Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №127/20250/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/20250/26

Провадження № 33/801/945/2026

Категорія: 307

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гайду Г. В.

Доповідач: Шемета Т. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді Шемети Т. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 12 серпня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення, про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП ОСОБА_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , громадянки України, -

встановив:

З протоколу про адміністративне правопорушення ВБА № 144060 від 31.05.2026 слідує, що ОСОБА_2 31.05.2026 близько 07:30 год. за адресою: АДРЕСА_2 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно чоловіка ОСОБА_1 , погрожувала фізичною розправою, виражалась нецензурною лайкою, чим завдала шкоди здоров`ю.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 серпня 2026 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Прийняте судове рішення суд першої інстанції мотивував тим, що дії, вчинені ОСОБА_2 , не містять ознак домашнього насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», невід`ємною складовою якого мають бути умисні дії фізичного, психологічного чи економічного характеру, які могли завдати чи завдали шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Конфлікт між учасниками носив обопільний характер.

В матеріалах справи відсутні будь-які підтверджуючі докази того, що внаслідок дій ОСОБА_2 була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю ОСОБА_1 , що є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Не погоджуючись з такою постановою суду, 26 серпня 2026 року потерпілий ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою визнати винною ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накласти адміністративне стягнення.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що оскаржувана постанова мотивована лише поясненнями ОСОБА_2 та її подруг ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які приймали участь у інших справи, зокрема № 127/25423/25 та № 127/26186/25, однак суд першої інстанції в судовому засіданні не допитував потерпілого ОСОБА_1 .

Суд не взяв до уваги те, що ОСОБА_2 раніше неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності, а саме постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 07 лютого 2014 року у справі № 128/6517/13-п була визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 04 жовтня 2024 року у справі № 128/4019/24 також була визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Тобто ОСОБА_2 не стає на шлях виправлення та продовжує вчиняти щодо ОСОБА_1 домашнє насильство, при цьому вона подає різноманітні заяви та скарги до суду щодо нього.

ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 06 листопада 2024 року у справі № 128/4018/24 провадження у справі закрито, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, також постановою Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2024 року у справі № 127/40541/24 провадження у справі закрито, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Будучи належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи ОСОБА_2 до суду не з`явилися будь-яких клопотань про відкладення розгляду до суду не подавала, а тому відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

За змістом ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна конкретна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також установити інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою ст. 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок яких могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

За визначенням, наведеним у п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство охоплює діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються, зокрема, між колишнім чи теперішнім подружжям, незалежно від того, чи проживає особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону психологічне насильство включає словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування та інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо вони викликають у постраждалої особи побоювання за власну безпеку чи безпеку третіх осіб, спричиняють емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдають шкоди психічному здоров`ю.

Отже, для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП необхідно встановити не лише наявність конфлікту між особами, які перебувають або перебували у сімейних чи близьких відносинах, а й конкретні умисні дії, що становлять домашнє насильство, їх вчинення саме особою, щодо якої складено протокол, та інші ознаки складу відповідного адміністративного правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 144060 від 31 травня 2026 року ОСОБА_2 інкриміновано те, що цього дня близько 07 год 30 хв за адресою: АДРЕСА_2 , вона вчинила щодо свого чоловіка ОСОБА_1 домашнє насильство психологічного характеру, погрожувала йому фізичною розправою та висловлювалася нецензурною лайкою, чим завдала шкоди його здоров`ю.

Заява ОСОБА_1 від 31 травня 2026 року та його письмові пояснення містять відомості про те, що ОСОБА_2 погрожувала йому фізичною розправою, ображала його, висловлювалася нецензурною лайкою та шарпала за верхній одяг, унаслідок чого погіршилося його самопочуття, підвищився артеріальний тиск і тремтіли руки.

Разом із тим ОСОБА_2 у своїх письмових поясненнях зазначала про протилежний перебіг події, стверджуючи, що саме чоловік погрожував їй фізичною розправою та висловлювався нецензурною лайкою. Під час судового розгляду вона також заперечувала вчинення будь-яких протиправних дій щодо чоловіка та пояснювала, що тривалий час зазнає з його боку переслідувань і образ.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 повідомили, що 31 травня 2026 року спостерігали, як ОСОБА_1 переслідував ОСОБА_2 та ображав її, однак протиправних дій з боку останньої не бачили.

Таким чином, пояснення ОСОБА_1 щодо обставин події не знайшли однозначного підтвердження в інших досліджених судом доказах, а версія ОСОБА_2 про те, що конфлікт спровокував її чоловік, була підтримана показаннями допитаних свідків. При цьому апеляційний суд бере до уваги, що сам факт дружніх стосунків свідків з ОСОБА_2 не є достатньою підставою для відхилення їхніх показань, які підлягають оцінці разом з іншими матеріалами справи.

Рапорт працівника поліції підтверджує факт виїзду за повідомленням, звернення ОСОБА_1 та вжиття працівниками поліції відповідних заходів реагування. Проте з його змісту не вбачається, що працівник поліції був безпосереднім очевидцем конфлікту та особисто спостерігав інкриміновані ОСОБА_2 дії. За таких обставин сам по собі цей документ не може беззаперечно підтверджувати обставини події, викладені заявником.

Так само форма оцінки ризиків учинення домашнього насильства, у якій визначено високий рівень небезпеки, та терміновий заборонний припис серії АА № 096512 від 31 травня 2026 року свідчать про оцінювання працівниками поліції наявних ризиків і застосування передбачених законом заходів реагування. Водночас ці документи не є самостійним і безумовним підтвердженням того, що ОСОБА_2 вчинила конкретні дії, які становлять предмет розгляду в цій справі. Їх доказове значення має визначатися з урахуванням змісту, підстав складення та інших доказів, а не лише факту їх наявності.

У цій справі наявні матеріали підтверджують існування тривалого конфлікту між подружжям, яке спільно не проживає, та неодноразові звернення сторін до правоохоронних органів. Однак сам факт конфліктних відносин, як і наявність взаємних звинувачень у домашньому насильстві, не дає підстав автоматично вважати доведеним учинення конкретного адміністративного правопорушення однією зі сторін.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив із необхідності перевірки того, чи підтверджується належними та достатніми доказами саме інкримінована ОСОБА_2 поведінка. З огляду на зміст її пояснень, показання свідків, які безпосередньо спостерігали конфлікт, а також відсутність переконливої сукупності інших доказів, що усували б істотні суперечності щодо перебігу події, висновок про недоведеність складу адміністративного правопорушення є обґрунтованим.

Не можуть бути підставою для скасування постанови й посилання ОСОБА_1 на попереднє притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Відомості про попередні випадки можуть характеризувати обставини попередніх проваджень, однак не доводять факту вчинення нею правопорушення 31 травня 2026 року. Вину особи необхідно встановлювати щодо кожної конкретної події на підставі доказів, які стосуються саме цієї події.

З тих самих причин закриття проваджень в інших справах щодо ОСОБА_1 не є самостійним доказом ані правдивості, ані неправдивості йог тверджень в цій справі. Вирішальне значення мають докази, зібрані та досліджені саме в межах провадження щодо події 31 травня 2026 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не допитав ОСОБА_1 у судовому засіданні, також не є достатніми для скасування постанови. Його позиція щодо обставин події викладена в заяві та письмових поясненнях, які долучені до матеріалів справи оцінені на ряду з іншими доказами. Суд правильно виснував, що між сторонами існує тривалий конфлікт. При цьому ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не навів обставин, які свідчили б про протилежне та в сукупності з іншими матеріалами об`єктивно змінювали б висновок щодо доведеності інкримінованого ОСОБА_2 діяння.

Відповідно до ст. 62 Конституції України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Цей принцип вимагає, щоб висновок про винуватість ґрунтувався на достатній сукупності належних і допустимих доказів, а не на припущеннях або на самому факті конфліктних відносин між учасниками події.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на викладене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані матеріали не містять достатньої сукупності доказів, яка б давала змогу дійти обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, однак не спростовують його висновків і не свідчать про наявність передбачених законом підстав для скасування оскаржуваної постанови.

За таких обставин, апеляційний суд виснує, що немає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

постановив:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 12 серпня 2026 року про закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Вінницького

апеляційного суду Т. М. Шемета