Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №205/9954/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6177/26 Справа № 205/9954/25 Суддя у 1-й інстанції - Курбанова Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 10 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Курбанова Н.М.),

В С Т А Н О В И В:

29 травня 2025 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулось до Новокодацького районного суду м. Дніпра з позовом до ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 10 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому з урахуванням уточнених вимог просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором №630349158 в розмірі 42674,73 грн., з яких: 34477,72 грн. – прострочене тіло кредиту, 8188,87 грн. – відсотки за користування кредитом, 8,14 грн. – відсотки за прострочене тіло кредиту.

Рішенням Новокодацького районного суду м. Дніпра від 10 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено.

Із вказаним рішенням суду не погодилась відповідачка та через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без її безпосередньої участі, оскільки в день коли було призначено судове засідання вона знаходилась у приміщенні суду.

Також скарга мотивована тим, що не розібравшись в предметі позову, що потягло за собою хибне та спотворене встановлення фактів, що мають першочергове значення для вирішення справи, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в повному обсязі та ухвалив стягнути з Відповідача на заборгованість за кредитним договором від 19.01.2026 року №630349158 у розмірі 42674,73 гривень, з яких 34477,72 гривень - прострочене тіло кредиту, 8188,87 гривень - відсотки за користування кредитом, 8,14 гривень - відсотки за прострочене тіло кредиту. При цьому, в оскаржуваному рішенні суд не зазначив, на підставі якого документу він встановив факт укладання між ОСОБА_1 та АТ “СЕНС БАНК” (АТ “Альфа Банк”) договору від 19.01.2016 року №630349158, тіло кредиту за яким нібито становить - 34477,72 гривень.

Фактично Позивачем до матеріалів позовної заяви було подано договір та відповідні розрахунки не Відповідача, які не ґрунтуються на умовах укладеного саме між Позивачем та Відповідачем договору від 18.01.2016р.

При вирішенні спору по суті і винесенні рішення, судом було проігноровано позицію Відповідача, щодо неправомірності нарахування заборгованості та безпідставно не прийнято до уваги чисельні заяви Відповідача до АТ “СЕНС БАНК”, що містяться у матеріалах справи (а.с. 183, том 1; а.с. 184, том 1; а.с. 185, том 1; а.с. 200, том 1; а.с. 203, том 1; а.с. 209, том 1; а.с. 212, том 1; а.с. 215, том 1), в яких ОСОБА_1 зверталась до банку з зауваженням, що установа здійснює нарахування не відповідно до умов укладеного договору, чітко зазначаючи, помилкові нарахування, які робить банк і просила установу зробити перерахунок відповідно до умов укладеного між ними договору від 18.01.2016 року.

ОСОБА_2 , просила рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 10 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити та стягнути з Банку на користь відповідачки судові витрати.

Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження,з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В даній справі ціна позову становить, 42674,73 гривень. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3328х30=99840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 3 п. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь – якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Так, знайшли підтвердження доводи апеляційної скарги, стосовно розгляду справи без участі відповідачки.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.

У рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Гурепка проти України (№ 2)» (заява № 38789/04) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У рішенні від 13 грудня 2011 року у справі «Трудов проти Росії» (заява № 43330/09) ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

З матеріалів справи вбачається, що останні судове засідання було призначено на 10 лютого 2026 року о 14:00 год.

В апеляційній скарзі представник позивачка зазначає, що 10.02.2026р. під час очікування Відповідачем початку судового засідання, секретар судді Курбанової Н.М. оголосила, що призначеного судового засідання не буде, розгляд справи буде перенесено на іншу дату, про час та дату наступного засідання Відповідача буде повідомлено згодом, шляхом направленням смс - повідомлення та через портал Дія.

Причиною перенесення розгляду справи секретар зазначила, що від Позивача надійшов телефонний дзвінок з проханням перенести розгляд справи, оскільки напередодні від Відповідача надійшли додаткові пояснення на уточнену позовну заяву і представник Позивача не встигла ознайомитись із змістом документа та підготувати на нього відповідь.

При цьому Відповідачем було зауважено секретарю судді Курбанової Н.М., що на час розгляду справи 10.02.2026 року - 14:00, клопотання про відкладення справи від Позивача у письмовому вигляді до матеріалів справи не надійшло, тому підстав перенесення слухання засідання не має і Відповідач має намір приймати участь у розгляді справи та надавати відповідні пояснення.

Факт присутності відповідачки у приміщенні суду підтверджується довідкою виданою Територіальним управлянням Служби судової охорони у Дніпропетровській області вих. № 35.17-237 від 20.03.2026 року, яка містить виписку із журналу реєстрації відвідувачів Новокодацього районного суду м. Дніпра, номенклатурний № 2.2-09/05, реєстраційний номер 21/26, розпочатого 05.12.2026 року, згідно якого ОСОБА_1 прибула до Новокодацього районного суду м. Дніпра 10.02.2026 року, та була зареєстрована до каб.№219 (зала судового засідання судді Курбанової Н.М.- відповідно до судової повістки про виклик суду, арк. справи 158, том І), після відбування покинула судову установу о 14 год. 31 хв.

Отже, матеріалами справи встановлено, що у визначений судом час для проведення судового засідання, 10.02.2026 року о 14:00 год., відповідачка безпосередньо були присутня у приміщенні суду, однак з наявного протоколу судового засідання від 10.02.2026 року вбачається, що сторони у судове засідання не з`явились, що фактично не відповідає наявним у справі доказам, а тому колегія суддів вважає, що розгляд справи у суді першої інстанції було проведено без участі відповідачки, тобто у даному випадку судом допущено порушенням норм процесуального права, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового по суті позовних вимог.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Матеріалами справи встановлено, що 19.01.2016 року між ОСОБА_1 та АТ «СЕНС БАНК» (АТ «Альфа Банк») укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №630349158, відповідно до умов якої банк надав останній кредит шляхом встановлення відновлювального кредитного ліміту, 1 000, 00 гривень – сума кредиту, що є доступною на момент укладання Угоди, та не може перевищувати ліміт відновлювальної кредитної лінії, який становить 75 000,00 гривень на картку, зі строком дії кредитної лінії – 1 рік з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії та зі сплатою відсотків за користування коштами при вчинені торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою складає 26% річних.

Факт укладення 18.01.2016 року між сторонами кредитного договору підтверджується анкетою-заявою, яку власноруч підписано відповідачем, зі змісту якої вбачається, що остання підтвердила акцепт публічної пропозиції та укладення договору між нею та банком на умовах, викладених в Публічній пропозиції та додатках до Договору, що розміщені на веб-сторінці банку. Підписавши вказану анкету-заяву, яка є складовою кредитного договору відповідач добровільно погодилася на такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов?язання. Договір підписано відповідачем добровільно, без жодного примусу, зауважень та заперечень. Користуючись кредитними коштами, відповідач підтвердила свою згоду із запропонованими умовами кредитування.

Відповідач ОСОБА_1 просила відкрити рахунок № НОМЕР_1 у гривні та випустити міжнародну платіжну карту DMC Gold строком дії 2 роки з моменту її випуску, з лімітом відновлювальної кредитної лінії у розмірі 75 000,00 гривень.

Виписка по картрахунку підтверджує, що відповідачу видано платіжну картку та відкрито картрахунок, на який встановлено кредитний ліміт та чітко прослідковується, що відповідач користувалася грошима, а отже кредитну карту отримала, оскільки проведення банківських операцій є неможливим без наявності картки. Факт отримання кредиту доведено заявою про видачу готівки, кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки. Здійснивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Відповідно до умов кредитного договору банк зобов?язувався надати відповідачу кредит, а відповідач зобов?язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, в строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Згідно розрахунку заборгованості за угодою №630349158, розмір заборгованості станом на 08.04.2025 року становить 42 674,73 гривень, з яких: 34 477,72 гривень – прострочене тіло кредиту, 8 188, 87 гривень – відсотки за користування кредитом, 8,14 гривень – відсотки за прострочене тіло кредиту. Також згідно вказаного розрахунку позичальником у період з 2016 року до 2023 року (включно) здійснювалось внесення платежів за договором.

Відповідно до копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно статті 642 ЦК - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні.

Акцептом визнається відповідь особи, якій адресована оферта, про її прийняття. Акцепт повинен бути повним і беззастережним. Мовчання за загальним правилом не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 18 січня 2016 року ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» підписала оферту на укладання Угоди про обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 630349158, за умовами якого АТ«Альфа-Банк» зобов`язався надати кредит зі встановленим лімітом кредитної лінії у розмірі 75000 грн., процентна ставка за користування Кредитною лінією для торгових операцій встановлено, або операцій зняття коштів готівкою у розмірі 26,00 % річних. Також підписана анкета-заява про акцепт Публічної пропозиції Акціонерного товариства АТ «Альфа-Банк» на укладання Договору про банківське обслуговування фізичних осіб ПАТ«Альфа-Банк», паспорт споживчого кредиту, в сукупності становлять кредитний договір.

Крім того встановлено, що відповідачкою також було підписано паспорт споживчого кредиту та довідку про умови кредитування з використанням картки «Максимум-готівки» у відповідності до яких відповідачка погодилась на всі запропоновані їй умови кредитування та відсоткову ставку, а також нарахування відсотків у випадку погашення кредиту не у встановлену договором дату.

На підтвердження своїх доводів позивачем до матеріалів справи долучено оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії яка підписана відповідачем та АТ «Альфа Банк», містить інформацію про процентну ставку за користування Кредитною лінією для торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою, а також інформацію про суму доступного Кредиту та максимальну суму Кредиту.

Таким чином, ОСОБА_1 підписавши оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, а банк, прийнявши пропозицію (акцепт) укласти угоду, фактично уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що факт укладення кредитного договору встановлено належними у справі доказами та відповідачкою не спростовано та враховуючи ту обставину, що взяті вона на себе зобов`язання не виконала, у зв`язку чим виникла заборгованості у розмірі 42674,73 грн., з яких: 34477,72 грн. – прострочене тіло кредиту, 8188,87 грн. – відсотки за користування кредитом, 8,14 грн. – відсотки за прострочене тіло кредиту, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк».

Доводи апеляційної скарги стосовно неукладеного відповідною кредитного договору саме 19.01.2016 року колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються виключено на незгоді із заявленими вимогами, оскільки, як було встановлено матеріалами справи, 18.01.2016 року було укладено кредитний договір та було відкрито ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_2 та випущено кредитну картку DMC Gold.

Згідно долученого банком розрахунку заборгованості, 19.01.2016 було збільшено кредитний ліміт до 1000 грн., фактично відбувся старт карткового рахунку та безпосереднє користування кредитними коштами.

Також слід зазначити, що номер рахунку вказані у кредитному договорі та розрахунку заборгованості є однаковим, що виключає твердження представника відповідачки щодо не укладення договору.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21).

Отже, наданий банком розрахунок заборгованості за кредитом та виписка по рахунку з кредитною карткою, є належним доказом користування відповідачем кредитними коштами.

Відповідно до вказаної вище виписки, відповідач, активно користувався кредитним лімітом,здійснюючи перекази грошових коштів, оплачуючи покупки в магазинах. Більш того, відповідач здійснював часткове погашення заборгованості за кредитним договором, що підтверджується розрахунком та випискою з особового рахунку.

Зазначене свідчить про визнання та приймання ОСОБА_1 укладення кредитного договору та отримання нею кредитних коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальником не спростовано твердження позивача про те, що відповідач користувався наданими кредитними коштами.

Контррозрахунку заборгованості, що спростовує розмір заборгованості, визначений позивачем, відповідачем також не надано.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що відсотки були нараховані за завищено ставкою апеляційний суд не враховує та ще раз наголошує на тому, що відповідною власноручно було відписано паспорт споживчого кредиту та довідку про умови кредитування, в яких належним чином викладено умови нарахування відсотків.

Доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно не закрив провадження у зв`язку із відсутністю спору, спростовуються вищевикладеними встановленими обставинами.

Оскільки, судом першої інстанції було порушено норми процесуального права щодо належного повідомлення відповідачки про розгляд справи, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 10 лютого 2026 року підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 і стягненням з неї заборгованості за кредитним договором №630349158 у розмірі 42 674,73 гривень гривні 73 копійок, з яких: 34 477,72 гривень – прострочене тіло кредиту, 8 188, 87 гривень – відсотки за користування кредитом, 8,14 гривень – відсотки за прострочене тіло кредиту.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст.141ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача сплачені останнім та документально підтверджені судові витрати по справі в розмірі 2 422,40 гривень.

Керуючись статтями 141,367,374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 10 лютого 2026 року скасувати.

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» заборгованість за кредитним договором №630349158 у розмірі 42 674,73 гривень (сорок дві тисячі шістсот сімдесят чотири) гривні 73 копійок, з яких: 34 477,72 гривень – прострочене тіло кредиту, 8 188, 87 гривень – відсотки за користування кредитом, 8,14 гривень – відсотки за прострочене тіло кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» судовий збір у розмірі 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: