Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №196/1372/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7367/26 Справа № 196/1372/25 Суддя у 1-й інстанції - Костюков Д. Г. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП (суддя першої інстанції Костюков Д.Г., повний текст рішення складено 20 квітня 2026 року),

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_3 звернувся до Царичанського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП в якому просив стягнути з ОСОБА_4 на свою користь компенсацію заподіяного матеріального збитку в сумі 548 338, 12 грн., компенсацію витрат пов`язаних із складанням висновку експерта щодо визначення матеріального збитку в сумі 7 грн., а всього – 555 338,12 грн., а також стягнути моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн. Судові витрати по справі покласти на відповідача.

Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду, яка завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 4 000 грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодився позивач та через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження обставин справи.

Скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 , як володілець на момент ДТП джерела підвищеної небезпеки – автомобіля «Volkswagen Jetta» з д. н. НОМЕР_1 , повинен відшкодувати Позивачу витрати, які йому потрібно зробити для відновлення первинного стану свого автомобіля.

Відповідач з метою ухилення від відшкодування збитків завданих Позивачеві 03.09.2025 року, тобто після ДТП здійснив перереєстрацію свого транспортного засобу.

У позовній заяві було зазначено, що Апелянт скористався своїм право на пряме врегулювання, яке передбачено ст. 19 Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зі змінами та доповненнями в редакції від 01.01.2025 року.

У Апелянта було право вимагати кошти від МТСБУ або своєї страхової в рамках прямого врегулювання страхового випадку передбаченого ст. 19 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» саме в межах ліміту - тобто 250 000 грн., а різницю, що перевищує ліміт з винуватця – Відповідача.

Апелянт скористався правом на страхову виплату саме від своєї страхової компанії в межах франшизи на суму 250 000 грн, а різницю повинен відшкодовувати саме відповідач ОСОБА_4 .

Суд оцінив моральні страждання у розмірі 4000 грн, що є неспівмірним з дійсними збитками та стражданнями, які зазнав Апелянт внаслідок дій Відповідача.

ОСОБА_2 , просила рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Від представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що Суд першої інстанції правомірно застосував принцип: якщо виплата має здійснюватися з фонду МТСБУ, то відповідачем має бути також МТСБУ. Тобто, незалежно від того, яка редакція закону застосовується до справи, статус МТСБУ, як суб`єкта відповідальності, залишається незмінним. Таким чином, відповідальність ОСОБА_4 у межах законодавчо встановлених лімітів є субсидіарною, а не основною, і не може бути перекладена на фізичну особу в обхід обов`язків МТСБУ, передбачених законом. Апелянт помилково ототожнює механізм «прямого врегулювання» з процесуальним статусом відповідача у суді.

Доданий апелянтом до апеляційної скарги лист МТСБУ від 16.09.2025 року про відмову у виплаті не був раніше наданий суду першої інстанції разом з позовною заявою з невідомих причин і не досліджувався судом. Клопотання про долучення вказаного листа як доказу до матеріалів справи позивачем до апеляційного суду не подавалось.

ОСОБА_5 , просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Учасники справи, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Новокадацького районного суду міста Дніпра від 12.09.2025 (справа №205/12211/25) ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн. Постанова суду набрала законної сили 23.09.2025 (а.с.19-20).

Згідно вказаної постанови, ОСОБА_4 14 липня 2025 року о 13.20 год., в м. Дніпро, Кайдацький міст, керуючи транспортним засобом – автомобілем «Volkswagen Jetta», д/н НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не звернув увагу на її зміну, відволікся від керування та здійснив наїзд на транспортний засіб «Zeekr 001», д/н НОМЕР_2 , водій ОСОБА_3 , який до цього був учасником дорожньо-транспортної пригоди та здійснив вимушену зупинку на Кайдацькому мосту. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди спричинена матеріальна шкода.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 30.05.2025 року, транспортний засіб «Zeekr 001», д/н НОМЕР_2 , належить ОСОБА_3 (а.с.13).

Також судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Zeekr 001», д/н НОМЕР_2 була застрахована ПРАТ СК «ПЗУ Україна», поліс № 229924792 від 10.06.2025 року.

При цьому, цивільно-правова відповідальність відповідача на час дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована.

Відповідно до інформації Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях №31/29-14/1214-аз/10-2025-1183-2025 від 24.10.2025, наданої на запит представника позивача, згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів станом на 22 жовтня 2025р. за ОСОБА_4 було зареєстровано транспортний засіб марки "VOLKSWAGEN JETTA", 2012 року випуску, об`єм двигуна - 2480 см куб., кузов НОМЕР_4 , дата реєстрації - 05 квітня 2023р. 03.09.2025р. зазначений автомобіль перереєстровано на нового власника (а.с.88).

14 липня 2025 року судовим експертом Пилипенком О.С. проведено огляд транспортного засобу «Zeekr 001», д/н НОМЕР_2 , належного ОСОБА_3 (а.с.36-84).

Відповідно до висновку експерта з автотоварознавчого дослідження щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ №248С25 від 04.10.2025, матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля «Zeekr 001», д/н НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_5 , в результаті його пошкодження при ДТП, складає 798 338,12 грн. (а.с.23-35).

Відповідно до листа ПрАТ СК "ПЗУ Україна" №59542/ПВ-31 від 13.10.2025, позивачу повідомлено, що розглянуто справу №59542 відносно події, яка мала місце 14.07.2025 та прийняте рішення про виплату страхового відшкодування. Сума збитку складає 250 000,00 грн. Передбачена полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів франшиза складає 0,00 грн. Страхове відшкодування в розмірі 250 000,00 грн. буде перераховано протягом 3 робочих днів з моменту прийняття рішення про виплату (а.с.17).

З відомостей АТ "Універсал Банк" про рух коштів по картці позивача від 07.11.2025р., встановлено, що 15.10.2025 проведено зарахування від ПрАТ "Страхова Компанія ПЗУ Україна" грошових коштів в сумі 250 000,00 грн. (а.с.21).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №248 від 30.07.2025р., позивачем проведено оплату за Висновок експерта №248С25 в сумі 7 000,0 грн. (а.с.86).

Таким чином, загальна сума відшкодування матеріальних збитків, завданих позивачу, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 14.07.2025 за участю відповідача, становить 555 338,12 грн. (798 338,12 грн. вартість матеріального збитку - 250 000,00 грн. сума страхового відшкодування + 7 000,00 грн. витрати на оцінку вартості матеріального збитку).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення матеріального збитку у розмірі 548338,12 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позов пред`явлено до неналежного відповідача та стягуючи з відповідача на користь позивача 4000 грн. компенсації моральної шкоди зазначив, що дана сума буде відповідати глибині душевних страждань.

Апеляційний суд не може погодиться із даним висновком місцевого суду у повному обсязі.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини перша та четверта статті 23 ЦК України).

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної

або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV).

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 указаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

Законом, який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні, є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Положеннями ч.1 ст.5 вищевказаного Закону визначено, що страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб.

Згідно з положеннями ч.1 ст.19 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю лише двох забезпечених транспортних засобів або за участю лише двох транспортних засобів, з яких забезпеченим є транспортний засіб, власником якого є потерпіла особа, і в якій потерпілій особі заподіяно шкоду виключно у вигляді пошкодження або фізичного знищення такого транспортного засобу, потерпіла особа має право на пряме врегулювання страхового випадку.

Пряме врегулювання страхового випадку передбачає виконання страховиком потерпілої особи визначених цим Законом прав і обов`язків страховика відповідальної особи щодо розгляду заяви про страхову виплату, прийняття рішення за результатами її розгляду та здійснення страхової виплати в разі прийняття відповідного рішення.

Згідно з вимогами ч.2 ст.19 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик потерпілої особи, якому подано заяву про страхову виплату, зобов`язаний прийняти таку заяву, якщо на момент її подання такий страховик є членом МТСБУ, обставини дорожньо-транспортної пригоди відповідають умовам, визначеним абзацом першим частини першої цієї статті, і потерпіла особа письмово повідомила про те, що заява про страхову виплату не подавалася страховику відповідальної особи.

Страховик потерпілої особи, який прийняв заяву про страхову виплату відповідно до цього Закону, зобов`язаний її розглянути, прийняти рішення за результатами розгляду та, за умови відсутності випадків, визначених статтею 30 цього Закону, здійснити страхову виплату.

Положеннями ч.4 та ч.5 ст.19 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик потерпілої особи, який здійснив пряме врегулювання страхового випадку, має право зворотної вимоги до страховика відповідальної особи у розмірі фактично здійснених витрат на врегулювання страхового випадку та здійсненої страхової виплати з урахуванням положень частини п`ятої цієї статті. Розмір такої вимоги не може перевищувати розміру витрат, розрахованих відповідно до вимог цього Закону. Страховик відповідальної особи зобов`язаний на вимогу страховика потерпілої особи, який здійснив пряме врегулювання страхового випадку, компенсувати заявлений ним розмір вимог, визначений частиною четвертою цієї статті, протягом п`яти робочих днів з дня отримання вимоги, якщо інший розмір компенсації чи строк її здійснення не передбачено положенням про пряме врегулювання страхових випадків.

Згідно з положеннями ч.2 ст.27 вищевказаного Закону, витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання дорожньо-транспортної пригоди, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті.

Згідно з вимогами підпункту «в» пункту 1 ч.1 ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик після здійснення страхової виплати має право зворотної вимоги до особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду (особи, яка відповідно до закону несе цивільну відповідальність за заподіяну шкоду), якщо така особа, зокрема, після дорожньо-транспортної пригоди за її участю самовільно залишила місце дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з положеннями ч.1 ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно з п.2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції, Фонду державного майна від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до п.8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Системний аналіз п.32.7 ч.1 ст. 32 Закону № 1961-ІV, ст.22, абз.3 п.3 ч.1 ст.988, стст.1166, 1187, 1194 ЦК України, пп.1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №754/1114/15-ц (провадження №61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі №587/1080/16-ц (провадження №61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження №61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження №61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі №755/5374/18 (провадження №61-14827св19), від 22 квітня 2020 року у справі №756/2632/17 (провадження №61-12032св19), від 15 жовтня 2020 року у справі №755/7666/19 (провадження № 61-10010св20), від 22 квітня 2021 року у справі №759/7787/18 (провадження №61-10773св20), підстав відступати від яких суд апеляційної інстанції не вбачає.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди (стаття 28 Закону № 1961-IV).

Розмір шкоди, пов`язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається на підставі аварійного сертифіката, рапорту, звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства (стаття 31 вищевказаного Закону).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Як було встановлено матеріалами справи та не заперечується учасниками справи, , що постановою Новокадацького районного суду міста Дніпра від 12.09.2025 (справа №205/12211/25) ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн. Постанова суду набрала законної сили 23.09.2025 (а.с.19-20).

Згідно вказаної постанови, ОСОБА_4 14 липня 2025 року о 13.20 год., в м. Дніпро, Кайдацький міст, керуючи транспортним засобом – автомобілем «Volkswagen Jetta», д/н НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не звернув увагу на її зміну, відволікся від керування та здійснив наїзд на транспортний засіб «Zeekr 001», д/н НОМЕР_2 , водій ОСОБА_3 , який до цього був учасником дорожньо-транспортної пригоди та здійснив вимушену зупинку на Кайдацькому мосту. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди спричинена матеріальна шкода.

Відповідно до висновку експерта з автотоварознавчого дослідження щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ №248С25 від 04.10.2025, матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля «Zeekr 001», д/н НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_5 , в результаті його пошкодження при ДТП, складає 798 338,12 грн. (а.с.23-35).

Відповідно до листа ПрАТ СК "ПЗУ Україна" №59542/ПВ-31 від 13.10.2025, позивачу повідомлено, що розглянуто справу №59542 відносно події, яка мала місце 14.07.2025 та прийняте рішення про виплату страхового відшкодування. Сума збитку складає 250 000,00 грн. Передбачена полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів франшиза складає 0,00 грн. Страхове відшкодування в розмірі 250 000,00 грн. буде перераховано протягом 3 робочих днів з моменту прийняття рішення про виплату (а.с.17).

З відомостей АТ "Універсал Банк" про рух коштів по картці позивача від 07.11.2025р., встановлено, що 15.10.2025 проведено зарахування від ПрАТ "Страхова Компанія ПЗУ Україна" грошових коштів в сумі 250 000,00 грн. (а.с.21).

Отже,з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач у даному випадку скористався зміна у Законі Україні, яки набули чинності 01.01.2025 року та у відповідності до ст. 19 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» скористався прямим врегулюванням страхового випадку та звернувся до свого страховика, тобто у даному випадку, позивач після такого звернення втрачає права звертатись до страховика відповідальної особи ОСОБА_4 , МТСБУ, оскільки цивільна відповідальність відповідача не була застрахована.

Колегія суддів вважає, що з урахуванням того, що позивач скористався прямим врегулювання страхового випадку, саме з відповідача підлягає стягненню матеріальна шкода після виплати позивачу його стразовою компанією 250000 грн. то залучення у якості відповідача чи співвідповідача МТСБУ не має необхідності та взагалі непередбачено з урахуванням змін внесених до Закону, щодо прямого врегулювання страхового випадку.

Як вже зазначалось, що відповідно до висновку експерта з автотоварознавчого дослідження щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ №248С25 від 04.10.2025, матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля «Zeekr 001», д/н НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_5 , в результаті його пошкодження при ДТП, складає 798 338,12 грн. (а.с.23-35).

Отже, розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу в результаті ДТП, яке мало місце 14.07.2025 року, який має бути сплачений Відповідачем, складає 548 338,12 грн. (798338,12 грн – вартість матеріального збитку – 250 000 грн.- сума страхової виплати = 548 338,12).

Вказаний висновок експерта та визначена цим висновком сума відповідачем не спростована, клопотання щодо проведення експертизи останнім у суді першої та апеляційної інстанції не заявлялось, а тому колегія суддів вважає, що з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню сума матеріальної шкоди у розмірі 548 338,12 грн.

Що стосується стягнутої місцевим судом моральної шкоди, то колегія суддів погоджується з висновком суду щодо розміру відшкодування моральної шкоди.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).

Врахувавши факт внаслідок потрапляння позивача у ДТП йому була заподіяна шкода, яка полягала у душевних стражданнях внаслідок пошкодження його майна, місцевий обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , у сумі 4 000,00 грн. Зазначений розмір компенсації моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості.

Відхиляючи доводи позивача про необхідність задоволення позову у цій частині у повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходить з того, що позивачем не надано доказів відповідно до статей 76-79 ЦПК України на обґрунтування заявленого розміру заподіяної моральної шкоди 150000 грн.

Колегія суддів погоджується з визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди позивачеві.

Фактично вимоги скарги заявника щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів,

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2026 року в частині відмови у стягненні майнових шкоди підлягає скасуванню, оскільки в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права із ухваленням нового рішення у відповідній частині та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 завданої йому майнової шкоди у розмірі 548338,12 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до п.2 ч.2 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вже зазначалось вище, на замовлення позивача було складено висновок експерта з автотоварознавчого дослідження щодо визначення вартості матеріального збитку завданого власнику КТЗ №248С25 від 04.10.2025 року за складання якого позивачем було сплачено 7000 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №248 від 30.07.2025 року (а.с.86).

Також апеляційний суд вважає, що у зв`язку частковим задоволенням апеляційної скарги та скасування рішення у відповідній частині підлягає перерозподілу судовий збір у відповідності до задоволених позовних вимог.

Сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за подання позовної заяви та апеляційної скарги становить 10 982,37 грн. (4392,12+6588,25 грн.

З урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_3 . задоволено у повному обсязі, апеляційний суд вважає, що вказані судові витрати підлягають стягненню з ОСОБА_4 на його користь у загальному розмірі 17982,37 грн.

Керуючись статтями, 141, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Каряка Анастасія Іванівна задовольнити частково.

Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2026 року в частині відмови у стягненні майнової шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму матеріальних збитків завданих ДТП у розмірі 548 338 гривень 12 копійок.

Стягнути ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 17982,37 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 20 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Халаджи