Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №204/2887/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5433/26 Справа № 204/2887/25 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М.,

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 06 серпня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 04 квітня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 шляхом обміну електронними повідомленнями було укладено договір № 462943-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит, Електронна форма), підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 1 вказаного договору ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 9 000,00 грн на засадах строковості, поворотності та платності. Згідно з умовами договору кредиту сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,15715961 % за кожен день користування кредитом.

Позивач свої зобов`язання за договором про надання кредиту виконав повністю та надав відповідачу грошові кошти в сумі 9 000,00 грн шляхом перерахування на його банківську картку № НОМЕР_1 , яку відповідач вказав при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті. Також 02 червня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 шляхом обміну електронними повідомленнями укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 462943-КС-001 про надання кредиту, підписану в порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до умов якої сторони домовилися внести зміни до п. 2.7 Договору, виклавши «Термін дії Договору» в новій редакції, а саме: «Термін дії Договору: до 17.05.2024 р.». Крім того, сторони домовилися внести зміни до п. 2.3 Договору та викласти «Строк Кредиту» в новій редакції, а саме: «Строк Кредиту: 59 тижнів». Проте відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, здійснивши лише часткову оплату на загальну суму 590,00 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, станом на 14 вересня 2024 року утворилась заборгованість за договором № 462943-КС-001 про надання кредиту в загальній сумі 54 507,12 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача у судовому порядку.

Заочним рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 06 серпня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором № 462943-КС-001 про надання кредиту від 04 квітня 2023 року в загальній сумі 54 507,12 грн, що складається з: суми прострочених платежів за тілом кредиту - 9 000,00 грн; суми прострочених платежів за процентами - 44 157,12 грн; суми прострочених платежів за комісією - 1 350,00 грн, а також стягнуто судовий збір у сумі 2 422,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для примусового стягнення з відповідача суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитний договір відповідає вимогам закону, укладений у визначений чинним законодавством спосіб, а фактично отримані кошти в добровільному порядку не повернуті.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при ухваленні заочного рішення безпідставно погодився з розрахунками позивача та не перевірив їх належним чином, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заявленої до стягнення суми заборгованості. Зокрема, скаржник зазначає, що передбачена кредитним договором щоденна процентна ставка у розмірі 1,15715961%, що становить понад 422 % річних, є явно завищеною, несправедливою та такою, що прямо суперечить вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, на переконання відповідача, позивач порушив вимоги статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки не надав йому повної та достовірної інформації про умови кредитування, зокрема детального розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту. Також апелянт вважає незаконним стягнення комісії в розмірі 1 350,00 грн, посилаючись на те, що кредитодавець не надав жодних доказів наявності додаткових послуг, за надання яких така комісія могла б стягуватися. Окремо в апеляційній скарзі наголошується на неповному з`ясуванні судом першої інстанції обставин справи, що виявилося у невитребуванні у позивача кредитного договору № 462943-КС-001 в повному обсязі з усіма додатками, деталізованого розрахунку заборгованості з розбивкою за кожен період, належних доказів фактичного перерахування коштів на рахунок відповідача, а також документів, що підтверджують правоздатність позивача на надання фінансових (кредитних) послуг.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Бізнес Позика» просило залишити її без задоволення через безпідставність, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Скаржник ОСОБА_1 подав до апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій просив відзив ТОВ «Бізнес Позика» відхилити з огляду на те, що він не спростовує доводи апеляційної скарги.

У запереченнях на відповідь на відзив представник ТОВ «Бізнес Позика» зазначив, що подана апелянтом відповідь на відзив на апеляційну скаргу є безпідставною та необґрунтованою, а апеляційна скарга в цілому є такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).

За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 06 серпня 2025 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Фактичні обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 квітня 2023 року ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 462943-КС-001 про надання кредиту.

04 квітня 2023 року о 10:50 ОСОБА_1 прийняв (акцептував) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 462943-КС-001 про надання кредиту на умовах, визначених офертою. Акцепт підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора UA7419, направленого на номер мобільного телефону позичальника НОМЕР_2 .

Окрім того, відповідач ОСОБА_1 ознайомився з умовами та підписав паспорт споживчого кредиту як інформацію, що є обов`язковою для ознайомлення позичальника

Таким чином, 04 квітня 2023 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 462943-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 1 договору ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти в сумі 9 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором про надання кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит.

Згідно з умовами договору сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1,15715961 процентів за кожен день користування кредитом.

Пунктом 2 кредитного договору передбачено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості за кредитом, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, з урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно з Графіком платежів.

Пунктом 3 кредитного договору встановлено графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору.

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 9 000,00 грн шляхом їх перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 (яку позичальник вказав при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» про видачу коштів за вих. № 221/09 від 09 вересня 2024 року.

Окрім того, 02 червня 2023 року ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) щодо укладення Додаткової угоди № 1 до Договору № 462943-КС-001 про надання кредиту від 04 квітня 2023 року.

Того ж дня ОСОБА_1 прийняв (акцептував) зазначену пропозицію, у зв`язку з чим 02 червня 2023 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 шляхом обміну електронними повідомленнями було укладено Додаткову угоду № 1, підписану у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію.

Відповідно до умов додаткової угоди сторони домовилися внести зміни до п. 2.7 договору та викласти пункт «Термін дії Договору» в новій редакції, а саме: «Термін дії Договору: до 17.05.2024 р.». Також сторони погодили внести зміни до п. 2.3 договору, визначивши «Строк Кредиту: 59 тижнів.».

Підписанням цієї додаткової угоди позичальник підтвердив наявність у нього заборгованості перед кредитодавцем за договором станом на 02 червня 2023 року в загальній сумі 19 481,08 грн, що включає: суму кредиту - 9 000,00 грн, проценти - 9 131,08 грн та комісію - 1 350,00 грн (п. 1 Додаткової угоди № 1).

Встановлено, що позивач направив відповідачу через телекомунікаційну систему одноразові ідентифікатори UA-3453 та UA-6092 на номер телефону НОМЕР_2 (зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), які боржник ввів для підтвердження операції.

Таким чином, 02 червня 2023 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 462943-КС-001 про надання кредиту, підписану одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Крім того, 02 червня 2023 року сторонами було погоджено та підписано Паспорт споживчого кредиту, який містить інформацію, обов`язкову для ознайомлення позичальника.

До теперішнього часу відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав. На виконання умов договору позичальник здійснив лише часткову оплату на суму 590,00 грн, у зв`язку з чим, згідно з розрахунком заборгованості, станом на 14 вересня 2024 року у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у загальній сумі 54 507,12 грн, яка складається з: суми прострочених платежів за тілом кредиту - 9 000,00 грн; суми прострочених платежів за процентами - 44 157,12 грн та суми прострочених платежів за комісією - 1 350,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір укладений у визначений чинним законодавством України спосіб, із дотриманням усіх вимог щодо його форми та умов, які не суперечать закону. Зокрема, договір укладено шляхом підписання оферти електронним підписом та перерахування коштів на платіжну картку відповідача, а за умови невиконання позичальником своїх зобов`язань вимоги кредитодавця про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією є обґрунтованими.

Крім того, суд першої інстанції зазначає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази ознайомлення позичальника з розміром процентної ставки та комісії. На переконання суду, наявні матеріали підтверджують згоду відповідача з цими умовами, а позивач довів обставини, які дозволяють встановити характер правовідносин сторін за договором № 462943-КС-001 від 04 квітня 2023 року та паспортом споживчого кредиту, а також факт обізнаності відповідача з їхнім змістом.

Проте колегія суддів не може повною мірою погодитися з такою позицією суду першої інстанції, оскільки він дійшов вказаних висновків за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для часткового скасування судового рішення та його зміни.

Позиція та мотиви апеляційного суду.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами, встановленими ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно зі ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ст. 639 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

У п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, шо одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За своїм змістом такий підпис є пін-кодом - алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Підпис одноразовим ідентифікатором - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи.

У силу положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 уклали в електронній формі договір про надання кредиту, який було підписано сторонами. Зокрема, відповідач підтвердив згоду з його умовами шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором (UA7419).

Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства такий правочин прирівнюється до укладеного у письмовій формі, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, а саме: розміру кредиту, порядку його надання та повернення, розміру комісії, строку кредитування, порядку нарахування і сплати процентів, прав та обов`язків сторін, а також відповідальності за порушення зобов`язань.

Отже, підписанням договору № 462943-КС-001 від 04 квітня 2023 року та паспорта споживчого кредиту без будь-яких застережень відповідач підтвердив, що він обізнаний та погодився з усіма умовами такого договору.

З огляду на зміст правочину, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов кредитного договору, оформленого належним чином в електронній формі з використанням електронного підпису.

Встановивши, що 04 квітня 2023 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 462943-КС-001 про надання кредиту в електронному вигляді, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а відповідач розмір спірної заборгованості за вказаним договором жодними належними доказами не спростував, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 9 000,00 грн та за процентами в сумі 44 157,12 грн.

Відтак доводи скаржника про відсутність доказів фактичного перерахування кредитних коштів за договором колегія суддів відхиляє як безпідставні. До того ж у матеріалах справи міститься візуальна форма послідовності дій клієнта, яка вказує на те, що відповідач самостійно користувався послугами банку та через вебсайт позивача (кредитодавця) bizpozyka.com шляхом введення логіну й паролю ввійшов до Особистого кабінету, з якого через Інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подав заявку на отримання кредиту, де відповідно вказав номер свого поточного (карткового) рахунку. Крім того, згідно з п.п. 4.4.4 Правил позичальник підтверджує, що вказаний ним (з метою отримання кредиту) поточний (картковий) рахунок № НОМЕР_1 належить саме йому, і треті особи не мають до нього доступу. Отже, доказом фактів встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок та користування відповідачем кредитними коштами є наявна в матеріалах справи виписка по рахунку, яка є належним доказом надання кредитних коштів відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17.

Щодо доводів апелянта про ненадання позивачем деталізованого розрахунку, то колегія суддів вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, оскільки відповідний розрахунок наявний у матеріалах справи. Натомість правильність наведеного позивачем розрахунку заборгованості та розмір нарахувань за договором не були спростовані відповідачем ані обґрунтованими запереченнями, ані належним контррозрахунком.

Зі змісту вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що після укладення договору відповідач користувався наданими кредитними коштами, проте допустив систематичне прострочення виконання зобов`язань, у зв`язку з чим утворилася прострочена заборгованість за тілом кредиту та процентами.

Твердження відповідача про надмірність та несправедливість встановленої договором процентної ставки у розмірі 1,15715961%, що становить понад 422 % річних, колегія суддів відхиляє, оскільки сторони під час укладення договору діяли добровільно, на засадах свободи договору (статті 6, 627 ЦК України) та погодили всі істотні умови, включаючи розмір процентів. Підписуючи договір та паспорт споживчого кредиту, відповідач був детально ознайомлений з графіком платежів та сукупною вартістю кредиту, не заявляв жодних заперечень, а тому добровільно погодився на умови, які згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковими для виконання сторонами.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що погоджена сторонами при укладенні договору процентна ставка є правомірною, відповідає принципу свободи договору та вимогам Закону України «Про споживче кредитування», а позичальник був належним чином поінформований про всі умови кредитування до моменту підписання правочину електронним підписом. Доводи апеляційної скарги в цій частині повністю спростовуються дослідженими доказами.

Крім того, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення.

Водночас, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача комісії в сумі 1 350,00 грн не відповідає вимогам закону з огляду на наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З матеріалів справи вбачається, що комісію в сумі 1 350,00 грн визначено як плату за надання кредиту.

Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності чи переліку додаткових послуг, які пов`язані з наданням кредиту, мають надаватися кредитодавцем і погоджені зі споживачем при укладенні оспорюваного договору, то положення цього правочину про встановлення плати за надання кредиту у вигляді комісії в сумі 1 350,00 грн є нікчемними відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вказаної комісії відсутні.

На викладене суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача комісії в сумі 1 350,00 грн за кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Як визначено ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

З огляду на викладене, колегія суддів, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі матеріалів, дійшла висновку про те, що оскаржуване заочне рішення суду слід змінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості з відповідача на користь позивача з 54 507,12 грн до 53 157,12 грн.

Відповідно до пп. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги висновок апеляційного суду про зміну оскаржуваного судового рішення та часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно розміру задоволених позовних вимог (97,52 %), а саме в сумі 2 362,32 грн (2 422,40 грн х 97,52 %).

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, то з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 72,10 грн (2 906,88 грн х 2,48 %).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином, зважаючи на положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 290,22 грн (2 362,32 грн - 72,10 грн).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 06 серпня 2025 року змінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» з 54 507,12 грн до 53 157,12 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір в сумі 2 290,22 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 20 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида