Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №760/34828/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/34828/25

2/760/3223/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Гуцало М.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

ТОВ «Споживчий Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26 червня 2025 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 26.06.2025-100000758, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 35000 гривень строком на 98 днів зі сплатою процентів за фіксованою процентною ставкою у розмірі 1 % за один день користування кредитом, а також комісії, пов`язаної з наданням кредиту, у розмірі 5250 гривень.

Позивач зазначав, що кредитний договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а під час укладення договору відповідач пройшов ідентифікацію з використанням Системи BankID Національного банку України. Кредитні кошти у розмірі 35000 гривень 26 червня 2025 року перераховано на платіжну картку відповідача.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, 15 липня 2025 року здійснив часткову оплату в розмірі 11312 гривень 08 копійок, яку враховано позивачем при визначенні суми заборгованості, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 80737 гривень 92 копійки, яка складається з: 35000 гривень – заборгованість за тілом кредиту; 29400 гривень – заборгованість за процентами; 937 гривень 92 копійки – заборгованість за комісією, пов`язаною з наданням кредиту; 15400 гривень – неустойка.

На підставі викладеного позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 26.06.2025-100000758 від 26 червня 2025 року у розмірі 80737 гривень 92 копійки.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 12 січня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 26 червня 2025 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 26.06.2025-100000758 (кредитної лінії), який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту). Перед укладенням кредитного договору відповідачу надано паспорт споживчого кредиту, підписаний ним 26 червня 2025 року.

Зі змісту зазначених документів вбачається, що кожну сторінку кредитного договору підписано позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором «E276», надісланим у смс-повідомленні на фінансовий номер телефону позичальника, а з боку кредитодавця договір підписано кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи.

Згідно з інформацією, отриманою з центрального вузла Системи BankID НБУ, через абонента-ідентифікатора АТ КБ «ПриватБанк» ідентифіковано користувача ОСОБА_1 , при цьому його персональні дані, зокрема реєстраційний номер облікової картки платника податків, адреса реєстрації місця проживання, номер телефону та дані паспорта, збігаються з даними позичальника, зазначеними у заявці та акцепті.

Відповідно до умов кредитного договору, викладених у заявці та акцепті, позичальнику надано кредит у розмірі 35000 гривень на строк 98 днів з дати його надання, дата надання кредиту – 26 червня 2025 року, дата повернення кредиту – 01 жовтня 2025 року; процентна ставка – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит; комісія, пов`язана з наданням кредиту, – 15 % від суми кредиту, що становить 5250 гривень; денна процентна ставка – 0,86 %; загальні витрати за споживчим кредитом – 29484 гривні 60 копійок; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача – 64484 гривні 60 копійок.

Пунктом 12 заявки сторонами погоджено графік платежів, відповідно до якого кредит, проценти та комісія підлягали сплаті сімома черговими платежами кожні чотирнадцять днів у період з 09 липня 2025 року по 01 жовтня 2025 року.

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4627-05ХХ-ХХХХ-4709.

Згідно з п. 4.4 кредитного договору проценти нараховуються з дня надання позичальнику кредиту (включаючи безпосередньо день надання кредиту) включно до дати його фактичного повернення. Проценти за користування нараховуються та обліковуються кредитодавцем щоденно.

Пунктом 11 заявки визначено, що проценти розраховуються шляхом множення всієї суми кредиту (залишку від всієї суми кредиту) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.

Відповідно до п. 6.1 кредитного договору позичальник зобов`язався забезпечити своєчасне повернення кредиту, сплату процентів та комісій у терміни та строки, вказані у заявці.

Пунктом 15 заявки передбачено неустойку в розмірі 350 гривень, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 19 листопада 2025 року № 1-1911 на підставі укладеного з ТОВ «Споживчий Центр» договору про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 26 червня 2025 року на платіжну картку 4627-05ХХ-ХХХХ-4709 перераховано кошти в сумі 35000 гривень, номер транзакції в системі iPay.ua – 784542822, призначення платежу: «Видача за договором кредиту №26.06.2025-100000758».

Номер платіжної картки, на яку перераховано кошти, збігається з реквізитами електронного платіжного засобу позичальника, визначеними у п. 4.1 кредитного договору та у заявці, а дата переказу відповідає даті укладення кредитного договору та даті надання кредиту, визначеній у заявці.

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором заборгованість відповідача становить 80737 гривень 92 копійки, з яких: 35000 гривень – основний борг, 29400 гривень – проценти, нараховані за період з 26 червня 2025 року по 01 жовтня 2025 року, 937 гривень 92 копійки – комісія за надання кредиту, 15400 гривень – неустойка.

Крім того, у позовній заяві позивач визнав, що 15 липня 2025 року відповідач здійснив часткову оплату за кредитним договором у розмірі 11312 гривень 08 копійок, яку враховано під час формування довідки-розрахунку та визначення суми позовних вимог. Відомостей про сплату відповідачем інших коштів на погашення заборгованості матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону.

У ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України або ГК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що кредитний договір № 26.06.2025-100000758 від 26 червня 2025 року укладено сторонами в електронній формі з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію», оскільки він підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором після проходження електронної ідентифікації через Систему BankID НБУ.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи доводи позивача щодо виконання ним обов`язку з надання кредиту, суд враховує, що позивач є небанківською фінансовою установою, яка здійснила перерахування кредитних коштів на платіжну картку позичальника за посередництвом платіжної установи ТОВ «Універсальні платіжні рішення».

Лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 19 листопада 2025 року № 1-1911 містить відомості про дату, суму, номер транзакції, номер платіжної картки отримувача та призначення платежу із зазначенням номера кредитного договору. Наведені відомості узгоджуються з умовами кредитного договору щодо суми кредиту, дати його надання та реквізитів електронного платіжного засобу позичальника.

Відповідач зазначених обставин не спростував, доказів неотримання кредитних коштів або належності вказаної платіжної картки іншій особі суду не надав.

За таких обставин, суд вважає доведеним факт надання позивачем відповідачу кредиту в розмірі 35000 гривень 26 червня 2025 року.

Строк повернення кредиту, визначений кредитним договором, настав 01 жовтня 2025 року, однак відповідач кредит не повернув. Зі змісту позовної заяви та довідки-розрахунку вбачається, що сплачені відповідачем 15 липня 2025 року кошти в погашення тіла кредиту не зараховувались. Таким чином, вимога про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 35000 гривень є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Із довідки-розрахунку вбачається, що проценти нараховано позивачем за період з 26 червня 2025 року по 01 жовтня 2025 року, тобто в межах визначеного кредитним договором строку кредитування.

Разом з тим, графіком платежів, який є складовою частиною заявки, сторони погодили, що загальна сума процентів за весь строк кредитування становить 24234 гривні 60 копійок. Саме ця сума процентів разом із комісією за надання кредиту в розмірі 5250 гривень становить визначені у п. 14 заявки загальні витрати за споживчим кредитом у розмірі 29484 гривні 60 копійок, саме з урахуванням цієї суми у п. 10 заявки розраховано денну процентну ставку 0,86 %, а орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача визначена сторонами в розмірі 64484 гривні 60 копійок, що дорівнює сумі всіх чергових платежів за графіком.

Натомість нарахування процентів за ставкою 1 % за кожен день користування на всю суму кредиту протягом 98 днів становить 34300 гривень, а заявлена до стягнення сума процентів (29400 гривень) разом із частиною сплачених відповідачем коштів перевищує суму процентів, погоджену сторонами в графіку платежів та враховану в розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом і денної процентної ставки.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де ДПС – денна процентна ставка; ЗВСК – загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК – загальний розмір кредиту; t – строк кредитування у днях.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Верховний Суд у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 сформулював висновок, що норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, а нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure. З 20 серпня 2024 року максимальна денна процентна ставка для договорів про споживчий кредит не може перевищувати 1,0 %.

У зазначеній постанові Верховний Суд також зазначив, що суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом, як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень, оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору. Натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може.

Кредитний договір у цій справі укладено 26 червня 2025 року, а тому на нього поширюється обмеження максимального розміру денної процентної ставки у 1 %.

Судом встановлено, що визначена в кредитному договорі денна процентна ставка становить 0,86 % не перевищує встановленого законом максимального розміру. Разом з тим, у разі нарахування процентів на всю суму кредиту за весь строк кредитування, як це зроблено позивачем, загальні витрати відповідача за споживчим кредитом становили б 39550 гривень, а денна процентна ставка – 1,15 %, тобто перевищувала б максимальний розмір, встановлений ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, проценти в сумі, що перевищує 24234 гривні 60 копійок, не враховані в розрахунку денної процентної ставки та орієнтовної реальної річної процентної ставки, зазначених у кредитному договорі, а тому в силу ч. 6 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» відповідач не зобов`язаний їх сплачувати.

Згідно з ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

У постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 Верховний Суд, оцінюючи умови договору, якими одночасно було передбачено порядок нарахування процентів за кожен день користування кредитом та погоджено конкретну суму процентів у додатку до договору, дійшов висновку, що такі умови є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру процентів, а тому тлумачення має здійснюватися на користь споживача і стягненню підлягають проценти в розмірі, погодженому сторонами в додатку до договору.

З огляду на наведене, відповідач зобов`язаний сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 24234 гривні 60 копійок, погодженому сторонами в графіку платежів, та комісію за надання кредиту в розмірі 5250 гривень, а всього 29484 гривні 60 копійок.

Визначаючи розмір заборгованості за процентами, суд також враховує, що, як зазначив позивач у позовній заяві, 15 липня 2025 року відповідач здійснив часткову оплату за кредитним договором у розмірі 11312 гривень 08 копійок, яку враховано під час формування довідки-розрахунку та визначення суми позовних вимог. Розподілу цього платежу між складовими заборгованості позивач суду не навів. Разом з тим, оскільки заборгованість за тілом кредиту заявлена у повному розмірі (35000 гривень), а заборгованість за комісією – у розмірі 937 гривень 92 копійки при встановленому п. 7 заявки розмірі комісії 5250 гривень, у погашення комісії позивачем зараховано 4312 гривень 08 копійок (5250 – 937,92). Решта сплачених коштів у розмірі 7000 гривень (11312,08 – 4312,08) підлягає зарахуванню в погашення процентів.

Таким чином, заборгованість відповідача за процентами становить 17234 гривні 60 копійок (24234,60 – 7000). При цьому з урахуванням сплачених коштів загальний розмір процентів і комісії, сплачених та стягнутих з відповідача, становить 29484 гривні 60 копійок (11312,08 + 17234,60 + 937,92), що відповідає загальним витратам за споживчим кредитом, погодженим сторонами у п. 14 заявки.

Згідно з абз. 4 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Комісію, пов`язану з наданням кредиту, в розмірі 15 % від суми кредиту, що становить 5250 гривень, прямо передбачено п. 7 заявки. Вказану комісію враховано у складі загальних витрат за споживчим кредитом (29484 гривні 60 копійок) та в розрахунку денної процентної ставки, а графіком платежів передбачено її сплату у складі першого та другого чергових платежів. Несплачена частина комісії становить 937 гривень 92 копійки.

Таким чином, вимога про стягнення комісії, пов`язаної з наданням кредиту, в розмірі 937 гривень 92 копійки підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та який діє на час розгляду справи.

Прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань за кредитним договором розпочалося з 10 липня 2025 року (після настання строку сплати першого чергового платежу), тобто в період дії воєнного стану, а тому в силу прямої вказівки п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України відповідач звільняється від обов`язку сплати неустойки за таке прострочення.

Сторона позивача вказує на те, що з огляду на зміни, внесені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX до п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», за договорами, укладеними після набрання чинності цими змінами, кредитодавець має право нараховувати неустойку, а також про пріоритет Закону України «Про споживче кредитування» як спеціального закону.

Разом з тим, пункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX встановлює самостійну підставу звільнення споживача від відповідальності за прострочення у період з 1 березня 2020 року за договорами про споживчий кредит, укладеними до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом № 3498-IX. Зазначена норма визначає лише межі дії цієї спеціальної пільги, однак не містить положень, які б дозволяли нараховувати неустойку за прострочення, допущене у період дії воєнного стану, за договорами, укладеними пізніше, та не скасовує і не обмежує дію п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України поширюється на всі договори, відповідно до яких позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем, незалежно від дати їх укладення, і Законом № 3498-IX змін до нього не внесено. Таким чином, між зазначеними нормами відсутня колізія, яка потребувала б застосування принципу пріоритету спеціального закону над загальним, а відсутність у Законі України «Про споживче кредитування» пільги для споживачів за договорами, укладеними після певної дати, не усуває дії пільги, встановленої ЦК України.

За таких обставин, у задоволенні вимоги про стягнення неустойки в розмірі 15400 гривень слід відмовити.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.

З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до статті 141 ЦПК України стягненню з відповідача також підлягає сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2422 гривні 40 копійок.

Керуючись ст. 11, 207, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 627–629, 638, 639, 1048, 1049, 1054, 1056-1, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст. 8, 12 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76–82, 89, 141, 178, 258, 259, 263–265, 268, 273, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 35000 гривень, заборгованість за процентами в сумі 17234 гривні 60 копійок, заборгованість за комісією в розмірі 937 гривень 92 копійки та судовий збір у розмірі 2422 гривні 40 копійок.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: