Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №619/1556/26 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/1556/26

провадження № 2/619/1230/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

22 жовтня 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області

у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.

за участю:секретаря судового засіданняТатарінової А.М.

Ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

законний представник позивача: ОСОБА_2 ;

відповідач: ОСОБА_3 .

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження позов про визнання дій, що порушують право та стягнення моральної шкоди.

Стислий виклад позиції сторін.

12 березня 2026 року ОСОБА_2 як законний представник, через систему «Електронний суд» в інтересах малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив: визнати дії ОСОБА_4 , що полягали у самочинній зміні місця проживання малолітнього ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 року без згоди батька ОСОБА_2 , такими, що порушують права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 та є порушенням пункту 1 Розпорядження №224 Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 04 травня 2017 року; визнати дії ОСОБА_4 щодо неповідомлення, неузгодження та приховування інформації про адресу проживання (перебування) малолітнього ОСОБА_1 з 22 квітня 2022 року по 11 березня 2026 року такими, що порушують права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 ; визнати бездіяльність ОСОБА_4 , що полягала у неповідомленні, неузгодженні та приховуванні від батька ОСОБА_2 інформації про зняття з реєстрації малолітнього ОСОБА_1 08 жовтня 2024 року з адреси: АДРЕСА_1 , такою, що порушує права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 та є порушенням пункту 1 Розпорядження №224 Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 04 травня 2017 року; у разі встановлення судом факту реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_1 за новою адресою (відмінною від адреси, визначеної пунктом 1 Розпорядження №224), визнати дії ОСОБА_4 , що полягали у самочинному здійсненні такої реєстрації без повідомлення та узгодження з батьком ОСОБА_2 , такими, що порушують права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 ; заборонити ОСОБА_5 самочинно (без письмової згоди батька ОСОБА_2 або без відповідного рішення суду) змінювати місце проживання малолітнього ОСОБА_1 , знімати його з реєстрації місця проживання та здійснювати реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_4 на користь малолітнього ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 840 000 (вісімсот сорок тисяч) грн, завдану самочинною зміною місця проживання малолітнього ІНФОРМАЦІЯ_7 року та приховуванням від ОСОБА_2 інформації про адресу проживання малолітнього з 22 квітня 2022 року по 11 березня 2026 року. В обґрунтування позову посилався на те, що він, як законний представник свого малолітнього сина ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з січня 2014 року проживали однією сім`єю за адресою його реєстрації: АДРЕСА_2 . Вони мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (надалі - позивач (дитина). У зв`язку з систематичними порушеннями прав та інтересів позивача, а також перешкодами у вихованні й спілкуванні дитини з батьком з боку матері, які почались у березні 2017 року, було прийнято Розпорядження №224 Дергачівської РДА Харківської області від 04 травня 2017 року, надалі - Розпорядження №224. У пункті 1 Розпорядження №224 встановлено адресу проживання дитини АДРЕСА_1 . Ця адреса була узгоджена обома батьками відповідними заявами та не заперечувалась. З дня прийняття Розпорядження №224 питання щодо зміни адреси проживання дитини батьками не порушувалось до початку бойових дій в Україні 24 лютого 2022 року. Фактичні обставини станом на 24.02.2022. Діє пункт 1 Розпорядження №224, яким визначено адресу проживання позивача, а також пункт 3, яким рекомендовано матері не чинити перешкод у його вихованні з боку батька. Діє рішення суду у справі №619/3051/17 від 22.02. 2018, а також постанова апеляційного суду від 18.07.2018, якими зобов`язано матір усунути перешкоди у вихованні та спілкуванні позивача з батьком та встановлено порядок участі батька у його вихованні та спілкуванні без присутності відповідачки. Діє постанова Касаційного суду у справі №619/3051/17 від 28.01.2019, якою остаточно встановлено перешкоди матері та її рідних з березня 2017 року, а з серпня 2017 року ці перешкоди відбувались попри діюче Розпорядження №224. 4.Діє постанова апеляційного суду у справі №619/4720/18 від 15.10.2020, якою визначено додатковий спосіб участі батька - оздоровлення дитини кожного літа впродовж двох тижнів. Це рішення свідчить, що матір продовжувала перешкоджати батькові у вихованні та організації оздоровлення дитини. Триває розгляд справи №619/4823/21 за позовом дитини та батька від 24.09.2021 до матері щодо відшкодування моральної шкоди через ухилення від виконання рішення суду. Триває досудове розслідування №12021221230000608, яке розпочато 24.10.2021, а згодом об`єднано з іншими розслідуваннями, щодо можливого вчинення кримінальних правопорушень з боку матері щодо дитини та батька. У цьому кримінальному провадженні позивач визнаний потерпілим, а батько залучений як його законний представник. Ухвалою суду від 25.11.2021 у справі №619/3051/17 визнано безпідставним невиконання судового рішення з боку матері та зобов`язано державного виконавця відновити виконавче провадження НОМЕР_4. Постановою державного виконавця від 24.12.2021 відновлено виконавче провадження НОМЕР_4 з примусового виконання судового рішення №619/3051/17. Відповідачка належним чином повідомлена. Виконавче провадження триває. Триває розгляд цивільної справи №619/414/22 за позовом законного представника від 01.02. 2022 щодо визначення додаткового способу участі батька під час шкільних канікул дитини, що свідчить про чергові перешкоди з боку матері та порушення прав позивача. Наведені обставини підтверджують, що станом на 24.02. 2022 права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 у його сімейних відносинах з батьком були врегульовані Розпорядженням №224 та чинними судовими рішеннями у справах №619/3051/17 і №619/4720/18. Водночас порушення прав та інтересів позивача, а також можливе вчинення щодо нього психологічного насильства, підтверджуються наявністю відновленого виконавчого провадження НОМЕР_4 з примусового виконання рішення суду, досудовим розслідуванням №12021221230000608 щодо можливого вчинення кримінальних правопорушень з боку матері, розглядом цивільної справи №619/4823/21 про відшкодування вже завданої моральної шкоди, а також розглядом цивільної справи №619/414/22 щодо визначення додаткового способу участі. Це свідчить, що станом на 24.02.2022 дії відповідачки вже мали тривалий умисний протиправний характер стосовно позивача, а його законний представник здійснював захист порушених прав та інтересів дитини у передбачений законом спосіб. Самочинна зміна місця проживання дитини 24.02.2022 через початок обстрілів до місця проживання позивача особисто прибув законний представник та запропонував вивезти його разом з відповідачкою у безпечне місто Полтава у зв`язку із загрозою для життя і безпеки дитини в місці її проживання, яке знаходиться у прикордонній зоні та в умовах ворожого вторгнення. Також пропонував узгодити порядок дій щодо зміни адреси проживання. Відповідна територія віднесена до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, який формується за правилами постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364 та затверджується уповноваженим міністерством. Відповідачка відмовилась евакуювати дитину. 07.03.2022 матір дитини проінформувала батька повідомленням у месенджері Viber, що вона разом з дитиною виїхала з місця проживання. При цьому нову адресу проживання, напрям виїзду або будь-які інші дії, пов`язані зі зміною встановленої адреси проживання дитини, відповідачка батькові не повідомила, з ним не узгоджувала та згоди батька на зміну місця проживання дитини не запитувала та не отримувала. Позивач з 24.02.2022 був позбавлений матір`ю можливості контактувати з батьком, повідомляти батька про обставини, що з ним відбуваються, а також отримувати опіку та піклування з боку батька в межах дії Розпорядження №224, рішення суду у справі №619/3051/17, яке перебувало у примусовому виконанні, а також рішення суду у справі №619/4720/18. Відтак датою самочинної зміни місця проживання дитини є 07.03.2022, що підтверджується повідомленням відповідачки у месенджері Viber. Приховування інформації про адресу проживання (перебування) позивача З 07.03.2022 на захист порушених прав позивача законний представник, крім регулярних звернень до відповідачки дзвінками на всі відомі номери, смс-повідомленнями та повідомленнями у месенджерах, звертався до поліції, органів державної виконавчої служби, служби у справах дітей та використовував інші законні способи встановлення місцезнаходження (перебування) дитини. За результатами звернень до поліції законний представник отримав відповіді, з яких убачається, що з 22.04.2022 місцезнаходження позивача було офіційно зафіксовано як невідоме, у зв`язку з чим 27.04.2022 позивача оголошено у державний розшук як особу, зниклу безвісти. 18.05.2022 розшук було припинено у зв`язку із встановленням місцезнаходження, однак це не призвело до встановлення адреси проживання (перебування) позивача та повідомлення її законному представнику і не усунуло порушення, оскільки відповідачка не повідомила і не узгодила з батьком нову адресу проживання (перебування) дитини, чим продовжувала порушувати права та інтереси позивача. 29.05.2022 позивача повторно оголошено у державний розшук, а станом на 10.06.2022 позивач перебував у розшуку. Відтак датою початку неповідомлення, неузгодження та приховування від батька інформації про адресу проживання (перебування) позивача слід вважати 22.04.2022, як першу офіційну дату, з якої поліцією зафіксовано відсутність відомостей про місцезнаходження позивача. Після початку розшуку позивача поліцією законний представник не припинив дій щодо встановлення адреси проживання (перебування) позивача та з метою захисту порушених прав та інтересів дитини звертався до інших органів державної влади та установ. Зокрема, законний представник, діючи в інтересах позивача, звертався та отримав відповіді: Державної прикордонної служби України щодо відсутності відомостей про перетин державного кордону України позивачем, що було необхідно для встановлення адреси проживання (перебування) позивача. Національної соціальної сервісної служби України щодо відсутності інформації від консульських установ України за кордоном про перебування позивача на консульському обліку, а також інших відомостей, які можуть свідчити про адресу проживання (перебування) позивача за кордоном. Міністерства закордонних справ України, Посольства України у ФРН щодо відсутності відомостей про перебування позивача на консульському обліку та даних, які можуть свідчити про адресу проживання (перебування) позивача у ФРН. У межах виконавчого провадження НОМЕР_4 державним виконавцем систематично направлялись запити до ДПСУ щодо можливого виїзду боржника (відповідачки у справі) за межі України, а ДПСУ надавала відповіді про відсутність інформації про перетин кордону ОСОБА_3 . У межах виконавчих проваджень з примусового виконання судових рішень, де боржником була відповідачка, законний представник ініціював звернення державних виконавців до суду про оголошення розшуку відповідачки у зв`язку з відсутністю відомостей про її місцезнаходження, унаслідок чого судом постановлено відповідні ухвали суду. Ухвали про розшук відповідачки станом на дату подання позову залишаються невиконаними. У зазначений період було прийнято рішення суду у справах №619/4451/23, а також ухвалу суду про забезпечення позову у справі №619/10103/24 на захист порушених прав позивача, у тому числі щодо неповідомлення та приховування адреси проживання (перебування) позивача, якими відповідачку було зобов`язано повідомити законного представника про адресу реєстрації та адресу проживання (перебування) позивача, однак такі рішення та ухвали відповідачкою не виконані та станом на дату подання позову не виконуються. Висновок: Отримані відповіді уповноважених органів, судові рішення, ухвали суду та матеріали виконавчих проваджень підтверджують, що після офіційної фіксації невідомого місцезнаходження позивача з 22 квітня 2022 року законний представник, діючи в інтересах позивача, здійснював системні дії для встановлення адреси проживання (перебування) позивача, однак відповідачка не повідомляла та не узгоджувала з батьком інформацію про нову адресу проживання (перебування) позивача у період з 22.04.2022 по 11.03.2026, чим порушувала права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 . Крім того, після набрання законної сили судовими рішеннями та ухвалою суду відповідачкою не було повідомлено законного представника про нову адресу проживання (перебування) позивача, що свідчить про умисне і тривале порушення прав та інтересів позивача, захист яких уже був підтверджений судовими рішеннями. 4. Приховування інформації про зняття з реєстрації позивача Після самочинної зміни місця проживання позивача відповідачкою 07.03.2022 адреса реєстрації позивача за місцем, визначеним пунктом 1 Розпорядження №224, залишалась незмінною та офіційно використовувалась як адреса реєстрації позивача. Під час судового розгляду у справі №619/614/25 законний представник, діючи в інтересах позивача, ознайомився з повідомленням Служби у справах дітей Малоданилівської селищної ради, у якому зазначено, що 08.10.2024 позивача та відповідачку знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за заявою власника житла. Також у матеріалах додатка 4.1 міститься акт обстеження умов проживання від 07.11.2024, яким зафіксовано, що позивач та його матір за зазначеною адресою не проживають. Відповідачка була обізнана про обов`язковість виконання пункту 1 Розпорядження №224 та про обов`язок боржника у виконавчому провадженні повідомляти державного виконавця про зміну місця проживання та інші істотні обставини. З відповіді Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 21.07.2025 вбачається, що відповідачка, як боржник у різних виконавчих провадженнях, не повідомила про зняття її з адреси реєстрації: АДРЕСА_1 , чим не виконала вимоги закону. На час звернення позовною заявою відповідачка не повідомляла державних виконавців про нову адресу реєстрації (проживання). Відтак встановлено, що відповідачка не повідомила, не узгодила та приховала від батька ОСОБА_2 інформацію про зняття з реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , яка була визначена пунктом 1 Розпорядження №224 Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 04.05. 2017, чим порушила права та інтереси позивача. 5. Фактичні обставини станом на дату подання позову (11.03.2026) Станом на дату подання цього позову порушення прав та інтересів малолітнього ОСОБА_1 з боку матері не припинені. Нова адреса проживання (перебування) та реєстрації позивача законному представнику не повідомлена, не узгоджена та приховується. Судові рішення про обов`язок відповідачки повідомити відповідну інформацію не виконані, а виконавчі провадження тривають. У межах примусового виконання рішення суду у справі №619/3051/17 у виконавчому провадженні НОМЕР_4 до відповідачки застосовано заходи примусового виконання, зокрема: тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон, арешт коштів, арешт майна, обмеження у праві керування транспортними засобами, а також накладення штрафів. Крім того, рішенням суду у справі №619/414/22 від 09.10. 2023 позов законного представника про визначення додаткового способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною під час шкільних канікул було задоволено повністю. Зазначене рішення перебуває у примусовому виконанні у виконавчому провадженні НОМЕР_5, у межах якого також застосовуються передбачені законом заходи примусового виконання до відповідачки. Рішенням суду у справі №619/4823/21 від 06.09.2024 позов про відшкодування моральної шкоди було задоволено частково, що додатково підтверджує наявність встановлених судом порушень відповідачкою сімейних правовідносин позивача з батьком. У межах виконавчого провадження НОМЕР_6 з відповідачки стягнуто присуджену моральну шкоду, однак стягнення присудженої суми не вплинуло на поведінку відповідачки. Рішенням суду у справі №619/1818/23 від 30.10.2025 позов про відшкодування моральної шкоди дитині задоволено частково; з відповідачки стягнуто 50 000 грн моральної шкоди на користь малолітнього ОСОБА_1 . Це рішення є особливо важливим, оскільки підтверджує, що дії відповідачки вже були визнані судом такими, що завдавали тривалий час моральної шкоди саме дитині (з 2018 року). Також проводяться виконавчі дії з примусового виконання судових рішень у справах №619/4720/18, №619/4451/23, №619/10103/24, №619/6681/24, у межах яких застосовуються передбачені законом заходи примусового виконання щодо відповідачки, як боржника. Крім того, триває досудове розслідування №12021221230000608, яке розпочато 24.10.2021 та надалі було об`єднане з іншими кримінальними провадженнями щодо можливого вчинення відповідачкою кримінальних правопорушень стосовно малолітнього ОСОБА_1 та його батька. У зазначеному кримінальному провадженні позивач визнаний потерпілим, а ОСОБА_2 залучений як його законний представник. Сам факт триваючого досудового розслідування додатково підтверджує, що порушення прав та інтересів позивача з боку відповідачки мають не одноразовий, а тривалий, системний та суспільно небезпечний характер. Відтак, станом на дату подання цього позову протиправна поведінка відповідачки щодо малолітнього ОСОБА_1 має тривалий, системний та умисний характер, уже неодноразово була предметом судового розгляду, а також спричинила встановлену судами моральну шкоду дитині. Ураховуючи, що застосовані до відповідачки заходи примусового виконання не призвели до фактичного захисту прав дитини, які і надалі порушуються, заявлені у цій справі запобіжні вимоги та вимога про відшкодування моральної шкоди у значному розмірі є необхідними та співмірними характеру і тривалості порушень. Запобіжні заходи щодо реєстраційних дій відповідачки Через самочинну зміну місця проживання позивача, неузгодження та неповідомлення (приховування) інформації про нову адресу реєстрації (проживання) дитини, а згодом і приховування від законного представника факту зняття позивача зі встановленої пунктом 1 Розпорядження №224 адреси проживання, права та інтереси дитини тривалий час порушуються, що руйнує сімейні відносини позивача з батьком та унеможливлює належну комунікацію, а також реалізацію опіки та піклування з боку батька. З метою захисту вже порушених прав та інтересів позивача, а також запобігання подальшим самочинним діям відповідачки, пов`язаним із реєстрацією місця проживання позивача, позивач в особі законного представника заявляє позовні вимоги 4 і 5, а саме: у разі встановлення судом факту реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_1 за новою адресою, відмінною від адреси, визначеної пунктом 1 Розпорядження №224, визнати дії ОСОБА_3 щодо самочинного здійснення такої реєстрації без повідомлення та узгодження з батьком такими, що порушують права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 ; а також заборонити ОСОБА_3 самочинно, без письмової згоди батька або без відповідного рішення суду, змінювати місце проживання малолітнього ОСОБА_1 , знімати його з реєстрації місця проживання та здійснювати реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_1 . Ці позовні вимоги спрямовані на захист порушених прав та інтересів дитини у зв`язку з тривалими та умисними діями відповідачки (впродовж чотирьох років). Окремо слід зазначити, що у провадженні суду перебуває інша цивільна справа за позовом про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_1 з батьком. Водночас у цій справі позивач не ставить питання про визначення місця проживання дитини, а просить суд надати захист порушеним правам та інтересам дитини у зв`язку із самочинною зміною місця проживання, приховуванням адреси проживання (перебування), приховуванням зняття з реєстрації та необхідністю запобігання подальшим самочинним реєстраційним діям відповідачки. Моральна шкода, завдана самочинною зміною місця проживання та приховуванням адреси Самочинна зміна місця проживання позивача 07.03.2022 є самостійною протиправною дією, яка спричинила для позивача окремі негативні наслідки незалежно від невиконання рішень суду про порядок участі батька. Йдеться не лише про порушення встановленого порядку контактів, а про фактичне вилучення дитини з визначеного офіційного місця проживання та створення ситуації невизначеності щодо її адреси, що унеможливило для батька виконання батьківських функцій, у тому числі належну опіку, піклування, листування та іншу регулярну участь у житті дитини. Надалі відповідачка в період з 22.04.2022 по 11.03.2026 не повідомляла, не узгоджувала та приховувала від батька ОСОБА_2 інформацію про адресу проживання (перебування) позивача, що тривало протягом чотирьох років та призвело до тривалої ізоляції позивача від батька і руйнування сімейних відносин позивача з батьком. До суду подається висновок експерта-психолога №26/02/25-СІВ від 26.02. 2025, який охоплює події з вересня 2021 року по вересень 2024 року та яким підтверджено, що зміна місця проживання дитини і розрив контактів з батьком призводять до психологічних страждань дитини, негативних переживань, втрати звичного оточення, можуть зумовлювати затримку психічного розвитку та інші негативні наслідки, а роль батька у віці дитини є суттєвою для її емоційної підтримки, соціалізації та гармонійного розвитку. Крім того, до суду подається психологічний висновок щодо дитини №2-2026 від 25.01.2026, який охоплює події з вересня 2024 року по вересень 2025 року та в якому встановлено можливість моральних страждань дитини, а також крайній ступінь відчуження, що може бути оцінено як тривале психологічне насильство над позивачем. Факт неповідомлення адреси реєстрації (проживання) позивача був також зафіксований у передбачений законом спосіб у межах виконавчого провадження НОМЕР_7, у зв`язку з чим було розпочато окремі досудові розслідування за статтями 382 та 356 КК України. З огляду на надані експертний висновок та психологічний висновок щодо позивача за період з 2021 року по 2025 рік, а також на офіційну фіксацію неповідомлення адреси проживання (перебування) позивача, самочинна зміна місця проживання дитини та тривале приховування її адреси є достатньою підставою для висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди саме цими діями, окремо від питання невиконання судових рішень про порядок участі батька. З урахуванням наведеного позивач в особі законного представника просить стягнути з ОСОБА_3 на користь малолітнього ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 840 000 (вісімсот сорок тисяч) грн, завдану самочинною зміною місця проживання позивача ІНФОРМАЦІЯ_7 року та приховуванням від батька інформації про адресу проживання (перебування) позивача у період з 22.04.2022 по 11.03.2026.

Відповідач відзив на позовну заяву не подавала.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

24 березня 2026 року постановлено ухвалу про прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 11 год 00 хв 06 травня 2026 року. Направлено відповідачу копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів; запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов в строк до 22 квітня 2026 року.

01 квітня 2024 року до суду надійшов лист Малоданилівської селищної ради № 02-20/708 від 17.03.2026, в якому повідомлено про те, що за відомостями Реєстру територіальної громади ОСОБА_3 знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 , була зареєстрована з 03.02.2017 по 08.10.2024.

06 травня 2026 року підготовче засідання відкладено на 11 год 00 хв 04.06.2026.

04 червня 2026 року законний представник малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подав до суду клопотання про долучення доказів.

04 червня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 11 год 00 хв 06.07.2026.

10 червня 2026 року законний представник малолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , через систему «Електронний суд» подав до суду клопотання про долучення доказів.

06 липня 2026 року судове засідання відкладено на 11 год 00 хв 08.09.2026.

08 вересня 2026 року судове засідання відкладено на 10 год 00 хв 12.10.2026.

У судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явилася, причину неявки суду не повідомила, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином шляхом направлення на останнє відоме зареєстроване місце проживання судової повістки, яка відповідно до повідомлення Укрпошти 14.09.2026 була не вручена працівниками пошти у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Крім того, ОСОБА_3 повідомлялася шляхом направлення на відому адресу місця її фактичного проживання судової повістки, яка відповідно до повідомлення була не вручена працівниками пошти у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Пунктом 991 «Правил надання послуг поштового зв`язку», затверджених постановою КМ України від 5 березня 2009 р. № 270, встановлено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Отже, відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка відповідачу вручена 14.09.2026.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 по справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23) та Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-109гс19); від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18).

Відповідно до листа Малоданилівської селищної ради № 02-20/1956 від 10.09.2025 ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , з 03.02.2017 по 08.10.2024.

Згідно відповіді № 2453192 від 13.03.2026 з Єдиного демографічного реєстру ОСОБА_3 за вказаними параметрами не знайдено.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до довідки уповноваженої особи суду, повідомлення для ОСОБА_3 про виклик, як відповідача на 11 год 00 хв 06.05.2026; 11 год 00 хв 04.06.2026; 11 год 00 хв 06.07.2026; 11 год 00 хв 08.09.2026 та на 10 год 00 хв 12.10.2026 у судове засідання по справі № 619/1556/26, було розміщено відповідно 30.03.2026; 08.05.2026; 05.06.2026; 06.07.2026 та 08.09.2026 на сторінці вебсайту суду офіційного вебпорталу «Судова влада України» в розділі «Громадянам» під назвою «Інформація для громадян, які викликані до суду через вебпортал «Судова влада України».

Отже, відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України ОСОБА_3 вважається 08.09.2026 повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_2 не з`явився. Надав до суду заяву, в якій просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Частиною третьою статті 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Так як, відповідач повторно не з`явилася в судове засідання, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання, то відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів та постановляє заочне рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до Свідоцтва про народження, Серія НОМЕР_1 , актовий запис № 89, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками є: мати - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_2 .

Розпорядженням № 224 від 04.05.2017 року про визначення місця проживання та порядку виховання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_1 , з матір`ю ОСОБА_3 , яка мешкає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ; визначено громадянину ОСОБА_2 , який мешкає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , дні для участі у вихованні та спілкуванні з його малолітнім сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: перший та третій тиждень місяця, з 9-00 години суботи до 20-00 години неділі, за місцем проживання батька в присутності матері дитини громадянки ОСОБА_3 , враховуючи думку та стан здоров`я дитини, в будні дні з 18-00 години до 20-00 години, для прогулянок поблизу місця проживання матері, як в присутності матері, так і без її присутності за конкретною домовленістю з громадянкою ОСОБА_3 , враховуючи думку та стан здоров`я дитини. Рекомендовано громадянці ОСОБА_3 , яка мешкає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , не чинити перешкоди громадянину ОСОБА_2 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дане розпорядження є обов`язковим до виконання кожною зі сторін спору.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року (справа №619/3051/17, провадження № 2/619/134/18) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною - позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Усунено перешкоди ОСОБА_2 та визначено йому дні для участі у вихованні та спілкуванні з його малолітнім сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: кожний непарний та парний вівторок та п`ятницю з 18 год 30 хв до 19 год. 30 хв в присутності матері ОСОБА_3 (бабусі ОСОБА_6 або дідуся ОСОБА_7 ), за адресою: АДРЕСА_3 , враховуючи думку та стан здоров`я дитини; кожну непарну суботу місяця з 09 год 00 хв до 13 год 00 хв в присутності матері ОСОБА_3 (бабусі ОСОБА_6 або дідуся ОСОБА_7 ), як за місцем проживання дитини за адресою: АДРЕСА_3 , так і з можливістю відвідування дитячих розважальних закладів чи парків відпочинку, враховуючи думку та стан здоров`я дитини; -у день народження дитини, якщо ІНФОРМАЦІЯ_8 буде вихідним днем - з 09 год 00 хв до 11 год 00 хв в присутності матері ОСОБА_3 (бабусі ОСОБА_6 або дідуся ОСОБА_7 ), за адресою: АДРЕСА_3 , або в дитячому розважальному закладі чи паркові відпочинку у смт. Мала Данилівка, Дергачівського району Харківської області або у місті Харкові; якщо ІНФОРМАЦІЯ_8 припадає на будній день - з 08 год 00 хв до 08 год 30 хв в присутності матері ОСОБА_3 (бабусі ОСОБА_6 або дідуся ОСОБА_7 ), за адресою: АДРЕСА_3 , з урахуванням думки та стану здоров`я дитини. В іншій частині позовів відмовлено.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного суду України від 28.01.2019, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року змінено в частині визначення порядку та участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Абзаци 4-6 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: визначено ОСОБА_2 наступний спосіб участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце та час їхнього спілкування: кожного вівторка та четверга кожного тижня з 17.00 до 19.00 без присутності матері; кожної суботи та неділі другого та четвертого тижня місяця з 10.00 год до 18.00 год без присутності матері. В іншій частині рішення залишено без змін.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06.03.2020 (справа № 619/4720/18, провадження №2/619/58/20) у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа- Служба у справах дітей Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного суду від 15.10.2020 у справі 619/4720/18 рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 березня 2020 року скасовано. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено ОСОБА_2 додатковий спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : два тижні влітку, за домовленістю з ОСОБА_3 , під час відпустки батька, для спільного з батьком відпочинку та оздоровлення сина. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

З огляду на Витяг з ЄРДР відкрито кримінальне провадження № 12021221230000608 від 24.10.2021 за ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області щодо внесення відомостей до ЄРДР за ч. 2 ст. 382 КК України за заявою ОСОБА_2 , яке 13.07.2023 об`єднано з кримінальним провадженням № 12021221230000609.

Постановою прокурора Дергачівської окружної прокуратури від 03.08.2023 визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 потерпілими у кримінальному провадженні №12021221230000609 від 24.10.2021

Постановою прокурора Дергачівської окружної прокуратури від 14.08.2023 залучено ОСОБА_2 , як законного представника потерпілого ОСОБА_1 , до кримінального провадження , внесеного до ЄРДР за №12021221230000609 від 24.10.2023, яке об`єднано 13.07.2023 з кримінальним провадженням №12021221230000608.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 25.11.2021 визнано неправомірною бездіяльність щодо не відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_8 та зобов`язано державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області відновити зазначене виконавче провадження.

Постановою головного державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області СМУ МЮ (м. Харків) Стадніченко Т.О. від 24.12.2021, відновлено виконавче провадження № НОМЕР_8 по в/л №619/3051/17.

Відповідно до повідомлення начальника Полтавського районного управління поліції ВП № 1 ГУНП в Полтавській області - малолітня дитина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться як безвісно зникла особа від 22.04.2022. Матеріали справи перебувають у провадженні Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області.

З листа начальника Державної прикордонної служби України Головного центру обробки спеціальної інформації зазначено, що за результатами перевірки інформації, що зберігається в базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», інформації про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями окремих районів Донецької та Луганської областей та тимчасово окупованою територією АР Крим у період з 01.03.2022 по 06.04.2022 громадянином України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у базі даних не виявлено.

Згідно з інформацією заступника начальника Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України - 27.04.2022 Харківським районним управлінням поліції № 3 (Шевченківський) Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оголошено у державний розшук як особу, зниклу безвісті. 18.05.2022 розшук припинено у зв`язку з встановленням місцезнаходження особи. 29.05.2022 відділенням поліції № 1 (м. Полтава) Полтавського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , оголошено у державний розшук як особу, зниклу безвісті. Станом на 10.06.2022 зазначена особа перебуває у розшуку.

З листа начальника Державної прикордонної служби України Головного центру обробки спеціальної інформації зазначено, що за результатами перевірки інформації, що зберігається в базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 06.04.2022 по 17.01.2024 громадянином України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у базі даних не виявлено.

З листа начальника Державної прикордонної служби України Головного центру обробки спеціальної інформації зазначено, що за результатами перевірки інформації, що зберігається в базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 17.01.2024 по 21.02.2024 (станом на 15:30) громадянином України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у базі даних не виявлено.

Згідно з інформацією посольства України у Федеративній Республіці Німеччина від 07.09.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на консульському обліку у посольстві України у ФРН не перебуває.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської област від 06.09.2024 подання державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області СМУ МЮ Стадніченко Т.О. про розшук боржника ОСОБА_3 задоволено. Оголошено розшук боржника ОСОБА_3 .

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської област від 16.10.2024 подання державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області СМУ МЮ Мєрємєря В.П. про розшук боржника ОСОБА_3 задоволено. Оголошено розшук боржника ОСОБА_3 .

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської област від 09.12.2024 подання державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області СМУ МЮ Шумейко К.В. про розшук боржника ОСОБА_3 задоволено. Оголошено розшук боржника ОСОБА_3 .

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12.03.2024 року (справа № 619/4451/23) встановлено ОСОБА_2 додатковий порядок участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: необмежене спілкування батька ОСОБА_2 з дитиною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку.

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 - заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 березня 2024 року в оскаржуванній частині - змінено. Зобов`язано ОСОБА_3 повідомляти батька дитини, ОСОБА_2 , на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_6 про адресу фактичного перебування дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у разі її зміни, про захворювання дитини, про виклик йому лікаря, поставлення діагнозу, стан дитини, необхідні ліки, адреси лікарні впродовж доби з моменту настання таких обставин. Зобов`язано ОСОБА_3 забезпечувати зв`язок ОСОБА_2 з сином ОСОБА_1 засобами телефонного, поштового, електронного, відео та іншого засобу зв`язку кожної неділі з 18.00 до 20.00 години. В іншій оскаржуваній частині судового рішення - залишено без змін.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року (справа №619/10103/24). зобов`язано ОСОБА_3 забезпечити спілкування в режимівідеозв`язку ОСОБА_1 , з батьком ОСОБА_2 кожного понеділката кожної середи з 18 год 00 хв до 18 год 30 хв через додаток ZOOM або інші месенджери); повідомити ОСОБА_2 письмово листом з власним підписом (на E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_6) поточну адресу проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про зміну такої адреси, протягом доби з дня набрання законної сили ухвалою про забезпечення позову.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 20.05.2024 (справа №619/3051/17) ОСОБА_3 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України, без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Постановою державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області СМУ МЮ Стадніченко Т.О. про арешт коштів боржника від 30.04.2024 у ВП № НОМЕР_8, накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_3 .

Постановою державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області СМУ МЮ Стадніченко Т.О. про арешт майна боржника від 26.06.2024 у ВП № НОМЕР_8, накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_3 .

Постановою державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області СМУ МЮ Стадніченко Т.О. про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 13.05.2024 у ВП № НОМЕР_8, встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві керування транспортними засобами, до моменту виконання боржником свої зобов`язання.

Заочним рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 09.10.2023 року у справі № 619/414/22 визначено ОСОБА_2 додатковий спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: кожні шкільні канікули тривалістю тиждень (осінні, весняні та інші) з 17.00 год четверга до 20.00 год неділі без присутності матері дитини, кожні шкільні канікули тривалістю два тижні (зимові та інші) - другий тиждень з 10.00 год понеділка до 20.00 год неділі без присутності матері дитини.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року роз`яснено абзац 3 резолютивної частини рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною наступним чином: під усуненням перешкод у спілкуванні з дитиною розуміти обов`язок відповідача відповідно до встановленого рішенням суду графіком не чинити фізичні, психологічні, психічні та будь-які інші дії, що перешкоджають брати позивачу участь у спілкуванні та вихованні дитини у визначений за рішенням суду графіком час та місцем виконання рішення.

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської област від 30.10.2025 стягнуто з ОСОБА_3 на користь малолітньої дитини- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у особі законного представника - ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

З огляду на висновок експерта психолога № 26/02/25-СІВ, складеного 26.02.2025, ізоляція дитини від контактів з батьком може мати непоправні негативні наслідки для гармонійного розвитку дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Неможливість контакту з батьком, фактичне зникнення батька з життя дитини однозначно шкодить гармонійному розвитку дитини. Різка зміна місця проживання та розрив відносин з батьком, з яким дитина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , регулярно контактував, може завдати страждань дитині, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , може боятися контакту з батьком в ситуації, коли матір каже, що батько хоче забрати дитину від матері. Можна зробити висновок, що дитина, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зазнає психологічного насильства з боку матері через обмеження волевиявлення щодо спілкування з батьком.

Відповідно до психологічного висновку щодо дитини №2-2026 від 25 січня 2026 року, який охоплює період з 27.09.2024 по 26.09.2025 встановлено, що тривала фактична ізоляція дитини від батька шкодить її психоемоційному розвитку. Розрив емоційно значущих зв`язків може спричинити психологічні страждання дитини незалежно від їх вербалізації. Можлива відмова дитини від контактів не є проявом самостійного волевиявлення. Наявні психологічні підстави вважати, що у дитини формується синдром відчуження одного з батьків, імовірно у тяжкому ступені.

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як зазначає позивач, він, як законний представник свого малолітнього сина ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , з січня 2014 року проживали однією сім`єю за адресою його реєстрації: АДРЕСА_2 .

Згідно з Розпорядженням № 224 від 04.05.2017 про визначення місця проживання та порядку виховання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_1 , з матір`ю ОСОБА_3 , яка мешкає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року (справа №619/3051/17, провадження № 2/619/134/18) усунено перешкоди ОСОБА_2 та визначено йому дні для участі у вихованні та спілкуванні з його малолітнім сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: кожний непарний та парний вівторок та п`ятницю з 18 год 30 хв до 19 год. 30 хв в присутності матері ОСОБА_3 (бабусі ОСОБА_6 або дідуся ОСОБА_7 ), за адресою: АДРЕСА_3 , враховуючи думку та стан здоров`я дитини; кожну непарну суботу місяця з 09 год 00 хв до 13 год 00 хв в присутності матері ОСОБА_3 (бабусі ОСОБА_6 або дідуся ОСОБА_7 ), як за місцем проживання дитини за адресою: АДРЕСА_3 , так і з можливістю відвідування дитячих розважальних закладів чи парків відпочинку, враховуючи думку та стан здоров`я дитини; -у день народження дитини, якщо ІНФОРМАЦІЯ_8 буде вихідним днем - з 09 год 00 хв до 11 год 00 хв в присутності матері ОСОБА_3 (бабусі ОСОБА_6 або дідуся ОСОБА_7 ), за адресою: АДРЕСА_3 , або в дитячому розважальному закладі чи паркові відпочинку у смт. Мала Данилівка, Дергачівського району Харківської області або у місті Харкові; якщо ІНФОРМАЦІЯ_8 припадає на будній день - з 08 год 00 хв до 08 год 30 хв в присутності матері ОСОБА_3 (бабусі ОСОБА_6 або дідуся ОСОБА_7 ), за адресою: АДРЕСА_3 , з урахуванням думки та стану здоров`я дитини. В іншій частині позовів відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 15.10.2020 у справі 619/4720/18 визначено ОСОБА_2 додатковий спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : два тижні влітку, за домовленістю з ОСОБА_3 , під час відпустки батька, для спільного з батьком відпочинку та оздоровлення сина.

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12.03.2024 року (справа № 619/4451/23) встановлено ОСОБА_2 додатковий порядок участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: необмежене спілкування батька ОСОБА_2 з дитиною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку.

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 - заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 12 березня 2024 року в оскаржуванній частині - змінено. Зобов`язано ОСОБА_3 повідомляти батька дитини, ОСОБА_2 , на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_6 про адресу фактичного перебування дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у разі її зміни, про захворювання дитини, про виклик йому лікаря, поставлення діагнозу, стан дитини, необхідні ліки, адреси лікарні впродовж доби з моменту настання таких обставин. Зобов`язано ОСОБА_3 забезпечувати зв`язок ОСОБА_2 з сином ОСОБА_1 засобами телефонного, поштового, електронного, відео та іншого засобу зв`язку кожної неділі з 18.00 до 20.00 години. В іншій оскаржуваній частині судового рішення - залишено без змін.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року (справа №619/10103/24). зобов`язано ОСОБА_3 забезпечити спілкування в режимі відеозв`язку ОСОБА_1 , з батьком ОСОБА_2 кожного понеділката кожної середи з 18 год 00 хв до 18 год 30 хв через додаток ZOOM або інші месенджери); повідомити ОСОБА_2 письмово листом з власним підписом (на E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_6) поточну адресу проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про зміну такої адреси, протягом доби з дня набрання законної сили ухвалою про забезпечення позову.

Отже, розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 04.05.2017 №224 «Про визначення місця проживання та порядку виховання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » було визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_1 з матір`ю ОСОБА_3 ; також рішення судів було визначено ОСОБА_2 дні для участі у вихованні та спілкуванні з його малолітнім сином ОСОБА_1 .

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.

У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).

Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).

Статтею 7 Конвенції про контакт з дітьми передбачено, що під час вирішення спорів стосовно контакту судові органи вживають усіх належних заходів для: забезпечення поінформованості кожного з батьків про важливість для їхньої дитини та їх обох установлення та підтримання регулярного контакту з їхньою дитиною; заохочення батьків та інших осіб, які мають сімейні зв`язки з дитиною, до досягнення мирових угод стосовно контакту, зокрема шляхом використання сімейного посередництва та інших процедур для вирішення спорів; забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб.

В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2023 року («Терещенко проти України», № 35481/20), у якому суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема якщо ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини. Крім того, судом констатовано неврахування національними судами положення статті 19 СК України, відповідно до якої, вирішуючи спори щодо участі батьків у вихованні дитини, суди могли не погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, лише якщо висновок органу був недостатньо обґрунтованим або суперечив інтересам дитини.

Рівноцінне спілкування малолітньої дитини з батьком в тій же мірі, що і з матір`ю, відповідає її якнайкращим інтересам.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Тобто, судовому захисту підлягає саме право одного із батьків, хто проживає окремо від дитини, на спілкування з дитиною та участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. При вирішенні такого спору судам, насамперед, необхідно встановити факт здійснення з боку іншого із батьків, із ким проживає дитина, перешкод у спілкуванні. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. При цьому суди керуються принципом рівності прав батьків у вихованні дитини та передусім, інтересами дитини з урахування конкретних обставин справи.

У той час, як стаття 162 СК України передбачає, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Указана норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

З огляду на вказані норми матеріального права батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.

Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час судового процесу та за відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні від 04 вересня 2018 року у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14), ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 як законний представник малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як на підставу порушених прав позивача посилався на те,що через самочинну зміну місця проживання позивача, неузгодження та неповідомлення (приховування) інформації про нову адресу реєстрації (проживання) дитини, а згодом і приховування від законного представника факту зняття позивача зі встановленої пунктом 1 Розпорядження № 224 адреси проживання, права та інтереси дитини тривалий час порушуються, що руйнує сімейні відносини позивача з батьком та унеможливлює належну комунікацію, а також реалізацію опіки та піклування з боку батька.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідно до листа Малоданилівської селищної ради № 02-20/1956 від 10.09.2025 ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , з 03.02.2017 по 08.10.2024.

Суд враховує, що норми сімейного законодавства вказують на право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, а той з батьків хто проживає окремо має право на особисте спілкування з дітьми.

При цьому зміна місця проживання малолітнього ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 без згоди батька та неповідомлення, неузгодження та приховування інформації про адресу проживання, не повинно використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися задля підтримки родинних зв`язків та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком .

У постанові від 01 травня 2024 року у справі № 756/9059/20 Верховний Суд зазначив, що «Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо необхідності зобов`язання матері дитини забезпечити спілкування сина з батьком шляхом відеозв`язку (у разі неможливості - телефонного зв`язку), з огляду на те, що під час воєнного стану мати разом із неповнолітньою дитиною виїхала за межі України, та на необхідність поновлення та підтримання контакту батька з дитиною, у тому числі під час розгляду спору по суті. Спілкування батька з сином має сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька з малолітнім сином, що відповідатиме законним інтересам дитини. Водночас Верховний Суд вказав, що визначений апеляційним судом час тривалістю 20 хвилин кожної неділі місяця, тобто приблизно 80 хвилин на місяць, обмежує право батька на спілкування з дитиною, адже часу спілкування недостатньо, щоб налагодити контакт з дитиною.

Верховний Суд наголошує на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини, адже батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо дитини».

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів ОСОБА_2 , як законного представник малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо визнання дії ОСОБА_4 , що полягали у самочинній зміні місця проживання малолітнього ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 року без згоди батька ОСОБА_2 , такими, що порушують права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 та є порушенням пункту 1 Розпорядження № 224 Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 04 травня 2017 року, дійшов висновку про те, що відповідач, без погодження з батьком дитини змінила місце проживання малолітнього ОСОБА_1 , чим фактично унеможливила особисті контакти дитини з батьком.

Зазначене є порушенням вимог статті 141 СК України відповідно до якої мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Як було зазначено вище, вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Очевидним є факт, що у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Разом з тим, забезпечуючи дитині можливість проживання в безпечному середовищі, мати не повинна нехтувати її інтересами, які також є важливими для неї, незалежно від її відносин з батьком.

Так, у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, що інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю.

Вирішуючи заяву ОСОБА_2 , як законного представник малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд дотримується балансу між необхідністю забезпечення дитині безпечного середовища проживання та необхідністю підтримання психоемоційного контакту з батьком, який проживає окремо, в тому числі і, з`ясувавши можливість забезпечення особистих контактів дитини з батьком.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідач, обравши без погодження з батьком дитини місце проживання дитини та зняття її з реєстрації місця проживання, знехтувала правами батька та не повністю врахувала інтересів малолітнього ОСОБА_1 , а також приховування інформації про адресу проживання (перебування) малолітнього суттєво ускладнює, а при певних обставина робить неможливим особисте спілкування дитини з батьком.

Отже, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання дій ОСОБА_3 , що полягали у самочинній зміні місця проживання малолітнього ОСОБА_1 без згоди батька ОСОБА_2 , такими, що порушують права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 та є порушенням пункту 1 Розпорядження №224 Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 04 травня 2017 року; визнання дій ОСОБА_3 щодо неповідомлення, неузгодження та приховування інформації про адресу проживання (перебування) малолітнього ОСОБА_1 з 22 квітня 2022 року по 11 березня 2026 року такими, що порушують права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 ;. визнання бездіяльності ОСОБА_3 , що полягала у неповідомленні, неузгодженні та приховуванні від батька ОСОБА_2 інформації про зняття з реєстрації малолітнього ОСОБА_1 08 жовтня 2024 року з адреси: АДРЕСА_1 , такою, що порушує права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 та є порушенням пункту 1 Розпорядження № 224 Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 04 травня 2017 року.

Разом з тим, враховуючи, що судом не встановлено факту реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_1 за новою адресою (відмінною від адреси, визначеної пунктом 1 Розпорядження № 224), суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині визнання дії ОСОБА_3 , що полягали у самочинному здійсненні такої реєстрації без повідомлення та узгодження з батьком ОСОБА_2 , такими, що порушують права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 .

Щодо заборони ОСОБА_5 самочинно (без письмової згоди батька ОСОБА_2 або без відповідного рішення суду) змінювати місце проживання малолітнього ОСОБА_1 , знімати його з реєстрації місця проживання та здійснювати реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_1 суд дійшов висновку про відмову в цій частині, оскільки суду не надано відповідних доказів на підтвердження вказаної вимоги позивача.

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 840 000,00 грн, завданої самочинною зміною місця проживання та приховуванням адреси, ОСОБА_2 посилається на те, що самочинна зміна місця проживання позивача ІНФОРМАЦІЯ_7 року є самостійною протиправною дією, яка спричинила для позивача окремі негативні наслідки незалежно від невиконання рішень суду про порядок участі батька. Йдеться не лише про порушення встановленого порядку контактів, а про фактичне вилучення дитини з визначеного офіційного місця проживання та створення ситуації невизначеності щодо її адреси, що унеможливило для батька виконання батьківських функцій, у тому числі належну опіку, піклування, листування та іншу регулярну участь у житті дитини. Надалі відповідачка в період з 22 квітня 2022 року по 11 березня 2026 року не повідомляла, не узгоджувала та приховувала від батька ОСОБА_2 інформацію про адресу проживання (перебування) позивача, що тривало протягом чотирьох років та призвело до тривалої ізоляції позивача від батька і руйнування сімейних відносин позивача з батьком.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до Пленуму Верховного Суду України в пункті 5 постанови № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тому позивачем під час розгляду справи про стягнення моральної шкоди повинно бути надано до суду докази в підтвердження спричинення щодо нього відповідачем протиправних діянь, доказів глибокого хвилювання, депресивного стану, страждання або заподіяння йому страждань такими протиправними діями, причинного зв`язку між діянням та заподіяною шкодою, а також повинно бути наведено обґрунтування розміру моральної шкоди.

Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Водночас, відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Також у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 вказано, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди.

При цьому, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19), визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Слід зазначити, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями відповідача дитині було завдано душевних страждань.

Зокрема, не надано доказів того, з яких міркувань батько виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).

Отже, з аналізу наданих сторонами доказів та наявних в матеріалах справи відомостей випливає, що батьком дитини не надано суду належних та допустимих доказів спричинення моральної шкоди, зокрема, й щодо її розміру. Усі доводи батька дитини ґрунтуються лише на припущеннях, в той час, як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, що суперечить принципу доведення своїх вимог або заперечень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 7, 12, 13, 81, 141, 244, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_2 , як законного представника ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Визнати дії ОСОБА_4 , що полягали у самочинній зміні місця проживання малолітнього ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 без згоди батька ОСОБА_2 , такими, що порушують права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 , та є порушенням пункту 1 Розпорядження № 224 Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 04 травня 2017 року.

Визнати дії ОСОБА_4 щодо неповідомлення, неузгодження та приховування інформації про адресу проживання (перебування) малолітнього ОСОБА_1 з 22 квітня 2022 року по 11 березня 2026 року такими, що порушують права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 .

Визнати бездіяльність ОСОБА_4 , що полягала у неповідомленні, неузгодженні та приховуванні від батька ОСОБА_2 інформації про зняття з реєстрації малолітнього ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_9 року з адреси: АДРЕСА_1 , такою, що порушує права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 та є порушенням пункту 1 Розпорядження № 224 Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 04 травня 2017 року.

В іншій частині позову відмовити.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ;

законний представник позивача: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач: ОСОБА_3 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Суддя Є. А. Болибок