Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №277/1270/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №277/1270/25 Головуючий у 1-й інст. Заполовський В. В.

Категорія 18 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Галацевич О.М.

суддів: Григорусь Н.Й.,

Павицька Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Житомирі цивільну справу №277/1270/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою адвоката Сідько Світлани Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Заполовського В.В. у селищі Ємільчине,

в с т а н о в и в :

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - ТОВ «Бізнес Позика») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 17 жовтня 2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 400844-КС-003 про надання кредиту в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000 грн на засадах строковості, поворотності та платності, а позичальник - повернути отримані кошти, сплатити проценти за користування кредитом та інші передбачені договором платежі.

Сторони погодили строк кредитування 16 тижнів, до 06 лютого 2022 року, фіксовану процентну ставку в розмірі 1,16395 % на день та комісію за надання кредиту в розмірі 1 500 грн.

На виконання умов договору ТОВ «Бізнес Позика» 17 жовтня 2021 року перерахувало на банківську картку відповідача кредитні кошти в розмірі 10 000 грн.

Проте ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, отриманих коштів не повернув, проценти за користування кредитом та комісію не сплатив.

За наданим позивачем розрахунком заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 04 вересня 2025 року становить 24 653,20 грн, з яких: 10 000 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 13 153,20 грн - заборгованість за процентами, 1 500 грн - заборгованість за комісією.

Посилаючись на порушення відповідачем умов кредитного договору та положень цивільного законодавства щодо належного виконання зобов`язань, ТОВ «Бізнес Позика» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 24 653,20 грн та понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2026 року позов ТОВ «Бізнес Позика» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором № 400844-КС-003 про надання кредиту від 17 жовтня 2021 року в розмірі 24 653,20 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, адвокат Сідько С.І., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2026 року в частині стягнення заборгованості за простроченими платежами за процентами та комісією, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Зазначає, що відповідач не заперечує факту укладення 17 жовтня 2021 року з ТОВ «Бізнес Позика» кредитного договору № 400844-КС-003 та отримання кредитних коштів у розмірі 10 000 грн, однак не погоджується зі стягненням процентів за користування кредитом і комісії за його надання.

Посилається на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, мобілізованим 24 лютого 2022 року, має статус учасника бойових дій та з 12 листопада 2023 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Ці обставини були доведені до відома суду першої інстанції, однак належної правової оцінки не отримали.

Вважає, що на відповідача поширюються гарантії, встановлені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких військовослужбовцям не нараховуються проценти за користування кредитом, а також штрафні санкції та пеня за невиконання зобов`язань перед кредитодавцями.

Наголошує, що зазначена законодавча гарантія спрямована на соціальний захист військовослужбовців, які виконують обов`язок із захисту держави, а тому підлягає застосуванню до відповідача з огляду на його правовий статус.

Також посилається на положення пункту 6-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», якими встановлено особливості врегулювання простроченої заборгованості в період дії воєнного стану в Україні.

З огляду на наведене представник відповідача вважає, що передбачені законом пільги для військовослужбовців виключають можливість стягнення з ОСОБА_1 нарахованих позивачем процентів за користування кредитом у розмірі 13 153,20 грн.

Щодо стягнення комісії за надання кредиту зазначає, що відповідно до наданого позивачем розрахунку її розмір становить 1 500 грн.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц та постанову від 15 грудня 2021 року у справі № 686/8377/16-ц, представник відповідача зазначає, що надання кредитних коштів є обов`язком кредитодавця за кредитним договором, а тому не може розглядатися як самостійна послуга, за яку позичальник повинен сплачувати додаткову винагороду.

Вважає, що дії кредитодавця, пов`язані безпосередньо з наданням кредиту та виконанням власних договірних обов`язків, не є окремими послугами для споживача.

Звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, щодо недопустимості покладення на позичальника обов`язку оплачувати дії кредитодавця, які він здійснює у власних інтересах або на виконання покладених на нього законом обов`язків.

Посилаючись на частину п`яту статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», вважає, що умова кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемною, а тому вимога позивача про стягнення 1 500 грн задоволенню не підлягає.

Зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позов у повному обсязі, не надав належної оцінки наведеним обставинам та не врахував правових висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм матеріального права.

У зв`язку з цим вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування кредитом та комісії за його надання ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Бізнес Позика» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Зазначає, що відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та наявності заборгованості перед товариством, однак не погоджується з її розміром.

Щодо доводів апеляційної скарги про звільнення відповідача від сплати процентів у зв`язку з проходженням військової служби позивач зазначає, що кредитний договір укладено 17 жовтня 2021 року строком до 06 лютого 2022 року, тобто до початку проходження ОСОБА_1 військової служби.

Наголошує, що всі заявлені до стягнення проценти нараховані протягом строку кредитування, коли відповідач ще не мав статусу військовослужбовця.

На думку позивача, положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачають ненарахування процентів військовослужбовцям, а не списання процентів, нарахованих до набуття відповідного статусу.

Посилаючись на частину першу статті 58 Конституції України, товариство наголошує на незворотності дії нормативно-правових актів у часі.

Крім того, зазначає, що проценти за користування кредитом, передбачені статтею 1048 ЦК України, мають договірний характер та не є штрафними санкціями чи пенею.

Щодо вимог про стягнення комісії товариство заперечує доводи апеляційної скарги про нікчемність відповідної умови кредитного договору.

Зазначає, що ТОВ «Бізнес Позика» не є банківською установою, а пунктом 1 укладеного сторонами кредитного договору прямо передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 1 500 грн. При цьому така комісія є разовою, а не щомісячною платою за обслуговування кредиту.

Посилаючись на положення Закону України «Про споживче кредитування», позивач стверджує, що законодавство допускає включення комісій до загальних витрат споживача за кредитом, зокрема комісій, пов`язаних із його наданням.

Вважає, що передбачена договором плата за надання кредиту не є платою за інформування позичальника чи інші послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати безоплатно.

На підтвердження своєї позиції товариство посилається на постанову Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 756/6038/20, а також на постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2024 року у справі № 758/146/24, від 20 серпня 2024 року у справі № 373/2400/23 та Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2024 року у справі № 199/10897/23 і від 29 липня 2024 року у справі № 183/885/24, у яких розглядалося питання правомірності стягнення комісії за надання кредиту.

Вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального права та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши відповідачу кредитні кошти, тоді як останній не виконав обов`язку щодо їх повернення та сплати передбачених договором платежів.

Суд визнав доведеними факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та наявність заборгованості в заявленому позивачем розмірі.

Відхиляючи заперечення відповідача щодо звільнення його від сплати процентів за користування кредитом у зв`язку з проходженням військової служби, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 призваний на військову службу за мобілізацією 24 лютого 2022 року, тоді як проценти за кредитним договором нараховані за період із 17 жовтня 2021 року до 06 лютого 2022 року, тобто до початку проходження ним військової служби.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Частиною першою статті 12 цього Закону передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17 жовтня 2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 400844-КС-003 про надання кредиту в електронній формі (а. с. 22–23).

Відповідно до умов договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у порядку й на умовах, визначених договором і Правилами надання споживчих кредитів.

Сторони погодили строк кредитування 16 тижнів, фіксовану процентну ставку в розмірі 1,16395 % на день, комісію за надання кредиту в розмірі 1 500 грн та кінцевий строк повернення кредиту - 06 лютого 2022 року.

У договорі також визначено орієнтовну загальну вартість кредиту в розмірі 21 040 грн, яка включає основну суму кредиту, проценти за користування ним та комісію за надання кредиту.

Згідно з умовами договору протягом строку кредитування проценти нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, наявний на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, з урахуванням дня видачі та дня повернення кредиту.

Договір укладено шляхом акцепту відповідачем електронної пропозиції кредитодавця та підписано 17 жовтня 2021 року електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-3393.

На підтвердження укладення договору позивачем надано відповідну пропозицію (оферту), акцепт, анкету-заяву позичальника та матеріали щодо послідовності дій клієнта під час оформлення кредиту.

На виконання умов договору 17 жовтня 2021 року ТОВ «Бізнес Позика» перерахувало відповідачу кредитні кошти в розмірі 10 000 грн, що підтверджується наданими платіжними документами.

Факт отримання кредитних коштів відповідач не заперечує та визнає наявність заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 10 000 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується.

Відповідно до довідки про стан заборгованості та розрахунку, наданих ТОВ «Бізнес Позика», загальна заборгованість відповідача становить 24 653,20 грн, з яких 10 000 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 13 153,20 грн — заборгованість за процентами та 1 500 грн - заборгованість за комісією (а. с. 11–19).

Встановлені обставини свідчать про виникнення між сторонами кредитних правовідносин та невиконання відповідачем зобов`язань щодо повернення отриманих кредитних коштів і сплати передбачених договором платежів.

Щодо доводів апеляційної скарги про звільнення відповідача від сплати процентів за користування кредитом у зв`язку з проходженням військової служби колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а також військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Зазначеною нормою встановлено спеціальні гарантії для визначених законом категорій військовослужбовців, спрямовані на захист їхніх майнових інтересів під час проходження військової служби та участі у відповідних заходах із захисту держави.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 призваний на військову службу під час мобілізації (а. с. 67).

Отже, факт проходження відповідачем військової служби та належності його до категорії осіб, на яких за визначених законом умов поширюються передбачені пунктом 15 статті 14 зазначеного Закону гарантії, не заперечується.

Водночас визначальне значення для вирішення спору має період, за який кредитодавцем нараховані проценти за користування кредитними коштами.

Із розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитними коштами в розмірі 13 153,20 грн нараховані за період із 17 жовтня 2021 року до 06 лютого 2022 року, тобто в межах погодженого сторонами строку кредитування, із застосуванням передбаченої договором процентної ставки. Після закінчення цього строку нарахування договірних процентів позивачем не здійснювалося.

Натомість ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації 24 лютого 2022 року, тобто після закінчення строку кредитування та періоду нарахування заявлених до стягнення процентів.

Таким чином, у період, за який нараховані спірні проценти за користування кредитом, відповідач не мав статусу військовослужбовця, призваного під час мобілізації, з яким закон пов`язує застосування відповідної гарантії.

Таким чином, на час виникнення обов`язку зі сплати процентів за користування кредитом відповідач не мав статусу військовослужбовця, призваного під час мобілізації, з яким закон пов`язує застосування відповідної гарантії.

Посилання апелянта на те, що особливий період в Україні розпочався до укладення кредитного договору, не спростовує зазначеного висновку, оскільки сам факт дії особливого періоду не означає автоматичного звільнення всіх позичальників від сплати процентів за кредитними договорами незалежно від часу набуття ними передбаченого законом статусу.

Законодавець пов`язує застосування відповідних гарантій не лише з дією особливого періоду, а й із належністю особи до визначеної законом категорії військовослужбовців та відповідним періодом проходження військової служби або участі у заходах із захисту держави.

Наведені положення не передбачають звільнення від сплати процентів, правомірно нарахованих за користування кредитом до виникнення обставин, з якими закон пов`язує надання військовослужбовцю відповідної пільги.

Отже, подальший призов відповідача на військову службу під час мобілізації не припиняє його обов`язку зі сплати процентів, нарахованих за попередній період відповідно до умов кредитного договору.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відхилив заперечення відповідача щодо звільнення його від сплати процентів за користування кредитом на підставі пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Щодо правомірності стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 1 500 грн колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, чинній на час укладення спірного договору, для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші передбачені законом витрати споживача на супровідні послуги.

Отже, законодавство, чинне на час укладення кредитного договору, передбачало можливість включення до загальних витрат за споживчим кредитом комісій, пов`язаних із його наданням.

Водночас правомірність встановлення відповідної комісії залежить від її змісту, характеру та відповідності умов договору вимогам законодавства про споживче кредитування.

Як вбачається з договору № 400844-КС-003 від 17 жовтня 2021 року, сторони погодили комісію за надання кредиту в розмірі 1 500 грн.

Зазначена комісія є одноразовою, її розмір визначено безпосередньо в договорі, а обов`язок щодо її сплати відображено в графіку платежів, який є складовою умов кредитування.

При цьому договором не передбачено щомісячного нарахування зазначеної комісії за обслуговування кредитної заборгованості чи за надання позичальнику інформації про стан кредиту.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку (рахунків) (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум, а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 дійшла висновку про нікчемність умови договору споживчого кредитування щодо встановлення щомісячної плати за надання інформації про стан кредитної заборгованості, яку відповідно до закону кредитодавець зобов`язаний надавати споживачу безоплатно.

Проте у справі, що переглядається, предметом стягнення є одноразова комісія за надання кредиту, а не плата за періодичне обслуговування кредитної заборгованості чи надання інформації про її стан.

Тому наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду не свідчить про нікчемність умови спірного договору щодо одноразової комісії за надання кредиту.

У постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23 Верховний Суд, вирішуючи питання правомірності встановлення одноразової комісії за здійснення операції з видачі кредиту, звернув увагу на те, що Закон України «Про споживче кредитування» передбачає включення до загальних витрат за споживчим кредитом комісій, пов`язаних із його наданням, обслуговуванням і поверненням, та визнав помилковим висновок про нікчемність умови договору щодо одноразової комісії за видачу кредиту лише з підстав її встановлення кредитодавцем.

Отже, та обставина, що надання кредиту є договірним обов`язком кредитодавця, не свідчить про нікчемність погодженої сторонами умови щодо одноразової комісії за його надання.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц не спростовує зазначеного висновку, оскільки правовідносини у цій справі виникли до набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування», тоді як спірний кредитний договір укладено 17 жовтня 2021 року, тобто під час дії цього Закону.

Ураховуючи, що комісія за надання кредиту в розмірі 1 500 грн передбачена умовами укладеного між сторонами договору, визначена як одноразовий платіж, включена до загальних витрат за кредитом і не є платою за надання інформації, яка відповідно до закону повинна надаватися безоплатно, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про нікчемність відповідної умови договору.

Оскільки відповідач зазначену комісію не сплатив, суд першої інстанції обґрунтовано включив її до складу заборгованості, що підлягає стягненню.

Посилання апелянта на пункт 6-2 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» також не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки зазначена норма регулює особливості взаємодії кредитодавця зі споживачем під час врегулювання простроченої заборгованості в період дії воєнного стану та не передбачає звільнення позичальника від сплати процентів і комісії, нарахованих відповідно до умов кредитного договору.

Отже, встановлені судом першої інстанції обставини та досліджені докази підтверджують наявність у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 24 653,20 грн, яка складається з основної суми кредиту - 10 000 грн, процентів за користування кредитом - 13 153,20 грн та комісії за надання кредиту - 1 500 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності та розміру заборгованості, а також не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права.

Щодо доводів апеляційної скарги про звільнення відповідача від сплати судового збору у зв`язку з наявністю статусу учасника бойових дій колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах, пов`язаних із порушенням їхніх прав.

Разом із тим предметом цієї справи є виконання цивільно-правового зобов`язання за кредитним договором, укладеним відповідачем до призову на військову службу, а заявлені позовні вимоги не пов`язані з порушенням його прав на соціальний захист як учасника бойових дій.

Аналогічний підхід до застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у спорах про стягнення заборгованості за кредитним договором викладено в постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 372/2348/17.

За таких обставин сам по собі статус відповідача як учасника бойових дій не є достатньою підставою для звільнення його від обов`язку відшкодувати позивачу судові витрати, понесені у зв`язку із задоволенням позову.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув із відповідача на користь позивача понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не встановила.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга адвоката Сідько С.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , підлягає залишенню без задоволення, а рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2026 року - без змін.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням положень частини шостої статті 19, частини третьої статті 389 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд

установив:

Апеляційну скаргу адвоката Сідько Світлани Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: