Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №946/948/26 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 946/948/26 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О.М.

Категорія 69 Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Миколайчука П.В.,

за участю секретаря Кучер А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 946/948/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зміну способу стягнення аліментів та стягнення аліментів з матері на утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2026 року,

встановив:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів та стягнення аліментів з матері на утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 січня 2024 року у справі №296/11918/23 шлюб між ним та ОСОБА_5 розірвано.

Рішенням цього ж суду від 29 серпня 2024 року у справі №296/4648/24 з нього на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання повнолітніх сина ОСОБА_6 та доньки ОСОБА_7 , які продовжують навчання, у розмірі 1/9 частини його доходу на кожного. Вказував, що фактичний розмір сплачуваних ним аліментів становить близько 5000,00 грн щомісячно на кожну дитину.

Посилався на те, що діти досягли повноліття, навчаються у Поліському національному університеті, ведуть самостійний побут та проживають окремо від матері. У зв`язку із цим вважав, що стягувані з нього аліменти мають перераховуватися безпосередньо на особисті рахунки повнолітніх дітей, а не на користь їх матері. ОСОБА_5 фактично не витрачає отримані кошти на потреби дітей, а виступає лише їх отримувачем.

Також позивач зазначав, що обов`язок щодо утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання та у зв`язку із цим потребують матеріальної допомоги, покладається на обох батьків. На його переконання, фактичне матеріальне забезпечення дітей здійснюється лише за його рахунок, тоді як їх мати, будучи працездатною, матеріальної допомоги дітям не надає. При цьому посилався на те, що він є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та щомісячно сплачує на утримання дітей загалом близько 10 000,00 грн.

Вважаючи, що обоє батьків мають брати участь у матеріальному утриманні повнолітніх дітей, які продовжують навчання, позивач просив установити відповідний обов`язок і для матері дітей та стягувати з неї аліменти у твердій грошовій сумі по 5 000,00 грн щомісячно на кожну дитину до закінчення ними навчання.

З огляду на викладене просив змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 29 серпня 2024 року у справі №296/4648/24, установивши їх перерахування з його доходів безпосередньо на особисті рахунки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; стягнути з ОСОБА_5 на користь повнолітніх дітей аліменти у твердій грошовій сумі по 5 000,00 грн щомісячно на кожного до закінчення ними навчання.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2026 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення статей 141, 179, 199 СК України, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для перерахування аліментів безпосередньо на рахунки повнолітніх дітей. На думку апелянта, оскільки діти є повнолітніми та повністю дієздатними, вони мають самостійно розпоряджатися коштами, які сплачуються на їх утримання, тоді як мати фактично виступає лише одержувачем таких коштів.

Також вказує на порушення принципу рівності обов`язків батьків щодо утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання. Він є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та фактично самостійно несе витрати на утримання двох повнолітніх дітей. Натомість їх мати є працездатною, проходить військову службу за контрактом та отримує грошове забезпечення, однак доказів надання нею матеріальної допомоги дітям у грошовій формі не надано. Спільне проживання повнолітніх дітей із матір`ю не звільняє її від обов`язку брати участь у їх матеріальному утриманні.

Крім того, апелянт посилається на те, що повнолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , залучені до участі у справі як відповідачі, не подали відзивів та не заперечували проти перерахування аліментів безпосередньо на їх банківські рахунки і стягнення аліментів з матері. Вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки такій процесуальній поведінці відповідачів.

Також зазначає про безпідставну відмову суду у витребуванні відомостей про доходи ОСОБА_4 , що, на його думку, унеможливило встановлення її реального майнового стану та можливості надавати матеріальну допомогу повнолітнім дітям.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 18 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 11:00 год. 22 жовтня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи учасники в судове засідання не з`явились.

Від позивача та відповідача ОСОБА_4 надійшли клопотання з проханням справу розглянути без їх участі.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції розглянув справу у відсутність сторін без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що повнолітні діти сторін фактично проживають разом із матір`ю, чим спростовуються доводи позивача про їх окреме від неї проживання. На час вирішення справи строк навчання ОСОБА_3 закінчився 30 червня 2026 року. Врахувавши положення статті 199 СК України, відповідно до яких право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, має той із батьків, з ким вони проживають, а також самі повнолітні дочка, син, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення за позовом ОСОБА_1 з ОСОБА_4 аліментів по 5000,00 грн щомісячно на кожну дитину.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про зміну способу стягнення аліментів шляхом їх перерахування безпосередньо на особисті рахунки повнолітніх дітей, суд виходив із того, що відповідно до частини третьої статті 181 СК України спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, може бути змінений за позовом одержувача аліментів. Оскільки ОСОБА_1 є платником, а не одержувачем аліментів, суд дійшов висновку про відсутність у нього права вимагати зміни способу їх стягнення. Також суд відмовив у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів, зазначивши, що ним належним чином не обґрунтовано обставин, які можуть бути підтверджені такими доказами.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду з огляду на таке.

Судом встановлено, що рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 23.01.2024 у справі №296/11918/23 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 (а.с.15-16).

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 29.08.2024 у справі №296/4648/24 ухвалено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання, у розмірі 1/9 частини з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , починаючи з 17.05.2024 і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_3 23-х річного віку та аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який продовжує навчання, у розмірі 1/9 частини з усіх видів заробітку (доходу), ОСОБА_1 , починаючи з 17.05.2024 і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_2 23-х річного віку (а.с.5-7).

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини, встановлені вказаними рішеннями суду не підлягають доказуванню.

Відповідно до копій довідок від 17.10.2024 № 254/11-19 та 08.09.2025 № 106/08-20 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є здобувачами вищої освіти Поліського національного університету. Термін навчання ОСОБА_3 до 30.06.2026, а ОСОБА_2 до 31.12.2026 (а.с.8-9).

05 жовтня 2024 року ОСОБА_8 змінила прізвище на " ОСОБА_9 " (а.с.89).

ОСОБА_4 надала докази на підтвердження матеріального утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , 2005 р.н., зокрема, на медичні потреби (а.с. 96-98).

Разом з тим, згідно відомостей Корольовського відділу Державної виконавчої служби у місті Житомирі, позивач сплачує аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.103-106 зв.).

Згідно відповіді Житомирської обласної військової адміністрації від 09.04.2026 відповідно до інформації, наданої Службою у справах дітей Оліївської сільської ради, діти позивача разом з матір?ю проживають за адресою: АДРЕСА_1 . 07.04.2026 спеціалістами Служби у справах дітей Оліївської сільської ради здійснено виїзд за місцем проживання сім?ї ОСОБА_5 . За результатами обстеження встановлено, що мати проживає разом із неповнолітнім сином ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та повнолітніми дітьми: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вказаною вище адресою. Житло належить матері на праві приватної власності. Повнолітні діти навчаються у закладі вищої освіти. Мати дітей проходить військову службу за контрактом. За результатами проведеного обстеження фактів порушення прав та інтересів дитини не встановлено (а.с.137).

Відповідно до положень статті 199 Сімейного кодексу України (далі - СК України) якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, повнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживають разом із матір`ю ОСОБА_4 , що спростовує твердження позивача про їх окреме від матері проживання. Зокрема, за результатами обстеження місця проживання сім`ї встановлено спільне проживання ОСОБА_4 з обома повнолітніми дітьми у належному їй житлі.

Відповідно до частини третьої статті 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Отже, оскільки повнолітні діти проживають із матір`ю, ОСОБА_1 не належить до визначеного законом кола осіб, наділених правом звернення до суду з вимогою про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на їх утримання. Самі повнолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 самостійних вимог про стягнення аліментів з матері не заявляли.

При цьому рівність прав та обов`язків батьків щодо дітей не наділяє одного з батьків правом від власного імені вимагати присудження на користь повнолітніх дітей аліментів з другого з батьків поза межами порядку та кола суб`єктів, прямо визначених статтею 199 СК України.

Крім того, згідно з наявною у матеріалах справи довідкою строк навчання ОСОБА_3 визначено до 30 червня 2026 року, тоді як відповідно до статті 199 СК України право на утримання повнолітньої дочки, сина, які продовжують навчання, припиняється у разі припинення навчання".

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленої ОСОБА_1 вимоги про стягнення з ОСОБА_4 на користь повнолітніх дітей аліментів у твердій грошовій сумі по 5000,00 грн щомісячно на кожного до закінчення ними навчання.

Крім того, частиною третьою статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Тобто, до суду з позовом про зменшення або збільшення розміру аліментів може звернутись як одержувач, так і платник аліментів (ст.192 СК України).

Проте з позовом про зміну способу стягнення аліментів, визначеного рішенням суду, може звернутися лише одержувач аліментів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 щодо зміни способу стягнення аліментів, визначеного рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 29 серпня 2024 року у справі №296/4648/24 шляхом перерахування стягуваних з нього аліментів безпосередньо на особисті рахунки повнолітніх дітей.

Так, як частиною третьою статті 181 СК України передбачено, що спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Отже, право ініціювати зміну визначеного судом способу стягнення аліментів закон пов`язує саме зі статусом їх одержувача, тоді як ОСОБА_1 за рішенням суду від 29 серпня 2024 року є платником аліментів.

Водночас заявлена ОСОБА_1 вимога за своїм змістом спрямована не на зміну способу визначення розміру аліментів із частки від доходу на тверду грошову суму чи навпаки, а фактично на зміну особи, якій мають перераховуватися стягувані з нього аліменти, замість ОСОБА_4 , на користь якої вони присуджені чинним судовим рішенням, безпосередньо на банківські рахунки повнолітніх дітей.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 29 серпня 2024 року у справі №296/4648/24 аліменти на утримання повнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які продовжують навчання, стягнуто з ОСОБА_1 саме на користь ОСОБА_8 , яка в подальшому змінила прізвище на ОСОБА_9 . Зазначене судове рішення набрало законної сили та є обов`язковим до виконання.

Норми сімейного законодавства не наділяють платника аліментів правом за власною вимогою змінити визначеного судовим рішенням одержувача аліментів та встановити їх перерахування на користь інших осіб.

Посилання апелянта на статтю 179 СК України правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки положення цієї норми щодо права власності дитини на одержані на неї аліменти не встановлюють права платника вимагати зміни особи, на користь якої аліменти присуджені судовим рішенням.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 щодо перерахування стягуваних з нього аліментів безпосередньо на особисті рахунки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не подали відзивів на позовну заяву та не висловили заперечень проти заявлених позовних вимог, висновків суду не спростовують.

Частина восьма статті 178 ЦПК України пов`язує неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин із вирішенням справи за наявними матеріалами, а не з визнанням ним позовних вимог

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо безпідставної відмови суду першої інстанції у витребуванні відомостей про доходи ОСОБА_4 . Оскільки ОСОБА_1 не належить до визначеного частиною третьою статті 199 СК України кола осіб, які мають право на звернення з позовом про стягнення аліментів на повнолітніх дочку, сина, відомості про розмір доходу ОСОБА_4 не впливають на вирішення заявленої ним вимоги та не можуть усунути відсутність у позивача відповідного права на звернення до суду з такою вимогою.

Згідно частини першої статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують

За приписами пункту 1 частини 1 стаття 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, відповідно до положень статті 375 ЦПК України колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись статтями 258, 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

П.В. Миколайчук