Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №511/1943/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/7962/26

Справа № 511/1943/26

Головуючий у першій інстанції Бобровська І. В.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Шевиріної Т.Д.

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України)

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 29 червня 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» про визнання дій щодо нарахування заборгованості протиправними, визнання договору найму та надання послуг неукладеними, стягнення грошових коштів, інфляційних втрат та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заявлених вимог

У травні 2026 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до Роздільнянського районного суду Одеської області з позовною заявою до Міського комунального підприємства «МИКОЛАЇВВОДОКАНАЛ», в якій просили суд прийняти колективну позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за місцем фактичного проживання споживачів; визнати дії відповідача щодо нарахування заборгованості за період з 01 квітня 2021 року по 30 квітня 2025 року протиправними та зобов`язати відповідача повністю списати зазначену заборгованість з особового рахунку; визнати Договір найму № 533 від 25 вересня 2018 року та Договір про надання послуг від 12 листопада 2019 року неукладеними (нікчемними) у зв`язку з фактом фальсифікації та підробки підписів; стягнути з відповідача на користь позивачів безпідставно стягнуті грошові кошти, інфляційні втрати та 3% річних на загальну суму 20333,23 гривень; стягнути з відповідача на користь позивачів моральну шкоду у загальному розмірі 85000 грн (розподіливши її відповідно до обґрунтування заяви); в порядку частини 11 статті 262 ЦПК України постановити окрему ухвалу та направити матеріали до правоохоронних органів.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 29 червня 2026 року матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Міського комунального підприємства «МИКОЛАЇВВОДОКАНАЛ» про визнання дій щодо нарахування заборгованості протиправними, визнання договору найму та надання послуг неукладеними, стягнення грошових коштів, інфляційних втрат та моральної шкоди (єдиний унікальний номер справи: 511/1943/26) передано за підсудністю до Корабельного районного суду міста Миколаєва.

Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі дійшов висновку, що справа не належить до територіальної підсудності Роздільнянського районного суду Одеської області, а позовна заява підлягає передачі на розгляд за підсудністю до Корабельного районного суду міста Миколаєва, оскільки для даної позовної заяви визначено виключну підсудність за місцезнаходженням нерухомого майна, з яким пов`язано виникнення спору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про передачу справи за підсудністю та направити справу до Роздільнянського районного суду Одеської області для продовження розгляду справи.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Скарга мотивована тим, що виключна підсудність до даної позовної заяви не може бути застосована, оскільки предметом позову є порушення прав споживачів, а не об`єкт нерухомого майна як предмет спору, тому підлягає застосуванню альтернативна підсудність за вибором позивачів.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву від учасників справи не надходило, що не перешкоджає апеляційному перегляду оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 серпня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.

За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала означеним вище вимогам відповідає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Разом з тим, статтею 30 ЦПК України передбачені категорії справ, для яких встановлено виключну підсудність.

Виключна підсудність особливий вид територіальної підсудності, який забороняє застосування інших видів територіальної підсудності (загальної, альтернативної або підсудність пов`язаних між собою вимог). Це пояснюється особливостями справ, на які така підсудність поширюється, і направлено на створення сприятливих умов для розгляду справи й виконання судового рішення.

Вимоги щодо виключної підсудності унеможливлюють застосування інших правил підсудності, крім тих, які встановлені процесуальним законом для відповідної категорії справ.

За правилом ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Згідно з положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Виходячи з аналізу правових норм, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

У постанові від 07 липня 2020 року у справа № 910/10647/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

У постанові від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду визначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ЦПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередній об`єкт спірних правовідносин.

Позиція Великої Палати ґрунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових.

З урахуванням наведеного, позов про визнання дій щодо нарахування житлово-комунальної заборгованості приміщення протиправними, визнання договору найму та надання послуг неукладеними, стягнення грошових коштів, інфляційних втрат та моральної шкоди має пред`являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №638/1988/17.

Частиною 4 ст.263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апеляційним судом встановлено, що спірні правовідносини, а також вимоги позивачів виникла за адресою нерухомого майна, яке знаходиться в межах територіальної юрисдикції Корабельного районного суду міста Миколаєва, тому дана справа підсудна саме цьому суду.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ухвалою суду першої інстанції та довільного тлумачення закону, а тому не можуть бути підставою для її скасування.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Роздільнянського районного суду Одеської області від 29 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

Т.Д. Шевиріна