Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №466/2663/26 — Львівський апеляційний суд

Суд: Львівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: надання послуг

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №466/2663/26

Суддя: Ванівський О. М.

Справа № 466/2663/26 Головуючий у 1 інстанції: Глинська Д.Б.

Провадження № 22-ц/811/1506/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого : Ванівського О.М.,

суддів: Савуляка Р.В., Цяцяка Р.П.,

секретаря: Іванової О.О.

з участю: представника апелянта – адвоката Филипіва Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 08 квітня 2026 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат, пов`язаних із розглядом справи №466/2663/26, -

в с т а н о в и в:

07 квітня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» звернулося до суду через систему «Електронний суд» із заявою, в якій просили ухвалити додаткове рішення по справі №466/2663/26, яким стягнути із боржника ОСОБА_1 витрати, пов`язані із розглядом справи у розмірі 130,00 грн., оскільки питання стягнення таких витрат судом вирішено не було.

Оскаржуваною ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 08 квітня 2026 року відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в ухваленні додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат, пов`язаних із розглядом справи №466/2663/26.

Ухвалу в апеляційному порядку оскаржив заявник Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України».

В апеляційній скарзі зазначає, що суд безпідставно відмовив у стягненні 130 грн витрат на отримання витягу з Державного реєстру речових прав (ДРРП), попри те, що ці кошти є прямими витратами підприємства на забезпечення доказів, які необхідні для належного розгляду справи та підготовки заяви про видачу судового наказу. Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються не лише з судового збору, а й з витрат, пов`язаних із витребуванням та забезпеченням доказів або вчиненням інших необхідних процесуальних дій. Положення ст. 141 ЦПК України щодо розподілу судових витрат є універсальними й повною мірою застосовуються до наказного провадження.

Покликається на те, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 168 ЦПК України, у судовому наказі обов`язково зазначаються усі суми судових витрат, сплачені заявником, які підлягають стягненню з боржника. Закон не містить жодних обмежень чи винятків щодо стягнення інших видів судових витрат, окрім судового збору, в межах наказного провадження.

Вважає, що відмова у відшкодуванні офіційно понесених витрат на отримання інформації з ДРРП (сума яких чітко визначена Законом № 1952-IV у розмірі 0,04 прожиткового мінімуму) є проявом надмірного формалізму і це порушує ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ (рішення у справах «Кутіч проти Хорватії», «Перес де Рада Каванільєс проти Іспанії»).

Просить суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта – адвоката Филипіва Т.В., дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Згідно зі ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції не відповідає таким вимогам.

Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат, пов`язаних із розглядом справи №466/2663/26, суд першої інстанції виходив з того, що витрати на формування доказової бази для підтвердження особи боржника не можуть бути предметом стягнення в наказному провадженні, оскільки це суперечить самій природі та спрощеному характеру даної процедури.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що 02 квітня 2026 року Шевченківським районним судом м. Львова видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу у розмірі 10 000,80 грн. за період з 01.09.2023 по 31.03.2026, а також 266,24 грн. судового збору.

06 квітня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» звернулося в суд із заявою про винесення додаткового рішення при розгляді заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги та просили ухвалити додаткове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 130 грн. (сто тридцять гривень) витрат, пов`язаних з розглядом справи (адміністративного збору за отримання інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

В обґрунтування заяви покликались на те, що 02.04.2026 Шевченківським районним судом м. Львова видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 заборгованість за послуги з розподілу природного газу та під час видачі судового наказу Шевченківським районним судом м. Львова не було вирішено питання про розподіл судових витрат – стягнення із боржника на користь заявника 130 грн. витрат, пов`язаних з розглядом справи (адміністративного збору за отримання інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Згідно ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

У заяві (про видачу судового наказу) повинно бути зазначено: вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (п. 4, п. 5 ч. 2 ст. 163 ЦПК України).

До заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України).

Відповідно до ст.165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:

1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу;

2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

2-1) заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його;

3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу;

4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу;

5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою;

6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;

7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті;

8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу;

9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу. Суддя з метою визначення підсудності не пізніше наступного дня з дня отримання заяви про видачу судового наказу перевіряє зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. У разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Суд першої інстанції помилково не взяв до уваги те, що заявлені ТОВ «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_1 позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу; 266, 24 грн. судового збору; 130 грн. витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме – адміністративного збору за отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) між собою взаємопов`язані, оскільки вимоги про стягнення 266, 24 грн. судового збору та згаданих вище 130 грн. витрат, пов`язаних з розглядом справи (адміністративного збору), є похідними від основної вимоги, а саме – про стягнення 10 000, 80 грн. заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу, оскільки їх задоволення повністю залежить від задоволення основної вимоги, а тому їх окремий розгляд (зокрема – про стягнення згаданих вище 130 грн. адміністративного збору) є неможливий.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при заявлені вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу, заявник має довести належними та допустимими доказами, яке саме відношення до цієї квартири або будинку має боржник (боржники), зокрема – те, що цей боржник (боржники) є власником (власниками) цієї квартири або будинку.

Одним з таких належних та допустимих доказів і є інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за отримання якої належить сплатити 130 грн. адміністративного збору, що стверджується наявною у матеріалах справи копією відповіді Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України від 18.02.2026 року на адвокатський запит представника ТОВ «Газорозподільні мережі України».

Відтак, понесені заявником витрати на отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно пов`язані з розглядом даної справи, оскільки цією інформацією підтверджується та обставина, якою заявник обґрунтовує свої вимоги до ОСОБА_1 , а саме: належність останній на праві власності квартири АДРЕСА_1 .

В той же час, у випадку необґрунтованості вимог стягувача (зокрема – недостовірності даних про належність згаданої квартири ОСОБА_1 ) за боржником залишається право на звернення до суду з заявою про скасування судового наказу – з посиланням саме на цю обставину.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги слід визнати обґрунтованими та таку скаргу слід задовольнити.

Оскаржувану ухвалу слід скасувати та ухвалити у справі додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» 130 грн. витрат пов`язаних з розглядом справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.368, 376, 382,384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» - задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 08 квітня 2026 року - скасувати та ухвалити у справі додаткове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про винесення додаткового рішення у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» 130 грн. витрат пов`язаних з розглядом справи.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22.10.2026 року.

Головуючий : Ванівський О.М.

Судді: Савуляк Р,В.

Цяцяк Р.П.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua