Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №127/40829/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/40829/25

Провадження № 22-ц/801/2111/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокуСправа № 127/40829/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів за апеляційною скаргою представниці ОСОБА_1 – адвокатки Руснакової Т. А. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Сичука М. М. від 11 червня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення відповідає даті його ухвалення),

встановив:

В грудні 2025 року ОСОБА_1 через свою представницю – адвокатку Руснакову Т. А. звернувся до суду з цим позовом, за яким просив змінити розмір аліментів, визначений рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2017 року на користь ОСОБА_3 на дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частки усіх видів його заробітку (доходу) на 1/6 частку усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

На обґрунтування позовних вимог покликався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в шлюбі з ОСОБА_5 народилась дочка ОСОБА_4 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 листопада 2017 року шлюб між сторонами розірвано, а судовим наказом того ж суду від 24 листопада 2017 року з нього на користь ОСОБА_5 на дочку ОСОБА_4 стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. 21 березня 2024 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_4 . На тепер дружина ОСОБА_6 не працює, перебуває у відпустці по догляду за дитино, а судовим наказом Херсонського міського суду Херсонської області від 06 серпня 2025 року з нього на її користь на сина ОСОБА_4 стягнуті аліменти в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Крім того він утримує батьків пенсійного віку, яким встановлено третю групу інвалідності.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2026 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сам факт народження у платника аліментів іншої дитини та виникнення нових сімейних обов`язків не є автоматичною підставою для зменшення розміру аліментів, а підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами щодо доходів, витрат та реальної платоспроможності особи. Позивач має стабільне джерело доходу у вигляді офіційного працевлаштування, доказів істотного та документально підтвердженого зменшення його доходів або настання обставин, які повністю унеможливлюють виконання попереднього розміру аліментних зобов`язань, немає.

В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_1 – адвокатка Руснакова Т. А., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2026 року скасувати, постановити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалась на ті ж обставини, що й у позовній заяві.

Представник ОСОБА_7 – адвокат Борусевич С. Й. подав відзив на апеляційну скаргу, за яким просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм процесуального права, відповідно до фактичних обставин справи, встановлених на їх підставі правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою – четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції установив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в шлюбі з ОСОБА_5 народилась дочка ОСОБА_4 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 листопада 2017 року шлюб між сторонами розірвано, а судовим наказом того ж суду від 24 листопада 2017 року з нього на користь ОСОБА_5 на дочку ОСОБА_4 стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. 21 березня 2024 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_4 . На тепер дружина ОСОБА_6 не працює, перебуває у відпустці по догляду за дитино, а судовим наказом Херсонського міського суду Херсонської області від 06 серпня 2025 року з нього на її користь на сина ОСОБА_4 стягнуті аліменти в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

У частині першій статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі – Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частинами першою та другою статті 27 Конвенції встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, позивач посилався на те, що у нього змінився сімейний і матеріальний стан, оскільки від іншого шлюбу з ОСОБА_6 має сина ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на якого з нього на користь ОСОБА_6 за судовим наказом Херонського міського суду Херсонської області від 06 серпня 2025 року стягнуті аліменти в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу).

Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз цієї норми права вказує на те, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодних доказів щодо майнового стану позивача, зокрема його зміни внаслідок одруження з ОСОБА_6 у справі немає, а народження другої дитини від іншого шлюбу, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів (такі по суті висновки містяться у постановах Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20, провадження № 61-1031св21, 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц, провадження № 61-9460св20, від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19, провадження № 61-9460св20).

Оскільки позивач належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не довів необхідність зміни розміру аліментів, що стягуються з нього на користь відповідачки на малолітню дочку ОСОБА_4 , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у позові.

Крім того апеляційний суд звертає увагу, що на сина ОСОБА_4 позивач сплачує аліменти в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу), відповідно зменшення аліментів на дочку ОСОБА_4 до 1/6 частки усіх видів заробітку (доходу) носить очевидно дискримінаційний характер, а тому є неприпустимим.

Керуючись статтями 367, 368, 376 381 – 383 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 – адвокатки Руснакової Т. А. залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 22 жовтня 2026 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. В. Ковальчук

Т. Б. Сало