Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №127/39275/25 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №127/39275/25

Суддя: Панасюк О. С.

Справа № 127/39275/25

Провадження № 22-ц/801/2195/2026

Категорія: 42

Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокуСправа № 127/39275/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Трунілова Я. О. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Воробйова В. В. від 23 квітня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення відповідає даті його ухвалення),

встановив:

У грудні 2025 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі АТ «А-Банк») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 189 426 грн 53 к. заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2023 року, яка складається з:

- 126 816 грн 81 к. – заборгованість за тілом кредиту;

- 62 609 грн 72 к. – заборгованість за процентами за користування кредитом.

На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 29 вересня 2023 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського (поточного) рахунку. Цього ж дня він підписав заяву щодо встановлення кредитного ліміту за карткою / рахунком на підставі якої йому відкрито поточний рахунок, встановлено на нього відповідний кредитний ліміт та видано платіжну картку, як засіб доступу до рахунку.

За умовами кредитного договору ОСОБА_1 надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом та видано платіжну картку.

Свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 виконував неналежним чином, у зв`язку з чим станом на 15 грудня 2025 року утворилася заборгованість у зазначеному розмірі.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» 189 426 грн 53 к. заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2023 року, а також 2 422 грн 40 к. у відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт укладення кредитного договору через підписання анкети-заяви від 29 вересня 2023 року та належного виконання банком своїх зобов`язань є доведеним. Оскільки відповідач скористався наданими кредитними коштами, але в подальшому порушив узгоджені умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів, у нього утворилася заборгованість. За відсутності заперечень та відзиву з боку відповідача, позовні вимоги про стягнення суми заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Трунілов Я. О., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та учасником бойових дій, а тому відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звільнений від нарахування процентів за користування кредитом та штрафних санкцій. Крім того наголошував на відсутності між сторонами узгоджених у письмовій формі істотних умов щодо сплати процентів, несправедливості та непропорційності нарахованих сум, а також недоведеності розміру заборгованості належними первинними документами.

АТ «А-Банк» подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених обставин справи та норм матеріального права, якими регулюються правовідносини сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою – третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 29 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «А-Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банк. ОСОБА_1 погодився з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, умови якого зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.

Того ж дня сторони підписали паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка «Вигода», в якому визначені основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача.

Відповідно до довідки за лімітами ОСОБА_1 було встановлено ліміт в розмірі 17 000 грн 00 к., який в подальшому збільшено до 126 900 грн 00 к.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 15 грудня 2025 року становить 189 426 грн 53 к., яка складається з: 126 816 грн 81 к. – заборгованості за тілом кредиту; 62 609 грн 72 к. – заборгованості за процентами за користування кредитом.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

За змістом статей 626, 628 та 638 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Відповідно до статей 207, 639 ЦК України та статей 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію» правочин, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем і підписаний електронним підписом, за своїми правовими наслідками прирівнюється до письмового. Моментом підписання такого договору, згідно зі статтею 12 вказаного Закону, є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку, визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Суд першої інстанції правильно встановив, що 29 вересня 2023 року між ТОВ «А-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви, за умовами якої останньому було надано кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку.

Укладаючи договір сторони погодили базову процентну ставку в розмірі 40,8% річних (3,4% на місяць) у разі непогашення заборгованості в пільговий період, який становить 62 днів зі ставкою 0,000001 % за умови її повного погашення.

З огляду на те, що загальний строк кредитування складає 240 місяців, нарахування банком процентів за користування кредитним лімітом здійснювалося правомірно та у відповідності до погоджених сторонами Тарифів.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним між АТ «А-Банк» та ОСОБА_1 , наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, здійснення часткових платежів, а також нарахування процентів.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованими процентами.

Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Проте ОСОБА_1 та його представник – адвокат Трунілов Я. О. заперечуючи правильність нарахування заборгованості за кредитним договором не навели власного розрахунку та не спростували розрахунок, складений позивачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що розмір процентів за користування кредитом є несправедливим та суперечить принципам добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, апеляційний суд відхиляє, тому що, як зазначалось вище, проценти згідно з частиною першою статі 1048 ЦК України визначаються сторонами у договорі позики (кредиту) і, відповідно, входять до основного зобов`язання за кредитним договором, а не є правовим наслідком порушення зобов`язання в розумінні статей 11, 18 Закону Україна «Про захист прав споживачів».

Крім того апеляційний суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 зауважив, що: «за відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит;

суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору;

натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом».

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 зустрічного позову про визнання договору недійсним, оспорювання його окремих умов, зокрема щодо розміру процентної ставки, чи їх зміну не заявляв. Укладений договір у встановленому законом порядку не оспорювався і не визнавався недійсним, а отже відповідно до статті 204 ЦК України є правомірним, і його умови є обов`язковими для виконання сторонами.

Щодо застосування пільги, передбаченої частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон), як до військовослужбовця, то апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, – штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Згідно з офіційним роз`ясненням Міністерства оборони України (доступним за посиланням: https://mod.gov.ua/news/kreditni-kanikuli-dlya-zahisnikiv-hto-maye-pravo-ne-platiti-vidsotki-ta-shtrafi, яке базується на положеннях листа Міністерства оборони України від 04 червня 2025 року № 220/9526, наданого Національному банку України, пільга щодо ненарахування процентів за користування кредитом має надаватися на підставі наступного переліку документів:

- військовий квиток або посвідчення офіцера;

- довідка за формою 5, згідно з додатком 21 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40 (зі змінами);

- витяг із наказу по особовому складу про призначення на посаду (для підтвердження виду військової служби, на якій перебуває військовослужбовець. У разі зазначення виду військової служби в довідці за формою 5 надання витягу із наказу (завіреної копії наказу) по особовому складу не обов`язкове);

- свідоцтво про шлюб (якщо пільгу оформлює дружина / чоловік).

Для військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, та інших видів служби додатково надається документ, що підтверджує безпосередню участь у бойових діях: довідка за формою 12 або довідка згідно з додатками 1, 4 або 6 Порядку № 413, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року.

Отже реалізація права на вказану пільгу має заявний характер та передбачає обов`язок позичальника повідомити кредитора про наявність відповідних підстав, надавши належні докази.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 не повідомляв позикодавця про свій статус військовослужбовця та не надавав жодних підтверджуючих документів як під час дії договору, так і під час розгляду справи судом першої інстанції. Доказів поважності причин неповідомлення суду першої інстанції про ці обставини матеріали справи також не містять.

Таким чином підстави для застосування до спірних правовідносин пільг, передбачених частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону, відсутні. Нарахування процентів за кредитним договором здійснювалося кредитором на законних підставах, тому що позичальник у встановленому порядку не підтвердив наявність у нього права на звільнення від їх сплати.

Апеляційний суд не бере до уваги докази про проходження ОСОБА_1 військової служби, надані ним лише на стадії апеляційного провадження, тому що відповідачем не доведеного того, що він був позбавлений реальної можливості повідомити про свій статус кредиторів раніше, враховуючи його перебування на військовій службі з 28 березня 2025 року, або ж суд першої інстанції під час розгляду справи по суті.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення відповідно до норм матеріального права і з додержанням норм процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Трунілова Я. О. залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. В. Ковальчук

Т. М. Шемета

Оригінал: reyestr.court.gov.ua