Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №566/1111/26 — Млинівський районний суд Рівненської області

справа №566/1111/26

провадження № 2-а/566/17/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року селище Млинів Рівненської області

Млинівський районний суд Рівненської області

в складі:

одноособово - судді Лободзінського А.С.

при секретарі судового засідання - Подолець Ю.В.,

з участю представника позивача - адвоката Садового М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Млинівського районного суду Рівненської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора третього взводу, третього батальйону УПП в Рівненській області лейтенанта поліції Луціва Олега Михайловича, Управління патрульної поліції в Рівненській області про скасування постанови серії ЕНА №7540316 від 13 липня 2026 року в справі про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до інспектора третього взводу, третього батальйону УПП в Рівненській області лейтенанта поліції Луціва Олега Михайловича, Управління патрульної поліції в Рівненській області, в якому просив скасувати винесену відносно нього постанову серії ЕНА №7540316 від 13 липня 2026 року про накладення на нього адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 510 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що наведеного в оскаржуваній постанові правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, що виразилось у порушенні п.2.1, п.9.4. ПДР не вчиняв. Позивач заперечує зазначену у постанові суть правопорушення, а саме що під час керування транспортним засобом марки «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 , не завчасно подав сигнал світловим покажчиком повороту перед початком маневру ( 50-100 м у населеному пункті), а також не пред`явив у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться у посвідченні водія відповідної категорії. Як на підставу своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що є ветераном війни та має встановлену третю групу інвалідності внаслідок поранення, отриманого під час виконання бойових завдань, з частковою втратою функцій руки. Під час поїздки 14 липня 2026 року, яку він, як водій автомобіля «Volkswagen Golf" здійснював з с. Владиславівка у напрямку селища Млинів Рівненської області, відчув судоми у руці, через що подальше керування ним автомобілем стало ускладеним і могло спричинити небезпеку для руху. Це стало причиною зупинки транспортного засобу на узбіччі вул. Ювілейна в с. Владиславівка для передачі керування автомобілем іншому водію. Після цього за кермо автомобіля пересіла його сестра ОСОБА_2 , яка знаходилась також в автомобілі у якості пасажира. Одразу ж після цього ззаду під`їхав автомобіль патрульної поліції та, увімкнувши проблискові маячки червоного та синього кольорів, фактично зупинив подальший рух автомобіля. За таких обставин позивач стверджує, що на той момент він не був водієм, не керував транспортним засобом, а зупинка, яку він перед цим здійснив була вимушеною, при цьому він дотримався правил дорожнього руху. Відтак порушень ПДР не допускав, у зв`язку з чим, обов`язку надати працівнику поліції посвідчення водія у нього не виникало. Стверджує, що за таких обставин в його діях відсутній склад будь-якого адміністративного правопорушення, за які його притягнуто до адміністративної відповідальності. Крім цього вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, відповідач ОСОБА_3 не виконав вимоги ст.280 КУпАП, позаяк не з`ясував усі обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, відповідно надана ним оцінка цим обставинам є необ`єктивною.

Через систему «Електронний суд» від відповідача Управління патрульної поліції в Рівненській області, за підписом представника Добровчан Катерини Юріївни, надійшов відзив на позовну заяву, в якому Управління патрульної поліції у Рівненській області позов не визнало, покликаючись на те, що доводи позивача ОСОБА_1 стосовно необгрунтованості оскаржуваної постанови, а саме факту невчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, не грунтуються на вимогах законодавчих актів та спростовуються матеріалами справи. На переконання відповідача, відеозаписами з портативних відеореєстраторів поліцейських зафіксовано момент керування водієм ОСОБА_1 автомобілем «Volkswagen Golf», з номерним знаком НОМЕР_1 , спілкування з водієм, оголошення причини зупинки, розгляд справи про адміністративне правопорушення. Такі відеозаписи є доказами у справі та спростовують твердження позивавча, наведені ним у позовній заяві. Крім цього, представник відповідача у відзиві зазначає, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням вимог ст.283 КУпАП, у ній відображено усі необхідні відомості щодо особи яка притягається до адміністративної відповідальності, суті адміністративного правопорушення, нормативно-правового акта, який визначає адміністративну відпоавідальність за таке порушення, та застосованого стягнення у межах санкці статті за якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності. З урахуванням наведених у відзиві заперечень, Управління патрульної поліції у Рівненській області в задоволенні позову просило відмовити.

Від відповідача ОСОБА_3 відзиву на позов не надійшло.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Садовий М.В. позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача УПП в Рівненській області - позов не визнала та просила відмовити у задовленні позову, покликаючись на обставини, зазначені у відзиві на позов.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що поставнова винесена ним відносно водія ОСОБА_1 є законною, а докази на підставі яких вона винесена належними та допустимими. Просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ..

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 у судовому засіданні показала, що 13.07.2026 року вона їхала автомобілем разом зі своїм братом ОСОБА_1 з с. Владиславівка у напрямку селища Млинів в особистих справах. Брат знаходився на місці водія за кермом, а вона на місці пасажира спереду. Наближаючись до перехрестя нерівнозначних доріг, на якому їм необхідно було виїхати з другорядної на головну дорогу в напрямку селища Млинів, брат повідомив про виникнення перешкод у подальшому повноцінному кермуванні автомобілем, через судоми правої руки ( дослівно взяв корч), які спостерігаються у нього внаслідок отриманого під час бойових дій поранення. Свідок ініціювала зупинку автомобіля, щоб замінити брата на місці водія, але попросила зробити це за перехрестям, позаяк автомобіль обладнано механічною коробкою передач. З показань свідка видно, що ОСОБА_1 , увімкнувши покажчик повороту відповідного напрямку, повернув з другорядної дороги ліворуч, виїхавши на головну, після чого відразу ж увімкнув покажчик повороту в іншому напрямку та з`їхав на узбіччя, де зупинив автомобіль на відстані приблизно 30 метрів від перехрестя. Після того, як вони помінялися місцями пасажира і водія, то до них під`їхали працівники поліції, які пред`явили вимоги до ОСОБА_1 щодо пред`явлення посвідчення водія, а також щодо огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння. Вважаючи такі вимоги працівників поліції безпідставними з огляду на те, що на той на момент ОСОБА_1 не був водієм, а крім цього категорично не погоджуючись з озвученими працівниками поліції ознаками алкогольного сп`яніння такими., як тремтіння рук, позаяк така фізична вада у нього є наслідком поранення під час виконання ним обов`язків військової служби, позивач не надав свого посвідчення водія, натомість для встановлення його особи пред`явив працівникам поліції посвідчення ветерана війни.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними управлінських функцій.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Особливості розгляду справ щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

Водночас відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Верховний Суд (зокрема постанова від 07.02.2019 у справі №161/11151/17) неодноразово наголошував, що у справах щодо оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності саме суб`єкт владних повноважень повинен довести правомірність прийнятого ним рішення та надати суду належні й допустимі докази на підтвердження наявності у діях особи складу адміністративного правопорушення.

Як убачається з оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122, частиною першою статті 126 КУпАП у зв`язку з порушенням вимог пункту 9.4 Правил дорожнього руху України, яке, за твердженням поліцейського, полягало у несвоєчасному поданні сигналу покажчиком повороту перед початком маневру (50-100 м.), а також за непред`явлення у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться у посвідченні водія відповідної категорії (п.2.1 ПДР).

На підтвердження вказаних порушень відповідачем УПП в Рівненській області разом з відзивом на позов надано докази у справі про адміністративне правопорушення, якими є відеофайли з портативного відеореєстратора працівника поліції, а також із відеореєстратора, встановленого у салоні службового автомобіля.

З відеозапису, із відеореєстратора, встановленого у салоні службового автомобіля видно, що автомобіль марки «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким під час виконання маневрів виїзду із другорядної дороги на головну, керував позивач ОСОБА_1 , після завершення маневру виїзду на головну дорогу, не продовжував рух по своїй смузі руху, а одразу ж виконав інший маневр - з`їзд на узбіччя автодороги за перехрестям нерівнозначних доріг. При цьому чітко видно, що відстань між місцями завершення першого і початком другого маневрів вочевидь є меншою від 50 метрів у населеному пункті, з чим погодились в судовому засіданні і учасники судового процесу. Додатково ця обставина підтверджується показаннями свідка ОСОБА_2 ..

Також, як видно з пояснень позивача та підтверджується показаннями згаданого свідка, виконання другого маневру по з`їзду на узбіччя автодороги було зумовлено необхідністю зміни водія, через прояви судом правої кінцівки у ОСОБА_1 , внаслідок отриманого ним поранення під час проходження військової служби.

При цьому зафіксований на відеозаписі з відеореєстратора в службовому автомобілі напрямок руху керованого ОСОБА_1 автомобіля вказує на те, що після виїзду з другорядної дороги, він практично не продовжував рух по смузі свого руху, а відразу ж з`їхав на узбіччя у дозволеному місці. Ця обставина вказує на те, що дійсно намір у ОСОБА_1 зупинити автомобіль, виник у нього ще перед виконанням маневру виїзду із другорядної на головну дорогу, на що також вказала допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 .

За таких обставин убачається, що при відстані між завершенням першого маневру і початком наступного маневру (з`їзд на узбіччя), яка є меншою за 50 метрів, фізичне виконання водієм п.9.4 ПДР про подачу сигналу покажчиком пововороту певного напрямку (не менше, як за 50-100 метрів) , є неможливим.

Разом з тим, з пояснень самого позивача ОСОБА_1 , а також, показань допитаного свідка вбачається, що перед виконанням маневру з`зду на узбіччя, ОСОБА_1 перемикнув покажчик повороту праворуч.

Наданий у якості доказу стороною відповідача відеозапис з відеореєстратора зі службового автомобіля працівників поліції, як не підтверджує, так і не спростовує порушення ОСОБА_1 вимог п.9.4 ПДР, оскільки переглядом відеозапису через відстань між службовим автомобілем працівників поліції та автомобілем ОСОБА_1 під його керуванням, з урахуванням взаємного кутового розташування автомобілів, неможливо об`єктивно побачити та достовірно встановити наявність, або ж відсутність увімкненого сигналу правого покажчика повороту в автомобілі «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 .

З цих підстав, суд, при ухваленні судового рішення, не взмозі прийняти вказаний відеозапис у якості допустимого та достовірного доказу. За таких обставин суд враховує інші досліджені в судовому засіданні докази по справі, зокрема відеозаписи з боді-камер поліцейських та показання допитаного під присягою свідка ОСОБА_2 . При цьому суд відмічає, що на відеозаписах з боді-камер поліцейських зафіксовано лише спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 , а також оформлення адміністративних матеріалів та розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .. Самої події, з приводу якої винесено оскаржувану у цій справі постанову, на цих відеозаписах не зафіксовано.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до ЗУ «Про дорожній рух», установлюють Правила дорожнього руху України (далі ПДР України), затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року.

Відповідно до пункту 9.4 Правил дорожнього руху України подавати сигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50–100 м у населених пунктах і за 150–200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення. При цьому сигнал забороняється подавати, якщо він може бути незрозумілим для інших учасників руху.

Таким чином, вимога пункту 9.4 ПДР України щодо завчасності подання сигналу нерозривно пов`язана із конкретним маневром, який має намір здійснити водій, дорожньою обстановкою, швидкістю руху транспортного засобу та можливістю безпечно й однозначно повідомити інших учасників дорожнього руху про свій намір.

Проаналізувавши наведені вище докази, судом встановлено, що у даному випадку рух транспортного засобу позивача ОСОБА_1 передбачав послідовне здійснення двох різних маневрів. Першим маневром був поворот ліворуч (виїзд) з другорядної дороги на головну дорогу. Після завершення зазначеного маневру ОСОБА_1 мав намір та здійснив інший, самостійний маневр — з`їзд праворуч із проїзної частини на узбіччя з метою зупинки транспортного засобу. При цьому, на переконання суду, мета такої зупинки значення не має, позаяк цей маневр виконувався ОСОБА_1 у дозволеному місці.

З огляду на наведене, після завершення першого маневру покажчик лівого повороту мав бути припинений відповідно до вимог пункту 9.4 ПДР України. Водночас сигнал, що стосується наступного маневру, повинен подаватися саме перед початком цього наступного маневру, з урахуванням конкретної дорожньої обстановки.

При цьому суд враховує, що відстань між місцем завершення першого маневру та місцем початку другого маневру була незначною ( прибллизно 30 метрів) та об`єктивно не забезпечувала можливості проїхати передбачені пунктом 9.4 ПДР України 50–100 метрів після завершення попереднього маневру, не розпочинаючи при цьому завчасно подачу сигналу, який стосувався б уже наступного маневру.

Таким чином, вимога про завчасність подання сигналу не може оцінюватися ізольовано від обов`язку водія припинити сигнал негайно після завершення попереднього маневру.

У разі подання сигналу позивачем ОСОБА_1 правого повороту ще до завершення попереднього маневру або безпосередньо під час його виконання такий сигнал об`єктивно міг бути сприйнятий іншими учасниками дорожнього руху як сигнал про намір водія здійснити саме поворот на відповідній ділянці дороги, а не як повідомлення про подальший з`їзд на узбіччя, тобто дезорієнтувати інших учасників дорожнього руху у намірах водія.

Стороною відповідача не доведено, що відстань яку проїхав ОСОБА_1 від моменту завершення першого маневру і до початку наступного була у межах 50-100 метрів, позаяк таких замірів на місці події не здійснювалось і в ході судового розгляду перед судом не представлено.

Отже, за встановлених у справі обставин суд вважає доведеним, що позивач не мав об`єктивної можливості виконати вимогу щодо подання сигналу за 50–100 метрів до початку другого маневру без одночасного порушення іншої вимоги пункту 9.4 ПДР України щодо негайного припинення сигналу після завершення попереднього маневру та недопущення подання сигналу, який може бути незрозумілим для інших учасників дорожнього руху.

Разом із тим відповідачем не надано належних та достатніх доказів, які б достовірно підтверджували конкретну відстань між місцем завершення позивачем попереднього маневру та місцем початку з`їзду на узбіччя.

Зокрема, з наданих суду матеріалів не вбачається проведення будь-якого об`єктивного вимірювання зазначеної відстані. Відповідач не надав даних щодо використання під час фіксації правопорушення будь-якого технічного засобу, за допомогою якого можливо було б достовірно встановити відстань між зазначеними точками.

Саме по собі візуальне сприйняття поліцейським дорожньої обстановки може бути підставою для перевірки обставин можливого правопорушення, однак за умови заперечення особою факту порушення воно не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку надати суду достатні докази на підтвердження конкретних обставин, покладених в основу оскаржуваної постанови.

А тому, визначення поліцейським відстані між маневрами фактично здійснено візуально, без її об`єктивного вимірювання. Водночас саме ця відстань має істотне значення для вирішення питання про те, чи мав позивач реальну можливість виконати вимогу пункту 9.4 ПДР України щодо завчасності подання сигналу перед початком другого маневру.

За відсутності належних доказів конкретної відстані неможливо достовірно встановити, що позивач ОСОБА_1 мав об`єктивну можливість подати сигнал раніше, але не зробив цього, а відтак неможливо зробити беззаперечний висновок про умисне порушення ним вимог п. 9.4 ПДР..

При цьому суд враховує, що сам по собі факт подання сигналу безпосередньо перед початком маневру не може автоматично свідчити про умисне порушення пункту 9.4 ПДР України без встановлення конкретних дорожніх умов та об`єктивної можливості подати такий сигнал раніше.

У цьому контексті суд бере до уваги правову позицію Восьмого апеляційного адміністративного суду, викладену у постанові від 29 травня 2025 року у справі №170/860/24, відповідно до якої при вирішенні питання про наявність порушення правил користування покажчиками повороту необхідно виходити з конкретних обставин дорожньої ситуації, фактичного характеру маневру та змісту вимог ПДР України, а не формально констатувати порушення обов`язку щодо подання сигналу. У зазначеній справі апеляційний суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для притягнення водія до адміністративної відповідальності та скасував постанову поліцейського із закриттям провадження.

Суд звертає увагу також на те, що у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі №170/860/24 наголошено на необхідності оцінки доказів з урахуванням конкретної дорожньої ситуації, а також на тому, що висновок про наявність адміністративного правопорушення має ґрунтуватися на належних та достатніх доказах.

З огляду на положення частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача покладено обов`язок довести правомірність оскаржуваної постанови. Відповідач не може обмежитися посиланням на власну оцінку дорожньої ситуації, якщо істотна для кваліфікації дій водія обставина — фактична відстань між завершенням одного та початком іншого маневру — належними доказами не встановлена.

При цьому суд не вважає достатнім для висновку про наявність складу адміністративного правопорушення саме посилання в оскаржуваній постанові на «несвоєчасність» подання сигналу, оскільки така оцінка є правовим висновком поліцейського, який має ґрунтуватися на встановлених та доведених фактичних обставинах.

Відповідно до статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Зазначений конституційний принцип підлягає врахуванню і під час вирішення питання про наявність достатніх доказів вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Отже, досліджені судом докази не дають можливості зробити поза розумним сумнівом висновок про те, що позивач мав реальну та об`єктивну можливість подати покажчик повороту раніше, однак умисно чи з необережності цього не зробив.

Навпаки, встановлені обставини свідчать про те, що після завершення попереднього маневру відстань до місця наступного маневру була настільки незначною, що вимога щодо подання сигналу за 50–100 метрів фактично не могла бути виконана без створення ситуації, за якої сигнал міг бути незрозумілим для інших учасників дорожнього руху або не відповідав би фактичному маневру, який мав намір здійснити водій.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, які ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема, - чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність у діях позивача ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

У справі № 686/11314/17 (Постанова від 15 березня 2019 року) Колегія суддів Касаційного адміністративного суду (КАС) дійшла висновку про те, що оскільки патрульний не довів факт порушення водієм ПДР, вимога щодо пред`явлення водієм посвідчення, є неправомірною.

Оскільки виконання водієм вимог п.п.2.1,2.4 ПДР, в даному випадку, є похідним від наявності порушення п.9.4 ПДР, то за відсутності доведеного про це належними та допустимими доказами факту, суд дійшов висновку, що зупинка транспортного засобу «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 працівником поліції була здійснена без достатніх, передбачених законом підстав. За таких обставин суд вважає, що за відсутності законних підстав для зупинки транспортного засобу та за недоведеності наявності інших передбачених законом підстав для перевірки документів позивача, вимога працівника поліції про пред`явлення посвідчення водія не може вважатися належно обґрунтованою. Відтак, сам факт непред`явлення ОСОБА_1 документа на таку вимогу за встановлених у цій справі обставин не є достатнім для висновку про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП.

З урахуванням вище наведеного суд також приходить до висновку, що в діях позивача відсутня об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З урахуванням наведеного вище у сукупності, суд висновує, що оскаржувана у цій справі постанова підлягає скасуванню, як незаконна із закриттям провадження у справі за відсутності складу адміністративних правопорушень, за які ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності по ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП.

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. 286 КАС України,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до інспектора 3 взводу батальйону №3 (з обслуговування Дубенського району) полку Управління патрульної поліції в Рівненській області ДПП старшого лейтенанта поліції Луціва Олега Михайловича, Управління патрульної поліції в Рівненській області ДПП про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №7540316 від 13 липня 2026 року, винесену інспектором 3 взводу батальйону №3 (з обслуговування Дубенського району) полку Управління патрульної поліції в Рівненській області ДПП Луцівим Олегом Михайловичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП – визнати протиправною та скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити, на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Рівненській області ДПП (юридична адреса: вул.Степана Бандери,14а м.Рівне Рівненської області, 33028, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені ним витрати по оплаті судового збору в розмірі 1331 (одна тисяча триста одна) гривень 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду, відповідно до ч.4 ст. 286 КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня його проголошення, а учасниками розгляду справи, які були відсутні на проголошенні судового рішення, в той же строк з дня отримання його копії.

Повне судове рішення складено 21.10.2026.

Суддя А.С. Лободзінський