Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №727/5755/22 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року м. Чернівці

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду Марчук В.Т., за участю секретаря судового засідання Філатової К.А., апелянтів ОСОБА_1 та його представника – адвоката Улановського Олега Олеговича, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою адвоката Улановського Олега Олеговича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 серпня 2026 року про відмову у відкритті провадження та повернення заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 серпня 2026 року відмовлено адвокату Улановському О. О. у відкритті провадження за його заявою в інтересах ОСОБА_1 про перегляд справи про адміністративне правопорушення №727/5755/22 за нововиявленими обставинами. Заяву адвоката Улановського О. О. про перегляд за нововиявленими обставинами справи №727/5755/22 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП повернуто особі, яка її подала.

На вказану постанову суду першої інстанції адвокат Улановський О. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову, а матеріали заяви про перегляд постанови від 10 лютого 2023 року за нововиявленими обставинами направити до Шевченківського районного суду м. Чернівців для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження з урахуванням висновків апеляційного суду.

Апеляційні вимоги мотивує тим, що постановою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 04 серпня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 про перегляд постанови від 10 лютого 2023 року за нововиявленими обставинами залишено без руху, при цьому суд прямо визначив процесуальний порядок розгляду заяви із застосуванням аналогії закону за правилами, передбаченими КПК України, і зазначив, як єдиний недолік, відсутність клопотання про поновлення процесуального строку.

Провадження №33/822/405/26 Головуючий у І інстанції: Бойко М. Є.

Категорія ст. 130 КУпАП Доповідач: Марчук В.Т.

На виконання цієї вимоги представник заявника у наданий судом строк подав заяву про усунення недоліків, у якій навів дати отримання нових відомостей – 15 та 29 червня 2026 року, а також дату подання заяви – 03 серпня 2026 року, та обґрунтував, що тримісячний строк не пропущено, а отже предмета для клопотання про його поновлення не існувало.

Однак оскаржуваною постановою від 12 серпня 2026 року та сама суддя Бойко М. Є. відмовила у відкритті провадження та повернула заяву вже з іншої, протилежної підстави, а саме вказавши, що КУпАП не передбачає перегляду постанов за нововиявленими обставинами, що КПК України до таких справ не застосовується, а аналогія закону у цій сфері є неприйнятною.

Апелянт вважає, що така зміна судом власної правової позиції протягом восьми днів після добросовісного виконання заявником прямо визначеної судом же вимоги, без наведення жодних пояснень щодо того, яка помилка містилася у постанові від 04 серпня 2026 року та що саме змінилося між двома процесуальними рішеннями, порушила передбачуваність процедури, створила для заявника процесуальну пастку та є такою, негативні наслідки якої не можуть покладатися на учасника провадження, що добросовісно дотримувався порядку і строку, роз`яснених йому самим судом.

Крім того, оскаржувана постанова не встановлює дату початку чи закінчення тримісячного строку, не визначає кількості днів його нібито пропуску та не спростовує доводів про отримання нових показань свідків 15 і 29 червня 2026 року, а замість вирішення поставленого судом же питання про поновлення строку застосовано нову підставу повернення заяви, щодо якої заявникові не пропонувалося надати пояснення, чим порушено його право бути почутим стосовно вирішального питання.

Посилання оскаржуваної постанови на правовий висновок Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у провадженні № 51-4998ска19 є помилковим, оскільки у вказаній справі йшлося про недопустимість безпосереднього звернення особи до Верховного Суду з оскарженням постанови апеляційного суду, а не про можливість перегляду за нововиявленими обставинами постанови судом, який першим допустив помилку, а тому цей висновок не може вважатися належною відповіддю для іншої за суттю процесуальної ситуації.

На обґрунтування необхідності застосування аналогії закону апелянт посилається на усталену практику Чернівецького апеляційного суду, Шевченківського районного суду м. Чернівців та інших судів України, якими неодноразово застосовувалися норми КПК України за аналогією при вирішенні різних процесуальних питань у справах про адміністративні правопорушення, зокрема щодо виправлення описок, розгляду заяв про відвід, перекваліфікації дій та визначення підсудності.

Провадження за ч. 1 ст. 130 КУпАП за своїм характером і тяжкістю наслідків, включно з позбавленням права керування транспортними засобами та значним розміром штрафу, належить оцінювати крізь призму кримінально-правових гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справах «Енгель та інші проти Нідерландів», «Озтюрк проти Німеччини», «Гурепко проти України», «Лучанінова проти України», «Швидка проти України» та «Надточій проти України», а відтак відсутність у національному законодавстві процедури перегляду постанови за нововиявленими обставинами не може автоматично позбавляти особу права на доступ до суду, а є прогалиною, яку належить заповнювати за аналогією закону.

З огляду на викладене апелянт вважає, що відмова у відкритті провадження та повернення заяви є непропорційним обмеженням гарантованого права на ефективний та передбачуваний судовий захист, оскільки процедурні правила мають забезпечувати передбачуваність застосування закону, а не перетворюватися на невиправдану перешкоду для реалізації права на судовий захист.

Крім того, адвокат Улановський О. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , 01 жовтня 2026 року подав доповнення до апеляційної скарги, в яких зазначив, що суддя Бойко М. Є. раніше вже брала участь у розгляді цієї справи в суді першої інстанції, а отже була обізнана з її обставинами, дослідженими доказами та правовою позицією, покладеною в основу ухваленого судового рішення.

Незважаючи на це, суддя Бойко М. Є. не заявила самовідвід, а розглянула питання про відкриття провадження та винесла постанову про відмову у його відкритті та повернення заяви. Наведені обставини позбавили можливості учасників справи реалізувати своє право на відвід судді, а самою суддею не було заявлено самовідвід.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доводи ОСОБА_1 та його представника – адвоката Улановського О. О., які просили задовольнити подану апеляційну скаргу, скасувати оскаржувану постанову, а матеріали заяви про перегляд постанови від 10 лютого 2023 року за нововиявленими обставинами направити до Шевченківського районного суду м. Чернівців для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, а також законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Апеляційним судом встановлено, що постановою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 10 лютого 2023 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави у розмірі 536,80 грн.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 квітня 2024 року апеляційну скаргу захисника Бишки Ф.Ф. залишено без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Чернівців від 10 лютого 2023 року відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП – залишено без змін.

28 липня 2026 року адвокат Улановський О. О., в інтересах ОСОБА_1 , надіслав засобами поштового зв`язку до Шевченківського районного суду м. Чернівців заяву, в якій просив суд переглянути зазначену справу за нововиявленими обставинами та за наслідками перегляду – закрити провадження за ч. 1 ст. 130 КУпАП, за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Вказану заяву отримано судом 03 серпня 2026 року.

Вказана заява мотивована тим, що показання осіб, допитаних 15 та 29 червня 2026 року під час засідань Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, спростовують, на думку заявника, висновки суду про відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 04 серпня 2026 року вищезазначену заяву залишено без руху в зв`язку із відсутністю клопотання про поновлення строку, передбаченого частиною 1 статті 461 КПК України, надано заявникові п`ятиденний строк з моменту отримання копії цієї постанови для усунення зазначених у ній недоліків.

Оскаржуваною постановою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 серпня 2026 року відмовлено адвокату Улановському О. О. у відкритті провадження за його заявою в інтересах ОСОБА_1 про перегляд справи про адміністративне правопорушення №727/5755/22 за нововиявленими обставинами. Заяву адвоката Улановського О. О. про перегляд за нововиявленими обставинами справи №727/5755/22 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП повернуто особі, яка її подала.

Вказана постанова мотивована тим, що Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачена можливість перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень у справах про адміністративні правопорушення, а застосування аналогії права в даному випадку є неприйнятним, оскільки вказане порушувало б загальні принципи судочинства, зокрема й правової визначеності.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року у даній справі відмовлено адвокату Бишці Ф. Ф. у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на постанови Шевченківського районного суду м. Чернівців від 10 лютого 2023 року та Чернівецького апеляційного суду від 19 квітня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 .

Також судами переглядались заяви адвоката Улановського О. О. про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, зокрема, ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2026 року у даній справі відмовлено адвокату Улановському О. О. у відкритті провадження за його заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2024 року щодо ОСОБА_1 .

Крім того, постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 серпня 2026 року заяву адвоката Улановського О. О., подану в інтересах ОСОБА_1 , про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Чернівецького апеляційного суду від 19 квітня 2024 року у справі №727/5755/22 за ч. 1 ст. 130 КУпАП – повернуто особі, яка її подала.

Перевіривши оскаржувану постанову Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 серпня 2026 року, суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків.

За приписами статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України особі гарантовано право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абз. 6 пп. 3. 3 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009).

У КУпАП, який має відповідну логічно вибудувану конструкцію, унормовано, зокрема, послідовність процедурних дій щодо розгляду та вирішення питань, пов`язаних із притягненням особи до адміністративної відповідальності; порядок оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, винесення постанов по суті; порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Згідно з частинами 2, 3 статті 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до приписів частини 2, 10 ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності може бути оскаржена до апеляційного суду; постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Як зазначено вище, постанова Шевченківського районного суду м. Чернівців від 10 лютого 2023 року, якою ОСОБА_1 був визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, була предметом ретельної перевірки апеляційного суду, ініційованою захисником ОСОБА_1 – адвокатом Бишкою Ф. Ф., за наслідками якої апеляційну скаргу було залишено без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Чернівців від 10 лютого 2023 року відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП – без змін.

Чинний КУпАП містить вичерпний перелік процедурних дій та стадій судового розгляду.

Єдиний винятковий порядок перегляду постанови у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, передбачений Главою 24-1 КУпАП — у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

За приписами статті 297-4 КУпАП, навіть у такому випадку заява про перегляд подається безпосередньо до Верховного Суду, а не до суду першої чи апеляційної інстанцій.

Будь-яких інших процедур чи правових підстав для перегляду остаточного судового рішення у справі про адміністративне правопорушення за нововиявленими чи виключними обставинами національне законодавство України не містить.

Аналогічні висновки містить ухвала Верховного Суду від 22 травня 2024 року у даній справі.

Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що відсутність відповідної процедури в КУпАП має бути компенсована застосуванням за аналогією норм статей 459–467 КПК України.

Статтею 459 КПК України, на яку посилається адвокат Улановський О. О. у заяві, дійсно передбачено можливість перегляду судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами, однак вказана норма не поширює свою дію на справи про адміністративні правопорушення.

Аналогія закону або аналогія права є процесуальними інструментами, які можуть застосовуватися судом виключно для заповнення незначних процедурних прогалин під час розгляду справи в межах існуючого провадження.

Використання аналогії процесуального закону є недопустимим, якщо воно призводить до створення не передбачених діючим законодавством судових процедур чи розширення компетенції суду поза межі його законних повноважень. При цьому, вирішення судом окремих процедурних питань за аналогією закону в межах апеляційного провадження не може слугувати прецедентом чи правовою підставою для самостійного запровадження нової, непередбаченої КУпАП стадії перегляду судового рішення, що набрало законної сили та є остаточним.

Самовільне розширення судом своєї юрисдикції через аналогію суперечить статті 19 Конституції України.

У зв`язку з чим суд відхиляє доводи апеляційної скарги про застосування аналогії закону, оскільки положення КПК України, що детально регламентують перегляд за нововиявленими чи виключними обставинами рішень суду, ухвалених виключно в межах кримінального судочинства, не можуть застосовуватися до справ про адміністративні правопорушення.

Щодо принципу правової визначеності (res judicata) та практики ЄСПЛ, апеляційний суд зазначає наступне.

Принцип правової визначеності є одним із засадничих елементів верховенства права. Складовою цього принципу є повага до остаточності судових рішень (res judicata).

Як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03), одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.

Питання винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП було повноцінно, всебічно досліджено та остаточно вирішено постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 квітня 2024 року. Ініційований захистом перегляд за нововиявленими обставинами на підставі показань свідків, допитаних у дисциплінарному провадженні ВРП через значний проміжок часу, де-факто є спробою підмінити встановлені законом межі судового розгляду та провести повторний апеляційний розгляд по суті, що прямо суперечить принципу правової визначеності.

Висновки місцевого суду про неможливість перегляду справ КУпАП за нововиявленими обставинами повністю узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 51-4998ска19 чітко констатовано, що норми КУпАП не передбачають можливості касаційного оскарження постанови апеляційного суду у справі про адміністративне правопорушення, а також норми КПК України не передбачають можливості перегляду такої постанови Верховним Судом за нововиявленими обставинами.

Більше того, безпосередньо у цій справі відносно ОСОБА_1 (№ 727/5755/22) колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ухвалою від 31 липня 2026 року відмовила у відкритті провадження за заявою адвоката Улановського О.О. про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Верховного Суду від 22 травня 2024 року.

Таким чином, питання безпідставності застосування аналогії закону з КПК України для перегляду рішень у цій справі вже було прямо вирішено Верховним Судом.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неврахування практики Європейського суду з прав людини судом першої інстанції з огляду на наступне.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово наголошував, що з огляду на каральну мету адміністративного стягнення, зокрема штрафу або позбавлення права керування транспортними засобами, провадження у справах про адміністративне правопорушення є кримінальним для цілей застосування Конвенції (рішення ЄСПЛ у справах: «Енгель та інші проти Нідерландів», «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти Російської Федерації», «Гурепка проти України», «Надточій проти України» та «Лучанінов проти України»).

Проте, такі висновки ЄСПЛ у наведених справах пов`язані не з необхідністю (потребою) безпосереднього застосування положень кримінального процесуального закону при розгляді справ про адміністративні правопорушення, як зазначає адвокат, а пов`язані зі змістом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій вжито термін «кримінальне обвинувачення». Зокрема ч. 1 ст.6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи ... незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 2 Протоколу №7 до Конвенції встановлює, що кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом.

У вказаних вище справах заявники були притягнуті до адміністративної відповідальності і скаржилися до ЄСПЛ в тому числі на порушення ч. 1 ст.6 Конвенції в частині несправедливості провадження та свавільності судових рішень, а уряди держав заперечували проти розгляду цих заяв, мотивуючи тим, що провадження у справах заявників було адміністративним, а тому положення ст. 6 Конвенції до їх заяв не застосовні, бо провадження щодо заявників не стосувалось визначення «кримінального обвинувачення» щодо них.

На спростування таких доводів ЄСПЛ зробив висновки, що провадження у справах про адміністративне правопорушення є кримінальним для цілей застосування Конвенції з метою поширення її гарантій на заявників.

Саме такі висновки містяться у рішеннях ЄСПЛ у справах: «Надточій проти України» (п.п. 22, 29); «Лучанінова проти України» (п.п. 39, 40); «Гурепка проти України» (п. 55).

Тобто, у наведених справах відсутні висновки про можливість застосування процедури перегляду постанов у справах про адміністративні правопорушення за правилами кримінального процесуального закону, а зазначається лише про поширення встановлених Конвенцією загальних гарантій щодо осіб під час розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Слід відмітити, що у справі «Гурепка проти України» ЄСПЛ прийшов до висновку про порушення ст.2 Протоколу № 7 до Конвенції з огляду на те, що КУпАП (в редакції станом на 1998 рік) передбачав, що процедура перегляду постанови у справі про адміністративне правопорушення могла бути ініційована лише прокурором або головою вищестоящого суду (п.60 рішення ЄСПЛ). Така процедура не була доступна стороні та не залежала від його волі і аргументів, а тому не була достатньо ефективним засобом захисту для цілей Конвенції.

Посилання адвоката Улановського О. О. на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Швидка проти України», яке на думку адвоката містить висновки про можливість перегляду за нововиявленими обставинами постанови суду у справі про адміністративне правопорушення суд відхиляє, оскільки ця справа стосується порушення права заявниці на апеляційне оскарження постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, гарантованого ст. 2 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та несправедливість судового провадження. В указаній справі не йдеться про можливість перегляду за нововиявленими обставинами постанов про накладення адміністративного стягнення.

Чинні норми КУпАП повною мірою забезпечують особі право на апеляційний перегляд постанови у справі про адміністративне правопорушення. Така процедура є справедливою й повністю відповідає вимогам статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному, кого визнано винним у правопорушенні, право на перегляд факту встановлення його вини судом вищої інстанції.

В даній справі ОСОБА_1 скористався своїм правом на перегляд апеляційним судом постанови суду першої інстанції, якою ретельно перевірені висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд відхиляє доводи адвоката Улановського О. О. про те, що винесення судом першої інстанції постанови від 04 серпня 2026 року про залишення заяви без руху зобов`язувало суд у подальшому відкрити провадження після надання пояснень щодо строку.

Дійсно, у постанові від 04 серпня 2026 року місцевий суд помилково зазначив про можливість розгляду заяви в порядку КПК України та залишив її без руху для надання клопотання про поновлення строку.

Вказана постанова Шевченківського районного суду м. Чернівців від 04 серпня 2026 року не є предметом даного апеляційного перегляду.

Водночас зазначені судом першої інстанції висновки у постанові від 12 серпня 2026 року про відсутність у суду законодавчих повноважень на проведення такого розгляду та неможливості застосування аналогії закону є правомірною підставою для відмови у відкритті провадження.

Залишення заяви без руху не може створювати для суду повноважень, які об`єктивно не передбачені чинним законодавством України.

Встановивши відсутність правових підстав для перегляду справи за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції прийняв єдине законне та обґрунтоване рішення — відмовив у відкритті провадження та повернув заяву.

Крім того, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи адвоката Улановського О. О., зазначені у доповненнях до апеляційної скарги, з наступних підстав.

Відповідно до п. 2.3.39.15. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11 листопада 2024 року № 39, передача судової справи раніше визначеному судді, судді-доповідачу проводиться щодо заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами за виключенням випадків, визначених законом.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03 серпня 2026 року (т. 2 а.с. 29), встановлено, що судом першої інстанції дотримано вищенаведених вимог Положення, а отже будь-яких порушень при передачі вказаної заяви судді Бойко М. Є. не вбачається.

Доводи щодо незаявлення самовідводу суддею Бойко М. Є. та нібито позбавлення учасників можливості заявити їй відвід є необґрунтованими.

Участь судді Бойко М. Є. у розгляді цієї справи не є підставою для її відводу при вирішенні питання про відкриття провадження за заявою про перегляд судового рішення. Навпаки, наведене вище Положення про автоматизовану систему документообігу суду передбачає передачу таких заяв саме раніше визначеному судді, тобто не розглядає попередню участь судді як обставину, що виключає його подальшу участь.

У доповненнях до апеляційної скарги не наведено жодних конкретних обставин, які б об`єктивно свідчили про упередженість судді чи могли викликати обґрунтований сумнів у її неупередженості. Посилання на обізнаність судді з матеріалами справи такою обставиною не є.

Оскаржуваною постановою суддя не переглядала по суті ухвалене нею раніше рішення, не досліджувала та не оцінювала докази, не вирішувала питання винуватості ОСОБА_1 , а лише встановила відсутність у законодавстві процедури, за якою така заява може бути прийнята до розгляду, тобто вирішила питання права.

Про склад суду, який розглядає заяву, адвокату Улановському О. О. було відомо з постанови від 04 серпня 2026 року, копію якої він отримав 06 серпня 2026 року (т. 2 а.с. 31). Він мав можливість заявити відвід, зокрема одночасно з поданням заяви про усунення недоліків, проте цим правом не скористався. Тому твердження про позбавлення учасників такої можливості матеріалами справи не підтверджується.

Крім того, наведені доводи адвоката Улановського О. О. є суперечливими, оскільки він, порушуючи питання про застосування аналогії закону, не враховує, що відповідно до приписів ч. 11 ст. 35 КПК України, розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим самим складом суду, який ухвалив рішення, що переглядається.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи доповнень до апеляційної скарги щодо відсутності самовідводу судді не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Таким чином, оскаржувана постанова Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 серпня 2026 року є законною, обґрунтованою, ухваленою з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для її скасування та задоволення апеляційної скарги — відсутні.

Керуючись статтею 294 КУпАП, суддя судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду, –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Улановського Олега Олеговича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 серпня 2026 року у справі № 727/5755/22 про відмову у відкритті провадження та повернення заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя [підпис] В.Т. Марчук