Суд: Запорізький районний суд Запорізької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: інших видів кредиту
Дата: 22 жовтня 2026 р.
Справа: №947/13940/26
Суддя: Громова І. Б.
Єдиний унікальний номер 947/13940/26
Номер провадження 2/317/1633/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Громової І.Б.,
при секретарі судового засідання Ботушанської Є.В.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2026 року до Запорізького районного суду Запорізької області за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики
Ухвалою суду від 14.05.2026 вказана цивільна справа прийнята у провадження судді Мінгазова Р.В. та вирішено розглядати вказану цивільну справу за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 09.06.2026 вказана цивільна справа надійшла у провадження судді Громової І.Б. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та Розпорядження керівника апарату Запорізького районного суду Запорізької області № 488-к-2026 від 09.06.2026 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ», відповідно до пункту до пункту 2.3.43, п. 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, протоколу зборів суддів № 5 від 20.05.2026 року, а саме, у зв`язку із призначенням ОСОБА_4 на посаду судді Запорізького апеляційного суду (Указ Президента України №392/2026 від 19.05.2026), що унеможливлює продовження розгляду справи та призначено підготовче судове засідання.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 20 квітня 2016 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 12 000 доларів США, оформивши при цьому розписку, у якій зобов`язався повернути вказані грошові кошти до 01 червня 2016 року.
Після настання строку повернення боргу позивач неодноразово звертався з вимогою про повернення грошових коштів, однак відповідач постійно ухилявся від виконання свого зобов`язання у строк зазначений у розписці.
Таким чином, відповідачем було порушено умови договору позики, так як в строк до 1 червня 2016 року, відповідачем не були виконанні зобов`язання та не повернуто отриманих коштів, у зв`язку із чим позивач був змушений звернутись до суду із позовом про стягнення із відповідача суми основного боргу, 3% річних, витрат на правову допомогу та оплату судового збору.
У судовому засіданні позивач підтримав свою позовну заяву, просив суд задовольнити її у повному обсязі.
Належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, відповідач до суду не з`явився, у судовому засіданні був присутній представник відповідача, який просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав викладений у відзиві на позовну заяву та заяви про застосування строків позовної давності.
В обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначає, що строк виконання зобов`язання Відповідачем за договором позики сплив 01.06.2016, а до суду з даним позовом Позивач звернуся тільки 31 березня 2026 року.
За вказаною розпискою від 20.04.2016 вимоги Позивача про стягнення боргу мали бути виконані до 01.06.2016, від так останнім днем звернення до суду без пропуску строків позовної давності є 02.06.2019 року, в той же час Позивач звернувся до суду з даним позовом тільки 31.03.2026 року, тобто майже через 7 років після спливу позовної давності за такими вимогами, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного суду, що викладена в постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15, від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15, за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.
Також представник відповідача посилається на позицію Верховного Суду в постановах від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, від 27.04.2018 року у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 року у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 року, від 23.04.2025 року у справі №694/1482/21, неодноразово зазначав, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
За таких обставин, до вимог даного позову застосовується загальна позовна давність, що становить три роки (ст. 257 ЦК України).
Також, у своєму відзиві представник відповідача не погоджується із нарахуванням 3% річних, оскільки на його думку, у зв`язку із заявленням Відповідачем заяви про застосування строків позовної давності у даній справі про стягнення боргу за договором позики від 20.04.2016 року (основне зобов`язання) унеможливлює стягнення Позивачем 3% річних на суму основного зобов`язання за вказаний представником Позивача період.
Крім того, представник відповідача зазначає, що на момент подачі відзиву відповідач не отримував копію позовної заяви та доданих до неї документів у паперовому вигляді, та позиція відповідача ґрунтується виключно на підставах позову. На підставі цього вказує на не доведеність позовних вимог та підтвердження їх допустимими та належними доказами.
У матеріалах справи міститься відповідь позивача та його представника на відзив, у якій представник позивача зазначає, що у зв`язку із технічними причинами після подачі позовної заяви, до суду через систему «Електронний суд» було направлено клопотання про долучення усіх необхідних додатків до позовної заяви.
Позивач не погоджується з доводами Відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву та вважає їх такими, що не спростовують заявлених позовних вимог, зокрема посилаючись на листування сторін у месенджерах, що на думку позивача свідчить про визнання боргу, наміру його погасити та інше.
Також позивач та його представник заперечують проти заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки протягом багатьох років Відповідач своїми діями та повідомленнями формував у Позивача обґрунтоване переконання щодо добровільного виконання взятих на себе зобов`язань без необхідності звернення до суду, посилаючись на тимчасові фінансові труднощі та необхідність додаткового часу для повернення коштів. Невиконання Відповідачем грошового зобов`язання має триваючий характер, оскільки обов`язок повернути грошові кошти не припиняється до моменту його належного виконання, а отже порушення прав Позивача є таким, що триває у часі.
Таким чином Позивач вважає, що підстави для відмови у задоволенні позовних вимог з мотивів спливу позовної давності – відсутні.
У своїх запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача посилається на обізнаність Позивача про порушення строків виконання грошового зобов`язання, що не перешкоджало Позивачу звернутись з вимогою про захист своїх прав своєчасно, тобто в межах строку позовної давності.
Дослідивши матеріали справи, позицію учасників сторін, заслухавши особисті пояснення, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 20.04.2016 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 12 000 доларів США та зобов`язався їх повернути до 01.06.2016, згідно з розпискою від 20.04.2016.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Так, ч. 1 статті 526 ЦК України в встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Так, судом встановлено, та не заперечується відповідачем ОСОБА_3 та його представником, що між сторонами було укладено договір позики, а тому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги відповідають наведеним нормам чинного законодавства, є обґрунтованими та підтверджуються доданими матеріалами.
Разом з тим, стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Разом із тим згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.
Представником відповідача ОСОБА_3 – адвокатом Новосадом Р.В. заявлено клопотання про відмову в задоволенні позовних вимог, у зв`язку із спливом строку позовної давності.
Виходячи з вимог діючого законодавства, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №57/314-6/526-2012, від 03.04.2018 у справі №910/31767/15, від 22.05.2018 у справі №908/1064/1, від 17.07.2018 у справі №911/4006/16, від 14.08.2018 у справі №922/1425/17).
Водночас, судом встановлено, що початком перебігу позовної давності є строк, до якого мало бути виконано зобов`язання за розпискою від 20.04.2016, а саме 02.06.2016. Тобто позовна давність за вказаним зобов`язанням спливла 02.06.2019.
Із даним позовом до суду позивач звернувся 01 квітня 2026 року.
Представник позивача вважає, що протягом багатьох років відповідач своїми діями та повідомленнями формував у позивача обґрунтоване переконання щодо добровільного виконання взятих на себе зобов`язань без необхідності звернення до суду.
Але, суд вказує на те, що це були лише переконання відповідача. Тобто дії спрямованні на переривання позовної давності з боку відповідача не вчинялись.
Листування, на які посилається представник позивача, мали місце у 2022-2026, після значного спливу позовної давності щодо спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Позивачем та його представником не подано заяву про поновлення строків, та не зазначено причини пропуску строку позовної давності, не надано доказів, які свідчать про неможливість звернутися до суду з позовом упродовж строку позовної давності.
Таким чином, враховуючи, що позивач звернувся до суду поза межами визначеного законом строку позовної давності, доказів того, що строк позовної давності пропущений з поважних причин, та доказів, що підтверджують неможливість позивача звернутися до суду з позовом в межах строку позовної давності не надано, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує ст. 141 ЦПК України та відмову в задоволенні позову в повному обсязі, у зв`язку з чим понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Також, оскільки представником відповідача не було надано доказів розміру судових витрат до закінчення судових дебатів у рамках вказаної справи, суд не вирішує цього питання.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 141, 247, 258-259, 263-265, 280-284 ЦПК України,-
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за догоровом позики – відмовити у повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Б. Громова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua