у органу, який розглядає матеріали справи.

Таким чином, не є доведеним належними, достатніми та беззаперечними доказами той факт, що ОСОБА_1 того дня кермом транспортного засобу з ознаками сп`яніння та ухилився від проходження відповідного огляду. Протилежний же висновок ґрунтувався б виключно на припущеннях, які в основу свого рішення суд покласти не може.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до змісту ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», визначено вичерпний перелік ознак, на підставі яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби, а також зазначено, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

В той же час направлені до суду матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять обґрунтування причини зупинки транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 .

Згідно з відеозапису з нагрудної камери поліцейські жодним чином не пояснюють водію про причини його зупинки. Іншими доказами також не доводиться, що працівниками поліції було задокументовано порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, про які інспектор повідомив останнього, як про конкретну причину його зупинки.

Таким чином, є не доведеним належними та допустимими доказами факту порушення водієм положень ПДР, які б відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього, у зв`язку із чим всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

При ухваленні рішення суд також зауважує, що згідно з ч. 4 ст. 256 КУпАП при складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Порядок оформлення в органах Національної поліції України матеріалів про адміністративні правопорушення врегульовано Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 06.11.2015 № 1376, відповідно до п. 11 розділу ІІ якої установлено, що при складанні протоколу про адміністративне правопорушення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права, передбачені статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України, статтею 268 КУпАП.

У ст. ст. 55, 59, 63 Конституції України говориться, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

В свою чергу ст. 268 КУпАП визначено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Таким чином, посадова особа органу Національної поліції України, уповноважена на складання протоколу про адміністративне правопорушення - поліцейський, під час документування адміністративного правопорушення зобов`язана роз`яснити особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, її права.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Гефген проти Німеччини» зазначив, що коли джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його (джерела) допомогою, також будуть вважатися неналежними.

Недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, яка отримана внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Таким істотним порушенням є порушення права на захист.

На думку ЄСПЛ, необхідно надавати оцінку допустимості всього ланцюга доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу.

Так, у рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» ЄСПЛ зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від: їх доказової сили; того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.

У рішеннях по справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії» та «Шабельник проти України» ЄСПЛ зазначив, що коли визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і ті докази, які не були б отримані, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

Захисниця в судовому засіданні зауважила, що поліцейським не роз`яснювалися ОСОБА_1 його права як особі, що звинувачується у скоєнні адміністративного правопорушення, зокрема, право скористатися юридичною допомогою при складанні протоколу та при проведенні огляду на стан сп`яніння.

Такі доводи захисту не є спростованим, оскільки наявними у справі відеоматеріалами не підтверджено, що поліцейський при спілкуванні з водієм дійсно роз`яснив йому його права, передбачені ст. ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, і тим самим виконав покладені на нього вимоги закону.

Конституційний Суд України зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості; презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях відзначає, що принцип презумпції невинуватості вимагає, зокрема, щоб при виконанні своїх обов`язків судді не починали розгляду справи з упередженням щодо вчинення підсудним правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого; сторона обвинувачення має повідомити підсудного про висунуте проти нього обвинувачення (для того, щоб він міг підготувати і представити свій захист відповідно) та надати суду докази, достатні для його засудження (пункт 77 рішення у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain) від 6 грудня 1988 року, пункт 97 рішення у справі «Яношевич проти Швеції» (Janosevic v. Sweden) від 23 липня 2002 року).

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Оцінивши всі наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає необхідним провадження у ній закрити на підставі ст. 247 КУпАП, оскільки вина ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення не є доведеною.

Керуючись ст. ст. 9, 247, 245, 251, 252, 280 КУпАП,

У Х В А Л И В :

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подачі до Сумського апеляційного суду скарги через Лебединський районний суд Сумської області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя: Олександр ЧХАЙЛО