Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №127/26430/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/26430/25

Провадження № 22-ц/801/2213/2026

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокуСправа № 127/26430/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю.,

з участю секретаря судового засідання: Ходакової М. Г.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Зубаня Олександра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2026 року, ухвалене у складі судді Медяної Ю. В., в залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис за № 2166.

У подальшому рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 лютого 2025 року шлюб між сторонами було розірвано.

За час спільного проживання сторони мають двох дітей – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час шлюбу за спільні сімейні кошти та за позичені кошти було придбано декілька об`єктів нерухомого майна, зокрема:

-земельна ділянка площею 0,0478 га, кадастровий номер 0510100000:01:029:0255, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться по АДРЕСА_1 ;

-земельна ділянка площею 0,0344 га, кадастровий номер 0510100000:01:029:0256, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Реєстрація права власності відбулася на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Родіоновою Н. В. 01 березня 2021 року, номер запису 395.

Вказані об`єкти були зареєстровані за відповідачкою.

Джерелом придбання (набуття у власність) усього зазначеного майна є спільні кошти подружжя та кошти, позичені позивачем і відповідачкою у двоюрідного брата позивача – ОСОБА_5 у сумі 13 000 доларів США, а також у рідної сестри позивача – ОСОБА_6 у сумі 1 000 доларів США.

При розірванні шлюбу поділ майна між сторонами не здійснювався, згоди щодо поділу спільного майна сторони не досягли.

Згідно зі звітом про експертну грошову оцінку, вартість земельної ділянки площею 0,0478 га, кадастровий 0510100000:01:029:0255 становить 1 327 608 грн, а вартість земельної ділянки площею 0,0344 га, кадастровий 0510100000:01:029:0256 – 955 434 грн, що разом становить 2 283 042 грн, тобто при поділі майна кожному зі сторін має дістатися майна на суму – 1 141 521 грн.

Після розірвання шлюбу позивач переїхав та проживає на орендованій квартирі, жодного майна на праві власності він не має, тому просив при поділі майна виділити йому у власність земельну ділянку площею 0,0478 га, кадастровий номер 0510100000:01:029:0255, вартістю 1 327 608 грн, оскільки на цій ділянці він планує побудувати собі будинок, щоб мати житло. Ця земельна ділянка після розірвання шлюбу перебуває в фактичному користуванні позивача, який завіз на ділянку металевий контейнер, в якому він зберігає особисті речі та інструменти, які перевіз з квартири відповідача після розірвання шлюбу. Крім того, позивач завіз на земельну ділянку будівельні матеріали, які планує використати для будівництва будинку.

Оскільки земельна ділянка, яку просить позивач виділити собі у власність є значно дорожчою ніж ділянка, яка залишиться у власності відповідача, та враховуючи той факт, що при поділі майна частки співвласників в грошовому еквіваленті мають бути рівними, з нього на користь відповідачки підлягає до стягнення грошова компенсація за відхилення від рівності часток в сумі – 186 087 грн.

З урахуванням наведених обставин ОСОБА_1 у заявленому позові просив суд:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя: земельну ділянку площею 0,0344 га, кадастровий номер 0510100000:01:029:0256, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0478 га, кадастровий номер 0510100000:01:029:0255, з цільовим призначенням для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться по АДРЕСА_1 та поділити вказане спільне майно подружжя між сторонами наступним чином:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0478 га, кадастровий номер 0510100000:01:029:0255, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться по АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,0344 га, кадастровий номер 0510100000:01:029:0256, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться по АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію від рівності часток у розмірі 186 087 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2026 року позов було задоволено частково та вирішено:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 земельної ділянки площею 0,0478 га, кадастровий номер 0510100000:01:29:0255, з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 земельної ділянки площею 0,0344 га, кадастровий номер 0510100000:01:029:0256, з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 земельної ділянки площею 0,0478 га, кадастровий номер 0510100000:01:29:0255, з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 земельної ділянки площею 0,0344 га, кадастровий номер 0510100000:01:029:0256, з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У рішенні суд зазначив, що метою пред`явлення позову в цій частині позовних вимог, є поділ спільного сумісного майна, тому вимога про визнання цього майна спільним сумісним майном подружжя не є ефективним способом захисту прав позивача, через що дана вимога задоволенню не підлягає.

Як позивач, так і відповідач просили виділити їм у власність земельну ділянку площею 0,0478 га, кадастровий номер 0510100000:01:29:0255, з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площа та вартість якої більша, ніж земельної ділянки площею 0,0344 га, кадастровий номер 0510100000:01:029:0256, з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте суд зауважив, що у разі, коли один із подружжя (позивач) не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій з попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можна реально поділити між сторонами відповідно до їхніх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу та залишає майно у спільній частковій власності.

Також суд зазначив, що ані позивач, ані відповідач не бажають приймати меншу земельну ділянку в порядку поділу майна подружжя з присудженням за це компенсації, що унеможливлює поділ майна з присудженням такої компенсації.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність в даному випадку підстав для визнання ідеальних часток подружжя у спірному майні без його реального поділу та залишення майна у спільній частковій власності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 24 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Оніщук В. В., судді: Панасюк О. С., Береговий О. Ю.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 липня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 14 вересня 2026 року строк розгляду справи було продовжено, справу призначено до розгляду на 22 жовтня 2026 року о 09 год 50 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції порушив права позивача, оскільки ухвалене рішення взагалі не розв`язує наявний між сторонами по справі спір, а навпаки ситуацію ще більш ускладнює і породить в подальшому нові судові спори між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Суд не врахував при винесенні рішення, той факт, що між сторонами вже склався певний порядок користування майном, а саме той факт що саме ОСОБА_1 фактично користується земельною ділянкою (кадастровий номер 0510100000:01:29:0255), а Відповідач цією ділянкою не користується, на неї не приїздить, її речей на ділянці не має.

Свій позов ОСОБА_1 також обґрунтовував тим, що саме він користується цією земельною ділянкою.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано той факт, що поділ обох земельних ділянок на рівні частки між обома сторонами фактично унеможливить використання цих земельних ділянок за цільовим призначенням (будівництво житлового будинку та господарських споруд), враховуючи невелику площу ділянок.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені у ній підстави.

Відповідач та її представник в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечували.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

З 07 вересня 2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 лютого 2025 року у справі №127/41467/24. Рішення набрало законної сили 08 березня 2025 року (а. с. 17-18).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу земельних ділянок, посвідченого 01 березня 2021 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Романовою Н. В. та зареєстрованого в реєстрі за №395, ОСОБА_2 придбала земельні ділянки під № НОМЕР_1 площею 0,0344 га, кадастровий номер 0510100000:01:029:0256, та площею 0,0478 га, кадастровий номер 0510100000:01:29:0255, з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташовані по АДРЕСА_1 . Купівля ділянок вчинялася за згодою іншого з подружжя – ОСОБА_1 (а. с. 13-14).

Право власності на земельні ділянки зареєстровано за відповідачкою, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №246334452 від 01 березня 2021 року (а. с. 15-16).

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку від 11 серпня 2025 року вартість земельної ділянки площею 0,0344 га, кадастровий номер 0510100000:01:029:0256, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , становить 955 434 грн (а. с. 19-39).

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку від 11 серпня 2025 року вартість земельної ділянки площею 0,0478 га, кадастровий номер 0510100000:01:29:0255, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , становить 1 327 608 грн (а. с. 40-60).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див.: постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (абзац другий частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 зазначено, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Звертаючись в суд із цим позовом, ОСОБА_1 просив поділити спільне майно подружжя, а саме земельну ділянку площею 0,0344 га, кадастровий номер 0510100000:01:029:0256, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та земельну ділянку площею 0,0478 га, кадастровий номер 0510100000:01:029:0255, з цільовим призначенням для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які знаходяться по АДРЕСА_1 .

При цьому позивач заявляв вимогу про визнання за відповідачкою права власності на меншу та відповідно дешевшу земельну ділянку, а за ним – права власності на більшу та дорожчу земельну ділянку із компенсацією відповідачці різниці у вартості земельних ділянок.

У відзиві на позовну заяву відповідачка заявила, що вважає за доцільне визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0478 га за кадастровим № 0510100000:01:029:0255, а за позивачем визнати право власності на земельну ділянку площею 0,0344 га, кадастровий № 0510100000:01:029:0256. Також, відповідачка зазначала, що за необхідності, готова сплатити на користь позивача грошову компенсацію різниці вартості земельних ділянок у розмірі, встановленому відповідно до висновку судового експерта про дійсну ринкову вартість спірних земельних ділянок.

Як правильно зазначив, суд першої інстанції, ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 не вчинили передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій з попереднього внесення грошової компенсації різниці вартості спірного майна на депозитний рахунок суду, а окрім того жоден із них не погодився на визнання за ним права власності на меншу земельну ділянку.

За таких обставин місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у заявленому вигляді та наявність підстав для визнання ідеальних часток подружжя у спірному майні без його реального поділу та залишення майна у спільній частковій власності.

Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, судові витрати, понесені позивачем слід залишити за ним.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Зубаня Олександра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк