Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №183/6295/15 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №183/6295/15

Суддя: Гапонов А. В.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7766/26 Справа № 183/6295/15 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О.В. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.

суддів Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.,

за участю секретаря Сахарова Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Калінович Сергій Петрович, Піщанська сільська рада Самарівського району Дніпропетровської області, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, свідоцтва про право на спадщину за законом, договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання незаконними дій кадастрового реєстратора, скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов`язання скасувати запис в Державному земельному кадастрі та закрити розділ в Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки, зобов`язання скасувати кадастровий номер,

- за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

25.09.2015 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області (Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області) надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Калінович Сергій Петрович, Піщанська сільська рада Самарівського району Дніпропетровської області, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, свідоцтва про право на спадщину за законом, договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання незаконними дій кадастрового реєстратора, скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов`язання скасувати запис в Державному земельному кадастрі та закрити розділ в Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки, зобов`язання скасувати кадастровий номер, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 20.12.2021 року, позивачка просила суд:

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , видане 17.09.2014 року реєстраційною службою Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області на земельну ділянку площею 0,22 га, кадастровий номер 1223285000:002:003:0440, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , видане на ім`я ОСОБА_4 , зареєстрованого 17.09.2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 7026912, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 455590512232;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.05.2015 року, посвідчене приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каліновичем С.П., за реєстровим № 526, видане на ім`я ОСОБА_5 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване 27.05.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію права власності: номер запис про право власності 9815111, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 455590512232;

- визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,22 га, кадастровий номер 1223285000:002:003:0440, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений 29.09.2015 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каліновичем С.П., за реєстровим № 862, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію права власності: номер запис про право власності 113765579, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 455590512232, з одночасним припиненням усіх прав та обтяжень та земельну ділянку та закриттям розділу в реєстрі;

- визнати незаконними дії кадастрового реєстратора Управління Держземагенства у Новомосковському районі Дніпропетровської області щодо державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 1223285000:002:003:0440, загальною площею 0,22 га;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1223285000:002:003:0440, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області скасувати запис в Державному земельному кадастрі та закрити розділ в Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 1223285000:002:003:0440, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області скасувати кадастровий номер 1223285000:002:003:0440.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка являється власником домоволодіння за АДРЕСА_1 , на підставі Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок (домоволодіння), виданого 10.10.1988 року, згідно рішення виконкому Новомосковської районної ради народних депутатів № 96 від 17.03.1987 року, зареєстрованого в БТІ 10.10.1988 року за реєстровим номером 1108-4.

Зазначений житловий будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 0,25 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка на підставі рішення 17 сесії 21 скликання Орлівщинської сільської ради від 23.12.1993 року, була передана їй у приватну власність, однак Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку отриманий нею не був.

З метою отримання Державного акту на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_1 звернулась до відділу Держкомзему у Новомосковському районі Дніпропетровської області із заявою про присвоєння кадастрового номеру вищезазначеній земельній ділянці, внаслідок чого отримала Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Однак, в присвоєнні кадастрового номеру їй було відмовлено через те, що виявлено перетин із земельною ділянкою кадастровий номер 1223285000:002:003:0440 (площа перетину 0,05295329 га), що підтверджується протоколом проведення перевірки документації із землеустрою та обмінного файла від 26 вересня 2011 року.

В подальшому, під час з`ясування вказаних обставин, позивачем було встановлено, що власником земельної ділянки, з якою мається перетин, являється ОСОБА_4 ., яка набула право власності на домоволодіння на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , видане 17.09.2014 року реєстраційною службою Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області.

Підставою для видачі свідоцтва про право власності на земельну ділянку стало рішення 22-ї сесії 5 скликання Орлівщинської сільської ради Новомосковського району від 06.02.2009 року.

Позивачка звертає увагу на те, що вказане рішення було скасоване рішенням 25-ї сесії 5 скликання Орлівщинської сільської ради від 20.11.2009 року № 124-25/У, та прийняте рішення про винесення повторно на розгляд земельної комісії питання про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки.

Позивачка наполягає на тому, що ОСОБА_4 вже використала своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення 16-ї сесії Орлівщинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області від 30.08.1993 року.

Однак, не зважаючи на це, рішенням 19-ї сесії 5 скликання Орлівщинської сільської ради Новомосковського району від 17.11.2008 року земельна ділянка площею 0,2213 га була надана ОСОБА_4 на підставі її заяви, а рішенням 22 сесії 5 скликання Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 06.02.2009 року їй було передано у власність вищевказану земельну ділянку площею 0,22 га, однак це рішення було скасоване рішенням 25-ї сесії 5 скликання Орлівщинської сільської ради від 20.11.2009 року № 124-25/У, та прийняте рішення про винесення повторно на розгляд земельної комісії питання про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки.

Однією з підстав скасування рішення стало те, що ОСОБА_4 не погодила Акт встановлення зовнішніх меж земельної ділянки в натурі із суміжними власниками та землекористувачами. ОСОБА_1 ніколи такого акту не підписувала, замість неї цей акт підписав випадково голова сільської ради.

Одразу після скасування вказаних рішень, Орлівщинська сільська рада повідомила і ОСОБА_4 , і ОСОБА_1 про прийняте рішення, ОСОБА_4 відмовлено у видачі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, повідомлено про можливість отримання такого акту лише після того, як буде виконано вимоги Земельного Кодексу та погоджено межі земельної ділянки із суміжними землекористувачами.

Позивачка звертає увагу на те, що технічна документація, яка стала підставою для державної реєстрації спірної земельної ділянки була виготовлена 26.06.2008 року, а дозвіл на її виготовлення був наданий відповідним рішенням від 17.10.2008 року, тому ОСОБА_1 наполягає на тому, що передача у власність ОСОБА_4 земельної ділянки та подальша її реєстрація з відкриттям Поземельної книги та присвоєння кадастрового номеру в 2014 році відбулася з порушенням чинного на той час земельного законодавства, тому підлягає скасуванню та визнанню недійсним в судовому порядку.

В свою чергу, ОСОБА_5 , не маючи на те правової підстави отримала на ім`я матері свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,22 га, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке скасоване, а потім отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.05.2015 року, яке позивачка також просить визнати недійсним та скасувати, оскільки спадкодавець у встановленому порядку не набула право власності в законному порядку на земельну ділянку, цей об`єкт не міг входити до спадкової маси.

З тих же підстав позивачка просить визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

При цьому позивачка наполягає на тому, що належним способом захисту її порушених прав буде саме визнання недійсними зазначених вище правовстановлюючих документів, а допустимим захистом права позивача є вимога про припинення всіх речових прав на спірний об`єкт нерухомості з закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі прав та скасування кадастрового номеру.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, треті особа – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Калінович Сергій Петрович, Піщанська сільська рада Самарівського району Дніпропетровської області, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання незаконними дій кадастрового реєстратора, скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов`язання скасувати запис в Державному земельному кадастрі та закрити розділ в Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки, зобов`язання скасувати кадастровий номер, відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

22.05.2026 року від ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що суд не надав оцінки та посилання позивачки на те, що відповідачем для формування земельної ділянки на місцевості було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, що не відповідає вимогам Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій».

Підкреслює, що предметом спору не є порушення меж суміжних земельних ділянок, які перебувають у власності фізичних осіб на підставі правовстановлюючих документів та відповідної технічної документації із землеустрою, а саме заволодіння земельною ділянкою кадастровий номер 1223285000:02:003:0440, площею, 022 га відповідачами злочинним шляхом, з них 0,05295329 га входять до виділеної позивачці органом місцевого самоврядування земельної ділянки 0,25 га, внаслідок чого вона позбавлена можливості реалізувати своє право на набуття права власності на земельну ділянку загальною площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку безоплатної приватизації на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

На переконання позивачки, суду надано достатньо доказів незаконного (злочинного) заволодіння наведеною вище земельною ділянкою площею, 022 га, з яких 0,05295329 га входять до виділеної позивачці земельної ділянки 0,25 га, на які вона посилалась безпосередньо в позовній заяві (додані до позову) та які подані та здобуті під час розгляду справи.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

01.07.2026 року від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бардаченко Дмитро Володимирович, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідачка просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що під час розгляду справи суд першої інстанції неодноразово роз`яснював стороні позивача його право подати клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи з метою встановлення фактичних площ, меж, конфігурації та відповідність документації земельним ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з метою встановлення (або спростування) тієї обставини, що між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та відповідно земельними ділянками є спільна межа та земельні ділянки перетинаються (накладаються, тощо) одна на одну, що б було доказом порушення прав позивача. Саме у зв`язку з невиконанням покладеного на сторону позивача обов`язку доказування тієї обставини що його права порушені, йому було відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Рішення Орлівщинської селищної ради від 20.11.2009 року не має жодного правового значення при розгляді даної цивільної справи, адже рішення Орлівщинської селищної ради від 17.10.2008 року та рішення Орлівщинської селищної ради від 06.02.2009 року є ненормативними правовими актами індивідуальної дії, та вичерпали свою дію після їх виконання (реалізації), шляхом набуття спадкодавцем права власності на земельну ділянку.

СУДОВІ ВИКЛИКИ

Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.194-199, том 4).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи:

ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, , виданого 10.10.1988 року Новомосковською районною радою, являється власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 8).

Рішенням Орлівщинської сільської ради від 23 грудня 1993 року за ОСОБА_1 визнано право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,25 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 9).

Рішенням Орлівщинської сільської ради № 10-6/VI від 20 квітня 2011 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,25 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 10).

У відповідності до Протоколу проведення перевірки документації із землеустрою та обмінного файлу технічна документація із землеустрою, що була виготовлена на замовлення ОСОБА_1 , не пройшла перевірки через перетин із земельною ділянкою 1223285000020030440 (площа перетину 0,05295329 га) (т.1, а.с. 12-14).

В свою чергу, рішенням Орлівщинської сільської ради від 17 жовтня 2008 року ОСОБА_4 виділено земельну ділянку біля успадкованого будинку по АДРЕСА_1 , у розмірі 0,2213 га (т.1, а.с. 16).

Рішенням Орлівщинської сільської ради від 06.02.2009 року за ОСОБА_4 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,22 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та спору, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 17).

Варто звернути увагу на те, що листом Орлівщинської сільської ради № 440 від 2009 року на ім`я ОСОБА_1 , сільський голова повідомляв позивачку про те, що в зв`язку з відсутністю зареєстрованого права на земельну ділянку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , не визначення меж зазначеної території, а також необхідності надання проходу та проїзду до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , комісія вирішила узгодити межу між домоволодінням АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , згідно технічного звіту, договір № 1194 від 26.06.2008 року, розробленого РКПБТІ «Інвентаризатор» по фактичному користуванню (т.1, а.с. 63,64,67-68, 70-72).

Аналіз поданих доказів свідчить про те, що між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 станом на 2008 рік була відсутня спільна межа, яка підлягала погодженню між спільними користувачами, така земельна ділянка погоджувалася зі сторони позивача представником сільської ради задля забезпечення проходу та проїзду до домоволодіння за АДРЕСА_1 .

При цьому схема земельної ділянки ОСОБА_1 із зазначенням її меж Орлівщинській сільській раді при прийнятті рішення від 23.12.1993 року, не надавалась (т.1, а.с. 69).

Рішенням Орлівщинської сільської ради № 124-25/У від 20 листопада 2009 року скасовані рішення 22 сесії 5 скликання Орлівщинської сільської ради від 06.02.2009 року «Про визначення прав приватної власності на землю, яким ОСОБА_4 надавалася у власність земельна ділянка площею 0,22 га по АДРЕСА_1 , а також скасовано рішення 19 сесії 5 скликання Орлівщинської сільської ради від 17.10.2008 року «Про надання земельної ділянки» ОСОБА_4 . Цим же рішенням прийнято винести повторно на розгляд земельної комісії питання про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки (т.1, а.с. 18).

Оцінюючи рішення Орлівщинської сільської ради від 20 листопада 2009 року, суд звертає увагу на наступне.

В силу положень ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно зі статтею 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, частин 1, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

В абзаці 3 пункту 3 цього Рішення зазначено, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу й самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України органи місцевого самоврядування приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють дію норм права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У вказаному рішенні також зазначено, що зі змісту частини другої ст. 144 Конституції України та частини десятої ст. 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Враховуючи наведене рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009, суди дійшли висновку, що оскільки орган місцевого самоврядування в цілому наділений правом скасовувати свої раніше прийняті акти індивідуального характеру в односторонньому порядку, окрім випадку коли такі рішення були виконані.

У постановах від 20.09.2018 у справі №521/17710/15-а, від 22.01.2019 у справі №371/957/16-а, від 13.03.2019 у справі №542/1197/15-а Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування та громадянами, що породжує у громадян упевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Аналогічна правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі № 296/9690/15-а, від 06.03.2019 р. у справі №2340/2921/18, від 24.07.2019р. у справі №182/2428/16-а(2-а/0182/102/2016), від 21.08.2019 р. у справі №461/560/14-а, від 22 січня 2020 року, справа №208/5023/17, від 02.04.2020р. у справі №335/8641/16-а (2-а/335/283/2016), від 09.04.2020р. у справі №810/899/17, від 24.07.2020 року у справі № 819/1154/18.

У дані спірній ситуації Орлівщинська сільська рада, скасовуючи рішення від 17.10.2008 року про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 , в той час коли рішення вже вичерпало свою дію фактом свого виконання саме зі сторони Орлівщинської сільської ради, узгодивши межу по технічному звіту, і в силу зазначеним норм закону, не підлягало скасуванню органом місцевого самоврядування самостійно.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть (т.1, а.с. 109).

ОСОБА_5 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 17.04.2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каліновичем С.П., зареєстрованого в реєстрі за № 427, набула право власності на домоволодіння за АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 112).

27.05.2015 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину за земельну ділянку площею 0,22 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та спору (присадибна ділянка), кадастровий номер 1223285000:02:003:0440 (т.1, а.с. 158). Земельна ділянка належала померлій на підставі свідоцтва про право власності, індексний номер 26919789, видане 17.09.2014 року Реєстраційною службою Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, зареєстрованого службою 17.09.2014 року, номер запису про право власності 7026912, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 455590512232.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку підставою для державної реєстрації земельної ділянки стала Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 26.06.2008 року, виготовлена НРКП БТІ «Інвентаризатор» (т.1, а.с. 154-157).

29.09.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т.2, а.с. 1-4).

Суд першої інстанції взяв до увагу ту обставину, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку за ОСОБА_4 була проведена реєстраційною службою Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області 15.09.2014 року, тобто після смерті ОСОБА_4 (т.1, а.с.159-162), як і взяв до уваги висновок почеркознавчої експертизи про те, що рукописні тексти від імені ОСОБА_4 в заяві про державну реєстрацію прав ті їх обтяжень від 15.09.2014 року виконані не ОСОБА_4 , і не ОСОБА_5 (т.3, а.с. 230-236), однак звертає увагу на наступне.

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача.

Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86) та інших).

Згідно із статтею 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п`ята статті 158 ЗК України).

До компетенції суду відносяться питання щодо встановлення наявності чи відсутності порушення відповідачем права позивача в межах вимог позовної заяви. Водночас, до компетенції суду не входять функції з встановлення на підставі правовстановлюючої документації, зокрема, перетину спірних земельних ділянок.

Обґрунтовуючи свої вимоги, саме позивач, відповідно до вимог процесуального закону, зобов`язаний надати суду належні та допустимі докази, які б підтверджували існування права користування земельною ділянкою та існування перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Однак, наявні матеріали справи жодним чином не підтверджують факт вчинення перешкод позивачу в користуванні належною їй земельною ділянкою.

На підтвердження факту вчинення перешкод у користуванні земельною ділянкою повинні бути надані суду первинні (прямі або непрямі) докази, які відтворюють ланцюжок неправомірних дій відповідача (триваючого порушення, що є підставою подачі негаторного позову), і як наслідок порушення права власника земельної ділянки на користування земельною ділянкою.

А потім, як наслідок в порядку захисту свого порушеного права на користування - звернення до правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування, органів державної влади, фіксування протиправних дій за допомогою фото або відеозйомки (речові докази).

Усі ці дії в сукупності є необхідними для встановлення об`єктивної істини у справі, і як наслідок підтвердження обставин, викладених у позовній заяві.

Отже, в зазначеній категорії справ суттєвим питанням, що підлягає встановленню та дослідженню в судовому порядку є те, чи позивач довів належними та допустимими доказами порушення його прав як власника земельної ділянки.

Жодних зауважень до відповідача щодо чинення перешкод у користуванні належною позивачу земельною ділянкою не надходило.

Встановивши обставини у справі у їх сукупності та дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на те, що позивачем не надано доказів, які б підтвердили беззаперечне належне виключно їй право користування спірною земельною ділянкою.

Також суд першої інстанції зазначив, що факт порушення цивільного права позивача як особи, частину земельної ділянки якої передано у власність третій особі на підставі розпорядження органу місцевого самоврядування шляхом передання у власність іншій особі разом з суміжною земельною ділянкою, може бути доведений, зокрема, на підставі відповідних висновків експерта чи спеціаліста.

Скориставшись своїм правом на розгляд справи без участі позивача та її представника, суд першої інстанції був позбавлений можливості призначити відповідну експертизу без клопотання позивачки.

З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.

У відповідності до статті 41 Конституції України, статті 310 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмеженим у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом частин першої - п`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

За змістом приписів статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача. У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом (крім випадків, якщо відповідно до закону розроблення технічної документації здійснюється без надання такого дозволу).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:

а) завдання на складання технічної документації із землеустрою;

б) пояснювальну записку;

в) матеріали топографо-геодезичних робіт;

г) кадастровий план земельної ділянки;

ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;

д) відомості про встановлені межові знаки.

Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок), передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49, 54 цього Порядку.

Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі (пункт 112 Порядку).

Отже, встановлення, зокрема, межових знаків земельної ділянки відбувається під час виготовлення технічної документації з землеустрою безпосередньо на місцевості, де знаходиться земельна ділянка.

За змістом пункту 6 Розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 основними завданнями земельно-технічної експертизи є, зокрема, визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки. Одним з орієнтованих вирішуваних питань, які ставляться на вирішення зазначеної експертизи, є встановлення факту порушення меж (або накладання) земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки.

Зазначені питання земельно-технічної експертизи вирішуються за наявності відповідної правовстановлювальної та технічної документації, зокрема результатів виконання топографо-геодезичних робіт, які проводяться відповідними фахівцями з використанням відповідного обладнання та бази даних. Для вирішення питань земельно-технічної експертизи експерту необхідно надати оригінали або завірені якісні копії відповідної правовстановлювальної та технічної документації із землеустрою на земельну ділянку. У разі неможливості експертом самостійно виконати топографо-геодезичні роботи результати таких робіт повинні бути надані на дослідження органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).

Отже, питання, пов`язані з перевіркою обставин на предмет перетину земельних ділянок згідно з відомостями земельного кадастру віднесено законодавцем до компетенції відповідальних осіб, уповноважених на проведення судової земельно-технічної експертизи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі №514/1571/14-ц зазначила, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивачки порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які беззаперечно вказували б, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Доводи апеляційної скарги спростовуються тим, що матеріали справи не містять документального підтвердження порушення права позивачки ОСОБА_1 на користування належною їй земельною ділянкою площею 0,25 га, оскільки вказана земельна ділянка не сформована, кадастровий номер не присвоєно, межі земельної ділянки не визначені.

Так з протоколу засідання узгоджувальної ради, створеної рішенням Орлівської сільської ради №9-1/У від 14.04.2006 року, вбачається, що в зв`язку з відсутністю зареєстрованого права на земельну ділянку по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , не визначення меж зазначеної території, а також необхідності надання проходу та проїзду до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , комісія вирішила узгодити межу між домоволодінням АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , згідно технічного звіту, договір №1194 від 26.06.2008 року, розробленого РКПБТІ «Інвентаризатор» по фактичному користуванню (а.с. 71-72, 73, том 1).

Таким чином, аналіз наявних в матеріалах справи доказів свідчить про те, що між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 станом на 2008 рік була відсутня спільна межа, яка підлягала погодженню між спільними користувачами, така земельна ділянка погоджувалася зі сторони позивача представником сільської ради задля забезпечення проходу та проїзду до домоволодіння за АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку підставою для державної реєстрації земельної ділянки стала Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 26.06.2008 року, виготовлена НРКП БТІ «Інвентаризатор» (а.с. 154, том 1).

Також, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що факт порушення цивільного права позивачки як особи, частину земельної ділянки якої передано у власність третій особі на підставі розпорядження органу місцевого самоврядування шляхом передання у власність іншій особі разом з суміжною земельною ділянкою, може бути доведений, зокрема, на підставі відповідних висновків експерта чи спеціаліста, проте відповідного клопотання стороною позивача заявлено не було, відтак суд першої інстанції був позбавлений можливості призначити відповідну експертизу для встановлення, зокрема, перетину спірних земельних ділянок.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.

При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 20.10.2026 року.

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua