Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №274/2335/26 — Житомирський апеляційний суд

Суд: Житомирський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №274/2335/26

Суддя: Панкеєва В. А.

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/2335/26 Головуючий у 1-й інст. Корбут В.В.

Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Галацевич О.М.,

Миколайчука П.В.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без повідомлення учасників справи у м. Житомирі цивільну справу № 274/2335/26 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит - Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит - Капітал", в інтересах якого діє представник Білотіл Петро Петрович,

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 01 липня 2026 року,

встановив:

У березні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (далі - ТОВ "ФК "Кредит-Капітал") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 23.01.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" (далі - ТОВ "Мілоан") та відповідачем укладено кредитний договір № 101505056, за умовами якого ТОВ "Мілоан" надало відповідачу 5000,00 грн, шляхом переказу на картковий рахунок. Вказує, що договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача в особистому кабінеті через веб-сайт та підписання договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, який було введено відповідачем, відповідно до Закону України "Про електронну комерцію".

29.07.2024 ТОВ "Мілоан" відступило право вимоги за кредитним договором № 101505056 від 23.01.2024 на користь ТОВ "Кредит-Капітал" та відповідно ТОВ "Кредит-Капітал" набуло права вимоги до відповідача. Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, однак відповідач взяті на себе зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим у нього наявна заборгованість у загальному розмірі 16859,95 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту 4120,00 грн; прострочена заборгованість за сумою відсотків 11889,95 грн; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить – 850,00 грн.

Враховуючи викладене, позивач просив позов задовольнити у повному обсязі, стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн та судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 01 липня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Апелянт не погоджується з висновком суду про недоведеність факту надання відповідачу кредитних коштів за договором про споживчий кредит № 10150556 від 23 січня 2024 року. Зазначає, що після отримання оскаржуваного рішення представником позивача було перевірено сформований та поданий до суду електронний файл із додатками до позовної заяви та встановлено, що до нього дійсно не потрапили копія довідки про ідентифікацію позичальника, платіжного доручення про перерахування кредитних коштів та відомості про щоденні нарахування і погашення за кредитним договором.

Неподання зазначених документів до суду першої інстанції позивач пояснює технічною помилкою, яка виникла під час потокового сканування документів для формування електронного пакета додатків. Внаслідок механічного збою скануючого пристрою та заминання аркушів відповідні документи були пропущені та не увійшли до підсумкового електронного файлу. Водночас в описі документів, направлених відповідачу, вони були зазначені, у зв`язку з чим позивач вважав, що до суду подано повний пакет документів.

Суд першої інстанції, установивши відсутність документів, на які позивач посилався як на додатки до позову, мав надати можливість усунути відповідний недолік. Натомість суд прийняв позов до розгляду, а надалі відмовив у його задоволенні саме через відсутність доказів перерахування кредитних коштів. На думку позивача, унаслідок цього він був позбавлений можливості своєчасно виявити технічну помилку та подати відсутні документи під час розгляду справи.

На підтвердження фактичного виконання первісним кредитором умов договору апелянт долучає до апеляційної скарги копію платіжного доручення від 23 січня 2024 року, відповідно до якого ТОВ "Мілоан" перерахувало на ім`я ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 5000,00 грн на банківську картку № НОМЕР_1 . Зазначає, що сума та дата транзакції відповідають сумі кредиту та даті укладення договору, а номер картки збігається з реквізитами платіжної картки, зазначеними у кредитному договорі. Тому вважає платіжне доручення належним і допустимим доказом фактичного надання відповідачу кредитних коштів.

Позивач також наголошує, що ТОВ "Мілоан" є небанківською фінансовою установою, а тому не відкриває та не обслуговує банківські рахунки позичальників і, відповідно, не може надати виписку з карткового рахунку відповідача. Кредитні кошти перераховувалися на банківську картку, реквізити якої були зазначені самим позичальником під час укладення кредитного договору. У зв`язку із цим апелянт вважає необґрунтованою вимогу щодо підтвердження надання кредиту саме випискою з банківського рахунку.

На підтвердження своєї позиції апелянт посилається також на практику апеляційних судів, у якій платіжні доручення, що містять відомості про отримувача, суму кредиту, дату операції, номер кредитного договору та реквізити карткового рахунку, визнавалися належними доказами перерахування позичальнику кредитних коштів.

Окремо в апеляційній скарзі зазначено, що разом із позовною заявою позивач звертався до суду першої інстанції з клопотанням про витребування в АТ "Універсал Банк" інформації, яка могла підтвердити належність відповідачу картки № НОМЕР_1 та факт зарахування на неї 23 січня 2024 року кредитних коштів у сумі 5000,00 грн. Однак суд відмовив у задоволенні цього клопотання, пославшись на його невідповідність вимогам статті 84 ЦПК України.

Апелянт вважає таку відмову надмірно формальною, оскільки відповідна інформація становить банківську таємницю і не може бути самостійно отримана позивачем. На його думку, банківська інформація має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки дозволяє встановити як належність платіжної картки відповідачу, так і фактичне зарахування на неї кредитних коштів. Відмова суду у витребуванні цих доказів, як стверджує апелянт, призвела до неповного з`ясування обставин справи та подальшої відмови у позові саме через недоведеність факту видачі кредиту.

З огляду на викладене, посилаючись на частину третю статті 367 ЦПК України, позивач просив врахувати винятковий характер причин неподання зазначених документів до суду першої інстанції, витребувати поновити строк для подачі нових доказів та долучити до матеріалів справи копії довідки про ідентифікацію до кредитного договору № 10150556 від 23.01.2024, платіжного доручення про перерахунок відповідачу коштів за кредитним договором № 10150556 від 23.01.2024; відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 10150556 від 23.01.2024; поновити строк для подачі клопотання про витребування та витребувати в АТ "Універсал Банк" (ЄДРПОУ: 21133352): інформацію про те чи було емітовано банківську карту № НОМЕР_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та інформацію про зарахування 23.01.2024 кредитних коштів в розмірі 5000,00 грн від ТОВ "Мілоан" на платіжну банківську картку № НОМЕР_1 згідно кредитного договору № 10150556.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 18 серпня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав учасникам строк для подання відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Вирішуючи питання щодо прийняття долучених до апеляційної скарги доказів колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках за умови доведення учасником справи неможливості їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як видно з матеріалів справи, копії довідки про ідентифікацію до кредитного договору № 10150556 від 23.01.2024, платіжного доручення про перерахунок відповідачу коштів за кредитним договором № 10150556 від 23.01.2024; відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 10150556 від 23.01.2024 не були зазначені в додатках до позовної заяви(а.с.1-4), отже вказані документи до суду першої інстанції фактично не подавалися.

Відповідно до частин першої, другої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Наявний опис вкладення у поштове відправлення, згідно з яким відповідні документи направлялися відповідачу, підтверджує лише факт їх направлення іншому учаснику справи, однак не є доказом подання цих документів до суду та не свідчить про наявність об`єктивних перешкод для їх подання разом із позовною заявою.

Навпаки, посилання апелянта на направлення цих документів відповідачу свідчить про те, що відповідні докази існували та перебували у розпорядженні позивача на момент звернення до суду. Отже, позивач мав об`єктивну можливість подати їх суду першої інстанції у строки, встановлені процесуальним законом.

Посилання апелянта на технічну помилку під час сканування документів не свідчить про неможливість їх подання з причин, які об`єктивно не залежали від позивача.

Обов`язок своєчасного подання доказів на підтвердження заявлених вимог покладається на позивача, а тому саме він має забезпечити подання до суду разом із позовною заявою доказів, які перебувають у його розпорядженні. Неналежне виконання такого процесуального обов`язку не може бути усунуте шляхом подання на стадії апеляційного перегляду доказів, які сторона мала об`єктивну можливість подати до суду першої інстанції.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про те, що суд першої інстанції повинен був самостійно виявити відсутність зазначених документів та надати позивачу можливість їх подати.

За змістом статей 12, 13, 81, 83 ЦПК України цивільне судочинство ґрунтується на засадах змагальності та диспозитивності, а обов`язок доведення обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, та своєчасного подання відповідних доказів покладається саме на цю сторону. Суд не зобов`язаний замість учасника справи формувати доказову базу на підтвердження заявлених ним вимог.

У постанові від 12 січня 2023 року у справі №9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Суд апеляційної інстанції виходить із того, що реалізація стороною процесуальних прав не може зводитись до поетапного подання доказів залежно від результату розгляду справи судом першої інстанції, оскільки такий підхід суперечить принципам правової визначеності, процесуальної економії та змагальності сторін.

Неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку щодо подання повної та належної доказової бази під час розгляду справи судом першої інстанції не може бути усунуте шляхом подання нових доказів виключно на стадії апеляційного перегляду без доведення об`єктивної неможливості їх подання раніше.

Подання нових доказів лише на стадії апеляційного перегляду фактично спрямоване на усунення недоліків доказової бази сторони після ухвалення рішення судом першої інстанції, що суперечить положенням частини третьої статті 367 ЦПК України та принципу процесуальної економії.

Та обставина, що саме відсутність доказів фактичного перерахування кредитних коштів стала однією з підстав для відмови у задоволенні позову, не створює передбачених частиною третьою статті 367 ЦПК України виняткових підстав для прийняття таких доказів апеляційним судом. Інше фактично надавало б стороні можливість усунути недоліки доказування, допущені під час розгляду справи судом першої інстанції, після ухвалення несприятливого для неї рішення.

Отже, оскільки спірні документи існували на час звернення з позовом, перебували у розпорядженні позивача та навіть були направлені відповідачу, однак до суду першої інстанції не подавалися, а позивач не довів існування об`єктивних, незалежних від нього причин, які унеможливлювали їх своєчасне подання, передбачені частиною третьою статті 367 ЦПК України підстави для прийняття цих доказів судом апеляційної інстанції відсутні.

У зв`язку з наведеним клопотання ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" про долучення додаткових доказів задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання про витребування доказів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Разом із тим частиною другою цієї статті встановлено вимоги до змісту такого клопотання, зокрема заявник повинен зазначити, який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Звертаючись до суду першої інстанції з клопотанням, ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" просило витребувати у "Монобанк, емітент АТ "Універсал Банк" інформацію про надходження на рахунок банківської картки № НОМЕР_1 коштів у розмірі 5000,00 грн у період із 23 до 30 січня 2024 року (а.с.9).

При цьому позивач не ставив питання про витребування відомостей щодо належності зазначеної платіжної картки ОСОБА_1 , хоча саме факт надання кредитних коштів відповідачу, а не лише факт їх перерахування на певний картковий рахунок, входить до предмета доказування у цій справі.

Однак у поданому клопотанні позивач не зазначив у повному обсязі відомостей, передбачених частиною другою статті 84 ЦПК України. Зокрема, не наведено підстав, з яких випливає, що відповідний доказ перебуває саме в АТ "Універсал Банк", не зазначено заходів, яких позивач вживав для його самостійного отримання, та не надано доказів вжиття таких заходів. Лише посилання на те, що запитувана інформація становить банківську таємницю, без наведення інших передбачених частиною другою статті 84 ЦПК України відомостей, не свідчить про дотримання заявником установлених процесуальним законом вимог до змісту клопотання.

Крім того, позивач просив витребувати лише інформацію щодо надходження коштів на рахунок із використанням картки № НОМЕР_1 , не ставлячи питання про встановлення належності цієї картки у відповідний період, хоча саме факт надання кредитних коштів відповідачу входить до предмета доказування у цій справі.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, оскільки воно не відповідало вимогам частини другої статті 84 ЦПК України.

На стадії апеляційного перегляду позивач просить витребувати вже інший за обсягом доказ - не лише інформацію про зарахування 5 000,00 грн, а й відомості про те, чи була платіжна картка № НОМЕР_1 емітована на ім`я ОСОБА_1 .

Таким чином, у відповідній частині йдеться фактично про заявлення на стадії апеляційного перегляду нового клопотання про отримання доказів, які не витребовувалися позивачем у такому обсязі під час розгляду справи судом першої інстанції.

Разом із тим позивачем не наведено обставин, які об`єктивно перешкоджали йому сформулювати відповідне клопотання у повному обсязі під час розгляду справи судом першої інстанції. Необхідність доведення факту отримання кредитних коштів саме відповідачем існувала з моменту звернення з позовом і не виникла внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення.

За таких обставин витребування апеляційним судом зазначених відомостей фактично призвело б до формування на стадії апеляційного перегляду доказової бази на підтвердження позовних вимог, яку позивач мав можливість сформувати під час розгляду справи судом першої інстанції.

Тому правових підстав для задоволення клопотання про витребування доказів на стадії апеляційного перегляду колегія суддів не вбачає.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами фактичного надання ОСОБА_1 кредитних коштів за договором про споживчий кредит № 10150556 від 23 січня 2024 року.

Суд установив, що між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит, за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику 5000,00 грн шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок із використанням платіжної картки № НОМЕР_1 . У подальшому право вимоги за цим договором на підставі договору відступлення права вимоги від 29 липня 2024 року перейшло до ТОВ "ФК "Кредит-Капітал".

Водночас суд зазначив, що кредитний договір, договір відступлення права вимоги та розрахунок заборгованості не підтверджують фактичного виконання первісним кредитором свого обов`язку з надання кредиту. Незважаючи на посилання позивача у позовній заяві на платіжне доручення як доказ перерахування кредитних коштів, такого документа серед додатків до позову та в матеріалах справи не було.

Оскільки позивачем не надано платіжного доручення, платіжної інструкції, меморіального ордера, банківської виписки чи іншого первинного документа, який би підтверджував перерахування 5000,00 грн на визначену договором платіжну картку відповідача, суд дійшов висновку про недоведеність факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, а відтак і виникнення у нього заявленої до стягнення заборгованості в розмірі 16859,95 грн, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

За приписами ч.1-2 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1-2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст.634 ЦК України вбачається, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтями 525-526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В матеріалах справи наявний договір № 101505056 від 23.01.2024, в якому зазначено, що між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит (а.с.13-18).

У пункті 1.2. зазначено, що сума кредиту становить 5000,00 грн. Кредит надається строком на 105 днів з 23.01.2024 (п.1.3. договору). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 07.05.2024 (п.1.4. договору).

Проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 1575,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,10 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 10350,00 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 2,30 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного період (п.1.5. договору).

Згідно із пунктом 6.1. договору, визначено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, створеному в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток.

Розміщені в особистому кабінеті позичальника проєкт цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (смс) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) (п.6.2. договору).

Вказаний договір підписаний відповідачем 23.01.2024 одноразовим ідентифікатором 583512 (а.с.13).

Графік платежів, що є додатком №1 до кредитного договору № 101505056 від 23.01.2024 не містить електронного підпису відповідача одноразовим ідентифікатором (а.с.19).

Заява ОСОБА_1 на отримання кредиту №101505056, дата створення 23.01.2024, що є додатком №2, містить інформацію про умови кредитування, а саме: сума кредиту становить 5000,00 грн, строк кредитування 105 днів, з них пільговий період: 15 днів, поточний період: 90 днів. Денна процента ставка: протягом пільгового періоду: 2,10%, протягом поточного періоду: 2,30%. Комісія за надання кредиту: 17.00% від суми кредиту, проте також не містить електронного підпису ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором (а.с.19 зв.).

29 липня 2024 року ТОВ "Мілоан" відступило на підставі договору відступлення прав вимоги № 110-МЛ/Т право вимоги за кредитним договором № 101505056 від 23.01.2024 на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" та, відповідно, останнє набуло права вимоги до ОСОБА_1 (а.с.22-26).

Згідно реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 110-МЛ/Т від 24.07.2024 та розрахунку заборгованості, сума боргу відповідача перед ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" становить 16859,95 грн та складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 4120,00 грн; прострочена заборгованість за сумою відсотків - 11889,95 грн; прострочена заборгованість за комісією - 850,00 грн (а.с.32 зв.).

Відповідачу було надіслано письмову Претензію про погашення кредитної заборгованості за вих. № 23777746/5013 від 02.03.2026 (а.с.33).

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

У ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України).

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

За змістом статті 1054 ЦК України обов`язок позичальника повернути кредитні кошти та сплатити проценти кореспондує обов`язку кредитодавця надати йому кредит у розмірі та на умовах, установлених договором.

Отже, пред`являючи вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором, кредитор повинен довести не лише факт укладення відповідного договору та погодження його умов, а й фактичне виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання позичальнику кредитних коштів.

Кредитний договір підтверджує виникнення між сторонами договірних правовідносин та погоджені ними умови кредитування, однак за відсутності інших доказів не підтверджує фактичного перерахування кредитних коштів позичальнику.

Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 26.05.2021 у справі №204/2972/20 викладена правова позиція стосовно належних доказів, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорами. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорами та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16 липня 1999 року № 996-XIV.

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитними договорами.

У справі, що переглядається, встановлено, що жодних доказів на підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами позивач не надав.

А тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності однієї з ключових обставин, на які посилався позивач, а саме факту реального надання відповідачу кредитних коштів у сумі 5000,00 грн.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не містять посилань на обставини чи докази, які з урахуванням установлених судом апеляційної інстанції меж перегляду давали б підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 01 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді О.М. Галацевич

П.В. Миколайчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua