Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Інші справи позовного провадження
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №463/864/26
Суддя: Ванівський О. М.
Справа № 463/864/26 Головуючий у 1 інстанції: Головатий Р.Я.
Провадження № 22-ц/811/1789/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого : Ванівського О.М.,
суддів: Савуляка Р.В., Цяцяка Р.П.,
секретаря: Іванової О.О.
з участю: представника апелянта – Калмикова С.В., представника позивача – Шевченко М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Калмикова Сергія Васильовича на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 квітня 2026 року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів, -
в с т а н о в и в:
ЛМР звернулася в суд із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.
Позовні вимоги позивач обгрунтовував тим, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №167 від 22.02.2019 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на реконструкцію ОСОБА_1 нежитлових приміщень з розширенням за рахунок надбудови другого поверху на АДРЕСА_1 під магазин-шоурум, при цьому замовником будівництва визначено ОСОБА_1 .
20.12.2019 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові зареєстровано дозвіл на виконання будівельних робіт щодо вказаного об`єкта, а 28.09.2021 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва зареєстровано сертифікат № ЛВ122210927701 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта – нежитлових приміщень з розширенням за рахунок надбудови другого поверху на АДРЕСА_1 під магазин-шоурум.
Позивач зазначає, що відповідач як замовник будівництва не зверталася до департаменту економічного розвитку Львівської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вказаного об`єкта, не подавала документів, що підтверджують вартість будівництва, та не сплатила кошти пайової участі до місцевого бюджету до прийняття об`єкта в експлуатацію.
Позивач вважав, що відповідач, не сплативши до прийняття об`єкта в експлуатацію кошти пайової участі, без достатньої правової підстави зберегла у себе кошти, які підлягали сплаті до місцевого бюджету, а тому на підставі статті 1212 ЦК України з неї підлягають стягненню 60 000 грн. безпідставно збережених коштів, а також на підставі статті 625 ЦК України 37 272 грн. 78 коп. інфляційних втрат та 7 343 грн. 01 коп. 3% процентів річних, нарахованих за період з 29.09.2021 по 27.10.2025, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради 104 615,79 грн.
Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15 квітня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради 104615 грн. 79 коп. (сто чотири тисячі шістсот п`ятнадцять гривень сімдесят дев`ять копійок), з яких: 60000 грн. – безпідставно збережені кошти, 37272 грн. 78 коп. – інфляційні втрати, 7343 грн. 01 коп. – 3% річних.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради 3328 грн. (три тисячі триста двадцять вісім гривень) судових витрат.
Дане рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 – адвокат Калмиков Сергій Васильович.
В апеляційній скарзі зазначає, що суд провів судове засідання 15.04.2026 року та ухвалив рішення по суті, попри завчасно подане Відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, та проігнорувавши клопотання та відсутність сторони Відповідача, суд фактично відмовився досліджувати надані Відповідачем письмові докази, на яких ґрунтувався Відзив на позов.
Стверджує, що суд не взяв до уваги, що Відповідач діяв добросовісно і вів офіційні перемовини з ЛМР щодо укладення мирової угоди. Відповідь від ЛМР щодо цього була не зареєстрована міськрадою лише 22.04.2026 (після винесення рішення судом), щоб позбавити Відповідача можливості врегулювати спір.
Вважає, що у відповідача був відсутній обов`язок сплати пайового внеску, оскільки будівельні роботи на об`єкті по АДРЕСА_1 є внутрішньою реконструкцією приміщень під магазин-шоурум (із розширенням за рахунок надбудови 2-го поверху в межах існуючих високих стін). Проєкт не передбачав жодного нового будівництва на земельній ділянці чи зміни її зовнішніх геометричних параметрів (фундаменту), що підтверджується проєктною документацією та експертними звітами. Відповідно до сталої судової практики (зокрема Постанов ВС у справах №915/20/18, №922/2650/18, №911/594/18), обов`язок сплати пайової участі виникає виключно у випадку забудови території (земельної ділянки). Внутрішня реконструкція без зміни конфігурації фундаменту не є забудовою ділянки, тому обов`язок сплати внеску не виник.
Також покликається на те, що роботи з реконструкції не могли розпочатися вчасно (з 20.01.2020) через фізичний недопуск будівельників мешканцями суміжного будинку та штучне затягування процесу органами влади. 16.10.2020 року виконком ЛМР прийняв протиправне рішення №947 про зупинення дії містобудівних умов та обмежень. Це рішення було визнано неправомірним і скасовано судом у справі №380/9449/20 (постанова 8-го апеляційного суду від 27.05.2021). Отже, тривалий час дозвіл на роботи не діяв саме через протиправні дії самої міськради, що виключає вину Відповідача.
Звертає увагу на те, що позивачем пропущено строк позовної давності. Позивач визначив дату початку перебігу позовної давності як 29.09.2021 року. Загальний строк позовної давності (3 роки відповідно до ст. 257 ЦКУ) за основними вимогами та нарахованими сумами (3% річних та інфляційні) закінчився 28.09.2024 року. Позов було подано значно пізніше (у 2026 році).
Просить суд скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта – Калмикова С.В.на підтримання апеляційної скарги, представника позивача – Шевченко М.І. на заперечення апеляційної скарги,
дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Згідно зі ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам.
Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів, суд першої інстанції виходив з того, що замовник будівництва ОСОБА_1 , розпочавши у 2019 році «Реконструкцію нежитлових приміщень з розширенням за рахунок надбудови 2-го поверху на АДРЕСА_1 під магазин-шоурум у м.Львові», зобов`язана була до прийняття об`єкта в експлуатацію сплатити на рахунок Львівської міської ради грошові кошти пайового внеску у розмірі 4 відсотків вартості будівництва об`єкта, однак замовник цього не зробила, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберегла у себе кошти, які повинна була заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №167 від 22.02.2019 затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на реконструкцію ОСОБА_1 нежитлових приміщень з розширенням за рахунок надбудови другого поверху на АДРЕСА_1 під магазин-шоурум, при цьому замовником будівництва визначено ОСОБА_1 (а.с.16).
20.12.2019 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові зареєстровано дозвіл на виконання будівельних робіт щодо вказаного об`єкта (а.с.17), а 28.09.2021 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва зареєстровано сертифікат № ЛВ122210927701 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта – нежитлових приміщень з розширенням за рахунок надбудови другого поверху на АДРЕСА_1 під магазин-шоурум (а.с.18).
Згідно даних Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові 27.09.2019 року зареєстровано Акт готовності об`єкта до експлуатації, найменування якого «Реконструкція нежитлових приміщень з розширенням за рахунок надбудови 2-го поверху на АДРЕСА_1 під магазин-шоурум у м.Львові»(а.с.19).
При цьому, ОСОБА_1 не зверталась до департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, як уповноваженого органу на проведення розрахунків розміру пайових внесків, із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта реконструкція нежитлових приміщень з розширенням за рахунок надбудови 2-го поверху на АДРЕСА_1 під магазин-шоурум у м.Львові та не подавала документи, що підтверджують вартість будівництва даного об`єкту, техніко-економічні показники об`єкта.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності регламентовані Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", що спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
До 01.01.2020 року відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
За умовами частини другої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини п`ята, дев`ята статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
Зі змісту статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.
Судом першої інстанції встановлено, що договір про сплату коштів пайової участі між Львівською міською радою та ОСОБА_1 не укладався.
Однак, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання ОСОБА_1 сплатити визначені суми, при цьому таке зобов`язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 23.05.2024 у № 915/149/23, в межах якої також розглядався позов прокурора в інтересах держави в особі міської ради про стягнення грошових коштів пайової участі за відсутності укладеного між сторонами договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
При цьому 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якими статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено.
У пункті 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" передбачено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Отже, за змістом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" і прикінцевих та перехідних положень до нього з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Згідно зі статтею 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими. Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію відповідно до частини другої статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Отже, з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19).
У вищенаведеній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, наголосила на тому, що:
- з 01.01.2020 скасовано дію статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме: зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним;
- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка зобов`язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин;
- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена;
- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;
- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України;
- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було визначено обов`язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а також обов`язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
При цьому, частиною дев`ятою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.
Між тим, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено з 01.01.2020.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020, передбачений до цього статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні") було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ ;Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні") у таких розмірах та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.
Передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
У вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:
-для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
-для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21 та від 23.05.2024 у справі № 915/149/23.
Ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 р. №6098 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року», а саме п.2 (пп.2.1.,2.2.,2.2.2.) встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у м. Львові перераховують до міського бюджету м. Львова кошти для створення і розвитку інфраструктури м. Львова. Розмір пайової участі для житлових будинків становить - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування. Згідно п.2.3.1. замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до департаменту економічного розвитку із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта з техніко-економічними показниками. Департамент економічного розвитку протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (п.2.4.). Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова. Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації (п.2.6-2.8).
У зв`язку із прийняттям вищевказаної ухвали, втратила чинність ухвала ЛМР від 03.04.2008 р. №1697 «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова» (із змінами внесеними ухвалою ЛМР від 09.07.2009 р. №2779 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 03.04.2008 р. №1697»), якою, аналогічно, було передбачено сплату замовником будівництва пайових внесків.
Як зазначалося вище, надбудова відповідачем об`єкту було розпочато 20.12.2019 року, а тому у ОСОБА_1 виник обов`язок протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 року звернутися до Львівської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об`єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.
Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до суду першої інстанції не подано жодного доказу на підтвердження звернення ОСОБА_1 до Львівської міської ради протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 року з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва.
У випадку, якщо замовником об`єкта будівництва не буде дотримано передбаченого "Прикінцевими та перехідними положеннями" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття такого об`єкта в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності до ч. 2 статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови припиняються.
Величина пайового внеску в сумі 60 000 грн. (1500 000 грн. х 0,04) розрахована Департаментом економічного розвитку з вартості основних фондів, які приймаються в експлуатацію - 1 500 000 грн., що зазначена в акті готовності об`єкта до експлуатації від 27.09.2021 (а.с.19-20), на підставі якого 28.09.2021 видано Сертифікат №ЛВ122210927701 (а.с.18).
Безпідставними є покликання апелянта на те, що у відповідачки не виникло обов`язку зі сплати коштів пайової участі, оскільки вона не здійснювала забудову земельної ділянки, реконструкція проведена в межах геометричних розмірів реконструйованої будівлі, площа і цільове призначення не змінено, оскільки ОСОБА_1 реконструювала нежитлові приміщення на АДРЕСА_1 з розширенням за рахунок надбудови 2-го поверху
(споруджено повноцінний 2-ий поверх висотою приміщень 3,12 м) та у результаті реконструкції площа приміщень змінилася з 524,9 кв. на 838,1 кв. м.
Як вбачається з експертного звіту щодо розгляду проектної документації за
робочим проектом, який долучений до матеріалів апеляційної скарги, будівельний
об`єм до реконструкції становив 1601,5 куб. м, після реконструкції – 3496,3 куб. м.
Згідно з проектом реконструкції нежитлових приміщень під магазин-шоурум з розширенням за рахунок надбудови 2-го поверху на АДРЕСА_1 висота будівлі до реконструкції – 4,85 м, після реконструкції – 8,4 м. Отже, будівельний об`єм збільшився більш як у двічі, висота – майже у двічі, загальна площа – в півтора рази.
Відтак, твердження про те, що геометричні розміри та площа приміщень не змінилися, не знаходять свого підтвердження.
Згідно з пп.1, 4, ч.1, ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної
діяльності» будівництво - нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об`єкта будівництва. Замовник будівництва - фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт.
З наведених визначень вбачається, що реконструкція це вид будівництва, з проведенням якого у замовника виникає обов`язок щодо сплати пайового внеску.
Позиція апелянта також спростовується тим фактом, що на реконструкцію приміщень відповідачу були надані містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Відповідно до наказу Мінрегіонрозвитку від 06.11.2017 №289 у разі реконструкції житлових та нежитлових приміщень без зміни їх зовнішньої конфігурації та функціонального призначення містобудівні умови та обмеження не надаються.
Покликання апелянта на те, що Львівська міська рада пропустила строк позовної давності, є необґрунтованими з наступних мотивів.
Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Відповідно до акта готовності об`єкта до експлуатації, реконструйовані нежитлові приміщення з розширенням за рахунок надбудови 2-го поверху на вул. Дж. Вашингтона, 21 під магазин-шоурум, були введені в експлуатацію 27.09.2021.
Після цієї дати у Львівської міської ради виникло право на стягнення безпідставно збережених коштів, інфляційних втрат та 3% річних.
Отже, строк позовної давності мав би розпочатися з 28.09.2021.
Разом з тим, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набув чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12.
Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, який діяв з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Крім того, згідно з указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією рф проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і на час розгляду даної справи.
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону №3450-IX від 08.11.2023) встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.
Вищезазначений Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року, а відтак строк позовної давності продовжився з 04 вересня 2025 року.
Частиною 3 ст. 263 ЦК України визначено, що від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Таким чином, для заборгованостей, які виникли у період з 02.04.2020 по 03.09.2025, строк позовної давності розраховується з 04.09.2025.
Враховуючи наведене вище, Львівська міська рада не пропустила строк позовної давності.
Також не відповідають дійсності твердження відповідача, що справа розглядалася без участі сторони відповідача, чим суд першої інстанції позбавив відповідача можливості надати докази спростування позовних вимог.
04.02.2026 Личаківський районний суд м. Львова відкрив спрощене позовне провадження та призначив справу до судового розгляду на 03.03.2026, визначив відповідачу 15-денний термін на надання відзиву та копій усіх документів, якими відповідач спростовує позовні вимоги.
18.02.2026 адвокат відповідача подав відзив на позовну заяву, до якого не було долучено жодного доказу на підтвердження заперечень щодо позову.
03.03.2026 відбулося судове засідання за участі представника відповідача, на якому в адвоката теж не було клопотань про долучення доказів.
Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Отже, відповідач скористався правом подати відзив на позовну заяву, а також суд заслухав пояснення представника відповідача у судовому засіданні.
Разом з тим, відповідач не скористався своїм правом надати докази у заяві по
суті справи, що не може розцінюватися як позбавлення такого права відповідача
судом.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд, -
у х в а л и в :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 – адвоката Калмикова Сергія Васильовича - залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 квітня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 22 жовтня 2026 року.
Головуючий : Ванівський О.М.
Судді: Савуляк Р,В.
Цяцяк Р.П.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua