Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №297/2454/26 — Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/2454/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого ІЛЬТЬО І. І.,

при секретарі судового засідання Гарані О. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачів ОСОБА_3 , в інтересах позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернувся до Берегівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до Виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області про визнання права власності на самочинно збудований житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами.

Позовні вимоги мотивовано тим, що внаслідок паводку, який мав місце протягом 3–5 березня 2001 року, було зруйновано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . У зазначеному домоволодінні на час паводку проживали шість осіб, серед яких позивачі та члени їхньої родини. Позивачі зазначають, що після руйнування попереднього житлового будинку вони власними силами та за власні кошти розпочали будівництво нового житлового будинку на місці зруйнованого домоволодіння. Будівництво здійснювалося поетапно протягом 2001–2023 років.

Згідно з технічним паспортом, виготовленим 13 травня 2026 року, житловий будинок має загальну площу 193,10 кв. м, житлову площу 113,3 кв. м, сім житлових кімнат. До складу домоволодіння також входять надвірні будівлі та споруди: літня кухня, господарська будівля, курятник, гараж, ворота, огорожа та колодязь.

Посилаючись на статті 16, 319, 376, 377, 380, 383 ЦК України, позивачі просять суд визнати за ними право власності на зазначений житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 02 вересня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено до підготовчого засідання за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Берегівського районного суду від Закарпатської області від 25 вересня 2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання. При цьому, останній подав заяву про розгляд справи згідно поданої заяви просив розглянути справу без участі позивачів, позовні вимоги підтримуються в повному обсязі.

Представник виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області в судове засідання не з`явився, разом з тим подав заяву без участі представника за наявними матеріалами у справі.

Перевіривши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивачка посилалася, як на підставу своїх вимог, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 76–81, 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачі стверджують, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , був зруйнований під час паводку 3–5 березня 2001 року.

На підтвердження відповідних обставин подано рішення Четфалвівської сільської ради від 27 березня 2001 року, прийняте на 15-й сесії третього скликання, та рішення від 27 квітня 2001 року, прийняте на 16-й сесії третього скликання, відповідно до якого затверджено списки зруйнованих, аварійних та таких, що потребують капітального ремонту, житлових будинків та затверджено додатковий список громадян, які постраждали від паводку.

Згідно рішення виконавчого комітету Четфалвівської сільської ради № 9 від травня 2001 року щодо будівництва житлових будинків встановлено, що орган місцевого самоврядування розглядав заяви громадян про дозвіл на будівництво житлових будинків на закріплених за ними присадибних земельних ділянках.

При цьому, рішенням було визначено, що будівництво допускається відповідно до затвердженого проєкту планування та забудови села і за погодженням із районним архітектором. Окремо встановлено необхідність одержання будівельного паспорта в районного архітектора до початку будівництва.

Відповідно до технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого КП «Берегівське бюро технічної інвентаризації Берегівської міської ради» станом на 13 травня 2026 року вбачається, що зазначений документ стосується домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Технічний паспорт містить відомості про склад об`єкта нерухомого майна, його технічні характеристики, планування, площі та розташування будівель і споруд.

Із довідки КП «Берегівське бюро технічної інвентаризації Берегівської міської ради» від 13 травня 2026 року № 430 вбачається, що станом на 1 січня 2013 року житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , не був зареєстрований.

Судом досліджено звіт про оцінку майна, відповідно до якого об`єктом оцінки є житловий будинок загальною площею 193,10 кв. м, житловою площею 113,3 кв. м, із надвірними будівлями та спорудами. Відповідно до висновку оцінювача ринкова вартість об`єкта становить 837 775 грн 94 коп.

Згідно Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 від 12.05.2024 року вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 від 12.07.2004 року встановлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 16.11.2021 року встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Крім того, згідно довідки Четфалвівського старостинського округу №90/34-31 від 1405.2026 року встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до довідки Четфалвівського старостинського округу №110 від 16.06.2026 року встановлено, що станом на 16.06.2026 року на території Четфалвівського старостинського округу за адресою АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок та зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

На підтвердження обставин будівництва позивачі посилаються на письмові заяви ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Зокрема, у заяві ОСОБА_9 від 11 серпня 2026 року зазначено, що він проживає по сусідству з домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 , та йому відомі обставини руйнування попереднього будинку внаслідок паводку і подальшого будівництва нового будинку позивачами.

Згідно заяви ОСОБА_7 від 11.08.2026 року вбачається, що остання проживає за адресою АДРЕСА_2 , та є сусідкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Остання підтвердила, що у 2001 році паводком було зруйновано будинок за адресою АДРЕСА_1 , в якому проживала сім`я ОСОБА_10 у складі 6 осіб. Після паводку, позивачі розпочали будівництво нового будинку з власні кошти та власними силами.

Крім того, із заяви ОСОБА_8 від 18.08.2026 року вбачається, що остання проживає за адресою АДРЕСА_3 , є сусідкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Підтвердила, що у 2001 році паводком було зруйновано будинок за адресою АДРЕСА_1 , в якому проживала сім`я ОСОБА_10 у складі 6 осіб. Після паводку, позивачі розпочали будівництво нового будинку з власні кошти та власними силами.

Оцінивши досліджені документи у їх сукупності, суд доходить висновку, що вони підтверджують низку фактичних обставин, зокрема існування домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , наслідки паводку 2001 року, здійснення подальшого будівництва, наявність житлового будинку з відповідними технічними характеристиками та використання його для проживання.

Водночас наведені обставини не є тотожними доведенню юридичних передумов виникнення права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Наявність об`єкта нерухомості та фактичне здійснення будівництва не звільняють позивачів від обов`язку довести обставини, з якими закон пов`язує можливість судового

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з урахуванням установлених законом вимог щодо завершення будівництва, прийняття об`єкта в експлуатацію та державної реєстрації права власності.

Спеціальне правове регулювання наслідків самочинного будівництва визначено статтею 376 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 2 статті 376 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з частиною 3 цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Таким чином, закон пов`язує можливість визнання права власності на самочинно збудований об`єкт із наявністю визначених ним правових передумов.

У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

Однією з визначальних обставин для правильного вирішення спору є встановлення правового статусу земельної ділянки, на якій розташований спірний житловий будинок.

Суд повинен встановити, кому належить відповідна земельна ділянка, на якій правовій підставі вона використовується позивачами та чи була вона надана їм для здійснення відповідного будівництва.

Зі змісту поданих матеріалів вбачається, що позивачі посилаються на фактичне використання домоволодіння їхньою родиною та будівництво нового будинку на місці зруйнованого.

Однак фактичне користування земельною ділянкою саме по собі не посвідчує виникнення речового права на неї.

Так само факт проживання членів родини в попередньому будинку не підтверджує автоматичного переходу до них права власності чи користування земельною ділянкою.

За відсутності доказів належного оформлення земельних прав або надання відповідної земельної ділянки в установленому законом порядку суд позбавлений можливості констатувати виконання передбаченої частиною третьою статті 376 ЦК України умови.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку, про що вказано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі №910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 року у справі №923/196/20 (пункт 35).

Оскільки відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про передачу позивачу у власність або користування земельної ділянки, на якій розташований будинок, правові підстави для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості за позивачами відсутні.

Крім того, позивачі зазначають, що будівництво здійснювалося протягом тривалого періоду, з 2001 до 2023 року. Водночас сам факт тривалості будівництва не має самостійного правовстановлюючого значення.

Рішення виконавчого комітету сільської ради № 9 від 2001 року передбачало необхідність одержання будівельного паспорта та дотримання вимог щодо погодження забудови. Натомість із досліджених матеріалів не встановлено, що позивачами отримано всі документи, необхідні для здійснення відповідних будівельних робіт, а також виконано передбачені законодавством процедури завершення будівництва.

Технічний паспорт, складений у 2026 році, не є документом, який підтверджує наявність права на виконання будівельних робіт у відповідний період. Крім того, суду не надано належного підтвердження того, що відповідний об`єкт прийнятий в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Предметом доказування у відповідній категорії справ є також обставини, які дають можливість визначити правовий режим спорудженого об`єкта та наслідки його існування для інших осіб.

Технічна інвентаризація встановлює характеристики будівель, але сама по собі не є повноцінним висновком про відповідність об`єкта всім застосовним будівельним, протипожежним та іншим обов`язковим вимогам.

Також необхідно враховувати права власника або законного користувача земельної ділянки, а за наявності — інших осіб, права яких можуть бути порушені визнанням права власності.

Звернення до суду з вимогою про визнання права власності не усуває необхідності доведення відповідних обставин.

Окрім того, за змістом статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва у встановленому законодавством порядку, з дотриманням вимог містобудівної документації та відповідних процедур.

Питання оформлення документів, що дають право на виконання будівельних робіт, перевірки відповідності об`єкта містобудівним вимогам та прийняття закінчених будівництвом об`єктів в експлуатацію належать до компетенції визначених законом органів.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 285/5662/22 викладено правову позицію, згідно з якою звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що відповідне питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого або його відсутність дають підстави вважати, що виник спір про право.

Аналогічний правовий підхід висловлений Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 554/8831/14-ц та від 14 липня 2020 року у справі № 761/43044/16-ц.

Зазначені правові висновки свідчать про те, що судовий порядок захисту права не може використовуватися як засіб обходу встановлених законодавством процедур оформлення будівництва, а суд не наділений повноваженнями підміняти відповідні органи державної влади у вирішенні питань, віднесених законом до їх компетенції.

Звертаючись до суду, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на те, що після пошкодження попереднього житлового будинку внаслідок повені ними за власні кошти здійснено будівництво нового житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

На підтвердження факту існування нерухомого майна позивачами надано технічний паспорт, довідку бюро технічної інвентаризації, звіт про оцінку нерухомого майна та інші документи.

Разом із тим, матеріали справи не містять належних доказів звернення позивачів до уповноваженого органу містобудування та архітектури щодо оформлення необхідної містобудівної документації, а також до компетентного органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо прийняття спірного об`єкта в експлуатацію.

Також суду не надано рішень відповідних органів про відмову у вчиненні зазначених дій чи інших доказів, які б підтверджували, що питання оформлення спірного будівництва розглядалося компетентним органом та не могло бути вирішене в установленому законодавством порядку.

Враховуючи встановлені обставини, суд доходить висновку, що позивачами підтверджено фактичне існування житлового будинку, його технічні характеристики, а також наведено докази здійснення будівництва та тривалого використання домоволодіння.

Разом із тим, зазначених доказів недостатньо для висновку про виникнення у позивачів права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, відповідно до статті 376 ЦК України.

Самочинне будівництво не породжує права власності виключно внаслідок здійснення будівельних робіт, незалежно від їх тривалості, вартості та джерел фінансування.

Судове визнання права власності допускається лише за наявності передбачених законом підстав. У даній справі сукупність досліджених доказів не дає можливості встановити необхідні юридичні передумови для задоволення заявлених вимог.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги не знайшли правового та доказового підтвердження, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі наведеного та керуючись ст. 3, 12, 13, 76–81, 89, 141, 258–268, 273 ЦПК України; ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 328, 355–356, 358, 364, 367, 377 ЦК України; ст. 79-1, 86, 88–89, 120, 125–126 Земельного кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно — відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України.

Суддя Іван ІЛЬТЬО