Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №201/3943/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9683/26 Справа № 201/3943/26 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Гапонова А.В.

суддів Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

- за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,

на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 червня 2026 року,-

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

24 березня 2026 року до Соборного районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог, представник позивача у позовній заяві посилався на те, що 20 березня 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 , за допомогою веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1174-5580. Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор НОМЕР_1 , для підписання кредитного договору № 1174-5580 від 20 березня 2023 року, підтвердження ознайомлення з правилами та інших супутніх документів. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 3 500,00 грн.; строк кредитування – 300 днів; базовий період – 14 днів; знижена процентна ставка – 2,50 % в день; стандартна процентна ставка – 3,00 % в день. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору, а відповідач порушив вищезазначені умови кредитного договору і не повернув в повному обсязі кредит кредитодавцю. Станом на 06 лютого 2026 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 34 755,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 3 500,00 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 31 255,00 грн. Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача не повну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину у розмірі 17 255,00 грн., а саме: прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 3 500,00 грн.; прострочену заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 14 000,00 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 19 червня 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за кредитним договором № 1174-5580 від 20 березня 2023 року у розмірі 7 000,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 3 500,00 грн. та відсотки за договором – 3 500,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598) судовий збір у сумі 1 064,96 грн.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

20.07.2026 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться вимога про скасування рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 червня 2026 року в частині незадоволених позовних вимог та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що позивач має законне право на нарахування процентів (згідно п. 4.6. та 10.1. Договору) протягом строку договору (згідно п. 4.8. Договору), що останнім і було здійснено та відображено у розрахунку заборгованості.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 17500,00 грн., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено.

20 березня 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 , за допомогою веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1174-5580.

Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор НОМЕР_1 , для підписання кредитного договору № 1174-5580 від 20 березня 2023 року, підтвердження ознайомлення з правилами та інших супутніх документів.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 3 500,00 грн.; строк кредитування – 300 днів; базовий період – 14 днів; знижена процентна ставка – 2,50 % в день; стандартна процентна ставка – 3,00 % в день.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору, а відповідач порушив вищезазначені умови кредитного договору і не повернув в повному обсязі кредит кредитодавцю.

Судом встановлено, що відповідач своєчасно не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

З розрахунку заборгованості по кредитному договору, наданого позивачем, вбачається, що розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 34 755,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 3 500,00 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 31 255,00 грн.

Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача не повну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину у розмірі 17 255,00 грн., а саме: прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 3 500,00 грн.; прострочену заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 14 000,00 грн..

Суд не погоджується із зазначеним розрахунком заборгованості з огляду на наступне.

Щодо відсотків за користування кредитом, слід зазначити наступне.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Так, дійсно, відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості, первісний кредитор здійснював нарахування процентів за користування кредитом відповідно до встановленої у договорі процентної ставки протягом строку кредитування.

Проте, надмірна тривалість дії кредитного договору (300 днів) та встановлення високої процентної ставки (3,00% за день) призвели до виникнення заборгованості зі сплати процентів, що вочевидь є непропорційно високою та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак, вказані умови є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, який у 4 рази перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту.

Тож, враховуючи, що зобов`язання має виконуватись належним чином, а також те, що відповідач був обізнаний про необхідність здійснювати сплату процентів за користування кредитними коштами, проте, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів за користування кредитними коштами тілу кредиту, суд виходячи із принципів справедливості, добросовісності та розумності, що розмір заявлених відсотків в даному конкретному випадку не може перевищувати заборгованості за тілом кредиту, тобто, 3 500,00 грн.

Тому, з урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 1174-5580 від 20 березня 2023 року у розмірі 7 000,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 3 500,00 грн. та відсотки за договором – 3 500,00 грн.

З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду, оскільки ці висновки ґрунтуються на ретельному аналізу доказів, що є у матеріалах цивільної справи.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

У справі встановлено, що для підписання договору про відкриття кредитної лінії №1174-5580 ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони уклали кредитний договір.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи та отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Тож, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Водночас, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні частини позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками з причин того, що їх розмір не відповідає принципам розумності та справедливості.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду про необхідність часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, проте вважає за необхідне зазначити інші мотиви такого рішення.

Як встановлено, 20.03.2023 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “УКР КРЕДИТ ФІНАНС” та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (https://creditkasa.com.ua/), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1174-5580.

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах:

сума кредиту – 3 500,00 грн.;

строк кредитування – 300 днів;

базовий період – 14 днів;

знижена % ставка – 2,50 % в день;

стандартна % ставка – 3,00 % в день.

Відповідно до п. 4.8. Кредитного договору 1174 5580 від 31.10.2023 - Строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 календарних днів з моменту перерахування Кредиту Позичальнику (далі – Строк кредитування). Дата повернення (виплати) кредиту 13.01.2024 року. Строк дії Договору є рівним Строку кредитування.

Згідно п. 4.3. Кредитного договору - Плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування Кредитом. Тип процентної ставки за користуванням Кредитом – фіксована.

Відповідно до п. 4.4. зазначено, що Базовий період складає 14 (чотирнадцять цiлих, нуль сотих ) календарних днів.

Пунктом 1.1. Договору визначено, що Базовий період сплати відсотків (далі Базовий період) – проміжки часу впродовж строку дії Договору, в останні дні яких у Позичальника настає обов`язок сплати відсотків за користування Кредитом. Кількість днів у Базовому періоді вказана у розділі 4 цього Договору і визначена Сторонами на підставі пропозиції Кредитодавця, сформованої із урахуванням побажань Позичальника, наданих в процесі звернення щодо отримання Кредиту через веб-сайт Кредитодавця.

Базовий період – строк протягом якого боржник (позичальник) бажає сплачувати саме проценти за користування кредитом (в даному випадку – 14 днів), який він сам обирає при заповнення заявки на отримання грошових коштів. А строк кредитування – строк на який видаються грошові кошти, якими він може користуватися (в даному випадку – 300 днів до 13.01.2024 року).

Відповідно до п. 4.6. та 10.1. Кредитного договору - Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, починаючи з дня видачі Кредиту до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, за наступною ставкою:

Стандартна процентна ставка становить 3.00% (три цiлих, нуль сотих відсотки(-ів)) за кожен день користування Кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключенням строку використання права користування Кредитом за Промо-ставкою та/або Зниженою, та/ або Пільговою процентною ставкою).

Знижена процентна ставка становить 2.50 % (дві цілих, п`ятдесят сотих відсотки(-ів)) за кожен день користування Кредитом, яка надається Кредитодавцем виключно як знижка на користування Кредитом та є заохоченням Позичальника до сумлінного виконання умов Договору.

Пунктом 2.3. Кредитного договору передбачено, що для мінімізації загальних витрат Позичальника за Кредитом Кредитодавець рекомендує Позичальнику здійснити повне погашення Кредиту не пізніше останнього дня першого Базового періоду строку кредитування (більш детально див. п.5.3 Договору) згідно наступного розрахунку:

Дата видачі кредиту - 20.03.2023 р.

Останній календарний день першого Базового періоду - 02.04.2023 р.

Сума Кредиту – 3500.00 грн.

Нараховані проценти за користування Кредитом - 1225.00 грн.

Разом до сплати – 4725.00 грн.

Апелянтом зазначено, що згідно з розрахунком заборгованості за договором 1174-5580 від 20.03.2023 року, станом на 06.02.2026, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» здійснювало нарахування лише по процентам за користування кредитом (згідно п. 4.6. та 10.1. кредитного договору) в строк договору (згідно п. 4.8. Договору), що погоджений між сторонами.

Водночас, договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами /стаття 629 ЦК України/.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Тож тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними /частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»/.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими /частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача /частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним /абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним /частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому /частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення /частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Заразом, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача /частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловленого у постанові від 07 вересня 2026року, у справі №552/672/23, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Отже, тлумачення змісту вищевказаних умов кредитного договору щодо різноманітних способів та розміру нарахування процентів у даній справі дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків та строків їх нарахування.

Тож, за встановлених обставин, підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

Колегія суддів, витлумачивши умови кредитного договору, також наголошує, що первісний кредитор скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на двозначних положеннях та на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, що не є сумісним із принципом верховенства права і не може вважатися таким, що позбавлено свавілля.

Матеріали справи дійсно свідчать про підписання відповідачем Договору про відкриття кредитної лінії, але водночас вказаний договір, паспорт споживчого кредиту та додатки до нього, містять нечіткі та двозначні істотні умови кредитування щодо процентних ставок, в той час як Товариство не надало суду жодних достовірних доказів на підтвердження узгодження з відповідачем зрозумілих умов щодо процентної ставки.

Враховуючи викладене, з урахуванням наявних у справі доказів, суд позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок процентів за користування кредитом.

Через відсутність достовірних доказів про розмір заборгованості відповідача за відсотками, позовні вимоги Товариства в цій частині не могли бути задоволені у зв`язку з їх недоведеністю.

У справі відсутній належний розрахунок заборгованості за відсотками, з якого б вбачалось, яку саме процентну ставку було застосовано до кредиту відповідача, враховуючи встановлені судом нечіткі та двозначні умови кредитного договору.

Тож, за встановлених обставин у справі, всебічно проаналізувавши умови кредитного договору, апеляційний суд приходить до висновку про те, що Товариство мало право на отримання процентів від позичальника за користування наданим кредитом, але водночас позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, з метою доведення своїх позовних вимог достатніми і допустимими доказами та задля уникнення доказування на підставі припущень, не надав суду достовірних та достатніх доказів, які б надавали можливість встановити правильність нарахування відповідачу відсотків за користування кредитом, що є обов`язковим для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за Договором.

Отже доводи апеляційної скарги Товариства про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення повної суми заборгованості за відсотками, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження узгодження умов щодо порядку нарахування відсотків, не приймаються апеляційним судом до уваги.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Згідно з ч.1 ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 червня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: