Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:
Дата: 05 жовтня 2026 р.
Справа: №452/2623/24
Суддя: Копняк С. М.
Справа № 452/2623/24 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.
Провадження № 22-ц/811/1592/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання – Федчун Н. С.,
з участю – представника позивача – адвоката Рісної Ю. Б.., представника відповідача – адвоката Чорнейко О. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 лютого 2026 року (повний текст рішення складено 25 лютого 2026 року) та додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Самбірьска міська рада Львівської області про поділ житлового будинку та визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
у липні 2024 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом, в подальшому уточненим, до ОСОБА_1 , третя особа: Самбірська міська рада Львівської області (далі – Самбірська МР), в якому просила здійснити поділ будинку та земельної ділянки.
Позов мотивований тим, що 11 жовтня 1990 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, згідно умов якого ОСОБА_3 передав у власність позивача частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, які знаходяться у АДРЕСА_1 та розташовані на земельній ділянці, площею 600 м.кв. На підставі даного договору позивач отримала реєстраційне посвідчення, видане Самбірським МБТІ про право власності на частину житлового будинку. Починаючи з 1990 року в користуванні позивача перебували підвал, позначений цифрою «II» площею 16,3 м.кв., квартира 2 площею 55,0 м.кв., яка складалась з приміщень, позначених на технічному плані цифрами «1-1», площею 4,9 м.кв., «1-2» площею 10,0 м.кв, «1-3» площею 20,9 м.кв., «1-4» площею 19,2 м.кв., що сумарно становить 55,0 м.кв., стайня (літера Б), яка згідно рішення Самбірської міської ради від 25 вересня 1991 року № 533 була узаконена як гараж, площею 42,6 м.кв., а 02 березня 1998 року виконавчим комітетом Самбірської МР видано розпорядження № 19 «Про надання дозволу на відкриття торгової точки та видачу ліцензії» для здійснення торгівельної діяльності у вказаному гаражі, обладнаному як магазин. У користуванні відповідача та його право попередників перебували підвал, позначений цифрою «І» площею 16,0 м.кв., квартира 1 площею 48,1 м.кв., яка складається з приміщень, позначених на технічному плані цифрами «2-1» площею 9,2 м.кв., «2-2» площею 8,3 м.кв. та «2-3» площею 20,6 м.кв., що сумарно становить 48,1 м.кв., гараж (літера В), літня кухня (літера Г), стайня (літера Д), вбиральня (літера Е). Жодних спорів у сторін з приводу встановленого порядку користування житловим будинком та надвірними спорудами у сторін не виникало. У зв`язку з проведенням реконструкції та добудови окремих приміщень, що мало місце ще за життя ОСОБА_4 , 12 березня 2001 року Самбірським МБТІ складено новий технічний паспорт, з якого вбачається, що площа будинку збільшилась та становить 153,9 м.кв. Зокрема, позивачем добудовано сіни (приміщення позначене літерою А), тамбур (приміщення позначене літерою А-1), реконструйовано гараж у магазин (позначений літерою Б-2). Площа житлового будинку збільшилась з 135,4 м.кв. до 153,9 м.кв. за рахунок добудови позивачем відповідних приміщень. Рішенням Самбірської МР від 01 липня 2003 року № 39 з урахуванням змін, внесених рішенням від 29 грудня 2003 року № 37, вирішено передати у власність земельну ділянку ОСОБА_2 61/100, а ОСОБА_4 39/100 (спільна часткова власність) на АДРЕСА_1 площею 793 м.кв. (600 м.кв. та 193 м.кв. із земель запасу міськземфонду) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі даного рішення 03 вересня 2004 року позивачу видано державний акт на право власності на земельну ділянку в частині 61/100 із кадастровим номером ділянки 4610900000:04:070:0015.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 лютого 2026 року позов задоволено.
Поділено житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 122,1 кв.м. та виділено в натурі в особисту приватну власність ОСОБА_2 61/100 частини житлового будинку «А-1» (будинковолодіння з приналежними до нього будівлями та спорудами) з утворенням блокованого житлового будинку, який складається з наступних приміщень: 1-1 - коридор площею 14,3 м.кв.; 1-2 - коридор площею 4,6 м.кв.; 1-3 - сан. вузол площею 5,9 м.кв.; 1-4 - кухня площею 11,0 м.кв.; 1-9 - кімната (спальна) площею 10,2 м.кв.; 1-10 - кімната площею 8,7 м.кв.; 1-11 - кімната (загальна) площею 20,2 м.кв. Загальна площа становить - 74,9 м.кв. і до цієї групи приміщень належить частина горища по лінії виділу приміщень першого поверху 1-ї групи, підвальне приміщення розташоване під приміщеннями 1-11 та 1-4, а також частина підвального приміщення площею 8,3 м.кв.
Визнано право власності за ОСОБА_2 на житловий будинок (будинковолодіння з приналежними до нього будівлями та спорудами) за адресою: АДРЕСА_1 , - у складі приміщень: 1-1 - коридор площею 14,3 м.кв.; 1-2 - коридор площею 4,6 м.кв.; 1-3 - сан. вузол площею 5,9 м.кв.; 1-4-кухня площею 11,0 м.кв.; 1-9 - кімната (спальна) площею 10,2 м.кв.; 1-10 - кімната площею 8,7 м.кв.; 1-11 - кімната (загальна) площею 20,2 м.кв., - загальною площею 74,9 м.кв.; з належністю частини горища по лінії виділу приміщень першого поверху 1-ї групи, підвального приміщення розташованого під приміщеннями 1-11 та 1-4, також частини підвального приміщення площею 8,3 м.кв.
Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 61/100 частини житлового будинку «А-1» (будинковолодіння з приналежними до нього будівлями та спорудами), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Виділено в натурі в особисту приватну власність ОСОБА_1 39/100 частини житлового будинку «А-1» (будинковолодіння з приналежними до нього будівлями та спорудами) з утворенням блокованого житлового будинку, який складається з наступних приміщень: 1-5 - кімната (спальна) площею 19,8 м.кв.; 1-6 - кімната (загальна) площею 18,2 м.кв.; 1-7-коридор площею 8,9 м.кв.; 1-8 - кладова площею 0,3 м.кв. Загальна площа становить - 47,2 м.кв. і до цієї групи приміщень належить частина горища над цими приміщеннями, а також частина підвального приміщення площею 0,6 м.кв.
Визнано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок (будинковолодіння з приналежними до нього будівлями та спорудами) за адресою: АДРЕСА_1 , у складі приміщень: 1-5 - кімната (спальна) площею 19,8 м.кв.; 1-6 - кімната (загальна) площею 18,2 м.кв.; 1-7 - коридор площею 8,9 м.кв.; 1-8 - кладова площею 0,3 м.кв., - загальною площею 47,2 м.кв.; з належністю частини горища над цими приміщеннями та належністю частини підвального приміщення площею 0,6 м.кв.
Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 39/100 частини житлового будинку «А-1» (будинковолодіння з приналежними до нього будівлями та спорудами), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Поділено земельну ділянку із кадастровим номером 4610900000:04:070:0015 за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0.0793 га
Виділено в натурі в особисту приватну власність ОСОБА_2 частину земельної ділянки площею 0,0484 га згідно запропонованого судовим експертом другого варіанту поділу з наступними розмірами по периметру за ходом годинникової стрілки: 2.98 м.п.; 8,76 м.п.; 4,28 м.п.; 3,39 м.п.; 23,10 м.п.; 20,64 м.п.; 13,55 м.п.; 6,21 м.п.; 2,19 м.п.; 1,43 м.п.; 4,75 м.п.; 1,76 м.п.; 0,21 м.п.; 1,03 м.п.; 4.31 м.п.; 0.67 м.п.; 6.22 м.п.
Визнано право власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0484га, припинивши право спільної часткової власності на 61/100 частини земельної ділянки з кадастровим номером 4610900000:04:070:0015 загальною площею 0.0793 га.
Виділено в натурі в особисту приватну власність ОСОБА_1 частину земельної ділянки площею 0,0309 га згідно запропонованого судовим експертом другого варіанту поділу з наступними розмірами по периметру за ходом годинникової стрілки: 1.08 м.п.; 13,34 м.п.; 1,46 м.п.; 6,22 м.п.; 0,67 м.п.; 4,31 м.п.; 1,03 м.п.; 0,21 м.п.; 1,76 м.п.; 4,75 м.п.; 1,43 м.п.; 2,19 м.п.; 6,21 м.п.; 13,55 м.п.; 4,91 м.п.; 3,84 м.п.; 5,81 м.п.; 18,82 м.п.; 1,81 м.п.; 0,73 м.п.
Визнано право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0309га, припинивши право спільної часткової власності на 39/100 частини земельної ділянки з кадастровим номером 4610900000:04:070:0015 загальною площею 0.0793 га.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 суму компенсації в рахунок відшкодування вартості різниці між ідеальними частками співвласників у розмірі 18 819 грн 00 коп., яка внесена ОСОБА_2 на депозитний рахунок 27 червня 2025 року отримувачу ТУ ДСА України в Львівській області у справі № 452/2623/24.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені документально підтверджені судові витрати: судовий збір 1 211 грн 20 коп. та за проведення судової експертизи 28 000 грн 00 коп. всього 29 211 грн 20 коп.
Додатковим рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 44 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. У стягненні судових витрат на оплату вартості проведеної судової експертизи в сумі 28 000 грн 00 коп. відмовлено.
Судові рішення оскаржив ОСОБА_1 , подавши окремі апеляційні скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно розглянув, а в подальшому задовольнив, позовні вимоги про поділ будинку та земельної ділянки, адже ОСОБА_2 було заявлено вимоги про виділ належної їй частки у праві спільної часткової власності на таке майно, а вимоги про поділ цього майна в натурі між сторонами, на підставі статті 367 ЦК України ОСОБА_2 не заявляла. Вказує на те, що в матеріалах справи відсутній висновок щодо технічної можливості поділу спірного майна, зазначаючи, що ОСОБА_1 не оформив право власності в порядку спадкування на 39/100 частин земельної ділянки, таке відбулося 09 грудня 2025 року на підставі судового рішення у справі № 452/1697/25, ухваленого 03 листопада 2025 року. Зазначає про допущені судом порушення норм процесуального права, а саме прийняття нових доказів (висновку судової експертизи, схеми розподілу земельної ділянки, оновленого технічного паспорту на житловий будинок) та трьох заяв про зміну предмета позову без постановлення ухвали про їх прийняття чи про відмову в їх прийнятті, що мало місце після закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті. Судом не враховано заперечення відповідача щодо варіантів поділу, запропонованих судовим експертом, в частині того, що частина будинку, належна позивачці, після його поділу, буде знаходитись на частині земельної ділянки відповідача, тобто, має місце порушення принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній будинку. Питання встановлення сервітуту у зв`язку з наведеним, в оскарженому рішенні не вирішено. Вважає, що жоден із запропонованих експертом варіантів поділу не відповідає найкращим інтересам сторін, не забезпечує можливість експлуатації будинку і господарських споруд як окремих об`єктів нерухомості, такі лише поглиблять існуючий між сторонами конфлікт. Звертає увагу, що судовим експертом вирішувалось саме питання про виділ частки, що належить позивачці, а не про поділ будинку та земельної ділянки, а питання щодо того, що поняття «виділ» та «поділ» не є тотожними є усталеним в судовій практиці Верховного Суду. Оскільки спірне майно належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності, таке у разі його поділу припиняється, що не враховано судом. Вважає, що висновок експерта є неналежним доказом, поданий позивачем не в процесуальний спосіб. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що представник ОСОБА_1 – адвокат Чорнейко О. І. позов у частині виділення позивачу частки у житловому будинку визнала, адже в матеріалах справи відсутні заяви представника з цього питання, таке висновки спростовуються аудіо записом судового засідання за 12 лютого 2026 року, де в судових дебатах представник відповідача вказали, що проти позову, а також заяв про зміну предмета позову заперечує, просить в задоволенні такого відмовити. Вважає, що судом безпідставно стягнуто витрати на оплату вартості проведення судової експертизи.
Просить рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 лютого 2026 року скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга містить орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу, яку очікує понести відповідач в суді апеляційної інстанції, в сумі 14 000 грн 00 коп.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду мотивована тим, що суд залишив поза увагою доводи відповідача, наведені в клопотанні про зменшення судових витрат. Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Розмір витрат, стягнутих судом вважає надмірним та неспівмірним з обсягом наданої правової допомоги.
Просить додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2026 року скасувати,прийняти нове, яким у задоволенні заяви позивача про його ухвалення відмовити.
В травні 2026 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому містить прохання у задоволенні апеляційних скарг відмовити, оскаржені судові рішення залишити без змін, такий мотивований їх законністю та обґрунтованістю.
Відзив на апеляційні скарги від Самбірської МР не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість судових рішень в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що житловий будинок, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 122, 1 кв. м. згідно технічного паспорту реєстр. номер TI01:0806-0206-1786-4927 від 29 січня 2025 року, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у співвідношенні 61/100 ( ОСОБА_2 ) та 39/100 ( ОСОБА_1 ), відповідно.
Рішенням Самбірської міської ради від 21 червня 2001 року № 260 затверджено ідеальні частки будинковолодіння АДРЕСА_1 та вирішено переоформити право власності відповідно: - за ОСОБА_2 61/100 частин, - за ОСОБА_4 39/100 частин (пункт 1), доручено Самбірському МБТІ провести перереєстрацію і видати свідоцтва про право власності.
Дане рішення було предметом оскарження у суді. У провадженні Самбірського міськрайонного суду Львівської області перебувала справа № 452/409/22 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Самбірської міської ради Львівської області, виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області, комунального підприємства Львівської обласної ради «Самбірське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання цього рішення та державного акта ОСОБА_2 на землю недійсними.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 лютого 2023 року у справі № 452/409/22, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 04 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 лютого 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 червня 2023 року залишено без змін.
Відтак, право спільної часткової власності на житловий будинок підтверджується:
- за ОСОБА_2 право власності на 61/100 житлового будинку зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності, рішення Самбірської міської ради від 21 червня 2001 року № 260;
- за ОСОБА_1 право власності на 13/100 житлового будинку зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, р № 2-611, 16 липня 2010 року, Самбірська держнотконтора, а право власності на 26/100 житлового будинку зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 2-137, виданого 07 лютого 2025 року, видавник: ОСОБА_5 , державний нотаріус Самбірської державної нотаріальної контори Львівської області.
Між сторонами склався такий фактичний порядок користування приміщеннями будинку.
Зокрема, ОСОБА_2 користується приміщеннями: 1-1 - коридор площею 14,3 м. кв.; 1-2 - коридор площею 4,6 м. кв.; 1-3 - сан. вузол площею 5,9 м. кв.; 1-4 - кухня площею 11,0 м. кв.; 1-9 - кімната (спальна) площею 10,2 м. кв.; 1-10 - кімната площею 8,7 м. кв.; 1-11 - кімната (загальна) площею 20,2 м. кв. Загальна площа становить - 74,9 м. кв., а також горищем будинку над своїми приміщеннями.
ОСОБА_1 фактично користується приміщеннями: 1-5 - кімната (спальна) площею 19,8 м. кв.; 1-6 - кімната (загальна) площею 18,2 м. кв.; 1-7 - коридор площею 8,9 м. кв.; 1-8 - кладова площею 0,3 м. кв. Загальна площа становить – 47,2 м. кв., а також горищем будинку над своїми приміщеннями. Також ОСОБА_1 користується підвальними приміщеннями під приміщеннями, які перебувають у користуванні позивача.
Даний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер: 4610900000:04:070:0015 загальною площею (га): 0, 0793, яка також перебуває у спільній частковій власності сторін спору: за ОСОБА_2 право власності на 61/100 частину земельної ділянки зареєстровано на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: серія ЛВ № 001491, виданого 03 вересня 2004 року, видавник: Самбірське міське управління земельних ресурсів, за ОСОБА_1 право власності на 39/100 частин земельної ділянки зареєстровано на підставі рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області у справі № 452/1697/25 від 03 листопада 2025 року.
У ході розгляду справи у суді першої інстанції позивачем укладено договір із судовим експертом Бобало Т. В. про проведення комплексної будівельно-технічної, оціночно-будівельної та земельно-технічної експертизи.
На вирішення експертизи було поставлено наступні запитання:
1. Чи є технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва виділити частку із житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 122,1 кв. м. (згідно технічного паспорту реєстр. номер TI01:0806-0206-1786-4927 від 29 січня 2025 року), в розмірі 61/100, що належить ОСОБА_2 , з утворенням блокованого житлового будинку (в розумінні «Порядку проведення технічної інвентаризації», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 488) та з врахуванням порядку користування що склався між співвласниками даного будинку? Чи відповідає загальна площа приміщень, якими користується ОСОБА_2 , розміру належної їй частки 61/100 цього будинку, якщо ні, то на скільки не відповідає?
2. Яка ринкова вартість, станом на час проведення дослідження, одного квадратного метра житлового будинку, спорудженого господарським способом у 1950 році за адресою: АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорту від 29 січня 2025 року, реєстр. номер документу TI01:0806-0206-1786-4927 та яку вартість компенсації слід сплатити співвласникам за відхилення від ідеальних часток після виділу частки житлового будинку, що належить ОСОБА_2 .?
3. Чи є технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів виділити окрему частку в розмірі 61/100 із земельної ділянки кадастровий номер 4610900000:04:070:0015, що становить 0, 0484 га, яка належить ОСОБА_2 , для обслуговування її частки житлового будинку якою вона користується та усіх допоміжних будівель (об`єктів приватної власності), що належать їй за адресою: АДРЕСА_1 ? Якщо так, то які можливі варіанти виділу зазначеної частки із даної земельної ділянки, з врахуванням порядку користування, що склався між співвласниками цієї земельної ділянки?
Також впродовж строку проведення експертизи відповідачами було замовлено проведення оновленої технічної інвентаризації житлового будинку, за результатами якої складено технічний паспорт реєстр. номер TI01:0806-0206-1786-4927 від 29 січня 2025 року, що додатково наданий експерту для надання висновків.
Згідно висновку експерта № 06/12/24 від 03 березня 2025 року, експертом підтверджено технічну можливість виділення частки позивача із житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , зазначено про частку, яка підлягає виділенню іншим співвласникам будинку, а також запропоновано 3 варіанти поділу земельної ділянки.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 та від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23).
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.
За приписами статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Зі змісту вказаної статті випливає, що право кожного із співвласників пов`язується з часткою у праві спільної власності, і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.
Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом (частина перша статті 357 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Як зазначено в частині третій, четвертій статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частина перша, третя статті 364 ЦК України).
За змістом частини першої цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці у праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Відповідно до положень частини першої, другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
При поділі майно, що перебуває в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. У разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.
Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 та від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Питання виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, а також поділу майна, що є у спільній сумісній власності врегульовано положеннями статей 370, 372 ЦК України, яким визначено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (частина друга статті 370 ЦК України), а у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (частина друга, третя статті 372 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц зроблено висновок, що «спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не тотожне розпорядження частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна».
Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (постанова Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 344/5437/17).
У постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13 зроблено висновок, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 вересня 2025 року у справі № 372/1281/21, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі
У постанові Верховного Суду України 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 зроблено висновок, що:
«відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.
Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.
Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.
Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно».
Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі №707/2516/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у cправі № 357/3145/20 вказано, що:
«7.7. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає доводи колегії суддів Касаційного цивільного суду достатньо обґрунтованими та такими, що дозволяють конкретизувати висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц, з урахуванням правового висновку, викладеного в розділі 6 цієї постанови, який полягає у тому, що:
- у результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному зі співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень - також з урахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК України, частини першої статті 50 Житлового кодексу України;
- поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що в разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається;
- за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві;
- за наявності трьох і більше співвласників майна при визначенні в судовому порядку частки в натурі одного з них (виділ частки) розмір часток інших співвласників (відповідачів) не визначається. У цьому випадку суд, застосовуючи приписи статті 364 ЦК України, має виділити та зазначити у своєму рішенні індивідуально визначене майно (колишня частка у праві спільної власності) позивача та залишити решту майна у спільній власності інших відповідачів, які в подальшому за бажанням можуть поділити це майно добровільно на власний розсуд або в судовому порядку;
- винятком із цього правила є випадки, коли всі співвласники або всі, крім одного, бажають поділу майна. У такому випадку суд має визначити частки всіх співвласників та провести поділ майна із зазначенням у резолютивній частині рішення конкретних окремих об`єктів нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать кожному з колишніх співвласників. У цьому разі право спільної власності припиняється».
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 вересня 2025 року в справі № 372/1281/21, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.
Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо). У тих випадках, коли в результаті поділу співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.
Згідно з частиною першою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За змістом частини першої статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
Відповідно до статі 120 ЗК України в редакції, чинній на момент набуття сторонами права власності на домоволодіння, при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Також відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Зазначеними нормами права закріплено загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанова Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, спірний об`єкт нерухомості, а також земельна ділянка перебувають у спільній частковій власності двох осіб, сторін у справі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму необхідно застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (див. постанови від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20).
Тому суди при ухваленні рішень по суті спору не зв`язані посиланнями на норми права, зазначеними у позовній заяві та в інших письмових заявах учасників справи. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог та наданих позивачем пояснень суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18).
У первинній редакції позову ОСОБА_2 просила про виділ її частки із майна, що є у спільній частковій власності, проте в кінцевій редакції позовних вимог просила розділити будинок та земельну ділянку, що відповідає реальній меті пред`явленого нею позову, враховуючи і те, що спірні об`єкти належать на праві спільної часткової власності лише двом особам, а відповідачка не заперечувала проти такого поділу, проте не погоджувалась на запропоновані варіанти його проведення, водночас не надавши свого варіанту проведення поділу.
Оскільки матеріали справи не містять постановлених судом першої інстанції ухвал про відмову у прийнятті заяв позивачки про зміну предмета позову, а апеляційна скарга не містить обґрунтованих заперечень щодо цього питання, враховуючи, зокрема, те, що подання таких заяв було також обумовлено і тим, що свої спадкові права щодо спірного майна відповідач оформив лише у 2025 році, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою не заявлено позовні вимоги про поділ майна, а також безпідставно, на думку особи, яка її подала, прийнято заяви позивачки про зміну предмета позову.
Також з аналогічних підстав, враховуючи реальну мету пред`явленого позову, колегія судів відхиляє аргумент скарги про відсутність у справі належного висновку експертизи, адже, незважаючи на те, що експертом вирішувалося питання виділу частки, ним у цьому висновку зазначено частку, яка підлягає виділенню іншому співвласнику (відповідачу справі), а також запропоновано 3 варіанти поділу земельної ділянки.
Щодо прийняття судом нових доказів, після закриття підготовчого засідання, колегія суддів вважає відповідні доводи апеляційної скарги необґрунтованими, адже матеріали справи свідчать про те, що такі є об`єктивно потрібними для розгляду справи, а їх подання на іншій стадії судового розгляду, обумовлено процесуальною поведінкою відповідача.
Необґрунтованим є і аргумент апеляційної скарги про те, що частина будинку, належна позивачці, після його поділу, буде знаходитись на частині земельної ділянки відповідача, тобто, має місце порушення принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній будинку, адже таке питання може бути вирішено у спосіб встановлення сервітуту, та не у межах цієї справи.
Виходячи з встановлених обставин справи, колегія суддів доходить висновку, що обраний судом першої інстанції варіант поділу спірного майна є максимально наближеним до його відповідності розміру належним сторонам у справі часткам у такому майні. Тому, відхиляє доводи скарги про те, що такий не відповідає найкращим інтересам сторін, не забезпечує можливість експлуатації будинку і господарських споруд як окремих об`єктів нерухомості, а лише поглиблює існуючий між сторонами конфлікт.
Колегія суддів вважає необґрунтованим аргумент скарги в частині помилкового висновку суду щодо визнання представником відповідача позову в частині поділу будинку, адже сам по собі цей факт, не став підставою для ухвалення судом рішення по суті спору.
Оскільки судом позов задоволено, а при ухваленні рішення враховано висновок експертизи, судом правильно покладено витрати на її проведення, які входять до складу судових витрат у справі, на відповідача. Відтак, доводи скарги щодо їх безпідставного стягнення з відповідачки є необґрунтованими.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідач, не погоджуючись із запропонованими судовим експертом варіантами поділу земельної ділянки, не ініціював проведення додаткової судової експертизи, допит судового експерта у судовому засіданні, із зустрічним позов з цього питання не звертався.
Відтак, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Щодо додаткового рішення суду.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Згідно представленого позивачем акту про надання правової допомоги (приймання наданих послуг) № 1 від 16 лютого 2026 року, складеного сторонами на підставі та на виконання договору доручення на представництво інтересів та надання правничої допомоги (правової допомоги) від 04 квітня 2022 року, адвокатським об`єднання «Сенатор» на користь позивача надано наступну правову допомогу: підготовка проекту позовної заяви у справі № 452/2623/24, представництво інтересів клієнта у судових засіданнях у справі № 452/2623/24, які відбулись 18 березня 2025 року, 03 липня 2025 року, 16 липня 2025 року, 29 липня 2025 року, 02 лютого 2026 року, 12 лютого 2026 року, підготовка проекту відповіді на відзив у справі № 452/2623/24, підготовка проектів клопотань про долучення доказів та пропозиції щодо укладення мирової угоди у справі № 452/2623/24, підготовка проекту заяви про зміну предмета позову у справі № 452/2623/24 на загальну суму 44 000, 00 грн.
Відповідачем не доведено факту ненадання будь-якого з видів послуг, перелічених у акті про надання правової допомоги (приймання наданих послуг) № 1 від 16 лютого 2026 року, їх непов`язаності з розглядом справи, а також завищення вартості наданих послуг (правової допомоги).
Тобто, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та задоволення поданих апеляційних скарг, виходячи з меж їх доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд
УХВАЛИВ:
апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 лютого 2026 року та додаткове рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий С. М. Копняк
Судді: С. М. Бойко
А. В. Ніткевич
Оригінал: reyestr.court.gov.ua